3 Екологічні нормативи антропогенного навантаження на природне середовище

Екологічні нормативи повинні відповідати вимогам охорони навколишнього середовища та здоров'я людей від негативного впливу його забруднення. Екологічні нормативи розробляють і вводять у дію державні природоохоронні органи, органи охорони здоров'я та інші уповноважені на те державні органи.

Система екологічних нормативів включає:

• нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

• гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє середовище забруднюючих хімічних речовин;

• рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому середовищі та рівні шкідливих фізичних впливів на нього є єдиними для всієї території України. У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш жорсткі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє середовище.

3.1 Методичні підходи до проблем екологічного нормування

Розробка методичного забезпечення системи екологічного норму­вання – одне з найбільш складних завдань у галузі регламентації еко­логічного стану природних екосистем та рівня антропогенного наван­таження на них.

Особливості біологічних систем надорганізменного рангу не до­зволяють перенести методичні підходи, які використовуються при розробці санітарно-гігієнічних нормативів (за виключенням деяких методичних заходів), у практику екологічного нормування. Це зумо­вило необхідність розробки самостійної методичної основи даного ви­ду діяльності.

На теперішній час запропоновано різні методичні підходи до ви­значення екологічних нормативів:

• проведення експериментів у лабораторних та натурних умовах на спеціальних спорудах-мікрокосмах;

• проведення досліджень на ізольованих ділянках природних еко­систем;

• виконання робіт на експериментальних еталонних полігонах;

• проведення стаціонарних ландшафтних геохімічних та геофізич­них досліджень;

• використання теоретичних та розрахунково-аналітичних методів;

• використання методів математичного моделювання;

• використання експертних процедур;

• узагальнення даних, здобутих у процесі спостереження за станом екосистем: в умовах надзвичайних ситуацій, у зонах екологічного ли­ха, з екстремально високим рівнем антропогенного навантаження та виявленими деградаційними процесами, а також за етапами віднов­лення порушених екосистем;

• використання результатів глобального, фонового та імпактного моніторингу.

Кожен із наведених підходів має свої переваги і свої недоліки. Ви­бір того чи іншого підходу залежить від поставлених завдань та об'єкту досліджень.

У практиці екологічного нормування особливе значення повинні мати методи біоіндикації та біотестування, тому що екологічні норма­тиви мають бути орієнтовані не стільки на рівень забруднення середо­вища під впливом антропогенного навантаження, скільки на реакцію на нього біологічних систем.