Китай за часів правління династії Мін
Ієрогліф «мін» в перекладі з китайської означає «ясний», «світлий», «розумний».
Під владою монголів серед китайського населення все більше наростало невдоволення їхнім пануванням, в 1251 р. китайці повстали. В 1352 р. до лав армії вступив тоді нікому не відомий монах Чжу Юаньчжан – майбутній імператор відродженої китайської держави. Завдяки неабияким організаторським і військовим здібностям він швидко став одним із керівників повстання. Армія Чжу Юаньчжана вигнала монголів з Китаю остаточно. В 1368 р. Чжу Юаньчжан проголосив себе імператором династії Велика Мін (1368-1644). Столицею імперії стало місто Інтянь, сучасний Нанкін. Китай знову здобув державний суверенітет, а проведені реформи вражають своєю масштабністю.
Соціально-економічне становище:
Всі землі, які селяни захопили під час визвольної війни, були законодавчо закріплені за тими, хто їх обробляв.
Землероби, що піднімали цілину, тимчасово звільнялися від податків.
Щоб збільшити кількість робочих рук і платників податків, звільнили всіх рабів і скоротили кількість монахів.
За державний кошт в країні відремонтовано 50 тис. дамб.
Все це дало можливість вчетверо збільшити кількість оброблюваних земель, а врожайність зросла майже втричі.
Влада здійснила загальноімперський перепис населення, склала список всіх земель, що сприяло зміцненню податкової системи.
В галузі торгівлі:
Припинив заморську торгівлю, вважаючи її непотрібною для аграрної економіки.
Для підтримки внутрішньої торгівлі зобов’язав кожного селянина засаджувати половину землі технічними культурами.
Військова реформа:
Поділив армію на 17 військових округів, перевівши на систему військових поселень (30 % відбували чергування, 70% орали землю.)
Централізація влади:
Заборонив під загрозою смерті, втручатися в політичні справи євнухам і родичам імператриці;
Ліквідував міністерські посади, навіть першого міністра, зосередивши в своїх руках все управління.
У 13 провінціях розділив посаду намісника на три: цивільного і військового губернаторів та провінційного судді.
Негативні сторони правління імператора:
Правління імператора супроводжувалось нечуваною жорстокістю, вся країна була охоплена тотальним слідкуванням. Самих лише чиновників, яким інкримінували змову проти імператора та шпіонаж, загинуло 50 тис.;
узаконювались доноси;
під час перепису населення вперше вимагався повний звіт про майнове становище;
нормою вважалося катування підсудних. Країну охопив жах і коли в 1296 р. диктатор помер країна зітхнула з полегшенням.
Після смерті імператора його діти (26 синів і 16 дочок) почали боротися за владу, ця подія ввійшла в історію під назвою війна «Цзіньнань», в якій в 1403 р. переміг 4- син імператора Чжу Ді (Чен-цзу).
Своє правління він розпочав з амністії репресованих батьком людей. Найславетнішу сторінку мінської зовнішньо політичної експансії становлять 7 морських експедицій адмірала Чжен Хе. Які розорили казну і лягли податковим тягарем на виробників.
З династією Мін пов’язані і певна модернізація в техніці:
у ткацькому виробництві з’явився ножний верстат, у шахтах почали використовувати штучну вентиляцію.
Китай продовжував експортувати свої товари в усі країни Азії та Європи. В 16 ст. в Китаї з’явилися мануфактури, в яких використовувалась наймана праця, які держава ввела «декретом».
Продовжувала розвиватись наука та культура: вводились стипендії для студентів.
Невичерпною скарбницею стала «Енциклопедія Юнле», налічувала 22 877 томів.
В галузі архітектури з’явився новий тип храму уляндянь із на півциркульним склепінням – Пекінський «Храм Неба».
Архітектурним шедевром мінської епохи вважається комплекс «Забороненого міста імператора», у спорудженні якого брало участь понад 100 тис. майстрів.
Були і негативні моменти правління династії в країні:
Податки на селі перевищували 50 % урожаю.
Будування нових каналів спричинило руйнування існуючих іригаційних систем.
На початку 16 ст. вперше починається експансія європейських країн в Китай, яка мала колоніальний характер.
У 1531році мінський флот, розгромив португальську ескадру. У 2 пол. 16 ст. іспанці ліквідували мінський вплив на Філіппінах, перетворивши їх на іспанську колонію. А англійці бомбардували у 1637 р. порт Гаунчжоу, змусивши Мінів укласти з ними «торгівельні угоди».
Китай відчув, що починає відставати від передових країн Європи, тому шлях до порятунку Міни вбачали самоізоляції, закривши всі китайські порти для іноземних кораблів. Економічна стагнація, розклад політичної верхівки та падіння зовнішньополітичного авторитету викликали опозиційний рух за реформи в країні, опорою яких були шеньши («стан науковців – чиновників»). Проте всі їхні ідеї та реформаційні проекти не виходили за межі вдосконалення існуючих соціально-економічних та політичних структур.
Одним із центрів опозиціонерів була конфуціанська академія «Дуньлінь» («Східний Ліс»). Тут у 1595 р. було сформовано політичне угрупування на чолі якого Гу Саньчен і Лі Саньцай. В своїй програмі вони пропонували обмежити кількість земель, зосереджених в одних руках, зменшити податки, відмінити державний контроль над ремеслами і торгівлею, а також сприяти розвиткові приватного підприємництва та мануфактури. В 1620 р. на престол зійшов Чжу Чанло, який був прихильником опозиціонерів, однак його отруїли і до влади прийшов Чжу Юцзяо, що став маріонеткою в руках клік. У 1624 р. академію ліквідували, поразка реформаторів стала смертельним вироком для імперії.
Наприкінці 16 ст. в Манджурії утворилась держава Цзінь (Золота), яку в 1636р. перейменували на Цин («Чиста»). Матеріальний добробут її населення приваблював китайців і в 1618р. розпочалась китайсько-маньчжурська війна. З великими труднощами Мінам удавалося стримувати маньчжурський натиск. Внаслідок війни в імперії запанували голод і канібалізм, армії і навіть чиновникам не платили зарплату. В країні спалахнув бунт, який через не змогу армії його придушити зростав і в 1635 році повстанська армія налічувала 500 тис. вояків. Повсталі створили дисципліновану армію. Однак Міни пообіцяли амністію тим хто припинить бунт і протягом 1636-38 рр. сільські загони армії були розсіяні. Втім катаклізми один за одним переслідували країну: 1639-40рр. – засуха та саранча спричинила голод і канібалізм серед простого населення, в той час, як соціальна верхівка розкидалася грішми на право і наліво. В 1642 р. країною пройшлася загадкова епідемія. Невдоволення серед населення зростало і в 1643 р. заколотники захопили Сіань, де Лі Цзичен проголосив себе імператором держави Да Шунь. Однак генерал У Саньгнь не підтримав новоявленого імператора і пішов на контакт з маньчжурами. 6 червня 1644 р. об’єднане китайсько-маньчжурське військо взяло Пекін і трон посів імператор Ши-цзун.
Так припинила своє правління династія Мін, а Китай втратив свою національну державність на 268 років (1644 – 1912рр. )