Імперія Великих Монголів
У 1526 р. Бабур захопив Делі, проголосивши себе падишахом «великим царем». Делійський султанат упав, а на його місці виникла «Імперія Великих Монголів» (1526-1754 рр.).
Будуючи монгольську державність Бабур запровадив:
систему джагірів (земельних жалувань своїм воякам),
в чиновницький апарат залучив індусів, які краще знали місцеві традиції та максимально можливі податкові збори з кожного регіону.
державна машина монгольської імперії, що спиралась на три дівани: військовий, податковий та адміністративно релігійний, запрацювала стабільно.
По смерті Бабур залишив своєму синову Хумаюну міцну імперію, до складу якого входили Афганістан, Пенджаб і Ганзька долина. У 1540 р він одружився з 14-річною дочкою воєначальника, від якої народився майбутній падишах-реформатор Акбар (1556-1605 рр.).
Він ззійшов на престол в 13-річному віці, тому регентом при ньому став Бейран-хан, який був шиїтом і призначав на державні посади шиїтів, чим заслужив ненависть тюркського суннітського воїнства. Прийшовши до влади 18-річний Акбар у 1568 р. приєднав до імперії землі раджпутів , а у 1574 р. завоювали Бенгалію.
Чиновники всяко спонукали селян збільшити посівні площі, а податки не перевищували 1/3 урожаю. Крім того держава всяко обмежувала приватне землеволодіння, загальна площа таких ділянок не перевищувала 3 % орної землі. Крім того, знову розквітли індійські ремесла: лихварство і зовнішня торгівля. Особливого успіху мала релігійна реформа Акбара. А в 1564 р. він скасував подушну подать з усіх не мусульман імперії. Наступним кроком стало припинення переслідувань та правових обмежень щодо не мусульман. Ліквідував систему джагірів, перевівши на грошове утримання бюджету. Проти нього збунтувалося мусульманське населення у 1580 р. розпочалося антиакбарівське повстання, яке він жорстоко придушив.
Ці події спонукали падишаха до реалізації в 1582 р. ідеї релігійної системи, які він назвав дін-і-ілахі («божественна віра»). До розробки аспектів нової віри Акбар залучив кращих знавців ісламу, християнства, індуїзму, іудаїзму, буддизму та зороастризму, проте все вилилось в нову спробу індо-мусульманського ідейного синтезу. «Божественна віра» визнавала:
існування єдиного Бога,
вітала будь-яку скульптуру і живопис,
забороняла полігамію,
обіцяла прихід месії та Страшний суд,
містила концепцію переселення душ та звеличувала Акбара, як «найсправедливішого правителя».
В імперії була проголошення абсолютна віротерпимість та свобода совісті.
Логічним продовженням цієї політики стало призначення візирем чистокровного індуса – Бірбала, вперше в історії імперії «Великих Монголів» державний апарат очолив тубілець, який енергійно впроваджував акбарівські реформи. Релігійні пошуки зумовили виникнення нових літературно-філософських течій. Завершуючи глобальні реформи Акбар знову зайнявся зовнішньою політикою. З 1586 по 1601 рр. монголи захопили Кашмір, Сінд, Оріссу, Кандагар, Ахмеднагар та навіть неприступну фортецю Доулатабад. Імперія Великих Монголів перебувала в зеніті слави, однак зі смертю Акбара його реформи перестали втілюватися в життя.
З приходом на престол його сина Джахангіра, більшість батьківських реформ була скасована, дух віротерпимості забутий, мусульманські привілеї й полігамія поновлені, а сам падишах звернувся до шиїзму, який давав йому моральне право пиячити, слухати музику та вживати наркотики. Зміцнивши свою владу новий падишах продовжив завоювання та здобув гучні перемоги. Монголи завершили завоювання Північної Індії, придушили повстання в Афганістані, захопили Бенгалію й північну частину Декану. В результаті захопленості старого падишаха молодою фавориткою в країні розпочався заколот в результаті якого на трон зійшов Шах-Джахан (1627-1656 рр.).
Першим наказом нового падишиха стала команда вирізати всіх його родичів, щоб позбавитися конкуренції. Розвиток індійського господарства на засадах традиційних цінностей досяг апогею і перейшов в інволюцію. Варно-кастова система остаточно гальмувала технічний прогрес суспільства, різко скоротилась чисельність орних земель. Крім того, влада підвищила податки, але загальний господарський регрес перешкоджав збільшенню її доходів. Індія вперше зіткнулась з господарським запустінням і голодоморами з мільйонами жертв. Система, яка не давала людині розкрити людині індивідуальні здібності, вичерпала свій потенціал, а глобальне технічне відставання від Заходу активізувало в регіоні колоніальне зазіхання європейців. Європейська експансія підривала могутність монголів, і першою їхньою жертвою стали португальці. Монголи захопили кілька їхніх портів, та захопили всіх жителів. Однак постійні військові дії вимагали коштів, а війна вже не приносили прибутків, тому казна була розорена. В цей час в Індії розпочинається період селянських бунтів, яких країна досі не зазнавала.
Останньою спробою мобілізувати в Індії внутрішний потенціал суспільства традиційного типу стало правління Аурангзеба, яке вінчає епоху індійського середньовіччя. Він ззійшов на престіл в 1658 р. після перемоги у братерській війні, яка розгорнулась під час хвороби Джахана. Правління нового падишаха повязують з нечуваною тиранією. Для збільшення чисельності війська він збільшив податки до половини урожаю, чим зруйнував господарство. Крім того він прославився фанатичною відданістю суннітському ісламу, заповідям Корану та Сунни. Внаслідок чого в імперії почали всяко переслідувати шиїзм та інші прояви вільнодумства, цідком безправними стали індуси, їм заборонили носити багатий одяг та прикраси, їздити верхи і на слонах, а на місці їхніх храмів були побудовані мечеті. Така політика спричинила загальноімперську катастрофу, проти влади повстали релігійні секти та різні племена, що жили на території імперії. Все життя падишах намагався придушувати ці бунти та заколоти. Однак, як наслідок, багата і могутня країна була розоренна. Військові роками не отримували платні, селян карали та кидали в тюрми за несплату податків, від голоду люди помирали мільйонами, країна стояла на краю прірви. У 1707 р. падишах Аурангзеб помер, його смерть стала початком економічної, політичної та соціальної анархії в Індії. Стабільності не забезпечували вже ані держава, ані варнокастова система. Середньовічна Індія, яку населяло більше 100 млн. чоловік, як унікальна стабільна система традиційних порядків перестала існувати, але тотальна криза не створила умов фазового переходу до нових суспільних структур. Країна встурила в часи господарської та економічної нестабільності, ускладненої колоніальною експансією технічно передових країн Заходу.