Делійський султанат
Ще на початку VІІІ ст. арабо-мусульмани завоювали територію Індського гирла, тим самим започаткували процес вторгнення Індії до ісламського світу. Успіхам мусульман в Індії сприяла політична роздробленість, варно-кастова розпорошеність та фаталізм індусів для яких державна незалежність була ніщо порівняно з законами касти і збереженням общини. Адже війна – це справа лише кшатрійської касти.
Епоху масової мусульманської експансії в Індію розпочав в 1001р. тюрко-ісламський завойовник Махмуд Газневі (998-1030 рр.) У 1206 р. уся долина Гангу опинилася в руках генерала-гуляма Айбека.
Він проголосив незалежність створеної ним держави і присвоїв собі титул султана («влада»).
Столицю він переніс до м. Делі.
Почав карбувати власні монети з золота (танка) і срібні (джитал).
Створена ним держава отримала назву Делійського султанату (1206-1526), а династія, яку він заснував династією Гулямів (1206-1290). Політичну верхівку новоствореної держави становила тюркська військова знать.
Її організаційною структурою стала спілка «Чіхільгані» («Сорока» за кількістю засновників), вона обирала султана та виконувала функції дорадчого органу.
Державною релігією в султанаті було проголошено сунітський іслам.
Основою ісламського управлінського апарату в Індії становили хорасанці (перси, таджики) запрошенні на службу завойовниками.
Індусів оголосили шіммі «невірними», вони стали політично безправними низами.
Офіційною мовою діловодства була фарсі (ново перська).
Однак в реальне життя індійської общини влада не втручалася, порядки індійського варно-кастового села залишилися недоторканими.
Однак Айбек започаткував традицію руйнування індуських храмів, а на їхньому місці споруджували мусульманські мечеті.
Прихід ісламу кардинально змінив естетичні канони Індії. Особливо постраждала скульптура та живопис, де згідно мусульманського табу заборонялося зображувати людей та тварин. Зате розквітли рослинний та геометричний орнамент, мистецтво каліграфії та мозаїки. Нечуваних висот зазнала архітектура: зявилися небачені досі в Індії арки, купола та склепіння, а у будівництві почали використовувати вапняковий розчин.
Мусульмани принесли в Індію державну стабільність, чому сприяла жорстка вертикаль владної структури. Вони поводилися в Індії як типові завойовники: грабували підданих, однак внутрішню суспільну структуру країни залишили без змін. Однак держава страждала від нападів завойовників, в 1221р. – хорезмійців, згодом – монголів.
Однак з 1246 р. ситуація в султанаті стабілізувалась завдяки зусиллям першого міністра, а з 1265 р. султана Балгана (1265-1287рр.). Основним методом його діяльності був терор, однак були і позитивні моменти в його правлінні, він вирубав ліси перетворивши їх в поля для посівів. Після смерті султана в країні розпочалась боротьба за владу, в якій перемогу здобув воєначальники з племені хілджи.
На престол ступив султан Джелал ад-дін Фіруз, який заснував нову династію Хілджи (1290-1320 рр.) він продовжував ісламське завоювання Індії, доручивши цю справу своєму зятю – Ала ад-діну Мухаммеду.
Здобувши перемогу він повернувся у делі і зарізав тестя і проголосив себе султаном, а монгольських гвардійців наказав вирізати. Внаслідок цього неминучою стала війна з монголами. Нова війна вимагали коштів, тому султан підвищив податки, а щоб індус не збунтувались, султан заборонив їм носити зброю, багатий одяг т а їздити верхи. Султан збільшив свою армію до 475 тис. вершників і в 1306 р. остаточно розбив монголів. Незалежність від султанату в Індії зберегли лише войовничі раджпути.
В державі зростало невдоволення, навіть серед мусульман, яким султан заради економії заборонив:
пити вино,
ходити в гості,
одружуватись без дозволу правителя.
У 1316 р. султан помер і в країні знову розгорнулася боротьба за владу. В 1320р. на султанському троні опинився ісламований індус Хосровхан, однак тюрки цього стерпіти не могли і цього ж року здійснили двірцевий переворот, владу захопив генерал Малік Газі, який заснував третю Делійську династію Туглакідів (1320-1325рр.)
Новий султан виявився неабияким воєначальником та політиком. Він скоротив податки до 1/10 врожаю й виділив державні кошти на реконструкцію іригаційної системи. За його правління бурхливо розвивалась культура та наука, розвивалося й міське ткацтво, чому сприяв винахід чаркха – прядильного колеса, що значно підвищило продуктивність праці.
Однак всім благам поклав край син султана – Джауна –хан, який у 1325 р. коронувався як Мухаммед –шах (1325-1351 рр.), який ввів країну в епоху хаосу та невизначеності. У 1351 р. тюркська військова верхівка посадила на трон султана Фіруз-шаха (1351-1388 рр.) він здійснив спробу навести в країні порядок:
Заборонив тортури;
Зупинив стягування абвабів;
Зменшив астрономічні митні збори;
Для збільшення площі орних земель збудував, за султанські кошти, п’ять каналів у межиріччі Гангу і Джамни.
Для збільшення власного релігійного авторитету султан жорстоко принижував шиїтів та індусів. У 1388 р. султан помер, а за наступні п’ять років у країні змінилося п’ять султанів. А державу захопив Тимур – самаркандський завойовник, який розвалив Делійський султанат.
Відродив султанат султан Хирз-хан., який у 1414 році захопив Делі і проголосив себе султаном, заснувавши четверту династію – Саїдів (1414-1451 рр.) в державі знову з’явилися гулями-афганці, лідер став рід Лоді, який в 1451 р. скинув з престолу султана, так запанувала п’ята і остання династія султанату – афганська династія Лоді. Майже сорокарічне правління султанату минуло в безперервних війнах. У 1517 р. на делійський престол зійшов Ібрахім –шах Лоді. Однак султан скасував усі привілеї афганців у країні, тим самим позбавивши династію етнічної опори.
Афганці запросили кабульського Табурида Бабура, щоб він звільнив країну від молодого тирана. Внаслідок кількох сутичок у 1526 р. Бабур захопив Делі, проголосивши себе падишахом «великим царем». Делійський султанат упав, а на його місці виникла «Імперія Великих Монголів» (1526-1754 рр.)