Халіфат Омейядів
У 661 р. єдиним халіфом усіх арабів залишився Муавія ібн Абу Суфян з роду Омейядів.
Метою його політики був стабільний халіфат та правління омейядівської династії.
Для відродження економіки в державі він зменшив податки.
Чиновницький апарат було сформовано з прагматиків-спеціалістів, навіть християн.
Халіфат здобув фінансову незалежність: почав карбувати власні гроші (золоті динари та срібні дирхеми).
В імперії була створена централізована поштова служба (барід).
У 680 р. відчуваючи наближення смерті, він під загрозою страти наказав усім арабам прилюдно присягнути його синові Язіду, як спадкоємцю халіфського престолу.
Однак сам Язід не був завойовником. Він любив все, що забороняв Коран (вино, музику поезію, азартні ігри), тому проти нього повстали Мекка і Медина. В середині країни розпочалися бунти в Мецці та Медині повстали мусульмани-ортодокси; у 684 р. повстали хариджити на півдні Іраку, а в 685 р. знову збунтувалися шиїти Куфи. В каральну експедицію проти мусульманських святинь з військом відправився і фанатик язичник племені мурра, які потерпали від правовірних. В 683 р. вони взяли в облогу Мекку, де обстріляли запалювальною сумішшю, від високої температури лопнув Чорний Камінь Кааби. Того ж таки 683 р. раптово помер 40- річний Язід.
Його наступника малого, хворобливого сина отруїли, знову відбулися бунти в Дамаску і Іраці. І лише прихід до влади халіфа Мервана І в 684 р. зміг покласти край конфліктам. Однак в 685 р. його задушила подушкою власна дружина і весь тягар влади впав на плечі його 40-річного сина. Возз’єднання держави завершив халіф Абд аль Мелік (685-705 рр). халіфат перебував у безладді, але це побожний, високоосвічений, мудрий і жорстокий халіф відродив мусульмано-суннітську могутність, використовуючи методи свого діда Муавії.
Так остаточно сформувалась партія суннітів. Три початкові течії в ісламі (сунніти, шиїти, хариджити) склалися як політичні угрупування. Сунніти (прибічники Омейядів) вважали, що не лише Коран, а й Сунна, має бути покладена в основу життя кожного правовірного.
Не боячись опору, а активно придушуючи його на 697 р. було страчено 150 тис. «бунтівників». Залишки опору були остаточно ліквідовані в 704 р. : халіфат Омейядів вступив в період внутрішньої стабільності, зовнішнього блиску та нових масштабних завоювань.
Розбудувавши державний апарат, Омейяди потребували коштів, і Абд аль –Мелік знайшов чудовий вихід:
ліквідував податкові пільги для новомусульман-неарабів.
Панівним етносом халіфату стали виключно араби – сунніти.
Масові завоювання перетворили арабів на «панів світу».
Разом з арабською літературою і релігією арабська мова запанувала як офіційна від Сирії до Іспанії.
Халіфат Омейядів здавався непохитним, але його соціальна база залишилася вузькою, а більшість лідерів були кривавими інтриганами. Кількість невдоволених постійно зростала, причому в різних верствах суспільства:
Мусульман не арабів обдурили обіцянками про рівність усіх мусульман, але з арабами у правах не зрівняли, надавши їм статус мавалі і здираючи хадж, сотні тисяч мусульман перетворилися на рабів.
Невгамовне марнотратство халіфів Дамаску розорило скарбницю, що спричинило введення додаткових поборів, а це остаточно зруйнувало продуктивні ресурси та владний авторитет династії.
Фінансова криха змусила ввести халіфа Хішама за несплату податків прилюдне катування та тюремне ув’язнення, що в свою чергу викликало масові бунти серед племен.
Мусульманам офіційно дозволили володіти землями поза Аравією, що підняло рівень хабарництва серед чиновників. Однак незмінним залишалося «золоте правило» – незмінним власником усіх земель й води в імперії залишався халіф.
Однак проти Дамаського халіфату почали все більше виступати невдоволенні. Справжнім «чорним днем» Омейядів стало 9 червня 747 р., коли в Мерві колишній раб, а тепер таємний емісар Аббасидів підняв чорний прапор, який символізував траур за халіфом і проголосив себе офіційним королем Аббасидів. (Аббасиди спочатку вірно служили Омейядам, однак невдовзі через образу створили підпільну політичну організацію.)
У листопаді 749 р. Куфа присягнула Абу-ль-Аббасу як халіфу. Вирішальну битву на р. Великий Заб, Омейяди програли, а сам халіф втік до Єгипту, де був спійманий. Переможці вирізали майже всіх Омейядів (80 осіб). Ненависть Аббасидів до попередньої династії була настільки сильною, що навіть їхній прах вони викинули з могил.