- •Київ нухт 2011
- •Тема 1. Економічна політика як система: визначення, основні критерії, класифікація
- •Поняття економічної політики держави
- •Предмет, функції та етапи економічної політики
- •Економічна політика як основа національних економічних інтересів
- •Оцінка економічних можливостей країни як складова економічної політики
- •Тема 2. Системний регламент зовнішньоекономічної політики: ключові акценти, орієнтири і міжнародні відносини
- •1. Ключові акценти і орієнтири зеп
- •2. Процес формування і здійснення зеп у контексті міжнародних відносин
- •3. Структура системи міждержавних відносин і характер її впливу. Функціонування зеп в системі міждержавних відносин
- •Тема 3. Інструменти реалізації зовнішньоекономічної політики держави
- •Торгово-політичні інструменти
- •Валютно-політичні інструменти
- •Бюджетно-податкова політика держави
- •Соціальна політика держави
- •Інноваційно-інвестиційна політика держави
- •Антикризова політика держави
- •Тема 4. Зовнішньоекономічна політика україни
- •Сутність та значення зовнішньоекономічної політики України
- •Предмет та об’єкти зовнішньоекономічної політики України
- •Фактори впливу на зовнішньоекономічну політику України
- •Захист національних економічних інтересів України
- •Тема 5. Міжнародна економічна інтеграція та її роль у здійсненні зовнішньоекономічної політики
- •Об’єктивні основи та етапи міжнародної економічної інтеграції
- •Особливості розвитку європейської економічної інтеграції та зеп країн Європейського Союзу
- •Регіональна економічна інтеграція (нафта, меркосур, атес та ін.) та її вплив на зеп
- •Тема 6. Глобалізаційні процеси та регіоналізм. Основні характеристики та тенденції
- •Значення та характеристика глобалізаційних процесів
- •Регіоналізм як форма глобалізаційного процесу
- •Роль транснаціональних корпорацій в світогосподарських зв’язках
Бюджетно-податкова політика держави
Податкова політика – політика держави у сфері оподаткування, що передбачає маніпулювання податками для досягнення певних цілей – збільшення обсягу виробництва та зайнятості або зниження рівня інфляції.
Податкова політика передбачає:
– встановлення і зміну податкової системи (визначення видів податків, а також ролі кожного з них у формуванні доходів державного бюджету);
– визначення податкових ставок, їх диференціацію;
– надання податкових пільг;
– визначення механізму обчислення і зарахування податків до бюджету.
За допомогою певної податкової політики можна регулювати такі соціально-економічні процеси, як обсяг виробництва, зайнятість, інвестиції, розвиток науки і техніки, структурні зміни, ціни, зовнішньоекономічні зв’язки, рівень життя населення, рівень споживання певних товарів тощо.
Впливати на економічні процеси можна, визначаючи структуру податкової системи країни. Наприклад, податок з обороту, який широко застосовувався до впровадження податку на додану вартість, зумовлював посилення концентрації виробництва, порушення принципів конкуренції, що й обумовило його заміну на ПДВ, адже обсяг податку з обороту залежав від кількості фаз, які проходив товар у процесі свого руху, чим більше фаз, тим вищий податок. Якщо ж підприємець зміг об’єднати різні фази в межах однієї фірми, його податок з обороту суттєво зменшувався, оскільки він не вилучався з обороту між підприємствами однієї фірми.
Іншим прикладом впливу структури податкової системи на економічні процеси може бути перехід від оподаткування валового доходу до оподаткування прибутку підприємства. Такий перехід, з одного боку, може зменшити податкову базу, отже, податковий прес на підприємства і стимулювати їх до розвитку виробництва. З іншого боку, в умовах переважання колективної форми власності та скасування державного нормування заробітної плати стимулює підприємства до збільшення фонду заробітної платні за рахунок прибутку і, отже, призводить до зменшення надходжень до державного бюджету від податку на прибуток і зменшення коштів для фінансування капіталовкладень.
Впливати на ділову активність, інвестиції, зайнятість можна за допомогою податкових ставок, їхньої диференціації. Механізм цього впливу відповідно до теорії Дж. Кейнса такий: підвищення податкових ставок зумовлює зменшення доходів, що залишаються після сплати податків, а це, в свою чергу, викликає зменшення витрат споживачів, а отже, і сукупних витрат (сукупного попиту). Під впливом зменшення сукупного попиту скорочуються обсяги виробництва та зайнятість населення.
Соціальна політика держави
Формуючись як наслідок ринкових результатів, соціальна політика виступає інструментом їх коригування. Перерозподіляючи ринкові результати, соціальна політика має на меті коригування пов’язаного з виробництвом первісного розподілу доходів. Здійснюється воно за допомогою системи трансфертних соціальних послуг та субсидій у поєднанні з необхідним для їхнього фінансування оподаткуванням. Завдяки цьому верстви населення з низькими доходами і ті, хто їх не може мати в силу певних причин (вік, інвалідність, стан здоров’я тощо), отримують можливість підвищити свою частку в споживанні благ. Соціальна політика має будуватися так, щоб трансферт частини доходів від одних осіб іншим відбувався таким способом, щоб прагнення досягнення високих доходів не зникало, а допомога надавалася лише тим, хто її дійсно потребує.
Коригування розподілу доходів за допомогою соціальної політики здійснюється через державний бюджет та участь держави в організації соціального страхування. Вторинний розподіл доходів здійснюється за допомогою прямих і непрямих заходів і включає заходи щодо:
соціальної допомоги, яку отримує кожний, хто потрапляє в скрутне матеріальне чи соціальне становище;
соціального страхування, мета якого захистити населення у випадках «класичних» ризиків життя (безробіття, старість,хвороба);
суспільної структурної допомоги, до якої належать охорона материнства, допомога на дітей, стимулювання придбання майна, здобуття освіти тощо.
Вторинний розподіл доходів не позбавлений вад: недостатня гнучкість і слабка узгодженість між різними заходами соціальної політики. Складно оцінити в грошах суму цих пільг (навіть приблизно). Проте відомо, що чим більша частина ринкового доходу розподіляється на соціальні потреби, тим менш ефективною є економічна система, оскільки, по-перше, вона не дає змоги забезпечити належний життєвий рівень населення через отримання ним трудового доходу, по-друге, вона вичерпує свої потенційні можливості щодо подальшого інвестування, а отже, подальшого розвитку. Через це для політики перерозподілу доходів важливо відшукати певні межі, які відповідали б завданню збереження як соціального, так і економічного устрою суспільства.
На соціальне вирівнювання суспільства спрямована також політика вирівнювання на ринку праці. Вирівнювання на ринку праці означає вирівнювання попиту і пропозиції робочої сили на відповідному ринку. Через заходи щодо збереження старих і створення нових робочих місць, на яких зайняті певні групи населення (робітники у віці, жінки, молодь), держава сприяє стабільності ринку праці. В центрі такої політики стоїть діяльність держави з розвитку профосвіти, профорієнтації, перепідготовки кадрів, їхньої перекваліфікації тощо.
Вирівнювання на ринку праці доповнюється політикою охорони праці. Її предметом є захист праці, зокрема в промисловості, через регулювання загальних умов праці. В конкретних ситуаціях вона може бути подана як захист від необґрунтованого звільнення з роботи, захист праці жінок та майбутніх матерів, захист праці молоді. Захист праці жінок, наприклад, реалізується в таких заходах держави, як заборона нічної роботи, надання більш тривалих перерв на відпочинок, ніж чоловікам, заборона жіночої праці в певних галузях економіки (шахти, кам’яні кар’єри, рудники тощо). В цілому політика захисту праці мусить вести до гуманізації праці, гуманізації робочих місць, до покращення якості трудового життя.
До системи соціального вирівнювання в окремих країнах відносять також політику держави по залученню працівників до участі в управлінні виробництвом та політику заробітної плати.