Тема 5. Міжнародна економічна інтеграція та її роль у здійсненні зовнішньоекономічної політики

1. Об’єктивні основи та етапи міжнародної економічної інтеграції

2. Особливості розвитку європейської економічної інтеграції та ЗЕП країн Європейського Союзу

3. Регіональна економічна інтеграція (НАФТА, МЕРКОСУР, АТЕС та ін.) та її вплив на ЗЕП.

1. Об’єктивні основи та етапи міжнародної економічної інтеграції

Інтеграція – це особливий етап у процесі інтернаціоналізації господарського життя, що веде до створення нової якості – цілісності відособленого господарського комплексу декількох держав(однорідний господарський механізм).

Ознаки інтеграції:

• взаємопроникнення і переплетення національних виробничих процесів;

• на цій основі відбуваються глибокі структурні зміни в економіці країн-учасниць;

• необхідність і цілеспрямоване регулювання інтеграційних процесів; виникнення міждержавних (наднаціональних чи наддержавних) структур (інституціональні структури).

Країни, що розвиваються, створюють інтеграційні угруповання для подолання проблем індустріалізації. Число угруповань у країнах, що розвиваються, складає приблизно від 35 до 40. Прикладом може служити МЕРКОСУР до складу якого входять Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай. Цілями угруповання є – зниження бюджетного дефіциту, подолання кризи.

У своєму розвитку міжнародна інтеграція проходить ряд етапів, кожен з яких передбачає більш широку інтеграцію і має свої особливості.

Зона вільної торгівлі – це пільгова зона регіонального типу, у межах якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля країн-учасниць.(Зона вільної торгівлі промисловими товарами в Європі).

Митний союз – це спільна митна територія країн з повною ліквідацією мит у взаємних відносинах і з єдиним митним тарифом по відношенню до інших країн.

Метою митного союзу є: полегшити взаємну торгівлю країн-учасниць, і в той же час, не створювати додаткових перешкод у торгівлі з третіми країнами.

Спільний ринок – це об’єднання національних ринків декількох країн в єдиний великий ринок з вільним переміщенням в його межах капіталів, товарів, послуг і робочої сили. У процесі вирішення знаходяться такі питання, як: повне узгодження економічної політики і т.д., вирівнювання економічних показників.

Економічний союз – це об’єднання національних економік декількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики.

Політичний союз (повна інтеграція).

2. Особливості розвитку європейської економічної інтеграції та зеп країн Європейського Союзу

Друга половина минулого століття пов’язана зі створенням та поглиблен­ням інтеграційних процесів у Європі, де вони набули найдовершеніших форм. Найбільш розвинуте у світі інтеграційне угруповання – Європейський союз, який пройшов усі основні етапи інтеграційного процесу, розширив своє член­ство з 6 до 15 країн. Шість країн (ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург) у 1952 р. створили Європейське об’єднання вугілля 1 сталі, яке і започаткувало створення майбутнього Євросоюзу. 7 лютого 1992 р. держа­ви – члени Європейських співтовариств підписали Договір про Європей­ський Союз і з 1 листопада 1993 р. Договір вступив у силу. З цього моменту починається відлік часу існування ЄС. На сьогодні членами Європейського Союзу є такі країни: Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірлан­дія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Швеція. ЄС утворився на основі трьох інтеграційних об’єднань – Європейського об’єднання вугілля і сталі, Європейського об’єднання ЄВРАТОМ, Європейського економічного співтовариства, створених ще у 50-х роках. Відпо­відно еволюціонували і цілі західноєвропейської інтеграції. Слід відзначити внутрішні та зовнішні фактори, що сприяли європейської інтеграції. Внутрішні фактори: порівняно мала територія Європи, близькість країн; обмеженість ресурсів; розвиток транспортних можливостей; потреба національних підприємств в розширенні ринку, взаємопроникнення капіталу. До зовнішніх факторів можна віднести: політичне протистояння зі США, конкурентне за­силля з боку економіки США та країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону на чолі з економікою Японії.

У процесі свого розвитку ЄС пройшов такі етапи.

1. Етап зони вільної торгівлі (1958–1969 рр.) Згідно з Римським до­говором були поступово відмінені митні тарифи і кількісні обмеження на взаємну торгівлю, запроваджені спільні митні тарифи і введена спільна митна політика щодо третіх країн. B 1962 р. була введена в дію єдина сільськогосподарська політика. Підписана у 1968 р. Яундська угода передбачала вступ країн, що розвиваються, в асоційовані відносини з ЄС. У 1967 р. відбулося злиття вищих органів трьох співтовариств в єдину Раду і єдину Комісію, які разом із Європейським парламентом і Судом ЄС створили спільну інституціональну структуру ЄС.

2. Етап митного союзу (1968 – 1986 рр.) – етап активного розвитку переваг митного союзу країн ЄС і зовнішньоторговельної політики щодо третіх країн: були відмінені митні збори, зняті кількісні обмеження в торгівлі, застосовано єдиний митний тариф для інших країн спочатку в межах шести країн-засновниць, з приєднанням пізніше Данії, Ірландії, Великої Британії – у 1973 р., Греції, Португалії, Іспанії – на початку 80-х років, Австрії, Швеції і Фінляндії – у 1995 р. В цей час збільшується кількість асоційованих членів з 20 до 66. До цього етапу можна віднести і початок створення Європейської валютної системи: у 1972 р. було введено спільне плавання валют кількох країн – членів ЄС у певних межах, з 1979 р. почалось формування ЄВС.

3. Етап спільного ринку (1987–1992 рр.). Завершується процес ство­рення ЄВС, вводиться в дію ЕКЮ. Валютний курс ЕКЮ розраховується на базі валютного кошика національних валют країн-учасниць з урахуванням їх частки в сукупному ВНП. Основними цілями створення ЄВС були: змен­шення коливання валютних курсів, витіснення з міжнародних валютних роз­рахунків долар СІЛА, стимулювання подальшого розвитку інтеграційних про­цесів через забезпечення передумов формування єдиного валютного ринку ЄС. У 1987 р. визначається створення Єдиного внутрішнього ринку, відбу­вається усунення митних формальностей, які ще лишилися (огляд товарів, перевірка документів); уніфікація технічних стандартів; відміна обмежень конкуренції в наданні держзамовлень; нівелювання різниці в рівнях і структурі оподаткування; усунення лімітів на послуги транспорту, зв’язку, фінан­сові послуги; усунення валютних обмежень, що залишилися; усунення обме­жень при працевлаштуванні громадян. В цей період країни ЄС проводили вже єдину політику в окремих галузях – енергетиці, транспорті, питаннях соціального і регіонального розвитку.

З розвитком ЄС сформувалась відповідна інституційна структура наднаціонального регулювання, органами якої є Європейська Рада (скликається двічі на рік у складі глав держав і урядів), Європейське політичне співробіт­ництво (нарада міністрів закордонних справ), Комісія ЄС (виконавчий орган, складається з голови і 17 членів комісії, які призначаються урядами країн – членів ЄС за встановленою квотою, термін повноваження – 4 роки), Рада ЄС (Рада Міністрів ЄС, сесії проводяться у разі необхідності),Європейський Пар­ламент (складається з 518 депутатів, які обираються прямим загальним го­лосуванням громадян країн-членів ЄС за встановленою квотою), Економічна і соціальна Рада (консультативний орган, що складається зі 183 осіб, які при­значаються на 4 роки урядами країн-учасниць ЄС за встановленою кво­тою), Суд ЄС (складається з 13 суддів і 6 генеральних адвокатів, які призначаються урядами країн ЄС на 6 років), Контрольна палата ЄС (контролює пра­вильність фінансових операцій, законність використання коштів ЄС; скла­дається з 12 осіб, які призначаються на 4 роки).

4. Етап економічного союзу (з 1993 р. – до нинішнього часу). Відбуло­ся посилення політичної інтеграції та активний розвиток валютного союзу. У 1992 р. в голландському місті Маастрихті був підписаний Договір про Європейський Союз, який зокрема передбачає усунення ще діючих обмежень вільно­го руху капіталу в Португалії та Греції. Країни ЄС було зорієнтовано на прийняття заходів зі стабілізації грошової системи та закріплення бюджетної дисципліни; створення Європейського валютного інституту, який має готува­ти документи, розробляти заходи та інструментарій для провадження з 1999 р. єдиної грошової та валютної політики; створення Європейського центрального банку в 1999 р., який спільно з Центральними банками держав-членів має становити Європейську систему центральних банків. Згідно з угодою валют­ний союз визначається як зона, в якій спільно здійснюється політика країн – членів ЄС, спрямована на досягнення макроекономічних цілей.

Для існуван­ня валютного союзу необхідні три умови:

• повне і остаточне конвертування валют;

• повна лібералізація руху капіталів та інтеграція банківських, інших фінансових ринків;

• ліквідація меж коливань валютних курсів і остаточна фіксація паритетів валют, що створює реальну основу для заміни національ­них валют єдиною валютою ЄС – євро.

Початок функціонування ЄВС – 1 січня 1999 р., всі розрахунки за проведення зовнішньоекономічних опера­цій здійснюються у євро. З 1 січня 2002 р. євро вводиться у готівковій формі в обіг у 12 країнах ЄС; до ЄВС поки що не приєдналися Велика Британія, Данія, Швеція. Європейська система центральних банків несе відповідальність за проведення кредитно-грошової політики, здійснює валютні інтервенції лише у євро, підтримує створення спільного ринку нової валюти тощо. Перші ре­зультати функціонування євро у країнах ЄС дають підстави стверджувати, що у XXI ст. вона може стати провідною міжнародною валютою, позитивним має бути вплив євро на конкуренцію на внутрішньому європейському ринку.

Новий рівень економічної інтеграції вимагає від країн-учасниць забезпе­чення однорідності економічної політики, економічного розвитку для створен­ня основи стабільності євро, тобто відповідності таким критеріям:

1) ста­більність цін – середній рівень інфляції має бути не більше 1,5 % середньо­го значення трьох країн співтовариства, де зафіксоване мінімальне зростання цін;

2) збалансованість процентних ставок – їх середній річний рівень в окремій країні не повинен перевищувати відповідний рівень у країнах з кра­щими показниками, в цілому – не вище 20 %;

3) бездефіцитність бюдже­ту – дефіцит бюджету має бути меншим 3 % сукупного національного про­дукту;

4) рівень державного боргу не повинен перевищувати 60 % сукупного національного продукту;

5) стабільність валютних курсів – національна ва­люта не повинна бути девальвована протягом двох останніх років і має відпо­відати нормам ЄС.

Після підписання Маастрихтських угод значно посилюється політична взаємодія країн ЄС, а саме: запроваджується загальна зовнішня політика та політика в галузі безпеки, посилюється роль Європейського парламенту, про­водиться загальна політика в галузі юстиції та внутрішніх справ.

Важливим є встановлення громадянства – всі громадяни держав-членів є громадянами ЄС, кожний з них має право: вільно пересуватись та проживати на території держав-членів, брати участь у голосуванні та балотуватися на муніципальних і Європейських виборах у тій країні, де він мешкає; має право на захист дипломатичними та консульськими службами будь-якої з країн-учасниць, право на звернення до Парламенту і до вповноваженого з розгляду скарг тощо.