Тема 6. Глобалізаційні процеси та регіоналізм. Основні характеристики та тенденції

1. Значення та характеристика глобалізаційних процесів

2. Регіоналізм як форма глобалізаційного процесу

3. Роль транснаціональних корпорацій в світогосподарських зв’язках

1. Значення та характеристика глобалізаційних процесів

Глобалізація світової економіки – розвиток МЕВ та МЕО, під впливом спеціалізації і поділу праці.

Основні риси глобалізації:

– змінюється форма виробництва, вона переходить у міжнародну форму в

виді ТНК;

– зміна змісту виробництва і обміну під впливом спеціалізації, тобто орієнтація національної економіки на міжнародні стандарти;

– принципові зміни в господарському житті;

– міжнародні центри керування, СП, міжнародні системи інформації, система міжнародних стандартів (ГАТТ, МВФ, органи ООН і т.д.).

З числа ж головних ознак економічної глобалізації виокремлюється зростання міжнародної торгівлі, збільшення іноземних капіталовкладень, вільний рух фінансових потоків, а в ролі її головних агентів визначаються транснаціональні корпорації, міжнародні фінансові інститути та великі держави. Як глобалізаційна ідеологія був визнаний неолібералізм.

Глобалізація перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили, суб’єкти якого взаємопов’язані єдиною системою фінансово-економічних відносин. 

Однією з найяскравіших форм прояву процесу глобалізації є вибухоподібне зростання в останні роки світового фінансового ринку, фінансових трансакцій, що здійснюються між різними суб’єктами світогосподарських зв’язків. Якщо в 1978 р. щоденний обсяг операцій з купівлі-продажу іноземних валют становив 15 млрд. дол. США, у 1992 р. – 880 млрд. дол. США, то в 2001 р. цей показник збільшився до 1,2 трлн. дол. США

2. Регіоналізм як форма глобалізаційного процесу

Регіоналізація – історично сформована регіональна спільність з єдиними економіко-географічними, культурними і т.д. подібностями.

Регіоналізм – розгляд і вирішення економічних, соціальних, політичних і інших проблем відповідно до інтересів споживачів того або іншого регіону.

Як незалежна соціально-культурна, інтелектуальна і політична течія, що протистоїть уніфікації всіх сфер суспільного життя і централістськім тенденціям, регіоналізм зародився в Західній Європі в другій половині XIX століття.

З часом ускладнювався і робився все більш насиченим зміст концепцій регіоналізма, які розповсюдили свій вплив на області літератури, мистецтва, на різні галузі науки.

Історично існували і існують якби два прояви регіоналізму. З одного боку, він має конструктивний культурно-просвітницький і суспільно-політичний характер, ставлячи перед собою мету перешкодити знеособленню традицій і стиранню меж між різними етнічними, культурними, релігійними, професійними співтовариствами. Але є і оборотна сторона цього, що характеризується тяжінням до сепаратизму і насильницького руйнування державних структур, що склалися.

Диференціація сучасного світу, його неоднорідність, що стала предметом пильного вивчення і заохочення зі сторони регіоналізму, зовсім не протирічить загальноєвропейському процесу, вона не тотожна дезінтеграції, а при цивілізованому підході здатна збагатити саму концепцію «загальноєвропейського будинку».

Існує діалектичний взаємозв’язок між федералізмом усередині тієї або іншої країни і федералізмом наднаціонального рівня, до якого рухається Європа: і в тому і в іншому випадку проблема полягає у встановленні балансу між політичним центром і периферією, між владою держави (держав) і правами громадян, між національними і державними інтересами .

Інтеграція Європи припускає створення співтовариства інтересів, але зовсім не обов’язково співтовариства цінностей: дуже різні і не співставні до єдиного знаменника культурні і історичні традиції європейських народів, щоб серйозно говорити про можливості їх уніфікації навіть у далекому майбутньому.

Завдання, що стоїть перед Європою, можна сформулювати як необхідність добитися співіснування наднаціональних інтересів, викликаних до життя інтеграційними процесами, і інтересів регіональних (державних, національних), які традиційно виступали як прояв диференційованості картини європейського розвитку. Природно, хотілося би, щоб розрив між системою загальних інтересів і системами цінностей європейців зводився до мінімуму, проте повне його зникнення навряд чи можна досягти.