36. Розкрийте діалектику взаємодії біологічного та соціального в людині, проаналізувавши обмеженість абсолютизації в історії філософської думки біологізаторських та соціологізаторських підходів.

Людина — об'єкт вивчення як філософії, так і багатьох соціальних наук. Але на відміну від інших галузей знання філософія вивчає те суттєве, що характерне для людини як природної і соціальної істоти.

 Біологічне в людині - людський організм з його структурами і функціями, специфічною для людини нейрофізіологічною організацією і властивою їй вищою нервовою діяльністю. Біологічні особливості людини передаються від покоління до покоління, записані в генетичній програмі, яку репрезентують молекули ДНК. Генетична програма розвитку організму забезпечує видову визначеність людини; расову належність; впливає на тип вищої нервової діяльності та численні індивідуальні особливості морфологічного характеру (ріст, колір волосся, форму обличчя, силу голосу, тривалість життя тощо). Біологічно визначаються й певні підструктури особи, зокрема темперамент, окремі риси характеру, статеві та вікові властивості психіки, природні здібності. Таким чином, людина, ставши істотою соціальною, не позбулася біологічної індивідуальності, але у суспільному житті люди постають не як біологічні, а як соціальні істоти, і місце людини в суспільстві визначається не природними даними, а належністю до певної соціальної групи, верстви, класу і т.д. Виникнувши на біологічній основі, соціальне під впливом суспільних відносин стало у розвитку людини, її сутності провідним, визначальним. Вирішення проблеми співвідношення біологічного і соціального стану йде в пошуках реальної, конкретної їх взаємодії, яка здійснюється таким чином, коли одне і друге не ототожнюється і разом з тим не відривається одне від одного: не можна біологізувати суспільних явищ, як і не можна переносити суспільні характеристики на біологічні процеси, але це не виключає необхідності дослідження співвідношення біологічного і соціального в конкретній людині. Людина створюється суспільством, вона — істота суспільна, соціальні умови є визначальними в її розвитку, поведінці і т.д. Але не можна заперечувати того, що немає ніяких природних детермінант існування людини.

Тобто людина підпорядкована як законам живої природи, так і суспільним законам, законам власної цілісності. Людина не існує поза суспільством, але її немає і без особливого роду природних якостей.

Розглядаючи проблеми соціального і біологічного, слід уникати двох крайностей: абсолютизації соціального фактора – соціологізаторський підхід,  і абсолютизації біологічного фактора –біологізаторський підхід. У першому випадку людина постає як абсолютний продукт соціального середовища, а в другому - абсолютизується біологічна природа людини. Біологічне і соціальне в людині нерозривно пов'язані. Біологічне в людині здійснюється і задовольняється в соціальній формі. Природно-біологічний бік існування людини опосередковується й «олюднюється» соціокультурними чинниками. Це стосується і задоволення таких суто біологічних потреб, як продовження роду, харчування тощо. Інша річ, що соціальність буває різною, може набувати й нелюдських форм, здатна навіть вбити людину, яка її створює і відтворює, або перетворити людину на «гвинтик», «мурашку» суспільної організації. Та за будь-яких обставин новонароджена людина стає людиною тільки за умови своєчасного проходження певного періоду соціалізації. Якою вона буде - доброю чи злою, байдужою чи співчутливою, щедрою чи жадібною - залежить від якості соціального середовища. Отже, людина є цілісністю, якій внутрішньо притаманні діяльність і варіативність (унікальність) як наслідок поєднання взаємодії її соціальності та природності.

39. Поясніть необхідність діалектичного підходу при оцінці ролі суб'єктивних і об'єктивних чинників. Принципи взаємозв’язку, взаємодії та розвитку складають предмет дослідження діалектики– філософського вчення про найбільш загальні принципи та закони розвитку буття в світі. Ми вже відзначали, що вперше діалектичні ідеї були висловлені ще за часів античної філософії(Геракліт,Зенон). Значно пізніше ідеї розвитку були розроблені в філософському вченні Г.Гегеля, який і визначив діалектику як“рушійну душу всякого наукового розгортання думки і…єдиний принцип, котрий вносить в зміст науки іманентний зв’язок та необхідність”. Згодом К.Маркс і Ф.Енгельс розробили основні принципи матеріалістичної діалектики. Отже, діалектика досліджує загальні закони розвитку світу. Закони можна характеризувати як об’єктивні- існують поза волею людини; суб’єктивні- проявляються в цілеспрямованих діях людини; Однією з найскладніших моральних проблем є проблема свободи. Як вже зазначалось, дія є моральною, коли вона ґрунтується на виборі між добром і злом; така ситуація передбачає свободу людини, її здатність вибирати. В моральному плані мій вчинок чогось вартий лише в тому разі, коли я міг би його не здійснити, а обрати якийсь інший варіант поведінки. Що ж таке свобода? На це питання деякі філософи традиційно відповідали з позицій співвідношення свободи та необхідності. В цьому контексті існують принаймні дві крайні точки зору на цю проблему- етичний фаталізм та етичний волюнтаризм. Перший абсолютизує необхідність, ставить людину в повну фатальну залежність від об’єктивних обставин, перетворює її в запрограмований пристрій, який діє за певною, визначеною чи Богом. чи долею, чи космічними силами схемою. Тому людина невільна в своїх вчинках: все її життя напередвизначене, вона не в змозі нічого змінити. В той же час в такому випадку людина не несе ніякої відповідальності за свої дії. Наслідком такої позиції є правило: «Чому бути, того не минути». Друга позиція- етичний волюнтаризм– заперечує будь-яку необхідність та стверджує, що людина абсолютно вільна в своїх моральних рішеннях і повинна діяти лише у відповідності зі своєю волею. Такерозуміння свободи приводить, в кінцевому підсумку, до повної відмови від моральних норм, а це, в свою чергу, дозволяє людині стверджувати свавілля особистих дій як зразок поведінки. Таким чином, і фаталістична, і волюнтаристська концепції заперечують моральну свободу: фаталіст, який абсолютизує необхідність, стає рабом її; волюнтарист, який заперечує роль необхідності, стає жертвою особистої сваволі.

МЕНЮ: