- •1)Визначте місце та роль філософії в системі культури і поясніть метафоричний образ філософії як «Нічийної Землі»
- •2.Проаналізуйте корінні відмінності між філософією та наукою, визначте специфіку філософських проблем.
- •3. Проаналізуйте та порівняйте точку зору і.Канта та ф. Енгельса.
- •22. Розглянувши життєвий шлях Сковороди та його основні філософські ідеї, обґрунтуйте справедливість вислову: «Сковорода – український Сократ»
- •23. Проаналізувавши основні проблеми, що складають предмет дослідження філософії екзистенціалізму, розкрити зміст його основних категорій.
- •24. Розкрийте зміст вислову ж.-п. Сартра : «Людина, народжена свободною, приречена на свободу», проаналізувавши проблему співвідношення свободи і відповідальності в екзистенціоналізмі.
- •25. Поясніть важливі вихідні принципи екзистенціалізму : людина свого роду "проект" та "існування в ній передує сутності"
- •26.Охарактеризуйте основні етапи розвитку позитивізму ,визначивши методологічну специфіку кожного з них.
- •28.Проанализируйте как в е исторического развития разными философами решалась проблема познаваемости мира?
- •29.Розглянувши позиції представників емпіризму та раціоналізму…
- •30. Визначивши категорії об’єкт та суб’єкт пізнання, обґрунтуйте діалектичний характер їх взаємодії в процесі історичного розвитку.
- •33.Співставивши образ людини в античній та середньовічній філософії визначте якими соціально-політичними та культурними чинниками обумовленео розмаїття цих моделей.
- •36. Розкрийте діалектику взаємодії біологічного та соціального в людині, проаналізувавши обмеженість абсолютизації в історії філософської думки біологізаторських та соціологізаторських підходів.
- •1)Визначте місце та роль філософії в системі культури і поясніть метафоричний образ філософії як «Нічийної Землі»
28.Проанализируйте как в е исторического развития разными философами решалась проблема познаваемости мира?
Шлях пізнання завжди був складним, суперечливим і різним за тематикою постановки та розв'язанням проблем. Наприклад, в античній філософії центральною була проблема співвідношення знання і думки, істини й омани. Як предмет "переводиться в стан знання (в чому єдність знань і предмета).Матеріалізм та ідеалізм вирішували їх виходячи з власних передумов. Так, Демокріт вважав, що в процесі пізнання від предметів відокремлюються найдрібніші їх частинки ("ейдоси"), які несуть у собі образ предмета. Та коли вони сягають органів чуття людини, виникають образи, які відображають предмети. Не дивлячись на наївність цієї концепції, її матеріалістичний характер не викликає сумнівів: поза нами існують речі, а наші відчуття, сприйняття й таке ін. - є їх образами. Важливо й те, що Демокріт прагнув збагнути механізм процесу, який забезпечує правильність сприйняття, хоча й проблема активності суб'єкта ще не була поставлена.
Іншою була теорія пізнання Платона. Стверджуючи, що істинне пізнання - це пізнання ідей (вічних, незмінних духовних сутностей, по відношенню до яких речі - лише їхні недосконалі копії), Платон вважав, що таке пізнання досягається шляхом "пригадування" (anamnesis). При цьому душа людини має відволікатися від світу речей, які вона безпосередньо споглядала в духовному світі - коли перебувала там до народження.
Здатність людини пізнавати світ визнавалась всіма матеріалістами й переважною більшістю ідеалістів. Проте слід зазначити, що дехто з ідеалістів, хоча й визнає пізнання світу, все ж тлумачить його невірно. На це вказує не лише приклад із вченням Платона. Видатний ідеаліст-діалектик Гегель завжди підкреслював і переоцінював пізнавальні сили розуму. Та все ж вважав, що пізнання - це самопізнання абсолютної ідеї, різними перевтіленнями якої є як розум, що пізнає, так і об'єкт, що пізнається. Безперечною заслугою Гегеля було застосування ним діалектики до аналізу процесу пізнання, його історичний підхід в осмисленні цього процесу. Та, будучи ідеалістом, Гегель все ж не визнавав матеріалістичного принципу відображення, без якого неможлива наукова постановка й вирішення гносеологічної проблеми.
Суб'єктивний ідеалізм теж "визнає" пізнання світу, оскільки зводить світ до сукупності відчуттів, уявлень і таке ін. Зрозуміло, шо при цьому пізнання трактується феноменологічно як ряд феноменів людської свідомості, над якими можуть здійснюватися ті чи інші дії (операції), які в кінцевому підсумку теж суб'єктивні Питання про рух пізнання вглиб, про проникнення його в сутності речей тут знімається, оскільки існування речей поза свідомістю суб'єктивним ідеалізмом заперечується.
В історії філософії існували й існують вчення, які заперечують здатність людини пізнавати світ і такі, що визнають цю здатність обмеженою. Ці вчення відносять до агностицизму (грец. а - ні, gnosis - знання). Вперше піддав сумніву пізнаваність світу античний скептицизм (Піррон, Карнеад, Секст Емпірик та ін.). Він виходив із того, що відчуття мають суб'єктивний характер, бо залежать від стану людини.
Спроба їх синтезувати була здійснена в німецькій класичній філософії. Великою заслугою її представників, особливо Канта і Гегеля, були дослідження активності суб'єкта, форм пізнавальної діяльності, значення логічних категорій, в цілому діалектики пізнавального процесу. Наприклад, у філософській системі Канта була здійснена спроба побудувати таку теорію пізнання, яка була б незалежною від будь-яких припущень про реальність, а мала бути залежною лише від пізнання.