25. Поясніть важливі вихідні принципи екзистенціалізму : людина свого роду "проект" та "існування в ній передує сутності"

Одним з впливових напрямків сучасної західної філософії є екзистенціалізм. Його назва походить від лат. ex(s)istentia – існування, тому цей напрямок також називають “філософією існування”. Екзистенціалізм, на противагу раціоналістичній філософії, став розглядати людину як переживаючу, страждаючу і трагічну істоту, що має свободу вибору і є відповідальною за свої вчинки.

Основні представники екзистенціалізму: у Німеччині – Мартін Хайдеггер , Карл Ясперс; у Франції – Габрієль Марсель, Жан-Поль Сартр , Альбер Камю; в Іспанії близький до цієї течії Хосе Ортега-і-Гасет. Духовними попередниками екзистенціалізму вважаються Б. Паскаль, С.К’єркегор, російський письменник Ф.М.Достоєвський, представники напрямку “філософії життя” – Ф. Ніцше, А. Бергсон, В. Дільтей.

Екзистенціалізм виходить з того, що людина творить сама себе, в ній існування передує сутності. Дитина, народившись, вже існує, але їй ще належить віднайти свою людську сутність, стати людиною. Це означає, що немає наперед заданої, «готової» людської природи. Людина - свого роду «проект», що живе, розгортається, реалізує чи не реалізує себе. Процес знаходження людської сутності індивідом триває все його життя. Доля людини – завжди бути в дорозі, тобто постійно піклуватися про знаходження своєї сутності, причому саме людської сутності. Людина обирає себе в кожний момент свого існування, вона приречена на свободу.

Екзистенціалістська концепція Сартра пропонує нам позицію відокремленого індивіда, котрий має мужньо і послідовно відкидати від себе „заклики”, „звабливості” світу, відстоюючи своє право на безосновний (нічим не детермінований) вибір. Сутність людини – це те , як вона вміє використати своє існування в різноманітних ситуаціях. Звідси й головна теза французького мислителя, – „існування передує сутності”. Саме через існування людина обирає сама себе, свою самість, самореалізує себе.

Філософія екзистенціалізму яскраво проявляє себе в літературі і мистецтві. Вона не втрачає свого значення, оскільки торкається найприхованіших глибин людської душі, виражає загальнолюдські цінності.

27. Проаналізувавши запропоновану Куном загальну схему історико- наукового процесу визначте його основні етапи та відповідні категорії ,що їх характеризуют.

Історична динаміка знання, яке розвивається, одержала розробку у фундаментальній роботі Т. Куна «Структура наукових революцій». Кун запропонував відмовитися від образу науки (що панував у неопозитивізмі) як системи знань, підпорядкованої у своєму розвитку канонам методології і логіки, і замінити його образом науки як діяльності наукових співтовариств. Виходячи з центрального для його концепції поняття «парадигма» - концептуальна схема, що протягом певного часу визнається науковим співтовариством як основа його практичної діяльності. Кун запропонував специфічну схему історико-наукового процесу, яка представлена нижче. Допарадигмальний період:

суперництво різних шкіл; відсутність загальноприйнятих концепцій

і методів дослідження; суперечки щодо правомірності методів,

проблем і стандартних рішень

Період «нормальної науки»:

зникнення розбіжностей в результаті перемоги однієї зі шкіл; учені зайняті рішенням конкретних і спеціальних задач на основі прийнятої парадигми

Криза нормальної науки:

накопичення “аномальних фактів”, що не піддаються поясненню на основі даної парадигми; стан професійної невпевненості в науковому співтоваристві; активізація пошуку нових способів пояснення фактів

Наукова революція:

повне чи часткове витіснення старої парадигми новою; зміна “понятійної сітки”, через яку вчені розглядали світ; звернення за допомогою до філософії при обговоренні фундаментальних положень