• 62.Відродження української державності в роки Визвольної війни 1648-1657рр.

Таким чином, ідею соборності України не було реалізовано, і Х ницький задовольнився козацькою автономіею в межах Речі Поспо Ме разом із тим під час війни формуетыя українська державність - ваисно військового гатунку. Створюютыя центральні й місцеві органи ди, запроваджуетыя новий адміністративно-територіальний поділ. Вищим законодавчим органом була Генеральна рада, але факr ним стала рада козацької старшини. Виконавчу владу репрезентував ман, який видавав універсали, організовував фінансову та судову сист керував зовнішньою політикою. При гетьмані існував уряд - Генеральна канцелярія, що складал генеральної старшини - генерального писаря, генерального судді, ге льного хорунжого,генерального обозного,військового скарбничого. Територія козауької республіки становила близько 200 тис. кв. км І ла поділена на 16 полків, а ті, в свою чергу, на 272 сотні. Столицею і манською резиденуіею було м. Чигирин. На місуях адміністративну в здійснювали полковники й сотники, а у селах - старости. Починае фоватися козацька, селянська і державна власність на землю. Перед 6. Хмельницьким сгояпа дуже серйозна проблема - не д• тити соціального вибуху, оскільки эа Зборівською угодою пере,qбача • принципове збереження старої соціально-економічної системи. Особ це стосувалося селян, які не потрапильі до реестру. Але тут гетьман п водив досить гнучку політику. 3 одного боку, він не допускав безконт.• них селянських заворушень, а 3 іншого - всіляко прагнув уникнути по лення найжорстокіших форм експлуатацїі кріпаків. Велику увагу Б.Хмельницький приділяв дипломатичній діяльності, ірямованій на зміцнення міжнародного становища козацької держави. ~ыо встановлено військово•політичну спілку з Кримським ханством, нсильваніею, Росіею, Туреччиною, Швеціею, Венеціею.

63.Білоцерківський мирний договір 1651, причини прийняття, його зміст і наслідки.

Білоцеркі́вський ми́рний до́говір 1651 — договір між польським урядом і гетьманом України Богданом Хмельницьким, укладений в Білій Церкві 18 (28) вересня 1651 року після невдалої для селянсько-козацьких військ Берестецької битви.

Умови договору були важкими для України. За Білоцерківським договором Україна залишалася під владою шляхетської Польщі.

Польській шляхті поверталися маєтки у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах;

територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством;

реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тисяч чоловік;

Україна була позбавлена права вступати у відносини з іноземними державами і повинна була розірвати союз з Кримським ханством.

гетьман зобов'язувався розірвати союз із Кримом і відіслати з України татарські загони.

гетьман позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними державами.

Народні маси України й запорозькі козаки були невдоволені Білоцерківським миром настільки, що Богдану Хмельницькому довелося їх утихомирювати. Боротьба повинна була розгорітися з новою силою.

Богдан Хмельницький використав Білоцерківський договір для перепочинку і підготовки нового воєнного виступу проти шляхетської Польщі. Після початку воєнних дій Білоцерківський договір в травні 1652 був анульований Б. Хмельницьким.

• 63.Судова реформа в роки Визвольної війни 1648-1657рр.: її наслідки і причини.

• 64.Правове становище української Православної церкви в Україні-Гетьманщині

• 65.Правове становище гетьмана і військової ради.

На початковому етапі існування Гетьманщина була номінально залежною від Речі Посполитої. Згодом ц територія згідно з положеннями Зборівського договору 1649 р. обмежувалася Київським, Чернігівським і Брацлавським воєводствами, що складали автономну територію в межах Речі Посполитої. Разом із тим Зборівський договір означав визнання на міжнародному рівні статусу України як держави. Фактично Гетьманщина була незалежною, а влада її глави - гетьмана - поширювалася на значно більшу територію (частина Волині та білоруських земель).

У 1649-1650 pp. Богдан Хмельницький зміцнив козацьку адміністрацію, провів адміністративно-територіальний поділ підвладної території на полки й сотні. Полковники, сотники й міські отамани мали на підвладних їм територіях військову й судову владу. Було введено контроль за фінансами й оподаткуванням населення, за охороною торгівлі та ремесла, активно налагоджувалися дипломатичні зв'язки.

Військово-сотенному територіально-адміністративному поділу відповідала система органів влади. Ця система фактично дублювала модель управління Січі (Запорізька Січ). Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона не була постійно діючою. До того ж Богдан Хмельницький з метою зміцнення гетьманської влади частіше скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі.

Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов'язкові для всіх нормативні акти - універсали. Система органів публічної влади мала три рівні - генеральний, полковий і сотенний. Реальна вища влада в державі належала генеральному урядові, до якого входили гетьман і генеральна старшина.

Державний апарат створювався під безпосереднім керівництвом Б. Хмельницького і з допомогою сильного старшинського угруповання, вихідців з української шляхти і заможних козаків. У воєнних умовах усі адміністративні функції після ліквідації польсько-шляхетського державного апарату виконувала козацька старшина. Фактично державна влада в країні перейшла до гетьмана і козацької старшини. Ніякої іншої влади місцеве населення не визнавало.

Українська держава була демократичною, але мала становий характер - усі права і привілеї мали лише козаки.