- •1.Предмет та завдання курсу «Історія держави і права України»
- •2.Періодизація курсу «Історія держави і права України»
- •7. Характеристика суспільного ладу Київської Русі.
- •8. Органи влади та управління Київської Русі.
- •9. Релігійні реформи Володимира Великого.
- •10. Джерела права Київської Русі та їхня характеристика.
- •11. Руська правда, її редакції та характеристика.
- •12. Поняття злочину за Руською правдою, класифікація злочинів.
- •13. Різновиди покарань за Руською Правдою.
- •14. Устав Володимира Мономаха 1113р.
- •15. Суд та судочинство часів Київської Русі.
- •18. Характеристика суспільного ладу Галицько-Волинського князівства.
- •19. Характеристика державнго ладу Галицько-Волинського князівства.
- •20. Характеристика джерел права Галицько-Волинського князівства.
- •23. Українські землі у складі Великого князівства Литовського та їх правове становище.
- •24. Кревська унія 1385 р. Та її наслідки для українських земель в складі Великого князівства Литовського.
- •26. Правове становище селян на українських землях в XIV- середина XVI ст.
- •27. Правове становище феодалів на українських землях в XIV- середини XVI ст.
- •28. Правове становище духовенства на українських землях в XIV- середини XVI ст.
- •29. Судебник Казимира IV Ягеллончика 1468р. : причини прийняття та його характеристика.
- •35. Земський суд у Великому князівстві Литовському, його склад та компетенція.
- •36. Підкоморський суд у Великому князівстві Литовському, його склад та компетенція.
- •42.Статут Великого князівства Литовського 1529. Його характеристика і значення.
- •62.Відродження української державності в роки Визвольної війни 1648-1657рр.
- •63.Білоцерківський мирний договір 1651, причини прийняття, його зміст і наслідки.
- •66.Органи управління Слобідської України
- •68.Березневі статті 1654 р., їх характеристика та значення.
- •3.2. Кіш як центральний орган управління Запорозької Січ
- •3.3. Військові служителі, похідна та паланкова старшина
- •72. Друга Малоросійська колегія, її компетенція і значення.
- •73. Виконавчі органи царської влади на Лівобережній Україні в другій половині XVII-XVIII ст..
- •76. «Батуринські» гетьманські статті: причини появи та їхня характеристика.
- •77. «Московські» гетьманські статті: причини появи та їхня характеристика.
- •78. «Глухівські» гетьманські статті»
- •79. «Конотопські» гетьманські статті: причини появи та їхня характеристика.
- •81. Події Північної війни 1700-1721 рр. Та їх значення для України-Гетьманщини.
- •82. «Пакти і конституції Війська Запорізького» 1710 р.: загальна характеристика і значення.
- •2. Литовський статут російської редакції 1811р., йог зміст і характерні риси.
- •3. «Звід місцевих законів західних губерній» 1837р. Характеристика його змісту.
- •4. «Звід законів Російської імперії» редакції 1842р. Та його вплив на право України.
- •84. «Права, за якими судиться малоросійський народ»: причини розробки, загальна характеристика і значення.
- •85. Збірник ф.Чуйкевича «Суд і розправа в правах малоросійських»: причини розробки, загальна характеристика і значення.
- •86. Основні риси цивільного та спадкового права в Україні у XVIII ст..
- •87. Основні риси кримінального права в Україні в XVIII ст..
- •88. Причини скасування інституту гетьманства та полково-сотенного устрою в Україні-Гетьманщині.
- •89. Судова реформа к.Розумовського, її суть та значення.
- •90. Ліквідація Запорізької Січі: причини і наслідки.
- •91. Ліквідація полково-сотенної системи управління: причини і наслідки.
- •92. Політичний устрій в українських землях під іноземною зверхністю в XVIII-XIX
- •93. Характеристика суспільно-політичного устрою в Україні в першій половині в XIX ст..
- •94. Правове становище західноукраїнських земель у складі Австро-Угорської імперії.
- •96. Проведення буржуазно-демократичних реформ в Україні у др.Половині XIX ст..
- •97. Земська реформа 1864 р.:її характеристика і значення.
- •98. Особливості ліквідація кріпосного права на українських землях під владою Російській імперії, причини і наслідки.
- •99. Особливості проведення судової реформи 1864 р. В Україні
- •20 Листопада 1864 p. Була проведена судова реформа на підставі Судових статутів - після розгляду в Державній раді цар затвердив для запровадження 4 акти:
- •101. Проведення міської реформи 1870 р. В Україні
- •102. Галицький крайовий сейм, його склад та компетенція.
- •104. Судова система на західноукраїнських землях у XIX ст.. У складі Австрійської імперії.
- •105. Причини та особливості Кодифікації права у 19 ст в Російській імперії
3.3. Військові служителі, похідна та паланкова старшина
Окрім діючої військової старшини та «батьків» до структури управління Запорозької Січі входили також військові «служителі» (начальники або чиновники) - нижча виконавча ланка, а також похідна та паланкова старшина.
До військових чиновників належали такі особи.
Військовий пушкар на Січі очолював артилерійську та фортифікаційну справу. Зберігав порох і свинець, ядра, навчав і командував гармашами. Клопотався постачанням артилерії. У віданні пушкаря була також пушкаря, де утримувалися злочинці, тому часто він використовувався як в'язничний наглядач. У розпорядженні пушкаря перебували підпушкар і декілька гармашів.
Військовий товмач (або драгоман), окрім іншомовних перекладів документів та переговорів з іноземцями, очолював розвідку та контррозвідку Січі. Входив до складу посольств, що відряджалися від Січі до інших держав.
Довбиш завідував військовими литаврами, якими скликав козаків на ради. Крім цього прямого обов'язку, довбиш інколи виконував поліційні (супроводжував злочинців на суд, приковував засуджених до ганебного стовпа посеред січового майдану тощо) та інспекторські (проводив інспекцію виходу козаків із зимівників) функції. Назагал довбиш уважався помічником осавула: направлявся в паланки для з'ясування причин затримки податків, особисто мав бути присутнім при виконанні вироків, стягував на користь війська мито тощо.
Діяльність військових шафарів та кантаржеїв пов'язувалася з дотриманням режимних вимог. Шафарами (яких було чотири чи більше), називали збирачів податків на перевозах: Козацькому, Микитинському (через Дніпро), Самарському (через Самару), Бугово-Гардовому (через Буг). У кожного шафара був підшафарій, писар і підписарій. Кантаржей на Січі був хоронителем еталонів ваги і міри, стежив за дотриманням правил торгівлі. До функцій кантаржея належало також відання збором відрахувань до січової скарбниці. Він збирав на користь товариства податок із товарів і продуктів, які привозилися на продаж до Запоріжжя.
Військові канцеляристи поділялися на старших і молодших та перебували під командою військового писаря.
До складу військових служителів входили також отамани січової школи. Вони очолювали освіту дітей у січових школах (навчання велося коштом Січі), та обиралися самими школярами (один для школярів старшого, інший - молодшого віку). Військові шкільні отамани піклувалися забезпеченням школярів продовольством і приладдям, зберігали шкільну скарбничку.
Важливим елементом адміністративно-політичної структури була церква. Збереглося надзвичайно мало історичних відомостей, що давали б уявлення про внутрішньоцеркову організацію й структуру запорозької церкви. Через настоятеля церковно-січової церкви (Покрови Богородиці) реалізовувалися розпорядження кошового отамана, військової ради, адресовані й іншим запорозьким церквам (у 1775 р. в Запорозькій Січі діяло 14 парафій). Потреба виконання управлінських, розпорядницьких церковних функцій зумовила згодом (у часи Нової Січі) спеціальну посаду - начальника січових церков.
До військових служителів належали також козаки, що обіймали посади булавничого, хорунжого, бунчужного і перначника. Хоча інколи їх відносили й до вищої кошової старшини.
За січовою (військовою) старшиною йшла територіальна - паланкова. Вона стояла вище військових «служителів», однак діяла за межами Січі, у своїх паланках. Паланкову старшину комплектували за допомоги виборів у Січі. До її складу входили: полковник (його називали ще «сердюком»), осавул, писар, підосавул, підписар, хорунжий. На ці посади щорічно обиралися на раді найзаслуженіші люди.
Полковник на території паланки уособлював кошового. Він так само виконував адміністративно-фінансові та військові функції, відав судочинством. (До паланкового суду входило по три представники від паланкової адміністрації та козацької громади). Влада паланкового полковника поширювалася як на козаків, що мешкали на території певної паланки, так і на осіб, котрі проїжджали через територію паланки. Полковник відповідав за моральний стан і дисципліну козацького середовища в слободах і зимівниках та своєчасний збір козацького війська у випадку надходження розпорядження з Січі. Крім того, на полковників покладався обов'язок стежити за порубіжжям. У розпорядженні паланкового полковника завжди перебували загони січовиків, що складалися з козаків усіх куренів. Паланкова старшина підпорядковувалася Січі. Відповідно, Січ виступала найвищою апеляційною інстанцією судових та адміністративних рішень, що ухвалювалися в паланках. Ознакою влади полковника був металевий пернач.
Найнижчий ступінь у запорозькому табелі рангів займали громадські отамани. Вони стояли на чолі слободи чи промислу і виконували адміністративно-поліційні функції. Повний штат січової адміністрації коливався від 49 до 149 осіб.
Велике значення для консоліації козацтва мала боротьба запорожців проти турецько-татарської агресії. Запорозька Січ стала своєрідною військовою базою, звідки здійснювалися морські та судоходні походи, а козацтво - могутньою організацією з власними збройними силами. Ядро війська трималося у постійній бойовій готовності в куренях Січі. Його основу складала піхота, а кіннота була нечисленною. У великий похід, суходільний чи морський, завжди брали з собою артилерію. Січовий флот, як відомо, складався з великих човнів - «чайок» (20 метрів завдовжки, 4 завширшки). Першу звістку про морський похід козаків датовано 1492 р.
Тактичною (бойовою) одиницею в Запорозькій Січі були похідні підрозділи, що називалися командами або партіями. Вони формувалися на базі куренів. Уважають, що курінь також був бойовою одиницею, та лише в часи зародження козацтва. Згодом запорозький курінь втратив функцію тактичної військової одиниці, а став тільки базою її формування. Якщо військо вирушало в похід, то разом із формуванням команд (партій) призначалася «наказна» (похідна) військова старшина, яку складали полковник, осавул, писар. Зазвичай, команди під час походу чи бойових дій очолювали «батьки» - представники відставної старшини. Провідна роль в індивідуальній бойовій підготовці козака та безпосередньому керівництві ним у бою належала інституту товаришів - командирів первинних підрозділів
Запорозька Січ мала свої державні символи: печатку-герб із зображенням козака з рушницею на плечі та січовий прапор малинового кольору, на лицевім боці якого білим кольором був зображений св. Архангел Михаїл, а на зворотнім - оточений небесними світилами білий хрест. Усе це свідчило про те, що Запорозька Січ перетворилася у своєрідну демократичну державу, яка увібрала традиції попередніх часів.
70.
71. Перша Малоросійська колегія, її компетенція і значення.
Перша Малоросійська колегія – державний орган для керування українськими землями, що входили в склад Російської імперії, який був заснований 16(27) травня 1722 року і проіснував до 1727. Вона була створена наказом Петра І з метою контролю за діяльностю українського гетьмана та генеральної старшини і підкорення їх загальноросійському управлінню. Малоросійська колегія створювалась як заміна Малоросійському приказу (який знаходився в Москві) під час загальноімперської реформи органів управління (були створені 12 колегій з різних питань замість приказів і були засновані «...Канцелярии, Губернии и Провинции» (с. 49). За «Маніфестом до українського народу з приводу заснування Малоросійської колегії» від 16 травня 1722 р. (с. 48) колегія створена «...для управления Судов и протчего...вместо одной Воевоцкой персоны для лучшей верности и управления быть колегии...» і «...оная учинена не для чего иного, токмо для того, дабы малоросийский народ ни от кого, как неправедными судами, так и от Старшины налогами утесняем не был» - так пояснювалося і «виправдовувалося» створення колегії. Колегія мала складатися з голови колегії – С.Вельямінова та ще з «…шестью человеками, с штаб-офицерами, да при той же Колегии Прокурорам погодно, с переменою из Гвардии Капитаном или Капитан-Поручиком» (с. 48). Територіально вона знаходилася у резиденції українських гетьманів, місті Глухові. У цивільних справах підкорялася Сенату, який мав право розширювати, за необхідності, її повноваження, а у військових - головнокомандуючому військами в Україні. Колегія була найвищою установою в Україні, вище гетьмана. Гетьман мав лише дорадчий голос (за «Грамотою чернігівському полковнику П.Полуботку...» від 11 липня 1722 «...во всех делах и советах и в посылках в Малую Россию универсалов, иметь вам сношение и сообщение со определенным для охранения народа малороссийского бригадиром нашим Вельяминовым.» (с.49). Всі питання державного життя Гетьманщини український уряд повинен був вирішувати за погодженням з колегією. Повноваження Малоросійської колегії були викладені в «Інструкції президенту Малоросійської колегії бригадриу С.Вельямінову» від 16 травня 1722 року (с.49-53). До них належали:
1. Колегія розглядала скарги на генеральнийсуд та ратушні суди, військову Канцелярію, полкові та всі інші Канцелярії, була своєрідним апеляційним органом (пункт 1, с. 51).
2. Також вона мала спостерігати за своєчасним збором та спрямуванням в царську казну хлібних, грошових та інших зборів, «...смотреть чтоб в сборе делали правду ... и от описей ничего не брали» (пункт 2, с.51-52).
3. Із зібраних грошей колегія мала роздавати платню Гетманській раді, Сердюкам і Компанійцям «...по их окладам ... безволокитно и не удерживая ничего». Також одним із обов`язків колегії було вести прибуткові і видаткові книги, надсилати відомості про прибутки і витрати кожну третину року, а кожен рік надсилати прибуткові книги з Прокурором в Сенат (пункт 3, с.52).
4. Якщо виникали скарги на генеральну старшину і полковників через те, що вони «...козаков и посполитых людей впредь отягощать станут работами и прочими трудностями», то колегії слід було «пристойным образом отвращать, а поспольству в том помогать по истине» (пункт 4, с.52).
5. Колегія мала спостерігати за розподілом військового постою на так званих «вінтер-квартирах», а також, якщо виникнуть скарги на когось з цих військових, то в повноваженнях колегії було чинити суд «...сносяся с командиром тех полков, как о том регламенты и военные артикулы повелевают» (пункти 5, 6 с.52-53).
6. Спостереження за діяльностю Генеральної військової канцелярії також входило в повноваження Малоросійської колегії, як і перевірка гетьманських універсалів та інших документів – щоб гетьманським іменем не підписувались писарі та інші (пункт 7, с.53).
Щодо всіх інших питань колегія мала звертатися за наказом до Сенату, якому вона підпорядковувалась.
Найважливіші зміни та дії, до яких прагла колегія (а також елементи опису існуючої на підпорядкованих колегії землях ситуації) були викладені в «Пунктах, поданих президентом Малоросійської колегії С.Вельяміновим цареві Петрові І» від 31 березня 1723 року (с.54-58). Більшість з них були затверджені царем і Сенатом і містяться в «Промеморії, надісланої з Малоросійської колегії до генеральної військової канцелярії» від 3 червня 1723 року (с.58-59). Основні пункти цієї промеморії (окрім тих, що вже були зазначені вище у повноваженнях Малоросійської колегії):
1. З малоросійських старшин, знатних козаків, монастирських та церковних власників, які мають казани, бджіл, тютюн, млини та інше «...с таких со всех брать надлежащие сборы равно от высших и до нижних чинов, не выключая никого» (пункт 2, с.58)
2. З малоросійських жителів, які продають вино потрібно брати податок «равно как и с вышинкованых куф» (до цього оподатковувалися тільки шинки), (пункт 3, с.58).
3. Якщо люди посполиті скаржилися на те, що вони були виписані із списку козаків, тоді як вони або їх батьки та діди служили в козаках та брали участь в походах, колегії слід було віднайти давні і сучасні козацькі реєстрові списки, а якщо таких не буде знайдено, то опитати місцевих жителів і якщо по будь-якому з цих джерел з`ясується що і справді скаржники або їх пращури були на козацькій службі, то їх знову слід було записати в козацьких стан (пункт 4, с.59).
4. Якщо генеральна старшина та полковник Полуботок будуть заважати одержанню інформації о малоросійських зборах, іменних списків козаків тощо, цю інформацію колегії слід було здобувати «..мимо генеральной старшины» (пункт 5, с.59).
5. Всі накази та універсали полковника Полуботка і генеральної старшини не можуть бути надіслані нікуди без колезького підпису, за винятком тих, які «не касаются до какого генерального определения, но токмо в их партикулярних делах» (пункт 6, с.59).
Всі дії і зміни на території Малоросії Перша Малоросійська колегія виправдовувала піклуванням про благо «малоросійського народу», козаків, яких нібито існуюча судова система кривдила, але де факто єдиним, про що піклувалась колегія було благо імперської влади. Отже, головною функцією Першої Малоросійської колегії був повний контроль над діями генеральної старшини і гетьмана та забезпечення найбільш корисного для царьскої влади упорядкування і використання малоросійських земель.
В 1727 у зв'язку з загостренням російсько-турецьких відносин царський уряд, намагаючись залучити на свою сторону козацьку старшину, ліквідував Малоросійську колегію (указ Петра II від 29.9.1727) і поновив гетьманство.