Важливо пам’ятати!

1. Якщо конфлікти вирішуються успішно, то криза не приймає гострих форм і закінчується утворенням певних особистісних якостей, що сприяють соціалізації дитини.

2. Невдале розв’язання кризи на одній із стадій приводить до того, що, переходячи на нову стадію, дитина переносить із собою необхідність вирішувати протиріччя, властиві не тільки цій, але й попередній стадії розвитку, що дається набагато важче.

З початком «ходячого» дитинства виникає друга вікову криза, суть якої складає конфлікт між почуттям незалежності і відчуттям сорому й сумнівами. Маргарет Малер (1975) помітила незвичайну амбівалентність у півторарічних дітей, які «розривалися» між бажанням знаходитися біля своїх матерів і потребою в незалежності. Наприклад, дитина могла потягнути матір за руку, прагнучи взяти той предмет, який їй хотілося б узяти самій.

Оскільки дитина на цьому етапі опановує навичками охайності й туалету, то розв’язання кризи визначається ставленням батьків до цієї проблеми. Якщо батьки постійно обмежують своїх дітей, контролюють кожний крок, насильно годують, насильно саджають на горщик, вимагаючи від дитини постійної поступливості, то вони породжують у неї величезний страх щодо самостійної діяльності. У таких дітей блокується творчий імпульс і пригнічується назріваюче почуття самоконтролю. Так формується мазохистський характер.

Самостійність – це форма незалежності, за допомогою якої діти розвивають позитивне (валеогенне) мислення і власну волю. Не випадково прагнення до самостійності сприяє позитивним змінам у фізичному й розумовому розвитку дітей. Незалежність дитини зумовлюється її прагненням кожний раз самостійно робити вибір і ухвалювати рішення. Діти рішуче і безкомпромісно відкидають ту допомогу і ті вимоги дорослих, які їм не подобаються. Через це виникають неминучі конфлікти з різних причин – через їжу, садіння на горщик, укладання у ліжечко і т.п.

Головним моментом у розв’язанні другої кризи є підтримка і величезне терпіння з боку люблячих дорослих. Фахівці встановили таку залежність: якщо батьки заохочують прагнення дитини до самостійності і надають їй можливість вільного вибору, вона швидше починає поводити себе більш відповідально. Ближче до 2-3 років дитина сама здатна вирішити, чи потрібна їй додаткова порція каші, чи сходить вона в туалет у цю хвилину або зробить це пізніше, чи буде вона гратись з кубиками чи малювати. Однак певні обмеження все-таки необхідні, оскільки ще недостатньо розвинений самоконтроль дитини не вбереже її від невірних кроків і не дозволить правильно усвідомити своє місце в навколишньому світі.

Позитивне самопочуття розвивається у дитини в тому випадку, коли дорослі, з одного боку, заохочують її до самостійності, а з іншого – встановлюють узгоджені, чіткі, розумні обмеження, з любов’ю відносячись до маленького «експериментатора», «дослідника».

* * *

У дитини, яка зуміла подолати першу і другу вікову кризу, формується й розвивається позитивне сприйняття себе як особистості. Нова якість – незалежність – в поєднанні з більш розвиненими фізичними і розумовими здібностями, мовними навичками, вмінням у певній мірі контролювати свої емоції, досвідом соціального спілкування, що помітно збагатився – усе це створює відчуття влади над собою і над ситуацією. Продовжуючи освоювати навколишній світ, діти стають все більш ініціативними, енергійними і загалом оптимістично настроєними.

У цей же час їм доводиться підкорятися соціальним нормам і правилам, згідно з якими живуть оточуючі їх люди. Наприклад, якщо раніше батьки багато чого робили за дитину, то тепер у неї є певні обов’язки: самостійно вмиватися, одягатися, піклуватися за квітами і домашніми тваринами, підтримувати в порядку свій дитячий куточок, допомагати дорослим у роботі по дому тощо.

Діти у віці 4-5 років переносять свою дослідницьку активність за межі свого власного тіла. Вони дізнаються, як улаштований цей світ і як можна на нього впливати. Світ для них складається як із реальних, так і з уявних людей і речей. Якщо їх дослідницька діяльність в цілому ефективна, вони навчаються поводитись з людьми й речами конструктивним способом і набувають сильного почуття ініціативності. Однак, якщо їх постійно і суворо критикують чи карають, діти звикають почувати себе винуватими за свої вчинки. Дуже часто вони самі не знають, як слід учинити, які форми поведінки вибрати, тобто виявляються не в змозі контролювати себе. Так виникає третя вікова криза, суть якої складає конфлікт між ініціативністю і почуттям провини.

Л.С. Виготський описав симптоматику цієї кризи.

Першим симптомом, який явно свідчить про настання третьої вікової кризи, є негативізм дитини, тобто відмова від виконання будь-яких вимог з боку дорослого, причому – це реакція не на зміст, а саме на прохання. Головний мотив дії – зробити «навпаки».

Другий симптом кризи – впертість, коли дитина наполягає на чомусь не тому, що вона цього хоче, а, тому що вона цього вимагає.

Наступним симптомом є норовистість. На відміну від впертості норовистість має більш генералізований характер і направлена проти певних норм виховання, а не проти конкретного дорослого і викликана бажанням наполягти на своєму. «Нехай!» – сама поширена реакція в таких випадках.

Четвертий симптом Л.С. Виготський назвав свавіллям, яке виявляється в тому, що дитина наполягає на самостійному прийнятті рішення, хоч воно і неадекватно її можливостям.

Наступні три симптоми Л.С. Виготський назвав другорядними, що розвиваються в конкретному соціальному середовищі, в якому зростає дитина. Це такі симптоми: протест-бунт, коли поведінка дитини починає набувати рис начебто постійного конфлікту; симптом знецінення, коли дитина починає вживати непристойні слова, ламати улюблені іграшки; симптом деспотизму, який (у сім’ях переважно з однією дитиною) виражається в диктаті своєї влади.

Як уже зазначалося, межі власних фізичних і розумових здібностей не завжди усвідомлюються дітьми. Дитині неймовірно важко стримати пориви буйної фантазії і гру фізичних сил, що може приводити до серйозних наслідків. Діти відчувають провину за скоєне, за нестриманість у вияві емоцій, і цілком ймовірно, їх турбує страх перед можливим покаранням. Дитина боїться навіть уявних покарань, особливо фізичних. Діти, для яких постійні тілесні покарання стали звичними, часто відчувають страх і почуття провини навіть тоді, коли вони ще тільки розмірковують – зробити щось чи ні.

Почуття провини – серйозна передумова формування мазохистського характеру. Це почуття може з’явитися у дитини і в тому випадку, коли їй здається, що вона своєю поведінкою, успіхами не виправдовує батьківських очікувань і надій.

Діти, які можуть самостійно або за допомогою дорослих швидко і безболісно подолати всі ці труднощі, стають більш відповідальними, вони легше і з великим задоволенням переходять на наступний рівень пізнання навколишнього світу. Вони вчаться задовольняти свої фізичні і духовні потреби способами, прийнятними для них самих і для тих, із ким вони спілкуються. Дітям, що виховуються в умовах уседозволеності, важко навчитися контролювати свою поведінку, підкорятися правилам, встановленим у суспільстві. У таких дітей часом не вдається виховати поняття совісті, обов’язку, що дуже часто призводить до формування у дитини психопатичного характеру.

Подолання цієї складної кризи – завдання батьків, вихователів, педагогів, які повинні заохочувати дитячу допитливість, спонукати дитину до вивчення навколишнього світу, прищеплювати гідні форми поведінки і спілкування. Тим самим у дитини розширяється коло уявлень про те, що суспільство приймає, а що відкидає, які норми в ньому визнаються виправданими, а які – ні. Чим ширше знання дітей про навколишній світ, тим більш вільно вони відчуватимуть себе в ньому, тим успішнішими вони будуть у житті.

Для того, щоб звільнити дитину від почуття провини і страху, особливо якщо це набуває гострих форм, батьки мають спонукати дитину до відвертої розмови, дізнатися, що її непокоїть, як і коли виникло у неї почуття страху (провини). Чим швидше батьки будуть націлені на конструктивну, партнерську співпрацю з дитиною, тим швидше й ефективніше дитина почне виявляти свою самостійність, тим швидше буде долатися ця криза.

Ще одним важливим засобом розв’язання третьої вікової кризи є гра. Гра сприяє розвитку у дітей розуміння спільності деяких проблем, а спільне з дорослими їх розв’язання в ході гри допомагає дітям краще засвоювати соціальні норми і ролі. Крім того, дітям необхідно надавати можливість побути на самоті, щоб вони мали можливість помріяти і поміркувати над власними проблемами.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити цілком певний висновок: діти відчутно впливають на свою власну соціалізацію, сигналізуючи дорослим про необхідність адекватного керівництва. Таким чином, діти, у свою чергу, здійснюють контроль за тим, як поводяться стосовно них батьки і вихователі. Розвиток стосунків між батьками і дітьми – це вулиця з двостороннім рухом!

РЕЗЮМЕ

1. Довіра або недовіра. По тому, як за ними піклуються в дитинстві, діти дізнаються, чи заслуговує навколишній світ на довіру, чи ні. Якщо їх потреби задовольняються, якщо до них ставляться з увагою і турботою, у малюків складається загальне враження про світ, як про місце безпечне і гідне на довіру. З іншого боку, якщо навколишній світ суперечливий, заподіює їм біль, викликає страх і загрожує їх безпеці, то діти починають закриватися від життя, яке, на їх думку, непередбачуване і не заслуговує на довіру. У цьому випадку велика ймовірність формування шизоїдного або орального характеру.

2. Незалежність або сором і сумніви. Починаючи ходити, діти відкривають для себе можливості свого тіла і способи володіння ним. Вони вчаться їсти, одягатися, користуватися туалетом і засвоюють нові способи пересування. Коли дитині вдається зробити що-небудь самостійно, у неї формується самоконтроль і впевненість у собі. Але якщо дитину насильно саджають на горщик, насильно годують або називають неохайною, брудною, нездібною, поганою – вона звикає до переживання сорому і сумнівів у власних силах. У цьому випадку велика ймовірність формування мазохистського характеру.

Ініціатива або почуття провини. Діти у віці 4-5 років переносять свою дослідницьку активність за межі власного тіла. Вони дізнаються, про те як улаштований світ і як можна на нього вплинути. Світ для них складається як із реальних, так і з уявних людей і речей. Якщо їх дослідницька діяльність загалом ефективна, вони починають поводитися з людьми і речами конструктивним способом і знаходять сильне почуття ініціативи. Однак, якщо дітей суворо критикують або карають, їм важко навчитися контролювати свою поведінку. У цьому випадку велика ймовірність формування мазохистського характеру. Окрім цього, якщо батьки виховували дитину в умовах уседозволеності, якщо не приймали її всерйоз, спілкуючись з нею заради своїх власних потреб, не беручи до уваги потреби дитини, то в такому випадку велика ймовірність формування психопатичного типу характеру.