26 Січня ю. М. Коцюбинський повідомив цвк України, що Київ визволено.

Першими постановами Радянського уряду України були націоналізовані залізниці, шахти, металургійні та машинобудівні заводи, банки. Господарями заводів і фабрик стали робітники. Але більшість підприємств не працювала: не було сировини, палива, не вистачало робочих рук. Утворюється місцева Рада Народного Господарства, нове керівництво народним господарством. Проводиться в життя ленінський Декрет про землю. Селяни одержують землю, про яку мріяли і за яку боролися протягом віків. Але виснажена земля мало родила. Був проголошений мир, але ще не один рік довелося воювати проти внутрішньої контрреволюції та іноземної інтервенції.

Австро-німецькі загарбники, імперіалісти Англії, Франції, США, польські пани, румунські бояри виступили проти

* Центральна рада.

1В. І. Ленін, Твори, т. 26, стор. 456.

молодої Радянської країни. «Соціалістична Вітчизна в небезпеці!», підкреслював у той час у відозві до народу В. І. Ленін. Готувався похід на Україну багатотисячної армії австро-німецьких окупантів.

Під впливом декрету Радянської влади про мир і звернення до народів і урядів воюючих країн про мир без анексій і контрибуцій на фронті посилилось братання солдатів, яке сприяло досягненню перемир'я між Радянською республікою і австро-німецькою коаліцією. 2 грудня 1917 року воно було підписане, а 9 грудня в Бресті розпочалися мирні переговори.

Імперіалісти Антанти і США хотіли будь-що зірвати ці переговори, покладали в цьому надії на Центральну раду. Але коли Центральна рада переконалась, що держави Антанти і США не можуть негайно подати їй військову допомогу, вона розпочала таємні переговори з Німеччиною та її союзниками. Надіславши в Брест свою делегацію, Центральна рада заявила, що Радянський уряд не має права укладати договору про мир від імені всієї Росії. Це було для німецьких імперіалістів буквально знахідкою. ЗО грудня ЦВК України відрядив до Бреста свою делегацію, яка заявила на переговорах, що вона представляє законний уряд і волю українського народу, а не Центральна рада.

Виконуючи вказівки своїх хазяїв і щоб усунути формальні перешкоди для завершення своєї зради, Центральна рада видала свій IV універсал, в якому заявила про відрив України від Радянської Росії. Змову ворогів українського народу було завершено. 9 лютого 1918 року Німеччина і її союзники підписали «мирний договір» з Центральною радою, за яким поневолювалась Україна. У зв'язку з цим австро-німецькі загарбники поставили Радянському урядові ультиматум: або анексіоністський мир, або війна.

У цей час боярська Румунія, уклавши перемир'я з Німеччиною, захопила Бессарабію і загрожувала Україні. Імперіалісти Англії, США і Франції посилено готували інтервенцію проти Радянської України.

Над країною нависла смертельна небезпека. Ламаючи опір «лівих комуністів» і викриваючи зраду лівих есе­рів, В. І. Ленін і партія, щоб врятувати революцію, прийняли рішення підписати мирний договір у Брест-Литовську.

Мирний перепочинок у цей час був не лише конче потрібним, а просто рятівним. Це був час складних подій, час важких випробувань для нашої революції, для молодої Радянської республіки, для партії і народу. Молода, ще слабка Радянська держава змушена була підписати, за висловом В. І. Леніна, архітяжкий, архіпринизливий, архіга-небний і архінасильницький Брестський договір з австро-німецькими загарбниками, щоб дістати мирний перепочинок і виграти час, щоб підготувати сили для захисту революції.

Вороги пролетарської революції, зокрема ліві есери, розгорнули шалені атаки на партію, намагалися зірвати Брестський мир. Справа додержання мирного договору, як головної умови для збереження Радянської влади, буквально висіла на волосинці. В. І. Ленін і ЦК партії докладали величезних зусиль, щоб зберегти мир, відстояти перепочинок, відбити всі атаки ворогів, зміцнити єдність партії.

У надзвичайно тяжкому становищі опинилась Україна. За Брестським договором вона була відірвана від РСФРР, її окупували австро-німецькі війська, які покликала Центральна рада. Вони захопили майже всю Правобережну Україну.

Нечувані звірства, писав В. І. Ленін, чинили окупанти і їх поплічники, кров'ю трудящих заливали вони міста і села України.

У цей важкий час більшовики України скликали в Катеринославі ТІ Всеукраїнський з'їзд Рад, який почав свою роботу 17 березня 1918 року і мав велике значення для об'єднання і згуртування сил Радянської України. В центрі уваги з'їзду стояло питання про Брестський мирний договір, про збереження миру для Радянської держави і розгортання боротьби на Україні проти окупантів і контрреволюції.

За своїм складом з'їзд був дуже строкатий. З 964 делегатів комуністів було всього 428 чоловік, безпартійних — 82 чоловіка, а решта належала до лівих російських і українських есерів, українських соціал-демократів, меншовиків, анархістів. Вони становили більшість з'їзду і атакували ленінську лінію на мирний перепочинок.

І от у такій складній, напруженій і небезпечній обстановці більшовицька фракція з'їзду, в якій провідну роль відігравали М. Скрипник, Ф. Сергеев (Артем), В. Затояський, зуміла добитись, що з'їзд більшістю голосів підтримав Брест-

ський мирний договір, ленінську політику миру. Разом з тим з'їзд велику увагу приділив організації збройних сил і обороні Радянської України.

Без перебільшення можна сказати, що це було визначною подією у боротьбі за збереження мирного перепочинку, важливим завоюванням більшовиків України, однією із славних сторінок історії українського народу, історії пролетарської революції на Україні. Ми й зараз можемо пишатись таким патріотичним подвигом, такою мужністю і послідовністю, які виявили в той грізний час більшовики, робітники і селяни України в боротьбі за ленінську лінію. Недарма В. І. Ленін, критикуючи «лівих» комуністів за їх вигадку, ніби мир проводили «втомлені і декласовані», писав: «Як не посміятися з цього? Про голосування Всеукраїнського з'їзду Рад за мир — ані звука…» '.

…Почалась окупація України. В обозі окупантів на Україну повернулася Центральна рада, яку згодом німці розігнали. «На чолі» України став колишній царський генерал Павло Скоропадський, який іменував себе «гетьманом України».

Разом з окупантами зрадники народу залишали після себе згарища, чинили грабежі, вбивства і катування.

За Брестським мирним договором, як уже зазначалося, Україна вийшла з складу РСФРР, федеративні зв'язки між Україною і РСФРР формально були розірвані. РСФРР, суворо додержуючи умов Брестського договору, щоб не дати приводу австро-німецьким окупантам піти війною на Російську Радянську республіку, офіційно не могла мати державних зв'язків з Україною.

Більшовицькі організації у цих умовах повинні були діяти самостійно. Вони піднімали трудящих України на боротьбу з окупантами та націонал-зрадниками, які «рятували неньку Україну», продаючи її в німецьку неволю. Більшовики боролись за відновлення Радянської влади і братерської співдружності з російським народом в єдиній Радянській державі. По всій Україні згуртовувались і міцніли революційні сили, спалахували повстання. Необхідність об'єднання всіх більшовицьких організацій в Компартію України стала одним з найважливіших завдань.