1В. 1. Ленін, Твори, т. 33, сюр. 376.

тирічки в загальносоюзному виробництві різко зростає. Місце і роль республіки в індустріалізації країни надзвичайно великі. Тільки сільськогосподарського машинобудування в ній було зосереджено 60 процентів. П'ятирічний план машинобудування в УРСР виконано за 3,5 року; створено ряд його нових галузей: тракторобудування, комбайнобудування, гірничого машинобудування, верстатобудування тощо.

На основі успіхів індустріалізації партія бере курс на здійснення ленінського кооперативного плану — на проведення суцільної колективізації сільського господарства. Відбувається історичний поворот в житті і долі селянства, перехід дрібного селянського господарства на шлях великого соціалістичного сільського господарства. На 1 серпня 1931 року 66,5 процента селянських господарств було охоплено колгоспами. Організуються радгоспи, машинно-тракторні станції. Ще в 1928 році на Одещині була створена перша в Радянському Союзі МТС. А вже в 1932 році їх було кілька сотень. На колгоспних і радгоспних ланах України працювало того року понад 39 000 тракторів і близько 2000 комбайнів.

Дуже важливу роль у колективізації сільського господарства відіграють комітети незаможних селян.

У великій і складній справі колективізації дрібних селянських господарств не обійшлося без помилок і перекручень. Але за допомогою ЦК ВКП (б) допущені недоліки скоро були виправлені. Цьому сприяла відома постанова ЦК «Про боротьбу з викривленнями партлінії в колгоспному русі» і стаття Й. В. Сталіна «Запаморочення від успіхів».

Куркульство всіма засобами намагалось ослабити позиції соціалізму. Розгорнулась запекла класова боротьба на селі. Вона проходила з немалими втратами і жертвами. Тільки за один 1930 рік куркульнею було вчинено більш як 1500 терористичних актів. Комуністи, комсомольці, комнезамівці згуртовували бідняків і середняків, організовували їх на боротьбу за проведення політики партії на селі. В числі два-дцятип'ятитисячників, які виїхали на заклик партії на село, Радянська Україна послала близько восьми з половиною тисяч кращих представників робітничого класу. Вони відіграли важливу роль у боротьбі за перемогу колгоспного ладу.

Сили куркульства були підірвані, лінія партії на реконструкцію сільського господарства на новій, соціалістичній

основі остаточно перемогла. Темпи колективізації на Україні були вищими, ніж у більшості районів країни.

Чималих успіхів досягла наша республіка в культурному будівництві. Якщо на початку 1928 року в неповних середніх і середніх школах України навчалось 857,6 тисячі учнів, то в 1934 році — понад 3,6 мільйона. За роки першої п'ятирічки закінчило вузи 39 тисяч чоловік, технікуми — 67 тисяч. Значних успіхів здобуто в підготовці національних кадрів у галузі науки, техніки, літератури, мистецтва. Збільшується видання літератури рідною мовою. Тираж українських газет досяг 946 тисяч примірників.

Завдання першої п'ятирічки трудящі республіки успішно виконали. Україна в братній сім'ї радянських республік перетворилась у передову індустріально-колгоспну республіку. В народне господарство республіки було вкладено 9,4 мільярда карбованців, збудовано близько чотирьохсот нових промислових підприємств. Колгоспний лад створив неба-чені умови для розквіту соціалістичного сільського господарства, для культурного і заможного життя селянства.

Усе це було б неможливе без рішучої боротьби проти опору класового ворога, без викриття і розгрому троцькістів і правих опортуністів, які виступали проти курсу на соціалістичну індустріалізацію країни і колективізацію сільського господарства.

Роки першої п'ятирічки в житті Радянської країни, в будівництві соціалізму були героїчними і переможними. Проте вони виявились водночас складними і тяжкими. Особливо тяжке становище склалося з продовольством у 1933 році. Але й ці труднощі були подолані.

Почалася друга п'ятирічка, основним завданням якої було завершення соціалістичної реконструкції народного господарства. Високі темпи розвитку промисловості, освоєння нової техніки вимагали висококваліфікованих кадрів. Гасло партії «Кадри вирішують все!» стало девізом всієї організаторської і політичної роботи в промисловості і сільському господарстві. Цей лозунг доповнював лозунг «Техніка в період реконструкції вирішує все!». Суцільна письменність населення, понад 100 тисяч студентів у вузах республіки — такі досягнення другої п'ятирічки в галузі освіти, культури, підготовки спеціалістів.

Застосування нової техніки, небачений рух новаторів виробництва сприяли підвищенню продуктивності праці в промисловості. Перекриваються світові рекорди монтажних робіт, кладки бетону, освоєння виробничих потужностей. Збудовано відомі на всю Україну і далеко за її межами великі заводи «Запоріжсталь», «Азовсталь», Новокраматорський машинобудівний. На нових та реконструйованих підприємствах республіки вироблялось понад 80 процентів всієї промислової продукції.

Повністю завершується колективізація сільського господарства. На соціалістичних ланах України працює 83,9 тисячі тракторів, 26,7 тисячі комбайнів, багато іншої техніки. Значно підвищився добробут і культурний рівень трудящих.

План другої п'ятирічки виконується достроково. Технічна реконструкція народного господарства в основному завершується. Розв'язується корінне завдання соціалістичної революції — створення нової, соціалістичної економіки. Соціалізм в основному було побудовано. Питання «хто — кого» в країні розв'язано на користь соціалізму. Це дістало своє відображення у новій Конституції СРСР, прийнятій в грудні 1936 року.

Будівництво соціалістичного суспільства в Країні Рад проходило в надзвичайно складній міжнародній обстановці. Вона вимагала підвищеної пильності щодо підступів капіталістичного оточення, щодо ворожих елементів з середовища ліквідованих в СРСР експлуататорських класів та їх агентури.

На фоні таких успіхів та історичних звершень народу, Комуністичної партії особливо прикрим і тяжким у житті нашої країни виявився 1937 рік, коли особливо далися взнаки безпідставні репресії, зв'язані з культом особи Сталіна. Багато досвідчених партійних, радянських, військових діячів та інших кадрів було заплямовано і репресовано. Велика провина за це лягає на Сталіна. Цього не можна забувати. Партія все зробила, щоб подібне свавілля, чуже духові мар-ксизму-ленінізму, не могло повторитися. В цьому неоціненна роль і значення належать XX, XXII з'їздам Комуністичної партії Радянського Союзу.

Проте ми не повинні забувати або принижувати голов-

ного, вирішального, найдорожчого для нас — наших всесвітньо-історичних перемог, здобутих у перші п'ятирічки. їх треба ставити вище за все, ними треба пишатися, високо цінувати і возвеличувати. Саме в ці роки внаслідок героїчних зусиль народу і партії було збудовано соціалізм. Наша країна, колись відстала, аграрна, в економічному розвитку випередила Францію, Англію, Німеччину і вийшла на пео-ше місце в Європі.

Союз РСР перетворився у могутню, велику індустріально-колгоспну державу. Третя п'ятирічка була першим перспективним народногосподарським планом побудованого в СРСР соціалістичного суспільства. Вже в 1940 році валова продукція всієї промисловості порівняно з 1913 роком збіль­шилась у 8,5 раза, а виробництво засобів виробництва — у 15,5 раза. Важка промисловість забезпечувала економічну незалежність нашої Батьківщини від іноземного капіталу. Складна і напружена міжнародна обстановка, підготовка імперіалістами війни проти СРСР спонукали до розміщення промисловості на Сході. Там створювались нові економічні райони. Події Великої Вітчизняної війни показали, що це було цілком правильним і дуже важливим для розвитку економіки і посилення обороноздатності країни.

У роки третьої п'ятирічки Україна зробила новий, значний крок по шляху індустріального розвитку. Було збудовано нову доменну піч у Запоріжжі, яка виплавляла чавуну стільки, скільки всі металургійні заводи Італії і Польщі, разом узяті. На початку 1941 року Україна по виробництву чавуну випереджала такі країни, як Франція, Італія. Продукція важкої промисловості республіки перевищувала в 10 разів рівень 1913 року, виробництво електроенергії збільшилось у 23 рази, а продукція машинобудівної промисловості — в 34 рази. Було здобуто визначних успіхів у розвитку сільського господарства. І хоч зернова проблема і проблема тваринництва на той час ще залишались остаточно не розв'язаними, все ж необхідні резерви на випадок війни країна мала. Успішний розвиток промисловості, сільського господарства, досягнення науки, техніки створили сприятливі умови для дальшого піднесення добробуту і культурного рівня народу. Але нав'язана фашизмом війна перервала мирну працю радянських людей.

III.

У ВОГНІ

СУВОРИХ

ВИПРОБУВАНЬ

Йшов четвертий рік третьої п'ятирічки. Наша країна була насторожі. Партія і уряд знали про наміри гітлерівців — напасти на СРСР, знищити його. Цю настороженість і тривогу у нас викликали пожарища війни, що палала навколо. Гітлер уже володів Парижем, Прагою, Варшавою і націлився на СРСР. Але у нас були допущені прорахунки щодо часу нападу гітлерівських орд на нашу країну. Партія і уряд намагалися будь-що запобігти війні. Нам треба було будувати, багато будувати, щоб позбутися вікової відсталості, щоб вивести нашу країну на передові рубежі, зміцнити позиції соціалізму.

Фашистська Німеччина, заохочувана політикою Мюнхена, відгодована і підтримувана капіталами Сполучених Штатів Америки і Англії, жадала «життєвого простору». Наші застереження, пропозиції і протести в Лізі націй не були прийняті політиками і урядами капіталістичних країн.

Країни Європи, самі по собі економічно не слабкі, були поодинці подолані і окуповані, а Італія, Румунія, Угорщина і Фінляндія вступили в союз з фашистською Німеччиною. Проте Гітлер не міг розраховувати на світове панування, не перемігши Радянського Союзу. Гаслом фашистів було: «Ми знищимо Росію, щоб вона більше ніколи не могла встати».

І ось червень 1941 року. Це— чарівна пора року на Україні. Від вечірньої до ранкової зорі — всього п'ять годин, зорі майже не згасають, усе в красі і силі, розквітають луки і гаї, наливається пшениця, вітер несе п'янкі пахощі скошених трав.

Саме в таку ніч ворожі бомби, снаряди, міни упали на радянську землю. З перших днів війни Україна стала ареною жорстоких, смертельних битв. 57 дивізій і 13 бригад, 1300 літаків гітлерівської групи армій «Південь» були націлені на українську землю.

Український народ, як і всі братні народи нашої країни, став на захист рідної Вітчизни. Мільйони синів і дочок України боролися на фронтах у бойових рядах Радянської Армії, партизанських загонах, у народному ополченні, підпільних організаціях і групах.

Багато славних сторінок вписано в літопис героїчної боротьби українського народу в грізні роки Великої Вітчизняної війни. Але ще треба добре попрацювати нашим історикам, літераторам, щоб повніше і виразніше показати величний, ні з чим не зрівнянний подвиг народу.

Фашисти хотіли зруйнувати все, що було створено працею і розумом радянських людей, зробити все, щоб Союз Радянських Соціалістичних Республік — цей маяк для трудящих усього світу, стерти з лиця землі. А що збиралися зробити гітлерівці з населенням України? Частину його знищити, решту перетворити на рабів, повернути до середньовічної темряви.

Верховоди третього рейху розраховували за кілька років заселити Україну представниками «чистої, арійської раси».

Для реалізації цих планів передбачалося тут знищити всіх чоловіків віком понад 15 років. Свої наміри вони почали здійснювати. За час тимчасової окупації на Україні загинуло 4,5 мільйона чоловік, більше двох мільйонів було відправлено на німецьку каторгу. «Новий порядок» запроваджувався кривавим катом українського народу Кохом. Це був «порядок» розчленування українських земель, знищення українського народу, його культури, перетворення України в німецьку колонію.

А хіба можна забути про мерзенну роль боярської Румунії? Хіба не румунським головорізам Гітлер «подарував» так звану Трансністрію, до складу якої були включені Ізмаїльська, значна частина Одеської та Миколаївської областей. З історії не викреслиш розстрілу румунськими фашистами молодих патріотів «Партизанської іскри» в с. Кримка Миколаївської області, каральних експедицій проти українських партизанів.

Від Баренцовоіго до Чорного моря проліг фронт довжиною в три тисячі кілометрів. Фашисти хотіли зламати наш опір, нашу оборону військовою технікою, «бліцкрігом», використовуючи досвід легких перемог над багатьма країнами Європи. Але вже в перші години війни воїни нашої славної армії і флоту грудьми стали проти ворожої навали.

На величезних просторах розгорнулась грандіозна жорстока битва, подібної якій ще не знала історія людства. Червона Армія завдавала ударів агресорові. І все ж вона змушена була відступати, але відступала з боями, гартуючись і навчаючись бити лютого, ненависного ворога, який рвався до Мінська, Смоленська, щоб вийти на Москву. Мінськ було захоплено в перші тижні війни, Смоленськ — менше ніж через місяць. Москва — серце нашої країни — опинилася в небезпеці. Перерізавши залізницю, ворог вийшов на близькі підступи до Ленінграда, почав обстріл міста з важких гармат. Над Ленінградом — цитаделлю революції — нависла загроза, мешканців міста почав душити голод і холод. З величезними жертвами місто-герой вистояло 900 днів блокади і вийшло переможцем.

На південному напрямі ворог зосередив велику кількість танків, багато авіації. Він рвався до Києва, Харкова, Дніпропетровська, в Донбас. Гітлерівці розраховували захопити

основні, великі промислові райони республіки, родючу українську землю, щоб посилити свій військовий і економічний потенціал. Усе це вони намагалися використати в «блискавичній війні» проти Радянського Союзу і його народу.

Київський напрям. Наші сильні контрудари в районах Луцька, Бродів, Ровно на деякий час затримали ворожі війська. Проте передові танкові і мотомеханізовані частини ворога 10 липня 1941 року вийшли на близькі підступи до Києва. Створилася загроза столиці республіки.

Комуністична партія України розгорнула величезну політичну, організаторську, військову і господарську ро­боту по мобілізації всіх сил українського народу на відсіч ворогові.

У короткі строки промисловість республіки перебудовується на воєнний лад. Понад 2 мільйони чоловік працювало на оборонних спорудах. Лише для будівництва оборонних об'єктів навколо Києва було залучено майже двісті тисяч чоловік. Київ перетворюється у грізну фортецю, насторожену, готову до рішучої боротьби з ворогом. Майже 2,5 місяця Київ мужньо відбивав натиск ворога. Бої під Києвом сплутали плани гітлерівського командування, затримали наступ фашистів на Москву. Самі гітлерівські генерали визнали, що битва під Києвом була для них «найбільшою стратегічною помилкою у східному поході». На підступах до столиці Радянської України агресор зосередив величезні сили. Він втратив тут понад 100 тисяч чоловік. Тут було розгромлено близько 10 ворожих дивізій, знищено багато військової техніки. Досвід оборонних боїв під Києвом був згодом використаний в битвах під Москвою і Сталинградом.

Місто Київ фашистам не вдалося взяти штурмом. І все ж обставини склалися так, що після тривалих кривавих боїв у вересні ми змушені були залишити Київ. Не всім частинам Червоної Армії, ополченцям вдалося вийти з оточення. Вони ще довго з боями проривалися на схід, немало їх загинуло в нерівних боях.

У цей час розгорталась грандіозна битва під Москвою. Гітлер планував з ходу взяти Москву і на цьому закінчити свою кампанію проти СРСР. З цією метою він зосередив на московському напрямі до 77 дивізій, в тому числі 14 танкових і 8 моторизованих. Але саме під Москвою наша армія здобула першу велику перемогу, розвіявши тим самим міф

про непереможність фашистських армій і поклавши початок корінному повороту в ході війни.

Визначне місце в історії Великої Вітчизняної війни належить героїчній обороні Ленінграда, Одеси, Севастополя. Тут знищено сотні тисяч окупантів, захоплено величезну кількість зброї і техніки, завдано відчутних ударів по розрахунках гітлерівського командування.

Однак ворог озвіріло насідав, лютував і скаженів, намагаючись перетворити нашу землю у пустелю. На Україні палали міста і села, знищувались фабрики, заводи і електростанції, затоплювались шахти, горіла в широких степах золота пшениця.

Гітлерівці намагалися залякати населення України вбивствами, жахливим терором, розтлінною пропагандою. В цьому їм допомагали українські буржуазні націоналісти, іуди і запроданці, які ще задовго до війни лизали чоботи фашистам. Вони служили в каральних загонах, в есесівських з'єднаннях і на догоду Гітлеру створили дивізію СС «Галичина», яка своїми злочинами і звірствами конкурувала з дивізією СС «Адольф Гітлер».

Та український народ зустрів окупантів і їх прислужників вогнем і мечем, одностайно став на захист рідної землі.

У неймовірно важких умовах розгортали діяльність підпільні партійні і комсомольські організації, грізні своєю помстою ворогові українські партизани. Гітлерівське командування в кінці 1941 року змушене було кинути 50 з лишком тисяч солдатів і офіцерів на боротьбу проти партизанів.

У партизанських загонах України воювали представники більш як 60 національностей і народностей нашої країни. В партизанському русі, як і в Діючій армії, яскраво виявилась незламна сила дружби народів нашої країни, виплека-на партією Леніна.

Ненависний ворог зустрічав на українській землі всенародний опір. Кожний крок, кожна п'ядь нашої землі діставалась йому в жорстоких боях, великою кров'ю. Наші хоробрі воїни — солдати, матроси, партизани відбивають шалені атаки, завдають величезних втрат гітлерівській армії у живій силі і техніці. Та обстановка була надзвичайно складною і важкою. Радянські війська змушені були залишити Одесу, яка героїчно захищалась 73 дні, Полтаву, Харків. На півдні

фашистські орди захопили Крим. Легендарний Севастополь героїчно боровся протягом 250 днів і ночей.

За роки довоєнних п'ятирічок на сході була створена нова могутня індустріальна база. І все ж основний економічний потенціал країни опинився в смузі фронту. Україна давала країні хліб, масло, м'ясо, цукор, чавун, сталь, вугілля. І от територію з цими багатствами загарбав ворог. Багато добра загинуло під брудним кованим чоботом окупантів, від вогню і вибухів. Немало ми знищили самі, щоб не дісталося фашистам.

Тяжко, дуже тяжко було нам при відступі підривати греблю Дніпрельстану. Але коли ми закладали вибухівку, наші руки не тремтіли. Тепер питання стояло так: не дати ворогові використати наші заводи, фабрики, шахти. А фашисти на них розраховували. Та марні були спроби окупантів поставити собі на службу промисловість і сільське господарство України. Радянські люди, які опинилися на тимчасово окупованій ворогом території, саботували всі його заходи. Ні катування, ні погрози поголовного знищення, ні масові розстріли не зламали волю українського народу. Не стала до ладу жодна доменна піч, шахти було затоплено, транспорт зруйновано.

Виконуючи свій високий патріотичний обов'язок, радянські люди все робили для того, щоб забезпечити фронт всім необхідним. Країна повинна була жити, воювати і перемагати. Без нової великої оборонної бази на сході ми не змогли б продовжувати війну і тим більше здобути перемогу. За тисячі кілометрів у глибокий тил треба було перебазувати велику кількість промислових підприємств і ввести їх у дію, перевезти сотні тисяч робітників, влаштувати їх на нових місцях, уміло розподілити бойові і трудові ресурси, збільшити випуск зброї, боєприпасів, танків, літаків. Йшло велике переселення заводів, які десятки років стояли на своїх місцях. Ворог бомбив залізниці, шляхи, переправи. Під вогнем ішли два безперервні зустрічні потоки: заводи — на схід, зброя і війська — на захід. Це неймовірне напруження було під силу тільки радянським людям. Тоді вони думали лише про те, щоб дати максимальну кількість продукції для фронту, створити всі умови для успішної боротьби проти гітлерівських загарбників. Завдяки трудовому подвигу нашого народу фронт регулярно одержував у необхідній кількості

зброю, боєприпаси, одяг і продовольство. Все це дало можливість радянським воїнам нещадно трощити гітлерівську воєнну машину і забезпечити остаточну перемогу над ненависним ворогом.

У східних районах країни у справу перемоги над фашизмом значний вклад внесли також трудящі нашої республіки. Більш як п'ятсот великих підприємств, евакуйованих з України на схід, почали там виробляти продукції значно більше, ніж на попередньому місці. Найбільший прокатний стан бронелиста Маріупольського заводу імені Ілліча, встановлений у зовсім не пристосованому приміщенні, почав давати броню для танків через три місяці з дня його евакуації. Запорізький гігант — моторобудівний завод почав давати продукцію на новому місці через 20 днів. Харківський завод імені Комінтерну в 1942 році випускав танків у 3,58 раза більше, ніж за рік до перебазування. На новому місці уже через 20—25 днів почали випускати оборонну продукцію Но-вокраматорський завод важкого машинобудування, київські заводи «Ленінська кузня», «Транссигнал», «Арсенал», Одеський та Київський верстатобудівні заводи. За героїзм, проявлений колективами робітників, інженерів, конструкторів на трудовому фронті, всі ці підприємства були відзначені високими урядовими нагородами. Візьмемо, наприклад, Харківський тракторний завод. Останній верстат і робітник залишили своє старе місце в жовтні 1941 року, а в січні 1942 року на новому місці вже було випущено кілька десятків грізних танків Т-34. Як струна напружувалася воля народу, і армія одержувала стільки зброї, скільки її потрібно було для боротьби з ворогом.

Українська технічна інтелігенція допомагала вирішувати винятково важливі проблеми в моторобудуванні, літакобудуванні, танкобудуванні. Українські електрозварювальники розв'язали питання автоматичного зварювання бронекорпу-сів у танковому виробництві. Продуктивність праці підвищилась майже в 5 разів, значно зросла якість виробів. У першій половині 1942 року вся переведена на схід промисловість працювала на повну потужність.

Авторитет єдиного керівництва — Центрального Комітету ВКП(б) та Державного Комітету Оборони, які очолював Й. В. Сталін, спирався на цілковите розуміння і підтримку,

самовідданість широких мас народу, його патріотизм. Саме це було вирішальною умовою перемоги над ворогом.

Трудове напруження охопило не тільки фабрики і заводи, а й колгоспи і радгоспи. Україна, Дон, Кубань — головні житниці країни були захоплені ворогом. На окуповану гітлерівцями територію припадала майже половина всієї посівної площі країни. І все ж партія, народ зуміли, хоч і з обмеженням, забевпечити продовольством країну і армію. Колгоспники України передавали колгоспникам Поволжя свій досвід по вирощуванню цукрових буряків.

У тилу і на фронті множилися патріотичні починання українського народу. На зібрані кошти було побудовано танкову колону «За Радянську Україну!», яка брала активну участь у розгромі фашистських загарбників. Радянські люди, йдучи за партією, безмежно довіряючи їй, проявляли небачений героїзм у бою і в труді.

Війна тривала. Були надзвичайно тяжкі дні, тижні, місяці. І все ж ми — народ, країна — ставали не слабшими, а сильнішими. Фашисти сподівалися, що після нападу на нашу Вітчизну розгориться міжусобиця між її народами, похитнеться дружба народів. Прорахувались! Вона у ході війни ще більше загартувалась, стала міцною, як ніколи.

Ворог посягнув на життя, землю, багатства, культуру нашої країни, на переконання наші і творчість нашу, на завоювання і здобутки Великого Жовтня. Гітлер хотів зробити з нас рабів, знищити наш радянський суспільний лад. Ось чому всі народи нашої Батьківщини стіною стали на захист своїх священних прав, створеного ними соціалістичного ладу. Війна була і Вітчизняною, і класовою. Радянський народ із зброєю в руках відстоював соціалізм від найагресив-ніших імперіалістичних сил.

Ми багато пережили, вистраждали, передумали, розумом і серцем пізнали всю велич і силу нашої дружби. Дружба народів, що утвердилась у нашій країні,— це шлях розквіту творчих сил кожної нації і всіх націй разом, утвердження людської особи, її свободи і гідності.

1942 рік… Найвище напруження боротьби на фронтах. Залишаючи кривавий слід, не шкодуючи своїх солдатів, фашисти рвались в глиб країни. «Росія на грані виснаження своїх сил»,— говорив Гітлер своїм головорізам. А в цей час під Сталинградом радянські війська перейшли у великий на-

ступ. Ворог докладав відчайдушних зусиль, щоб не дати зімкнутись залізним кліщам двох наших фронтів. Та даремно. Танкісти Сталінградського фронту зустрілись з танкістами Південно-Західного, завершивши оточення фашистів під Ста-лінградом. Загальні втрати німецько-фашистських військ з 19 листопада 1942 року по 2 лютого 1943 року перевищили 800 тисяч чоловік. А всього за час Сталінградської битви, яка тривала загалом шість з половиною місяців, армії фашистського блоку втратили більш як чверть усіх сил, що діяли тоді на радянсько-німецькому фронті. З початку контрнаступу на Волзі й до кінця березня 1943 року радянські Збройні Сили розгромили понад 100 ворожих дивізій. Фронт відсунувся на захід на 600—700 кілометрів.

У грудні 1942 року радянські війська вступили на українську землю. 1943 рік приніс нові видатні перемоги. Було виграно важливу битву на Курській дузі, яка поклала край стратегічному наступові гітлерівських військ на радянсько-німецькому фронті. Почалося суцільне визволення України.

Небачена битва розгорнулась за форсування Дніпра і визволення столиці України — Києва. Оборона ворога на Дніпрі була зламана повсюдно. Наші війська майже на 700-кі-лометровому фронті водночас вийшли до Дніпра, визволили Запоріжжя, Дніпропетровськ, а 6 листопада 1943 року — столицю Радянської України — Київ. У районі Корсуня-Шев-ченківського фашистам був влаштований другий Сталінград. На честь доблесних дій Радянської Армії тут споруджено монумент і діораму, відкрито музей.

У жовтні 1944 року радянські війська повністю завершили визволення України, вигнали останнього фашистського солдата із Закарпатської України. Українська земля знову стала вільною. На відзнаку визволення українських земель на Ворошиловградщині, де першим ступив радянський воїн на українську землю, і в Закарпатті, де був вигнаний останній фашист з нашої рідної землі, встановлено обеліски як свідчення доблесті і вічної слави наших воїнів, глибокої сердечної подяки всім живим і загиблим синам нашої багатонаціональної Батьківщини, які відважно боролися за визволення Радянської України.

Фашистські вандали майже повністю зруйнували промисловість України. В руїнах і згарищах лежали металургійні, машинобудівні і хімічні заводи Донбасу і Придніпров'я, бу-

ли завалені і затоплені шахти Донбасу, рудники Кривого Рога. Знищено більш як 16 тисяч промислових підприємств, на яких працювало 2,3 мільйона робітників, зруйновано і спалено 714 міст та робітничих селищ. Лише прямі збитки, завдані гітлерівцями народному господарству УРСР, становили 285 мільярдів карбованців, або 54 мільярди доларів за довоєнним курсом. В 1945 році випуск промислової продукції дорівнював 26,2 процента довоєнного рівня.

Фашисти розорили сільське господарство республіки. В 1945 році валовий збір зерна становив менше половини довоєнного рівня.

Зруйновані транспорт, залізничні колії, мости, вокзали, паровозні та вагонні депо, морські і річкові порти і причали, автомобільні шляхи. Перевезення вантажів і пасажирів зменшилось проти довоєнного періоду майже в три рази.

Та найтяжчим і найболючішим горем була загибель наших людей від кривавих рук фашистів. Людські втрати тільки цивільного населення вимірювалися страхітливими цифрами: загинув кожний дев'ятий мирний житель республіки.

Такі далеко не повні дані про злодіяння фашистів, про збитки, заподіяні ними Радянській Україні.

Зруйнування продуктивних сил нашої республіки являло собою удар по всій економіці країни. Адже до війни промисловість України давала загальносоюзного видобутку вугілля понад 50 процентів, залізної руди близько 68 процентів, більш як 64 проценти виплавки чавуну, 48,8 процента сталі.

І все це було зруйновано, пограбовано, спалено, знищено. Серце обливалося кров'ю, сльози виступали на очах, коли ми дивилися на братські могили, на руїни міст і сіл, заводів, на тліючі пожарища учбових, наукових, культурних закладів, на забруднені гаї, вирубані ліси, на порослі бур'янами лани.

Радянська Армія громила і гнала ворога на захід, щоб добити його і визволити від рабства народи Європи.

І настав жаданий день великої Перемоги — 9 травня 1945 року. Як вічно живий спогад залишиться у віках цей день. Сильний, жорстокий і підступний ворог був розгромлений у його ж лігві, там, звідки він почав свій жахливий злочин проти людства, там, де готувались плани війни проти СРСР, проти народів інших країн.

Наша перемога над гітлерівською Німеччиною — цією ударною і найміцнішою силою імперіалізму — підтвердила і продемонструвала велич і силу радянського народу та його партії, переваги нашого політичного і суспільного ладу, нездоланність Збройних Сил Радянської держави. Наша перемога визволила людство від загрози коричневої чуми. Вона визволила народи, які знемагали під чоботом фашизму.

Український народ вніс визначний вклад у всесвітньо-історичну перемогу радянського народу у Великій Вітчизняній війні. На полях України і Білорусії, Прибалтики і Кубані, під Москвою і Ленінградом, Севастополем і Сталінградом пліч-о-пліч з братами росіянами і білорусами, грузинами і литовцями, азербайджанцями і естонцями, казахами і латишами, узбеками і молдаванами, таджиками і туркменами та воїнами інших національностей українці безстрашно бились за свою соціалістичну Вітчизну. Хто не знає льот-чиків-українців І. М. Кожедуба, Д. Б. Глинки, О. Г. Мо-лодчого, С. П. Супруна та багатьох інших? В складі Генералітету Радянської Армії періоду Великої Вітчизняної війни було 300 українців, і серед них такі полководці, як А. А. Гречко, А. І. Єременко, П. Ф. Шмаченко, А. Л. Гетьман, К. С Москаленко, П. К. Кошоївий, Р. Я. Малинов-ський, І. Д. Черняховський, П. С Рибалко, Д. Д. Лелю-шенко, С. Г. Руденко, В. О. Судець та багато інших. Широко відомі імена прославлених організаторів і вожаків партійного підпілля і партизанського руху: Т. А. Строкача, С. А. Ковпака, О. Ф. Федорова, О. М. Сабурова, М. І. Наумова, В. А. Бегми, В. М. Дружиніна, С. А. Олексенка, С. В. Руднєва, І. Й. Копьонкіна, С. Ф. Маликова, А. 3. Оду-хи, О. Є. Кривця, І. І. Бакуліна, М. І. Сташкова, І. В. Сер­гієнка, С. О. Стеценка, М. М. Скирди та багатьох інших. Близько 2,5 мільйона українців нагороджено орденами і медалями, понад 2,3 тисячі удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу.

Як тільки почалося визволення української землі, трудящі приступили до невідкладної і нелегкої роботи. Переборюючи небачені труднощі, радянські люди піднімали з попелу заводи, фабрики, школи, університети.

Руйнування, завдані Україні фашистами та їх союзниками, були величезними. Деякі буржуазні «пророки» заявляли, що на відбудову господарства республіки потрібні десятки,

а може і сотні років. Та вимірювали вони це своєю, буржуазною міркою, не вірячи в силу трудового народу, який є володарем своєї долі і всіх багатств землі і живе в новому, соціалістичному суспільстві. Будь-яка капіталістична країна, зазнавши таких руйнувань, як наша, і справді була б відкинута на багато десятків років назад.

Ще точилися запеклі бої з ворогом, а Центральний Комітет партії і Радянський уряд вже приймають кілька постанов про відбудову промисловості, транспорту, сільського господарства і культури Радянської України.

На кінець 1945 року було відбудовано майже ЗО процентів довоєнних потужностей підприємств, 88 процентів залізничних колій, посівні площі зернових у колгоспах до-сягли 80 процентів довоєнних. Відновили роботу численні наукові, культурні та медичні заклади. Всього за п'ять років наш народ відбудував економіку України і перевершив її довоєнний рівень виробництва. Зробити це було нелегко, дуже важко. Не вистачало одягу, продуктів харчування, палива, навіть звичайних предметів домашнього вжитку. Все переніс, все переборов наш народ.

У наступні післявоєнні п'ятирічки довоєнний рівень розвитку промисловості, всієї економіки республіки перевищується в кілька разів.

Так у братерській сім'ї радянських народів піднімалася Україна з руїн і згарищ. Самовіддана праця українського народу швидко дала свої наслідки.

Все, чого досягла Україна, зробили люди— робітники, селяни, вчені, інженери, агрономи, конструктори, вся наша трудова радянська інтелігенція. їх мільйони, про них не можна розповісти в коротенькому переказі. Вони заслуговують цілих томів, великих художніх полотен, пісень, поезії.

Отже, завдяки напруженій праці мільйонів Радянська Україна досягла небачених висот. Українська Радянська Соціалістична Республіка стала однією з найрозвинутіших держав світу. Могутня індустрія нашої республіки, розвинуте сільське господарство, небачений злет культури і науки— це героїчний подвиг всіх трудящих Радянської України.

IV.

НА ШЛЯХАХ РОЗКВІТУ

ПОГЛЯНЬТЕ НА КАРТУ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ

Наш брате — росіянин чи білорус, вірменин чи казах, литовець чи узбек, естонець чи молдаванин, латиш чи киргиз, грузин чи туркмен, азербайджанець чи таджик! Окинемо думкою той шлях, що його пройшла Україна під зорею Радянської влади, і ми дістанемо уявлення про її неоціненні здобутки у боротьбі за комунізм, за здійснення політики партії, розвиток культури, підвищення добробуту народу.

Поглянемо на карту Радянської України. Наша республіка розташована на південному захо-

ді європейської частини Союзу РСР. Від дрімучих лісів Полісся до самого Чорного моря, від карпатських вершин до донецьких степів розкинулися її землі. Із заходу на схід республіка простяглася на 1316 кілометрів, а з півночі на південь — майже на 900 кілометрів. Вона є найбільшою в порівнянні з країнами Західної Європи. Англія, Австрія, Бельгія, Голландія, Данія, Португалія і Швейцарія, разом узяті, за територією менші від України. Населення Української РСР становить п'яту частину всього населення нашої країни, або 7,3 процента всієї Європи. Україна — одна з найбільш населених країн Європи і друга — серед республік Радянського Союзу. На квадратний кілометр її території припадає в середньому 92 чоловіка.

Радянська Україна межує на заході з Польщею та Чехо-словаччиною, на південному заході — з Угорщиною, Румунією, її оточують республіки-сестри: на південному заході — Молдавська РСР, на півночі — Білоруська РСР, на північному сході і сході — Російська Федерація.

Україна — морська держава. її з півдня омивають своїми водами Чорне та Азовське моря. Ще не так давно на карті республіки було позначено 88 міст, а тепер їх більш як 400. Серед них — ряд нових міст з великою кількістю населення і високорозвинутою промисловістю.

З півночі на південь через всю Україну протікає Дніпро, який поділяє її на Правобережну і Лівобережну. Дніпро — третя в Європі ріка за довжиною і своїм басейном. Чарівні, неповторні, в лісах і гаях береги та острови старого Славутича. Голубі плеса Дунаю, Десни, Ворскли, Росі, Бугу, Дністра, гаї і пірамідальні тополі прикрашають землю республіки. Ніжний, дорогий нашому серцю, красивий ландшафт України. Далі від Полісся на південь ліси переходять в Лісостеп, а потім — у Степ. Поля Полтавщини, Запоріжжя і Таврії золотяться пшеницями. Робітничі Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Ворошиловград, по-південному жвава Одеса, помолоділий Львів, древній і вічно молодий Київ — багато чудових міст має наш край невимовної краси, земля чарівної молодості, республіка крилатої слави, добрих і працьовитих людей.

На економічній карті України позначені головні підприємства металургії, хімії, машино– і приладобудування, корисні копалини, мережа потужних тепло– і гідроелектро-

станцій. Республіка вкрита густою сіткою залізничних магістралей, автомобільних шляхів, авіаційних ліній. Вона має дніпровські каскади і штучні моря, великі зрошувальні канали, густу сітку річок, яких налічується в республіці — малих і великих — майже 23 тисячі. Є у нас і понад 3 тисячі природних озер, найбільше з яких — Свитязь.

Великими природними багатствами славиться Україна. Тут є вугілля, руда, газ, нафта, сланці, вогнетривкі глини, мергелі, бентоніт, граніт, мармур, золото, нікель тощо. З багатствами природи поєднується талановитість і працелюбність великого українського народу.

Нинішня наша Україна за рівнем і обсягом промислової продукції — це майже шість довоєнних Україн. Питома вага республіки в народному господарстві країни по окремих видах промислової та сільськогосподарської продукції становить: по вугіллю — 34 проценти, газу — 31, чавуну — 48, готовому прокату — 42, залізній руді — 56, металургійному устаткуванню — 48, магістральних тепловозах — 94, ван­тажних вагонах — 48, тракторах — 32, фабричних цукрових буряках — 58, олії — 32, зерну — 23, м'ясо-молочних виробах — 23—25 процентів. По багатьох найважливіших показниках, у тому числі і по обсягу промислової продукції та капіталовкладеннях, Україна досягла рівня, який мав увесь Радянський Союз напередодні Великої Вітчизняної війни. У 2—3 рази перевищено довоєнний рівень всієї країни по видобутку залізної руди, виплавці металу, виробництву тракторів.

Менш як 0,5 процента території і 1,4 процента населення земної кулі припадає на Радянську Україну, але вона дає 8—10 процентів світового виробництва сталі, чавуну, тракторів, цукру, видобутку вугілля, природного газу.

В республіці широко розвинута сітка шляхів сполучення. Це свідчить про високий рівень економічного і культурного розвитку країни. На Україні на 1000 квадратних кілометрів території припадає майже 600 кілометрів транспортних шляхів. Порівняно з довоєнним періодом довжина залізниць України збільшилась майже на 40 процентів і становить 17 процентів усієї залізничної мережі Радянського Союзу та майже 2 проценти світової експлуатаційної довжини залізниць.

Проведено значну роботу по реконструкції та відбудові залізничних колій, інженерних споруд, у широких масштабах впроваджено нові технічні засоби, автоматизацію, телемеханізацію. Всі залізниці переведено на тепловозну та електровозну тягу. За питомою вагою електрифікованих дільниць Україна залишила далеко позаду Сполучені Штати Америки і Англію. У світовому вантажному обороті залізничний транспорт України займає майже 8 процентів і значно перевищує вантажооборот таких країн, як Англія, Франція, ФРН, Італія і Японія, разом узятих.

Потужний флот, що діє на морях і ріках України, складається із сучасних комфортабельних пасажирських суден, великої океанської флотилії, суховантажних суден, новітніх танкерів великої вантажності. І майже всі вони зроблені на суднобудівних заводах України. На річках України ходять вантажні теплоходи, самохідні баржі, пасажирські судна, в тому числі з підводними крилами. Порівняно з довоєнним періодом вантажооборот морського транспорту зріс в кілька десятків разів.

Швидко розвивається автомобільний транспорт, що вимагає дальшого будівництва, розширення і поліпшення сітки автомобільних шляхів та споруд обслуговування. На Україні вже створена велика мережа автомобільних шляхів з обладнаними автовокзалами, дорожними павільйонами, заправними колонками і службами технічного огляду.

Тільки за останні п'ять років побудовано понад 20 тисяч кілометрів шляхів з твердим покриттям. Україна має чудові автомагістралі: Київ—Москва, Київ — Харків, Київ — Ростов, Київ—Одеса, Київ—Сімферополь. Всі обласні і районні центри України сполучені між собою автомобільними шляхами з твердим покриттям. Вздовж автомобільних шляхів з'явилося багато інженерно-технічних споруд та місць відпочинку і розваг. Вантажооборот автомобільного транспорту порівняно з довоєнним періодом зріс мало не в двадцятеро.

Повітряне сполучення на Україні відносно молоде. Воно почало розвиватися лише з 1924 року. А сьогодні захмарні траси України становлять уже понад 80 тисяч кілометрів. Ними можна двічі оперезати земну кулю по екватору. За рік літаки тільки на міжміських лініях республіки перевозять більш як 6 мільйонів пасажирів.

Радянська Україна займає почесне місце на міжнародній арені. Вона бере активну участь у роботі більш як п'ятдесяти різних міжнародних організацій, є членом Організації Об'єднаних Націй. До голосу України сьогодні прислухається увесь світ. Прогресивні люди всіх країн з великим інтересом дізнаються про наші досягнення в усіх галузях народного господарства, культури, науки, мистецтва.

Всі ці історичні здобутки республіки, її політичний і економічний розквіт є результатом мудрої політики Комуністичної партії. Радянський народ під її керівництвом успішно розв'язує грандіозне завдання — будує матеріально-технічну базу комунізму.

XXIII з'їзд КПРС у Директивах по п'ятирічному плану , відзначив, що прискорення науково-технічного прогресу і підвищення ефективності суспільного виробництва — найважливіше господарське і політичне завдання. З'їзд схвалив і розвинув далі заходи, розроблені березневим і вересневим (1965 року) Пленумами ЦК КПРС по впровадженню в життя досконаліших принципів і методів керівництва економікою. Лінія партії, вироблена XXIII з'їздом, Пленумами ЦК КПРС, забезпечила дальше зміцнення економічної могутності і обороноздатності нашої Вітчизни, підвищення добробуту трудящих.

Грудневий (1969 року) Пленум ЦК КПРС, розвиваючи далі курс, накреслений XXIII з'їздом партії, розглянув вузлові проблеми розвитку народного господарства СРСР на тривалу перспективу. Пленум підкреслив, що рішуче підвищення ефективності суспільного виробництва — вирішальний стратегічний напрям розвитку народного господарства СРСР.

Ми живемо в час науково-технічної революції, що бурхливо розвивається. Партія вимагає максимально прискорювати науково-технічний прогрес на всіх ділянках комуністичного будівництва. Потрібно всіляко сприяти дальшому посиленню ролі науки в створенні матеріально-технічної бази комунізму, якнайшвидше впроваджувати у виробництво найновіші науково-технічні досягнення.

Загальнонародним завданням є дальше піднесення сільського господарства нашої країни. Липневий (1970 року) Пленум ЦК КПРС вказав, що одним з головних і пергяо-

чергових завдань на найближчий період є більш швидкий розвиток сільського господарства на основі всебічного зміцнення його матеріально-технічної бази. Генеральний шлях і тут — інтенсифікація виробництва: поліпшення використання землі і техніки, підвищення ефективності суспільного виробництва в колгоспах і радгоспах, піднесення продуктивності праці і зниження собівартості сільськогосподарської продукції.

Радянські люди впевнені, що всі ці великі завдання будуть успішно розв'язані, бо соціалізм має незрівнянні переваги перед капіталізмом.

Нас не можуть не радувати підсумки виконання трудящими України соціалістичних зобов'язань, взятих ними на честь ленінського ювілею — достроково здійснити восьмий п'ятирічний план розвитку народного господарства республіки. У жовтні 1970 року колективи промислових підприємств виконали завдання п'ятирічки по загальному обсягу виробництва промислової продукції.

Трудівники сільського господарства республіки збільшують виробництво продуктів землеробства і тваринництва.

В умовах експлуататорського суспільного ладу трудовий народ не міг виявити і розкрити свій талант, його творчість і здібності були придушені неволею, гнітом і злиднями. Велика Жовтнева соціалістична революція не тільки визволила ' трудящих з-під ярма капіталізму, від експлуатації і гноблення, вона розбила й кайдани, що сковували саму душу трудящих мас, викликала до життя гігантські творчі сили народу, відкрила широкі простори для розвитку його талантів. Талант може виявлятися в усіх без винятку сферах людської діяльності: виробничій, організаторській, науковій, мистецькій, літературній, військовій. Отже, неправильно дехто вважає, що талант виявляється лише в сфері мистецтва

і літератури.

Талант і труд — два рідних брати. Без копіткої, далеко не легкої праці талант не може розвиватися і вдосконалюватися. Джерело його процвітання — народ, який творить і матеріальні цінності, і цінності духовні. М. Горький писав, що в умовах царського гніту, панування капіталу багато здібних, талановитих людей гинуло або переслідувалось з такою жорстокістю, що до кінця не могло виявити і розкри-

ти себе. У праці «Чергові завдання Радянської влади» В. І. Ленін зазначав, що «…талантів у «народі», тобто серед робітників і не експлуатуючих чужої праці селян, маса; їх тисячами давив, губив, викидав геть капітал…» '.

Протягом віків поневолювачі-експлуататори безсоромно грабували і працю, і талант народу, не тільки жили за його рахунок, а ще й прославляли себе. Вони хизувались тим, що без них простий народ, мовляв, не обійдеться, загине.

Революція і будівництво нового життя показали, що талантів у народі, як підкреслював не раз Ленін, «непочате джерело і багатюще джерело» і що ці таланти тягнуться до живої, творчої, великої роботи. Як все це блискуче підтвердила історія радянського суспільства! Воно високо піднесло суспільне значення творчої праці простих людей, колись експлуатованих і пригноблених, а тепер вільних від екс­плуатації і щасливих, перетворила її в справу честі, доблесті і геройства.

РОЗВИТОК НАУКИ І КУЛЬТУРИ

Радянська Україна — республіка

передової науки, техніки і культури. Партія комуністів і Радянська влада зробили все, щоб досягнення науки, техніки, культури стали загальнонародним здобутком. Нині вони — запорука процвітання всього народу і кожної людини зокрема.

Глибоке засвоєння надбань людства та організація процесу власної праці багато залежать від того, як і куди спрямовано здібності людей. В наш час, коли Радянська влада створила всі умови для розвитку здібностей і талантів, цими умовами користуються найширші маси трудящих. На превеликий жаль, ще трапляються такі люди, які, маючи хороші здібності, без толку і без користі розтрачають їх, та ще й скаржаться, що, мовляв, їх таланту не помічають і не оцінюють. Таким людям не завадило б нагадати, що зарозумілість від зухвалості відділяє лише один крок. Адже справжні здібності, справжній розум і тим більше талант виключають і неробство, і зарозумілість. Життєвим покли-