1В. І. Ленін, Твори, і. 36, стор. 183.

би до братів з інших радянських республік, повага і солідарність з трудящими всіх країн світу — вільно і широко залунали в українській народній пісні, засяяли блискучими барвами живопису, яскраво відобразились у талановитих сценічних творах пожовтневого періоду.

Залучення мас до світової культури, небувала за своїми масштабами пропаганда класичної спадщини органічно поєднуються у нас із бурхливим розквітом самодіяльної народної творчості. Відбувається масовий приплив талантів з середовища робітників і селян у професійні мистецькі колективи, в той же час аматорські студії, хори, оркестри сягають вершин великого мистецтва. З засобу емоційної втіхи мистецтво у соціалістичному суспільстві перетворилось в бойового заспівувача, натхненника трудящих у творчій праці, активного вихователя кращих рис будівника нової, комуністичної доби.

Партія виявляє постійну турботу про дальший розвиток і творче зростання мистецтва, посилення його ідейної спрямованості, збагачення художньої палітри. В час грандіозних будов, створення економічної бази комунізму література, музика, живопис, кінематографія, театр,— всі ланки мистецтва покликані допомагати формувати у народі високі художні смаки, розкривати глибокий зміст суспільних перетворень, надихати людей на самовіддану працю в ім'я кращого життя народу, в ім'я майбутнього.

V.

ДОРОГАМИ БОЙОВИХ І ТРУДОВИХ ЗВИТЯГ

Щоб краще зрозуміти, що являє собою сьогодні Радянська Україна — її велич, могутність, при­родна краса, значення народногосподарське, культурне і наукове в нашій країні, її розвиток,— слід здійснити подорож по областях республіки. Перед нами постане грандіозна картина революційних звершень, творчої праці трудового народу.

Мрія і реальність у житті нашого народу завжди йдуть поруч. І хочеться ще і ще говорити про нове обличчя України і вдивлятися в нього, милуватися і пишатись ним: це неозорі родючі колгоспні і радгоспні лани, про­мислові гіганти… Де колись був

КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ

один завод, будуються, виростають десятки нових. Та справа не тільки в кількісному зростанні. Йдеться про глибокі якісні зміни.

Як же вирушити в подорож по областях, з чого почати? Якій області віддати перевагу? Це зробити нелегко, бо кожне місто, район, область по-своєму красиві, привабливі, мають великі досягнення. Люди скрізь любовно говорять про свої міста і села. Є чудова пісня «С чего начинается Родина». І дійсно, Батьківщина починається з букваря, з материнської пісні, з батьківських, інколи й суворих, але сердечних порад, з школи, сім'ї, товаришів, підприємства, колгоспу, вулиці, міста, села, республіки. І це прекрасно! З любові до свого краю, до свого міста виростає палка і велика любов до своєї Батьківщини — ця незламна сила багатонаціонального радянського народу.

Найкраще почати цю подорож з Київської області і столиці України — Києва. Адже коли ми говоримо про Україну, то в нашій уяві насамперед постає Київ, його неперевершена краса. Від нього іде історія нашої Вітчизни, він — центр і серце республіки, звідки спрямовується суспільно-політичне життя трудящих України, їх титанічна робота по здійсненню планів комуністичного будівництва.

А далі поїдемо по областях за рухом годинникової стрілки.

Київська область розташована в басейні середньої течії Дніпра, в межах Полісся та Лісостепу. Утворена вона 27 лютого 1932 року.

З древніх віків територія нинішньої Київщини була центром Київської Русі — великої, міцної і розвинутої на той час слов'янської держави. В області багато пам'ятних місць, зв'язаних з боротьбою українського народу за своє визволення від іноземних загарбників, за возз'єднання України з Росією.

Головні події історії східного слов'янства, а після розпаду Київської Русі головні події історії України, боротьби українського народу за свободу і незалежність тісно зв'язані з Києвом і Київщиною. Міцні, глибокі зв'язки з Запоріжжям, активна участь у визвольних рухах козаків і селян в добу феодалізму на чолі з Косинським, Наливайком, Павлюком, Гунею, Острянином, Богданом Хмельницьким, Палієм, Залізняком — характерна особливість історії Київщини і Києва.

Наддніпрянський край, древня Київська земля за роки Радянської влади стали невпізнанними. В області розвинута

машинобудівна, металообробна, приладобудівна, харчова і легка промисловість, будівельна індустрія. Сучасно хімічне устаткування (Фастів), важливі запасні частини для автомобілів, побутові і промислові холодильники (Васильків, Бровари), електроконденсатори (Біла Церква), опалювальні радіатори (Ржищів), машини для торф'яної промисловості (Ірпінь), річкове суднобудування (Чорнобиль), меблі — такий, далеко не повний перелік промислових виробів, що їх виготовляють в області.

А чи багатьом відомо, що в Київській області є своя металургія? Саме так, металургія. У Броварах працює перший в країні завод порошкової металургії. Це нова, сучасна галузь металургії, яка в майбутньому досягне великого розвитку. Завод виготовляє металевий порошок з окалини, металеві деталі.

В області є суконна, взуттєві фабрики, шкіряні заводи, багато підприємств харчової промисловості. М'ясо-молочна, маслоробна, спиртова, плодоовочева та цукрова галузі промисловості мають велику питому вагу і становлять майже 35 процентів всієї промисловості області. Тільки цукрових заводів, оснащених найновішим устаткуванням, в області налічується 17, найбільші з них — Саливонківський і Яго-тинський.

Підприємства безперервно розширяються, реконструюються, будуються нові.

Київщина — це родючі поля, густі ліси, чарівні гаї і плодоносні сади. А навколо самого Києва створені великі спеціалізовані овоче-молочні радгоспи промислового типу, які задовольняють місто всіма необхідними сільськогосподарськими продуктами.

Інтенсивне сільське господарство, культура землеробства Київщини стоять на високому рівні. Тут переважно сіють озиму пшеницю, а з технічних культур — цукрові буряки, льон, хміль; розвинуте садівництво. Багато господарств все більше спеціалізується на виробництві овочів, молока, м'яса. Славиться на всю країну і за її межами Яготинська птахофабрика, яка на суходолі вирощує і переробляє майже 1,6 мільйона качок на рік. А Старинська фабрика щороку вирощує близько 850 тисяч білих і бронзових індиків. Вона дає дешеве смачне м'ясо. Під час проведення в Кітєві світового конгресу птахівництва на фабриках побувало багато

іноземних делегацій. Вони дали високу оцінку господарствам, захоплювались організацією роботи, розмахом виробництва.

Далеко за межами нашої країни йде слава про академіка, Героя Соціалістичної Праці В. Ремесла, чудового селекціонера — творця високоурожайних озимих пшениць «миро-нівська-808» та «ювілейна». Нині Миронівська дослідна станція перетворена в науково-дослідний інститут селекції зерна. Тут працюють над виведенням нових сортів озимої та ярої пшениці, гороху та інших сільськогосподарських культур.

У віддалені і близькі райони Київщини можна відправитися пароплавом, електропоїздом або автомашиною, літаком. Майже 800 кілометрів — така загальна протяжність залізниць в області. Електрифіковані дільниці Київ — Хутір Михайлівський в напрямі на північний схід, Київ — Миро-нівка — в напрямі на південь, Київ — Тетерів — на захід. Великими залізничними вузлами є Київ, Миронівка, Фастів. Довжина автомобільних шляхів становить майже 3 тисячі кілометрів. Судноплавство здійснюється по Дніпру, Десні, Прип'яті, Тетереву. Київське море розкинулося на 120 кілометрів у довжину і на 24 кілометри в ширину. На берегах цього моря в зелених лісах і гаях споруджуються пансіонати, будинки відпочинку, санаторії, піонерські табори.

Повітряними лініями зв'язані майже всі районні центри області. В Борисполі побудовано новий сучасний, один з найбільших в Європі, аеропорт, де кожні чотири-п'ять хвилин приймають і відправляють літаки.

Невпізнанно змінилось обличчя землі Київської. Відвідайте села Жовтневе, Ксаверівку або Кодаки. Тут ви побачите міського типу житлові будинки, хороші будинки культури, школи, побутові майстерні, заасфальтовані або викладені плиткою вулиці і тротуари. Тут пролягають газопроводи. Шумлять сади, закладено сквери і парки. В селах і робітничих селищах області більш як 150 тисяч сімей ко­ристуються природним газом. Газифікація сіл продовжується.

Багато пам'ятних і історичних місць на Київщині. Візьмемо Переяслав-Хмельницький. Це місто розташоване на річці Трубіж, яка є притокою Дніпра. Багато відбулося в ньому історичних подій. Але найголовніша і найвизначніша

з них — це Переяславська Рада 1654 року, яка навіки-віків возз'єднала Україну з Росією, зміцнила узи братерства двох великих народів — українського і російського.

Біла Церква заснована ще в 1032 році за Ярослава Мудрого на місці древньослов'янського міста Юр'єва як фортеця Київської Русі проти печенігів і половців. Історія Білої Церкви зв'язана з важливими подіями на Україні, зокрема з селянсько-козацькими повстаннями XVI і XVII століть. При Богдані Хмельницькому Біла Церква стала полковим містом.

Нині Біла Церква — велике промислове і культурне місто області. В ньому будується найпотужніший в Європі шинний комбінат, який випускатиме велику кількість гумових шин різного призначення та багато інших гумо-азбес-тових технічних виробів. Перша черга комбінату стане до ладу у 1972 році.

Розташована Біла Церква на річці Рось. Недалеко від сіл Трушки і Матюші на Росі будується велике водоймище, яке використовуватиметься для водопостачання. В майбутньому на його мальовничих лісистих берегах будуть споруджені пансіонати для робітників Білої Церкви. Місто швидко росте, забудовується багатоповерховими будинками, культурно-побутовими закладами, готелями. В місті є вищі та середні учбові заклади, обласний драматичний театр імені Саксаган-ського, краєзнавчий музей.

Тут, над Россю, на площі більш як 200 гектарів розкинувся чудовий дендропарк «Олександрія», якому вже минуло більш як 150 років. У парку росте понад 500 видів дерев і кущів найцінніших порід, багато квітів, є дзеркальні ставки, водопади, цілющі джерела лікувальної родонової води. На базі цих джерел збудовано водолікарню. Тут же недалеко, над самою Россю, височить Палійова гора, де був розта­шований табір повстанців під проводом козацького полковника Семена Палія, які в 1702 році визволили Білу Церкву від польських загарбників.

Фастів в історії вперше згадується у XV столітті. Після Андрусівського перемир'я (1667 рік), коли Правобережна Україна залишилася під владою Польщі, Фастів стає одним з центрів боротьби за возз'єднання цієї частини України з Росією. Починаючи з 80-х років XVII століття цю боротьбу очолює фастівський козацький полк Семена Палія. В роки гайдамацького руху (1768 рік) Фастів був одним з його

опорних пунктів. Нині Фастів — великий залізничний вузол, місто машинобудування (завод «Червоний Жовтень»), металевих та інструментальних виробів тощо.

Васильків — старовинне місто. Засноване воно в X столітті князем Володимиром. Історія міста тісно зв'язана з рухом декабристів. У грудні 1825 року у Василькові Чернігівський полк повстав проти царизму.

Нині Васильків — місто розвинутої легкої і харчової промисловості, тут працює завод по виробництву холодильників.

Трипілля. Трипільська культура. Трипільська трагедія. Букринський плацдарм. Трипільська ДРЕС. З цими назвами зв'язані різні події. Наприкінці XIX століття біля села Трипілля були відкриті археологічні пам'ятки древньої культури ранніх землеробсько-скотарських племен, які жили в пів^; денно-східній Європі більш як за три тисячоліття до нашої ери. Отже, з кінця XIX століття і стали при дослідженнях вживати термін «трипільська культура».

У Трипіллі під час громадянської війни загинули юні герої — київські комсомольці, які відважно боролися з куркульською бандою Зеленого. У роки Великої Вітчизняної війни бійці Радянської Армії в напрямі Переяслава-Хмель-ницького форсували Дніпро. На крутому березі Дніпра стоїть 26-метровий обеліск героям-комсомольцям Трипільської трагедії 1919 року і пам'ятник воїнам, що загинули в боях за Дніпро в 1943 році. Відкрито музей, експонати якого розповідають про ці історичні події.

З високої кручі добре видно панораму величної будови— Трипільської ДРЕС. Це теплова електростанція, яка працюватиме на антрацитовому штибі, природному газі, мазуті і вироблятиме щороку близько 10 мільярдів кіловат-годин електроенергії.

На будові трудиться молодь, комсомольці — достойні нащадки своїх славних батьків і дідів.

Місто Богуслав розташоване на річці Рось. У літописах воно вперше згадується в 1195 році як фортеця. В Богуславі все дихає історією визвольної боротьби. В XVIII столітті місто було одним з центрів гайдамацького руху. В Богуславі створена широко відома народна пісня «Бондарівна». За сю­жетом пісня спрямована проти польсько-шляхетського гніту. Тут же складено героїко-трагедійну народну думу «Маруся

Богу славка», де оспівується дівчина-бранка, патріотка і героїня, яка ціною свого життя визволяє 700 козаків з неволі.

Минули століття, і нову думу склав український народ про богуславську комсомолку Марину Гризун, відважну підпільницю, яку гітлерівці живою закопали в землю.

У 1885—1887 роках у Богуславі жила і працювала відома українська письменниця Марко Вовчок (Марія Маркович). Сучасний Богуслав будується, впорядковується. Тут виросли нові підприємства, в тому числі високомеханізована ткацька фабрика. Це — район розвинутого сільського господарства.

Значне місце Київщина займає в історії національно-визвольної і класової боротьби на Україні. Вище про це наводилося чимало фактів. Хочеться згадати про Київську козаччину. Так називався масовий антикріпосницький селянський рух в 1855 році. Розпочався він у Василькові, охопив майже всю Київщину і являв собою один з найбільш виразних і гострих проявів класової боротьби незадовго до ре­форми 1861 року.

Важливі події на Київщині відбувалися за часів розвитку пролетарського руху в нашій країні, боротьби за перемогу Жовтневої революції, в роки Великої Вітчизняної війни. На початку XX століття в Білій Церкві, Василькові, Фастові діяли організації РСДРП, що виникли під впливом Київської організації РСДРП. Робітники і селяни Київщини брали активну участь у боротьбі проти Центральної ради, гетьманщини, петлюрівщини, проти німецьких окупантів у 1918 році, білогвардійщини. У Таращі в 1918 році спалахнуло велике збройне повстання проти німців і гетьманців. Армія повсталих налічувала в своїх рядах до ЗО тисяч чоловік. Таращан-ське повстання злилося з таким же повстанням у Звенигоро-ді і Каневі (Звенигород і Канів входили до Київської губернії).

У роки Великої Вітчизняної війни на Київщині вели боротьбу партійне підпілля і партизанські загони. Широку роботу розгорнув підпільний обком на чолі з І. В. Сергієнком. Обком базувався в Кагарлику. І. В. Сергієнку посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Активно діяла підпільна партійна організація у Фастові. Одним з її організаторів був професор-медик П. М. Буйко.

Йому також посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

На Київщині народились: один з перших російських і українських революціонерів-марксистів, соратник В. І. Леніна П. К. Запорожець, письменник Шолом-Алейхем, архітектор В. Г. Заболотний, за проектом якого побудоване чудове приміщення Верховної Ради Української РСР, льотчик-космонавт Герой Радянського Союзу П. Р. Попович, двічі Герой Радянського Союзу А. Г. Кравченко, двічі Герої Со­ціалістичної праці, уславлені майстри високих урожаїв С. Д. Виштак, О. К. Диптан.

Ось яка славна земля київська!

Коли залізницею чи автомашиною під'їжджаємо до столиці України — міста-героя, двічі ордена Леніна красеня Києва,—■ з кожним кроком відчуваємо близькість великого міста. По залізницях снують електрички. В зелені лісів ви бачите нові сучасні селища, корпуси нових заводів, будов. За межами Києва живе понад 200 тисяч чоловік, які щодня електричкою чи автотранспортом приїздять до Києва на роботу. Найбільше напруження на магістралях, що йдуть до Києва від Фастова, Тетерева, Броварів і Борисполя. Автомашини, автобуси по шосейних магістралях у години пік рухаються майже безперервним потоком.

Вздовж залізниць і шосейних шляхів у зелені дубового, березового і соснового лісу виблискують склом веранд дерев'яні будиночки, пофарбовані паркани і штахетики, чудові сади і клумби квітів. Це починається зона відпочинку киян. Навколо Києва з'явилася вже багато пансіонатів. Безумовно, майбутнє за ними. Перший пансіонат, який збудовано на березі Дніпра, на Чорториї, користується великою популярністю.

До Києва з усіх боків примикає величезний лісопарковий пояс. Його ширина доходить до 35—40 кілометрів. Зелений пояс навколо міста утворюють також ліси: зі сходу — Броварський, з південного сходу — Голосіївський та Конча-Заспа, із заходу — Боярський та Святошинський, з півночі— Пуща-Водиця. Площа зеленого поясу навколо Києва сягає майже 220 тисяч гектарів. Тут влаштована зона відпочинку для киян, особливо в місцях вздовж Дніпра і заток на Десні, Тетереві та берегах Київського моря, в чудових лісах та гаях. Упорядковані пляжі, водні станції, спортивні майдан-

чики, тут же і готелі, кемпінги, ресторани, оформлені в національному стилі, з багатою українською кухнею. Всюди видно будиночки з синтетичних будматеріалів, містечка з палаток. Влаштовуючи цей відпочинок, ми повинні дбати, щоб той, хто відпочиває, не псував ліс. Навколо столиці Радянської України розкинулися багаті зелені насадження. Тут є вікові дуби, березові гаї, є ясени і тополі, берест, осика, ліщина, липа, клен, терен, груша і яблуня-дичка. Чудові луки і мальовничі пейзажі. Навколо Києва, в лісах, на берегах річок й озер, розмістилися десятки піонерських таборів та баз відпочинку. І назви вони носять чудові, поетичні: «Алмазний», «Антей», «Орлятко», «Дніпро», «Сокіл», «Вітчизна». Кожний рік тут набирають сили десятки тисяч піонерів — діти робітників, колгоспників, службовців. А взимку ці приміщення використовуються як будинки відпочинку та спортивні бази для молоді.

Ведеться велика робота по зберіганню та відтворенню фауни лісів.

Київ, як відомо, здавна називали культурно-торговим центром. Торговців, службового люду дійсно в ньому було більше, ніж робітників. Тепер місто стало не тільки культурно-науковим, а й великим промислово-технічним центром республіки і країни. Київ дає майже десяту частину валової промислової продукції республіки. Але справа, звичайно, не тільки в кількості. В промисловості також відбулися глибокі якісні зміни.

Десятки нових заводів виросли в місті за останні роки, а старі заводи реконструювались і розширились так, що кожен із них міг би дати початок новим містам і селищам. Літаки — гігантський «Антей» і пасажирські лайнери «АН-10», «АН-24» — народились, будувались і будуються в Києві. Верстати з програмним керуванням теж сконструйовані і виробляються тут. Складне, сучасне хімічне устаткування, екскаватори, річкові судна, теплоходи, морські риболовні траулери, трамвайні вагони, найновіші електроприлади, напівпровідники, складні оптичні прилади, машини автоматичних систем керування в усіх галузях народного господарства, науки, медицини, складні хімікалії, найновіші вироби із гуми і пластичних мас, штучні алмази, електронно-лічильні машини, які першим у країні дав Київ,— ось далеко не повний перелік того, що випускають підприємства міста-

героя. Промисловість міста виробляє велику кількість різних товарів народного споживання: одяг, взуття, тканини шерстяні, шовкові і синтетичні, килими та ін. В Києві розвинута поліграфічна промисловість.

Усій країні відомі київські заводи: «Арсенал» імені Леніна, верстатів-автоматів імені Горького, авіаційний, «Транссигнал», «Червоний екскаватор», «Більшовик», «Ленінська кузня», мотоциклетний завод, «Червоний гумовик».

Поїдемо в іншу частину міста, на лівий берег Дніпра, в Дарницю. Ще й після війни Київ від Дарниці відділяли пустир, кучугури піску, чагарники. За останні роки тут виросли світлі корпуси жител. І тепер центр Києва з Дарницею розмежовує лише Дніпро. Дарниця — промисловий район міста. Власне, тут тепер два райони — Дарницький і Дніпровський. На їх території працюють: шовковий комбінат, комбінат хімічного волокна, великий хімічний комбінат, приладобудівний завод, комбінат будівельної індустрії, новий науково-дослідний інститут, найбільший в республіці м'ясокомбінат.

Дарниця стала великим робітничим і науково-технічним центром. Тут уже живе понад 300 тисяч чоловік. Споруджено багатоповерхові житлові будинки, культурно-освітні і побутові заклади, всюди посаджено дерева, квіти, розбиті парки і площі. Крім відомого моста імені Є. О. Патона, Дарницю з центром Києва з'єднує Дніпровський міст, по якому йде колія метрополітену. Метро — дуже зручний вид зв'язку робітничого району з центром столиці республіки.

З якого б боку ви не під'їздили до міста, в центр його ви потрапите лише через райони новобудов. З усіх боків центр Києва оточено новими районами.

З'явилися нові житлові масиви: Микільська Борщагівка, Відрадний, Нивки, Березняки, Русанівка, Водопарк, Батиєва Гора. Масштаби київського будівництва величезні. Кожен з житлових масивів становить ціле місто. Тільки на цих масивах найближчим часом буде збудовано більш як 5 мільйонів квадратних метрів житла, 35 шкіл, 90 дитячих закладів, 10 поліклінік і лікарень, майже 350 торговельних, побутових та культурних закладів. Забудова проводитиметься 9—16-по-верховими будинками, в яких житиме близько 600 тисяч чоловік. Весь цей комплекс, будівництво якого вже розпочато, буде закінчено в найближчі роки.

Кияни знають назву Чоколівка. До Жовтневої революції тут був маєток глави київських купців першої гільдії, власника дріжджового заводу Чоколова. Звідси і пішла назва району, яка довго зберігалася. Тепер тут виріс великий житловий масив, який названо Першотравневим — на честь перших маївок робітників міста Києва.

Один за одним виростають нові будинки на масиві Березняки (колись тут були великі березові гаї, якими володів Видубецький монастир). Поряд — Русанівський масив. До його забудови тут були болота, які затоплювались паводковими водами; лише за допомогою сучасної техніки вдалося впорядкувати цю територію. Тепер Русанівський житловий масив — найкрасивіший у місті. Він розташований на березі Дніпра, оточений Русанівською затокою. Його називають «Київською Венецією».

На всіх нових житлових масивах розбиті великі чудові сквери, парки, насаджено багато дерев, кущів і квітів.

Про Київ написано цілі томи. І він цього заслуговує. Небагато є на землі міст, де б минуле і сучасне так тісно і так гармонійно перепліталося.

Початок історії Києва сягає в глибоку давнину. Перші люди, як доведено наукою, з'явилися на цій території 20—25 тисяч років тому. Побудова найдавнішого київського городища відноситься до кінця VI — початку VII століть. За свідченням літопису, Київ заснували три брати — Кий, Щек і Хорив: «и створиша град, во имя брата своего старейшего, и нарекоша имя ему Киев». Радянські дослідники вважають Кия особою історичною. Численні археологічні джерела свідчать, що Київ забудовувався поступово; поселення з'являлись на горах Кисилівській і Старокиївській, на горі Дитинці і на Подолі. Київ, як місто, виник понад 1400 років тому і невдовзі після цього став адміністративним і політичним центром Середнього Подніпров'я.

Час виникнення Києва поки що остаточно не встановлений. Радянські вчені багато і наполегливо працюють над з'ясуванням цього питання.

Київ — найстаріше слов'янське місто, яке вже 1100 років тому було столицею найбільшої, наймогутнішої держави в Європі того часу. Літописці назвали Київ «матір'ю городів руських». Київ—колиска державності трьох братніх наро-

дів — російського, українського і білоруського. З Києва починаються коріння могутнього древа єдності і братерства цих народів, що протягом віків, незважаючи на перешкоди і труднощі, що їх чинили панівні класи, розвивалися, міцніли і гартувалися.

За часів Київської Русі Київ мав широкі зовнішньополітичні і торговельні зв'язки з багатьма країнами Європи, Близького Сходу, Скандінавії. У другій половині XII століття, у зв'язку з розпадом Київської Русі на ряд удільних князівств, Київ втратив своє минуле значення загальнорусь-кого політичного центру, він залишився центром лише Київського князівства.

Незважаючи на свою силу і могутність в далекому минулому, Київ зазнав багато горя, страждань, приниження. В 1240 році його вщент зруйнували, а населення повністю винищили орди жорстокого хана Батия. До 1362 року Київ був під ярмом Золотої Орди, а після цього —■ литовських феодалів. За Люблінською унією Київ до визвольної війни 1648—1654 років залишався під владою польської шляхти.

Тільки після возз'єднання України з Росією Київ почав швидко розвиватись як великий економічний, культурний і торговельний центр на Україні.

У країні нашій мало міст, де було б стільки пам'ятників і меморіальних дощок. Біля Золотих воріт Ярослав Мудрий зустрічав заморських послів. А в час визвольної війни 1648—1654 років кияни з урочистим піднесенням зустрічали Богдана Хмельницького. В Києві дочка Ярослава Мудрого Анна була засватана за французького короля і згодом стала королевою Франції. У Києві в 988 році відбулося хрещення Русі.

На високому пагорбі, що підноситься над Дніпром, знаходиться Києво-Печерський державний історико-культур-ний заповідник (лавра). Це неоціненна пам'ятка старовини часів Київської Русі. Засновано лавру в 1051 році, за часів Ярослава Мудрого. Лавра була центром руської культури, літопису і літератури. Тут літописець Нестор написав «Повість временних літ», тут складено «Києво-Печерський Патерик» (збірка релігійно-фантастичних оповідань про Пе-черський монастир), що є важливим джерелом вивчення Київської Русі. Перша друкарня в Києві заснована в лаврі

(1606 рік). Водночас лавра була володарем сотень тисяч десятин землі і жорстоким експлуататором селян. Наприкінці XVIII століття лаврі належало близько 150 сіл з 60 тисячами кріпаків.

У XVI і XVII століттях Київ поряд з Січчю Запорізькою був ідеологічним і політичним центром України в боротьбі проти польської шляхти, турецьких загарбників і релігійних утисків, окатоличення і уніатства. В цьому відігравали велику роль Києво-Печерська лавра і створене в 1615 році Київське братство з школою при ньому, яким керував прогресивний діяч Іов Борецький, що до того був ректором Братської школи у Львові. В 1632 році Київська братська школа об'єдналася з Лаврською школою Петра Могили і спочатку називалася Київською колегією, а пізніше — Академією. До речі, до складу Київського братства разом з козаками вступив гетьман Петро Сагайдачний.

Київ здавна відігравав роль значного культурного центру. У Київській академії вчилися видатний син російського народу М. Ломоносов, славетний український письменник і філософ Г. Сковорода, П. Гулак-Артемовський. 138 років налічує історія Київського університету. У Києві жили і творили видатні українські письменники — Т. Шевченко, Марко Вовчок, М. Старицький і Леся Українка; відомі історики — О. Максимович і М. Костомаров, композитори — М. Лисенко і М. Леонтович; М. Зібер — перший популяризатор марксизму на Україні; вчені — В. Вернадський, Д. Заболотний, О. Богомолець, О. Шліхтер, М. Стражеско, О. Кримов, О. Бі-лецький, Л. Булаховський, Є. Патон та багато інших. Якнай­тісніше зв'язана з Києвом діяльність корифеїв українського театру М. Кропивницького і Карпенка-Карого, П. Саксаган-ського та М. Заньковецької, діячів образотворчого мистецтва М. Сажина, О. Мурашки, М. Пимоненка та інших. У Києві бували О. Пушкін, О. Грибоедов, М. Гоголь, Л. Толстой, М. Горький, І. Франко, О. Маковей, О. Кобилянська, В. Сте-фаник, М. Коцюбинський.

Київ — один з найбільших у республіці і провідних в країні наукових і вузівських центрів. Академія наук УРСР вносить великий вклад у радянську науку, 17 вузів Києва готують щороку десятки тисяч спеціалістів для різних галузей народного господарства, культури, мистецтва.

Київ здавна був центром революційного руху на Україні. У грудні 1845 — січні 1846 року тут створено таємну політичну організацію — Кирило-Мефодіївське товариство, в якому активну участь брали Т. Г. Шевченко і М. І. Костомаров. У 1873 році в Києві виникла організація революційних народників під назвою «Київська комуна». Але найважливіші історичні події розгорнулися в Києві з початком революційної діяльності В. І. Леніна. Під впливом ленінського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» такий же «Союз боротьби» виникає в березні 1897 року в Києві. Київський «Союз боротьби» і нелегальний друкований орган соціал-демократів «Рабочая газета», перший номер якої вийшов у Києві в серпні 1897 року, відіграли визначну роль у створенні партії, у підготовці і проведенні її Першого з'їзду, що проходив у 1898 році в Мінську.

У 1901 році в Києві відбулася велика політична демонстрація робітників і студентів на знак протесту проти віддачі у солдати 183 студентів Київського університету та розправи царизму над демонстрантами Петербурга, Москви, Харкова.

Важливе значення у розвитку більшовизму в Києві мав приїзд сюди в 1903 році брата Дмитра, сестер Марії і Анни та матері В. І. Леніна. Кияни дбайливо доглядають маленький будиночок, в якому у 1903—1904 роках жила сім'я Ульянових.

Під час революції 1905—1907 років у Києві проведено ряд політичних страйків. 18 листопада 1905 року в місті спалахнуло повстання солдатів-саперів на чолі з офіцером Б. Жаданівським. Це повстання В. І. Ленін оцінив як значний крок вперед до злиття революційної армії з революційним пролетаріатом. Особливу роль відіграли робітничий клас, більшовики Києва в період боротьби за перемогу Жовтневої революції. У липні 1917 року на обласній конференції створено партійну організацію РСДРП (б) Південно-Західного краю (Київщина, Полтавщина, Поділля, Чернігівщина та ін.), обрано обласний комітет, який і спрямовував діяльність більшовицьких організацій краю.

У Києві зосередились основні сили націоналістичної контрреволюції, які створили Центральну раду. Боротьба проти Центральної ради і перемога над нею, над буржуазно-націоналістичними партіями є великою заслугою більшовиків України і, зокрема, Київської партійної організації.

Підтримуючи перемогу Жовтня в Петербурзі, робітники Києва під керівництвом більшовиків підняли 11 —13 листопада збройне повстання проти Тимчасового уряду. Але владу підступно захопила Центральна рада.

Після проголошення Радянської влади на всій Україні в Києві спалахнуло Січневе (29 січня 1918 року) повстання проти Центральної ради.

Під час австро-німецької окупації в місті нелегально діяла сильна більшовицька організація. З її ініціативи в травні 1918 року проведено Всеукраїнську нараду підпільних більшовицьких організацій, яка обрала Тимчасовий Всеукраїнський партійний комітет, що разом з Оргбюро, обраним на Таганрозькій партійній нараді, готував скликання Першого з'їзду КП(б)У. Більшовики Києва разом з біль­шовиками таких промислових центрів, як Донбас, Катеринослав, Харків, Одеса, Миколаїв, відіграли вирішальну роль у встановленні і зміцненні Радянської влади на Україні. Київські вулиці чули тверду ходу повсталих київських саперів і грім гармат героїв-арсенальців.

У період Великої Вітчизняної війни в місті діяли підпільні організації під керівництвом В. Кудряшова, О. Пиро-говського, І. Кудрі, К. Івкіна, С. Бруза та ін.

Київ зростав разом з українським народом, з усією країною. Неодноразово він був зруйнований, спалений, пограбований, але з попелу і руїн знову піднімався.

Хто бачив Київ 1943 року, зруйнований, спалений гітлерівськими ордами? Здавалося, що тяжкі рани, заподіяні столиці України, невиліковні, а горе непоправне. Але дужі трудові руки народу підняли місто з руїн. Хрещатик — центральна вулиця Києва, як і вулиця Горького в Москві, Невський проспект у Ленінграді, проспект Руставелі в Тбілісі, став ще кращим, ще величнішим. З'явилися в ньому нові риси архітектурної сучасності. Так, сучасність — головне в теперішньому обличчі Києва. Багатоповерхові споруди міста облицьовані світлою керамічною плиткою. їх багато, вони всюди піднялися вгору і прекрасно вписалися в пейзан? усього міста. Етажність київських споруд за останні роки значно зросла.

Більша частина міста розташована на високому правому березі Дніпра. На пологих і крутих схилах розкинулися цілі квартали міста. Красу дніпровських схилів важко передати.

Скільки сягає око — море зелені. За столітніми деревами ледь-ледь проглядають контури пам'ятника київському князю Володимиру. Золотом виблискують куполи лаври. А посередині з тунелю стрімко вириваються і злітають на Дніпровський міст блакитні вагони метро. Вночі, їдучи із Дарниці, мимоволі замилуєшся суцільним сяйвом вогнів, щедро розсипаних над Києвом.

Сучасний Київ — столиця Радянської України — один з найбільших економічних, політичних і культурних центрів нашої Батьківщини. Це третє місто, після Москви і Ленінграда, за кількістю населення. В ньому живе понад 1 мільйон 600 тисяч чоловік. У місті працюють: Центральний Комітет Комуністичної партії України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки, Рада Мі­ністрів УРСР, Українська рада професійних спілок, ЦК ЛКСМУ, республіканські міністерства та інші установи й громадські організації. В Києві понад 200 науково-дослідних інститутів, 17 музеїв. Тут друкуються більш як 20 союзних і республіканських газет, 167 назв журналів.

Київ — великий вузол залізничних, водних, повітряних і автомобільних шляхів. Із Києва річковим шляхом можна дістатися до Херсона, Чорного моря, до Білорусії — по Десні через Чернігів, а до Польщі — через Дніпровсько-Бузький канал. У місті збудовано багато спортивних споруд, плавальних басейнів, Палац спорту на 12 тисяч чоловік, Палац культури «Україна» майже на п'ять тисяч чоловік.

Київ — місто передових підприємств, місто робітників, науковців, студентів. В ньому живуть і працюють відомі українські вчені, письменники, художники, композитори. В наші дні всі братні народи великого Радянського Союзу, слов'янські народи зарубіжних країн, все прогресивне людство звертають свої погляди до Києва з глибокою пошаною і вдячністю за той великий вклад, який зробив він у загальнолюдську культуру та історію…

Далі, як і домовилися, вирушаємо за годинниковою стрілкою, яка веде нас у Чернігівську область.

ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Область утворена в жовтні 1932 року. Вона розташована на півночі республіки і межує з Білоруською РСР та Брянською областю РРФСР. Обласний центр Чернігів знаходиться за 136 кілометрів від Києва. До нього можна їхати залізницею, пароплавом по Дніпру, а потім по Десні, можна летіти літаком. Через місто проходить і автомобільний шлях Київ—Гомель — Ленінград. Давайте вирушимо автомобілем.

Від Новгорода-Сіверського з північно-східної частини на південний захід територію області перетинає чарівна річка Десна — основна водна артерія області. Чимало тут і менших річок: Снов, Сейм, Білоус, Остер.

Зачарована Десна є притокою сивого Славутича-Дніпра. Вона стрімко несе свої води вздовж мальовничих берегів, через ліси і луки, повз золоті пляжі, чудові поліські села. Десна — велика трудівниця. По ній ідуть судна з вугіллям, лісом, цементом, які за навігацію перевозять більш як міль­йон тонн вантажів. Річка з'єднує Чернігівщину з багатьма

областями республіки. Чернігівський порт високомеханізова-ний, з хорошими причалами.

Чернігів — стародавнє слов'янське місто, яке ще в IX столітті було центром східно-слов'янського племені сіверян. Час заснування Чернігова сягає в глибоку давнину. За легендою, місто засноване князем Чорним, який похований тут на Чорній могилі. За іншою версією, Чернігів дістав свою назву від чорних непрохідних лісів і боліт, які оточували місто.

Будучи одним з найбільших міст Київської Русі, Чернігів в XI—XIII століттях став центром сильного і впливового Чернігівського князівства. Кордони його сягали до Сіверського Дінця, Кубані, Дніпра і Оки. В стародавніх літописах Чернігів згадується одночасно з Києвом. Місто зазнавало численних нападів половців, майже дощенту було зруйноване Батиєм, його грабували литовські князі і кримські татари. Та завойовникам не вдалося стерти Чернігів з лиця землі. На чернігівсько-сіверських землях поряд з ки­ївськими та полтавськими землями складалась і формувалась українська народність. Тривала боротьба за ці землі між Росією і Литовським великим князівством завершилась у 1503 році входженням майже всієї Чернігівщини до складу Російської держави.

Чернігів відіграв значну роль у розвитку культури українського народу, в революційній боротьбі за встановлення Радянської влади на Україні. Одна з найстаріших друкарень на Україні була заснована в 1675 році в Новгороді-Сівер-ському, згодом її перевели до Чернігова. В селі Комарівка Борзненського повіту в 1894 році нелегально була видана на гектографі праця В. І. Леніна «Що таке «друзі народу» і як вони воюють проти соціал-демократів?».

Славна Чернігівщина своїми прогресивними і революційними традиціями, знаменитими людьми. Тут жив і працював видатний письменник Михайло Коцюбинський. Тут він написав широко відомі твори: «Тіні забутих предків», «Інтер-меццо», «Фата моргана». За основу сюжету повісті «Фата моргана» взято події селянського повстання в селі Вихвостів, яке було жорстоко придушене. Уже в наші часи загиблим повстанцям-селянам встановлено обеліск. У Чернігівському літературно-меморіальному музеї відображені діяльність і

життя письменника, його особисті і громадські зв'язки з російськими, українськими, а також закордонними літературними діячами.

На Чернігівщині народився революційний народник і відомий винахідник М. І. Кибальчич, який ще в 1881 році, будучи ув'язненим, склав вперше в світі схему реактивного літального апарату. В області живуть і працюють колишні матроси легендарного крейсера «Аврора». Пишаються чернігівці матросами—ветеранами революції. Пишаються вони і такими своїми земляками, як М. І. Подвойський, П. Ю. Ди-бенко, В. О. Антонов-Овсієнко, які під безпосереднім керівництвом В. І. Леніна проводили велику роботу по здійсненню Жовтневої революції в Петрограді. Пізніше Подвойський, Антонов-Овсієнко, Дибенко, Юрій Коцюбинський (син письменника М. Коцюбинського) відіграли важливу роль у громадянській війні на Україні. Родом з Чернігівщини талановитий письменник і кінорежисер О. П. Довженко, відомий художник-баталіст М. С. Самокиш.

Більш як півстоліття тому посланці Чернігівщини — Макар Лузгарьов, Артем Усиков та Федір Стариков — побували у В. І. Леніна. Вони несли вождеві свої нелегкі думи і гіркі турботи, а вийшли від нього окрилені великою правдою творення нового життя. За цю правду, що освітила шлях у майбутнє, стояли на смерть нащадки чернігівських ходаків у грізні роки Великої Вітчизняної війни. У лісах Чернігів­щини в період війни діяли партизанські загони і з'єднання під командуванням М. М. Попудренка, О. Ф. Федорова, О. Є. Кривця, М. М. Таранущенка, Ю. О. Збанацького. Чернігівські підпільники і партизани подали значну допомогу частинам Радянської Армії у форсуванні Десни, Дніпра, Прип'яті під час визволення України від фашистських загарбників.

Великі заслуги трудящих Чернігівщини, їх безмежна хоробрість і мужність під час боротьби з німецькими фашистами були високо відзначені Радянським урядом. Чернігівська область нагороджена орденом Леніна.

У Чернігові є багато визначних пам'яток архітектури, серед них — будівлі часів Київської Русі. Відтоді на території області збереглися фрески, мозаїка. Є цінні споруди пізнішого часу, в тому числі староукраїнської архітектури — Троїцький собор, будинок полкової канцелярії.

Чернігівщина в минулому — це край лісів, боліт, личаків, солом'яних та дранчатих стріх. Губернський центр — м. Чернігів— мав тільки дві вулиці (Олександрівську і Гончарну), на яких можна було розминутися лише маленькими візками. До Жовтневої революції в Чернігові налічувалося всього 20 невеликих підприємств, у тому числі три по виробництву свічок, і горілчаний завод. У Чернігівській губернії в 1910 році працювало 24 тисячі робітників.

Чернігівщина при царизмі «славилася» величезним лишком робочих рук. На початку XX століття з її земель від'їжджало близько 160 тисяч чоловік на заробітки до куркулів на Катеринославщину, Херсонщину, в Таврію. Багато бідноти переселялось до Сибіру і на Далекий Схід. Гнали їх туди безземелля і злидні. Ще й тепер можна зустріти у Сибіру і на Далекому Сході села з назвою Чернігівка. Українські поміщики—Галагани, Терещенки, Харитоненки і російські— Долгорукови і Юсупови володіли на Чернігівщині майже 42 процентами всієї землі.

Колись місцеві чиновники, доповідаючи царю, твердили, ніби Чернігівська губернія не має ніяких перспектив для свого розвитку. Історія поглузувала з цих «пророків». Бурхливий розвиток нафтової, хімічної, машинобудівної, металообробної, харчової, текстильної промисловості — таке сьогоднішнє обличчя Чернігівщини.

В області працює комбінат синтетичного волокна — один з найбільших на Україні. Капронова і анідна нитка, яка вперше в нашій країні була освоєна тут, є хорошим кордом для автомобільних шин і високо цінується. Чернігівський камвольно-суконний комбінат — найбільший в Європі. Він виробляє великий асортимент тонких сукон. Добре відомі чернігівська фабрика музичних інструментів та багато інших підприємств легкої, харчової, деревообробної, паперової, хімічної промисловості. В місті є потужна теплоелектроцентраль. Воно повністю газифіковане.

Чернігів від фашистської навали зазнав великих руйнувань і втрат. Нині місто фактично збудоване заново. Проведені значні роботи по його реконструкції, виросли нові квартали багатоповерхових будинків, адміністративних споруд, оформлена чудовим ансамблем площа імені Куйбише-ва, споруджено сучасний готель «Україна» і театр імені Т. Г. Шевченка.

Колись про Чернігівщину казали: «картопляний Донбас». Тепер з повною підставою можна говорити про Чернігівщину як про «нафтовий Донбас». У Прилуках діє велике нафтопромислове об'єднання. Тут же зосереджені машинобудівна і металообробна промисловість, виробництво пластичних мас. Розвивається промисловість і в інших містах і районах. Біля Ніжина, Остра, Корюківки відкрито великі поклади високоякісної нафти; в Гнідинцях, Прилуках, Ляличеві споруджується новий нафтопровід.

Виріс новий робітничий клас, почалося нове життя у селян. Селянин-колгоспник став господарем своєї землі. У селах Чернігівщини, як і всієї країни, з'явились невідомі до революції професії — тракторист, шофер, механік, електрик, бібліотекар.

Колись на селі казали: «Моя хата з краю». Тепер трудівники колгоспного села пізнали благотворну силу колективізму, беруть активну участь у будівництві нового життя.

В області понад 2 мільйони гектарів землі. Майже половину її займають ліси, чимало є ще боліт, пісків. Багато нового, передового можна побачити на полях Чернігівщини. Невпізнанно виросла культура землеробства, значно зросла урожайність всіх сільськогосподарських культур, продуктивність тваринництва.

Багата область красивими парками, садами, озерами. Тростянецький парк-заповідник, що займає площу 200 гектарів, є одним з найкращих зразків садово-паркової архітектури країни.

Чимало є в області мальовничих і визначних місць, уславлених героїчним минулим і трудовими подвигами сьо-. годнішнього дня. Ось колишній Сновськ, а тепер м. Щорс, де народився герой громадянської війни М. О. Щорс. Місто назване його ім'ям. Тут встановлено йому пам'ятник. А Ко-рюківка — селище міського типу, все доросле населення якого було партизанами і підпільниками під час гітлерівської окупації. В безсилій злобі гітлерівці вщент зруйнували, спалили Корюківку. Тепер вона відбудована і стала ще красивішою, ніж була до війни.

Любеч — чудове місто на березі Дніпра. В літопису він згадується одночасно з Києвом і Черніговом. Місто відігравало важливу роль у політичному житті древньоруської держави. Тут відбувались зустрічі князів Київської Русі,

під час яких робилися спроби припинити міжусобні війни. Тепер Любеч живе повнокровним життям, міцніють, ростуть промислові підприємства, зокрема судноремонтні майстерні.

З Чернігова вирушимо в північно-східному напрямі — до міста Новгород-Сіверський, яке розташоване на Десні і межує з Сумською областю. Новгород-Сіверський має древню історію. Далекі предки сучасних мешканців Новгорода-Сіверського брали участь у походах проти половців, але через незгоду князів зазнавали поразок. В 1604 році місто витримує тривалу облогу польських інтервентів на чолі з Лжедмитрієм.

А кому не відомі Дігтярі, славнозвісні своїми талановитими вишивальницями? Вироби їх можна зустріти в багатьох музеях, на виставках світу.

Далеко не всім відомо, що саме на Чернігівщині в селі Пальчики пасічник П. І. Прокопович вперше в світі розробив систему рамкового вулика та збирання меду, розведення племінних бджіл і догляду за ними. Тут цьому талановитому умільцю поставлено пам'ятник.

Невпізнанним став тепер поліський край. І перетворюють, прикрашають його люди праці.

СУМСЬКА ОБЛАСТЬ

Сумська область утворена в січні 1939 року. Розташована вона на крайньому північному сході республіки. Обласний центр — місто Суми — стоїть на правому березі річки Псла. Засноване воно в другій половині XVII століття селянами і козаками — переселенцями з Правобережної України.

До Жоівтнєвої революції Суми — повітове місто, яке входило до складу Харківської губернії. Будинки були в ньому одноповерхові, дерев'яні. Місто не мало водопроводу, каналізації, мощених вулиць і тротуарів. «Чи уявляєте ви собі поганеньке повітове містечко? Посередині отакенна величезна баюра…»,— такими побачив дореволюційні Суми О. Купрін.

Сучасні Суми — це красиве, зелене місто. Вулиці Дзер-жинського, Жовтнева, Кірова чарують своїми алеями. Мальовничий міський парк терасами спускається до річки. З місцевих родовищ в місто підведено природний газ. В сучасних Сумах працюють нові заводи, збудовано багатоповерхові будинки, культурно-побутові установи, учбові заклади.

Нинішня територія області в давні часи входила до складу Київської Русі, Чернігівського та Новгород-Сівер-ського князівств. Міста і районні центри області — такі, як Путивль, Глухів, Конотоп та інші, були свідками давніх, цікавих і складних історичних подій. Князь Ігор Святославович з Путивля виступив з військами в похід проти половців. Отже, саме тут закладено початок подій, оспіваних у «Слові о полку Ігоревім». У 1606 році в Путивлі почалося відоме селянське повстання під проводом Івана Болотникова, яке переросло у селянську війну і охопило значну частину Росії. Тут же, в Путивлі, в роки Великої Вітчизняної війни був сформований один із перших партизанських загонів для боротьби проти гітлерівських загарбників. Загін згодом виріс у могутнє партизанське з'єднання на чолі з визначним партизанським генералом С. А. Ковпаком. Сотні туристів, учнів шкіл з усіх куточків нашої країни приходять в гущавину Спадщанського лісу. Тут збудовані монумент і музей бойової слави партизанів. Під час Великої Вітчизняної війни проти німецько-фашистських орд в області діяло 35 партизанських загонів — суворих і героїчних месників народних.

На нашому шляху — Конотоп — свідок запеклих боїв військ Богдана Хмельницького з польською шляхтою. В 1648 році він був визволений військами Богдана Хмельницького від польських гнобителів. У місті передруковувалася ленінська «Искра», ще в 1903 році відбувся робітничий страйк, керований соціал-демократами.

Нині Конотоп — великий залізничний вузол. Тут височать просторі корпуси ремонтного заводу тепловозів і вагонів, збудовано великий електромеханічний завод «Червоний металіст», продукція якого йде в усі куточки нашої країни і майже в 30 країн світу. До революції найвищим будинком у Конотопі (два поверхи) була тюрма. Тепер вули ці і цілі квартали забудовані багатоповерховими житловими будинками та культурно-освітніми, торгово-побутовими спорудами. Багатьом вулицям присвоєно імена славних коно-тоїщів — тих, хто боровся за владу Рад. Одна із вулиць носить ім'я братів Радченків — земляків конотопців, відомих революціонерів, соратників В. І. Леніна по петербурзькому «Союзу боротьби за визволення робітничого класу».

Стародавнє місто Глухів колись було резиденцією гетьманів Лівобережної України. В роки громадянської війни тут

формувались полки Першої української радянської дивізії Василя Боженка та Миколи Щорса.

Широко відома всій країні земля сумська визначними людьми. Тут народився один з організаторів перших марксистських гуртків у Росії Ю. Д. Мельников, який з кінця 1891 року проводив велику роботу в Києві; родом звідтіль герой громадянської війни, радянський полководець І. Ф. Федько; визначний мовознавець О. О. Потебня; фізик А. Ф. Йоффе; тричі Герой Радянського Союзу І. М. Кожедуб; двічі Герой Соціалістичної Праці М. X. Савченко.

Сумщина дала світові письменників — Павла Грабовсько-го і Олександра Олеся, Антона Макаренка і Остапа Вишню, композиторів — М. С Березовського і Д. С Бортнянського.

Сучасна Сумщина — це область розвинутого промислового і сільськогосподарського виробництва. Хімічне обладнання, могутні поршневі газові компресори, апаратура для автоматизації, поліграфічні машини, електротехнічні засоби зв'язку, електронні мікроскопи, мінеральні добрива — ось продукція, що її випускають підприємства Сумщини. Досить сказати, що в області є понад 300 підприємств. Валова продукція промисловості порівняно з 1940 роком зросла майже в 5 разів. Відкрито великі поклади природного газу і нафти, які починають інтенсивно експлуатуватися. Стає широко відомим Охтирський нафтопромисел.

Промисловість області випускає майже 25 процентів усього хімічного устаткування республіки. Сумський машинобудівний завод імені Фрунзе виробляє потужні поршневі компресори, устаткування для хімічної промисловості. Просторі й світлі цехи цього підприємства сьогодні уже нічим не нагадують приземкуваті, дуже брудні приміщення його попередника — невеличкого заводу Бельгійського акціонерного товариства, заснованого у 1896 році. У 1948 році це передове підприємство нагороджено орденом Леніна. А якій галузі промисловості і науки не відомі і хто не користується всесвітньо прославленими електронними мікроскопами, які сконструйовані і виробляються на Сумщині! Сумський завод електронних мікроскопів та електроавтоматики введено в дію у 1959 році. Його продукція — універсальні електронні мікроскопи, електронографи, мас-спектрометри різних

типів, лічильники іонів і т. ін.— користується великим попитом не лише в нашій країні, а й за кордоном.

Шосткинський хімічний комбінат — один з найбільших у Радянському Союзі. Таке підприємство одне на Україні. Коли ви дивитесь кольоровий фільм чи слухаєте мелодію вашої улюбленої пісні, записаної на магнітофоні, знайте, що кіноплівка і магнітофонна стрічка зроблені умілими руками робітників Шосткинської фабрики. За рік фабрика виготовляє понад мільйон погонних кілометрів кіноплівки.

Добре розвинута харчова промисловість, особливо на високому рівні тут поставлено цукроваріння. 19 цукрових заводів Сумщини виробляють на рік цукру-піску і рафінаду близько 800 тисяч тонн.

Сумська область в районі Путивля із сходу на захід перетинається річкою Сейм з притокою Клевень і річкою Єсмань. В області річки невеликі, але їх з притоками налічується десь близько 25. Область поділяється на дві зони: лісостепову і поліську. В обох зонах багато лісів, перелісків, гаїв, є мальовничі балки з озерами і ставками, заповідник первісного степу.

Сільське господарство області інтенсивне. Крім зернових культур, тут вирощують цукрові буряки, льон, коноплі, овочі, картоплю. Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. В області виводять цінні породи великої рогатої худоби — симентальську та лебединську, свиней — миргородську, кро-левецьку та тернівську.

На території області є археологічні та.архітектурні пам'ятки старовини, залишки древньоруської архітектури часів XI—XII століть. Біля села Погорілівки Кролевецького району відкрито стоянку пізнього неоліту. Слов'янське городище Монастирище було розташоване недалеко від міста Ромни. В Сумах, Лебедині, Ромнах є архітектурні пам'ятки XVII і XVIII століть. В області багато пам'ятників, обелісків, меморіальних дощок на відзнаку боротьби і мужності радянських людей в часи встановлення Радянської влади на Україні, героїчної боротьби Червоної Армії, партизанів у роки громадянської і Великої Вітчизняної воєн. В селі Стара Гута споруджено величний пам'ятник партизанам, які загинули в боротьбі проти німецько-фашистських орд.

Продовжимо нашу подорож у Полтавську область.

ПОЛТАВСЬКА ОБЛАСТЬ

Полтава — одне з найдавніших міст на Україні. Згадувана в давньоруських літописах Лтава (Олтава), зруйнована під час татаро-монгольської навали, відродилася під назвою Полтава. Під час визвольної війни 1648—1654 років Полтава стала адміністративним центром Полтавського полку. Жителі Полтави завзято боролися проти поневолювачів, звідки б вони не приходили. Коли гетьман Іван Виговський, що добився гетьманської булави після смерті Богдана Хмельницького, намагався відторгнути Україну від Росії і відновити польсько-шляхетське панування, проти нього спалахнуло повстання, яке очолили полтавський полковник М. Пушкар та кошовий Запорізької Січі Я. Барабаш. Придушивши це повстання за допомогою татар, Виговський зруйнував і спалив Полтаву. В 1659 році під Лубнами і Лох-вицею завершилось перемогою так зване Богунове повстання, яке підняв на Правобережжі проти зрадника І. Виговсь-кого полковник Іван Богун. У цій битві діяли з'єднані сили козацьких полків Богуна та Безпалого, запорожців на чолі з Іваном Сірком та російських військ під командуванням

Ромодановського. У 1693—1695 роках Полтаву знову зруйнували кримські татари.

Та нескорене місто, ніби міфічний Фенікс, піднялося з попелу і на весь світ заявило про себе в часи Північної війни Росії проти Швеції. Кажуть, що, підійшовши до Полтави і розглядаючи здаля її укріплення, шведський король Карл XII згорда посміхався: він був упевнений, що земляний вал і па­лісад, обнесені ровом, затримають його ненадовго. Проте король прорахувався. Два місяці простояло його військо під стінами Полтави, марно штурмуючи її укріплення. 6176 чоловік втратили шведи під стінами міста. А весь гарнізон Полтави, очолюваний полковником О. Келіним, налічував 4 тисячі солдатів і 2,5 тисячі озброєних жителів. Секрет стійкості Полтави полягав у тому, що все місто стало воєнним табором. У битві зі шведами брали участь навіть жінки і діти, які підносили гарматні ядра і каміння.

Героїчний подвиг українського міста надихнув Пушкіна на створення прекрасної поеми «Полтава». Полтавчани свято бережуть пам'ять про події Полтавської битви. Багато людей щодня відвідує поле колишньої Полтавської битви, редути і братську могилу солдатів і офіцерів російської армії. Завжди людно у Державному музеї історії Полтавської битви. В самому центрі міста гордо височить монумент Слави — тріумфальна колона, яку вінчає орел з лавровим вінком у дзьобі. Монумент стоїть на широкому гранітному стилобаті у вигляді фортеці, що наїжилася на всі боки жерлами гармат. Над гарматами — металеві грати з опущених донизу мечів. Символ цей зрозумілий кожному: ми воліємо тримати мечі опущеними, проте гармати тримаємо напоготові. Тим, хто зазіхає сьогодні на наші землі, не варто забувати гірких для завойовників уроків Полтави.

Збудований понад 150 років тому монумент Слави протягом довгого часу лишався єдиною окрасою* міста. На початку XIX століття в Полтаві була лише одна брукована вулиця: до театру у негоду доводилося під'їздити на волах. Промислове обличчя міста після реформи 1861 року визначали горілчаний, гончарний, чотири пивоварні заводи, три суконні, дві тютюнові фабрики. Споруджені у 1861 році паровозні майстерні стали найбільшим підприємством тогочасної Полтави. На початку XX століття місто не мало навіть каналізації.

Роки Радянської влади невпізнанно змінили Полтаву. Нині тут працює понад 70 підприємств, серед яких заводи: по ремонту локомотивів, турбомеханічний, електромеханічний, автоагрегатний, ливарно-механічний, бавовнопрядильна фабрика, олійно-жировий комбінат, трикотажна, швейні фабрики. За останні роки в Полтаві побудовано заводи хімічного устаткування, ламповий, виробництва штучних алмазів та інструментів.

Раніше Полтава була відома світові, головним чином, завдяки Полтавській битві. Сучасна радянська Полтава ще більш відома радянським людям, всьому світові як великий науковий центр. Полтавська гравіметрична обсерваторія є одним з основних гравіметричних пунктів СРСР, центром радянської служби широти. Вона вивчає і стежить за подихом нашої планети. Не всі знають, що кожні 24 години і 50 хвилин місто двічі піднімається і опускається на 35—40 сантиметрів. І цей подих нашої планети слухає Полтава і дає дані для всього світу.

У Полтаві працюють також науково-дослідний інститут емалювання хімічного обладнання, проектно-конструкторський інститут машинобудування харчової промисловості, науково-дослідний інститут свинарства. Найстарішим на Україні дослідним закладом з сільського господарства є Полтавська державна обласна сільськогосподарська дослідна станція. В педагогічному, сільськогосподарському та інженерно-будівельному інститутах навчається понад 9000 студентів.

З Полтавою пов'язані яскраві сторінки з життя і діяльності визначних діячів науки і культури. Тут народився відомий математик М. В. Остроградський, жив і працював І. П. Котляревський, автор «Енеїди» і «Наталки Полтавки». У Полтаві вчилися М. В. Гоголь, Л. І. Глібов, М. П. Стари-цький; жили і працювали П. Я. Мирний і В. Г. Короленко, тут почався творчий шлях славетного російського актора М. С. Щепкіна.

У місті збудовані пам'ятники М. В. Гоголю, І. П. Котляревському, Т. Г. Шевченку.

Полтава — місто славних революційних традицій. Одним з перших марксистських гуртків, які виникли в Полтаві у 90-х роках минулого століття, керував О. Г. Шліхтер. У 1896 році за дорученням В. І. Леніна сюди приїздила

Н. К. Крупська, яка провела тут нараду представників київських і полтавських соціал-демократів у питаннях підготовки до з'їзду партії і видання загальнопартійної нелегальної газети. Восени 1900 року в Полтаві було організовано групу сприяння «Искре», яка збирала гроші на газету, а пізніше допомагала в її транспортуванні. В групі активно працювали висланий у Полтаву член петербурзької соціал-демократичної організації В. П. Ногін, агенти «Искры» І. І. Радченко, П. А. Красиков, В. А. Шелгунов. Полтавська організація РСДРП, яка виникла наприкінці 1901 року, уміло здійснювала керівництво робітничим і селянським рухом.

У 1902 році на Полтавщині спалахнув великий селянський рух, про значення якого писав В. І. Ленін. З новою силою цей рух розгорнувся під час революції 1905—1907 років.

Славну сторінку в свою історію полтавчани вписали в період Великої Вітчизняної війни. 27 полтавчан удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Під керівництвом підпільного обкому партії, очолюваного С. Ф. Кондратенком, партизани і підпільники Полтавщини вели запеклу боротьбу проти окупантів. Невмирущою славою вкрила себе комсомольсько-молодіжна організація на чолі з «нескореною полтав­чанкою» Героєм Радянського Союзу О. К. Убийвовк.

Прекрасні, мальовничі міста і села Полтавщини. Всі, хто під'їжджає до Кременчука, ще здалеку бачать двоярусний сталевий міст через Дніпро. Цей міст — гордість жителів міста Кременчук, яке привільно розкинулося на обох берегах Дніпра.

Кременчук відомий своїми революційними традиціями. У 1905 році тут було створено Раду робітничих депутатів. Кременчуцькі червоногвардійці героїчно відстоювали владу Рад у період громадянської війни. Про їх подвиг нагадує обеліск з написом «Борцям за владу Рад» на братській могилі в Поштовому сквері.

На відзначення всенародного свята ■— 300-річчя возз'єднання України з Росією — за 12 кілометрів від Кременчука, в районі села Таборище, розпочалося будівництво Кременчуцької ГЕС. Вперше в Радянському Союзі тут було споруджено гідровузол без машинного залу.

У 1961 році недалеко від Кременчука почали будувати один з найбільших в Європі нафтопереробний завод. Нині країна безперебійно одержує з цього заводу бензин, гас та

інші нафтопродукти. Тут же працює великий сажовий завод, продукцію якого доведено до рівня світових стандартів. Усьому світові відомі великовантажні автомашини кременчуцької марки. Ще більші перспективи відкриває перед містом швидко освоювана з року в рік Кременчуцька магнітна аномалія.

Якщо їхати з Кременчука прямо на північ, то потрапиш у місто Лубни. Родючі землі Посулля були заселені з найдавніших часів. Поблизу Лубен в урочищі Лиса Гора виявлено рештки неолітичного поселення, поселення та кургани епохи бронзи, могили скіфських часів. Пізніше місто відігравало роль форпоста на східних кордонах Київської Русі. У 1637— 1638 роках Лубни стали одним із центрів козацько-селян^-ських повстань. Тут діяли великі загони козаків на чолі з Скиданом, Кизимом, Кизименком.

У 1709 році в Лубнах засновано першу на Україні польову аптеку, на яку покладалося завдання збирати дикоростучі лікарські рослини. Для розведення лікарських рослин у Лубнах було закладено ботанічний сад. Нині в місті працює хіміко-фармацевтичний завод. Його продукцію одержують всі аптечні управління країни.

На північний схід від Лубен починається територія Лох-вицького району. Скільки сягає око, розкинулися неозорі колгоспні поля. А колись… У червні 1905 року доведені не-статками до відчаю селяни с Бербениці Лохвицького повіту писали у своїй петиції царю: «Перша і найтяжча наша нужда в землі, без якої нам не можна трудитися і годувати свої сім'ї. Надільної землі не вистачає, ніде й орендувати… Утиски кругом. Корову доїмо, коровою й оремо… Друга наша біда від нашої темряви… Ми хочемо і самі вчитися, і дітей навчати, та шкіл немає доступних. Третя наша біда, государю, від нашого безправ'я: немає у нас справжніх прав. Простий селянин не сміє слова сказати… Горе наше велике і терпіти далі не можна».

Переконавшись у марності своїх уповань на царя, селяни Бербениць спалили поміщицький маєток. Виступ цей було жорстоко придушено, сім найактивніших його учасників віддано до суду.

І ось перед нами сьогоднішні Бербениці. Красиве село, яких на Україні тисячі. Населення тут близько 1000 чоловік. Місцевий колгосп імені Чкалова має 2767 гектарів

землі. Господарство багатогалузеве, з добре розвинутим тваринництвом. Про нестатки тут давно забули. Забули і про одвічну темряву, про неписьменність. Є в селі восьмирічна школа, клуб, бібліотека, народний історико-краєзнавчий музей. Радянська влада назавжди покінчила і з селянським безправ'ям. Ланкова колгоспу Т. А. Треус — депутат Верховної Ради УРСР VI скликання.

Одне з найдавніших міст на Україні — Миргород, нині районний центр. Населення Миргорода брало активну участь у козацько-селянських повстаннях кінця XVI — початку XVII століть, зокрема у повстанні під проводом Якова Острянина. У 1650 році в Миргороді Богдан Хмельницький вів переговори з російськими послами про возз'єднання України з Росією.

З Миргородом зв'язано багато імен відомих діячів культури. Тут жив і помер визначний поет Грузії, автор «Да-витіані», Давид Гурамішвілі. Тут жили і працювали відомий український художник В. Л. Боровиковський, історик та етнограф В. Я. Ломиковський. У Миргороді не раз бував Т. Г. Шевченко.

Сьогоднішнії! Миргород відомий, насамперед, своїм курортом, який нещодавно відсвяткував 50-річчя. На місці блискуче описаної Гоголем «дивовижної миргородської калюжі» зведено просторі і світлі лікувальні корпуси. Відкриті завдяки невтомній праці засновника курорту І. А. Зуб-ковського лікувальні властивості миргородської мінеральної води повертають здоров'я багатьом хворим. Курорт постійно розширюється, приймаючи на відпочинок приїжджих з най-віддаленіших куточків Радянського Союзу.

Недалеко від Миргорода є село Хомутець. Три сини хо-мутецького дворянина І. М. Муравйова-Апостола — Матвій, Сергій та Іполит відіграли велику роль у русі декабристів. З Миргородщини походить і відомий пропагандист марксизму на Україні І. Ф. Фесенко.

На території Миргородського району знаходиться село Великі Сорочинці — батьківщина М. В. Гоголя. Про це село вже говорилося вище. «Сорочинська трагедія», яка сталась тут у 1905 році, сколихнула всю передову Росію.

Великі Сорочинці нині — сучасне, добре впорядковане село. Фабрика художніх виробів, гідроелектростанція, Буди-

нок культури, лікарня, педучилище — таке сьогоднішнє обличчя цього села. У новому просторому будинку розмістився музей М. В. Гоголя. Ім'я славетного земляка носить і ве-ликосорочинський колгосп.

У Карлівському районі більше, ніж в інших районах області, виробляють цукру. Тут працюють три цукрових заводи.

У містечку Карлівка народився М. В. Підгорний —■ Голова Президії Верховної Ради СРСР.

Полтавщина —одна з найбільших областей сільськогосподарського виробництва республіки. Чимало тут виробляється хліба, цукрових буряків, продуктів тваринництва,' овочів і фруктів. В області добре розвинуті харчова промисловість, цукроваріння. За успіхи в розвитку сільського господарства область нагороджена орденом Леніна. Серед працівників сільського господарства багато Героїв Соціалістичної Праці.

Через луки, ліси і поля Полтавщини протікають Дніпро і такі прекрасні річки, як Ворскла, Псел, Сула, Хорол.

ХАРКІВСЬКА ОБЛАСТЬ

Харківська область утворена в лютому 1932 року. її землі розташовані переважно в басейні Сіверського Дінця та в межах Придніпровської низовини. Відмітна особливість області та, що вона мало ще обводнена. Лише за останні роки на річках Сіверський Донець і Оскіл споруджено великі водосховища, які є основним джерелом водопостачання міста Харкова.

Область досить насичена залізничними коліями. Тут проходять залізничні магістралі: Москва — Харків — Ростов-на-Дону, Харків — Донецьк, Харків — Суми, Харків — Полтава — Київ, Харків — Валуйки. Область має чотири великих залізничних вузли — Харків, Люботин, Лозова, Ку-п'янськ. Довжина її залізниць становить понад 1500 кілометрів. Усі вони переведені на електричну і теплову тягу.

В області побудовані хороші автомобільні шляхи з твердим покриттям. Загальна їх довжина становить більш як 2000 кілометрів. Тут проходять важливі автомагістралі: Москва—Харків—Сімферополь, Київ—Харків—Ростов-на-Дону, Харків—Суми, Харків—Куп'янськ. Харків має повіт-

ряне сполучення з усіма найбільшими адміністративними, культурними та промисловими центрами нашої країни.

Область не багата на ліси, особливо її західна та пів-денно-східна частини. Ліси в основному зосереджені в басейнах річок Сіверський Донець та Оскіл. Тут є чудові масиви дубу та інших порід, зокрема в районах Мохнача, Гайдар, П'ятницького, в районі Великої Бабки, немало є лісів і соснових.

Харківська область— один з найважливіших промислових районів України і всієї нашої країни. Тут зосереджена високорозвинута машинобудівна, моторобудівна, приладобудівна, легка, харчова промисловість та будівельна індустрія. Міське населення становить близько 70 процентів. На тери­торії області знаходиться Шебелинське газове родовище, яке є одним з найбільших у світі. Воно займає провідне місце в газопостачанні великих міст, у тому числі Москви, Ленінграда, Києва, Мінська. Загальна довжина магістральних газопроводів у межах області — понад 1000 кілометрів.

На шляху з Харкова на Люботин стоїть містечко Буди. Його знають далеко за межами України. Тут знаходиться один з найбільших у нашій країні фарфоро-фаянсовий завод, продукція якого добре відома не тільки у нас, а й за кордоном. В місті Ізюмі збудовано один з найбільших в країні оптико-механічний завод та інші підприємства.

За роки Радянської влади промисловість області зросла майже в 140 раз. Незважаючи на те, що промисловості Харкова було завдано великої шкоди під час Великої Вітчизняної війни, валова продукція її порівняно з довоєнним періодом зросла більше ніж у 5,5 раза. Машинобудування і металообробка в галузевій структурі промислового виробництва становлять майже 50 процентів. Всі великі машинобудівні підприємства розташовані головним чином у місті Харкові.

Нинішній Харків — це промовистий символ індустріальної могутності України, її трудової слави.

На Харківському тракторному ордена Леніна заводі імені Серго Орджонікідзе ще працюють ті, хто пам'ятає перший трактор, який вийшов із стін заводу 1 жовтня 1931 року. На торжество приїхав всеукраїнський староста Г. І. Петровський. Він помітно хвилювався, перерізаючи стрічку і відкриваючи первістку українського тракторобуду-

вання шлях у велике життя. Колісний трактор з гасовим двигуном, який вийшов тоді з воріт заводу, давно поповнив музейні колекції. Потужні швидкісні трактори, які нині виготовляє ХТЗ, охоче купують такі високорозвинуті країни, як Швеція, Франція, Бельгія, Голландія. Нині завод випускає вже другий мільйон тракторів. Приступив до виробництва потужного колісного та гусеничного трактора Т-150А.

У 1934 році став до ладу турбінний завод імені Кірова — один з найбільших заводів важкого машинобудування нашої країни. Випуск першої вітчизняної турбіни потужністю в п'ятдесят тисяч кіловат був тоді перемогою, яка змусила багатьох недругів Радянської влади по-новому дивитися на її можливості. А нині турбіни і в 500, і в 800 тисяч кіловат — для харків'ян вже пройдений етап: на стіл головного конструктора заводу лягають креслення агрегата в 1500 тисяч кіловат. Ці цифри вражають: адже потужності усіх електростанцій дореволюційної Росії становили менше 300 тисяч кіловат.

Якщо проїхати по Московському проспекту міста, по алеї заводських гігантів, то стане зрозуміло, що саме в цьому районі в основному зосереджена велика промисловість Харкова. Сюди щоденно залізничним і міським транспортом приїжджає понад 150 тисяч робітників і службовців. Ось чому саме до цього району міста незабаром буде підведено першу чергу Харківського метрополітену.

На Московському проспекті розташовані завод «Серп і молот», який випускає дизельні двигуни, велосипедний завод, завод транспортного машинобудування імені Малише-ва, «Електроважмаш» імені Леніна, електромеханічний, верстатобудівний заводи та багато інших підприємств.

На підприємствах міста виготовляють складні верстати, автоматичні лінії, прилади, різні машини, що відповідають сучасному рівневі світової техніки. Скрізь відчувається висока індустріальна культура. Харків успішно розв'язує поставлене перед ним завдання — бути важливим центром технічного прогресу в машинобудуванні, приладобудуванні, легкій та інших галузях промисловості. Виробничники трудяться пліч-о-пліч з ученими, працівниками науково-дослідних інститутів. В області є 60 науково-дослідних установ, які відомі далеко за межами нашої Вітчизни. Тут вперше в нашій країні було розщеплене атомне ядро. Де-

сятки кваліфікованих конструкторських організацій і бюро ведуть боротьбу за прискорення технічного прогресу.

Харків— порівняно молоде місто. Виникло воно трохи більш як 300 років тому. Спочатку відігравало роль фортеці, захищаючи південні кордони Російської держави від татарських нападів. У кінці минулого століття Харків став великим промисловим центром країни і осередком масового робітничого руху. Про травневу маївку харківських робітників 1900 року писав В. І. Ленін. Під час революції 1905— 1907 років у місті відбулося велике збройне повстання робітників, яким керував видатний діяч більшовицької партії Артем (Ф. А. Сергеев). Масовими страйками і демонстраціями відгукнулися харківські робітники на кривавий злочин царизму на Ленських золотих копальнях у 1912 році.

Робітники міста, керовані комуністами, йшли в перших рядах борців за перемогу Жовтня. Саме в цьому місті народилась Радянська влада на Україні: в грудні 1917 року І Всеукраїнський з'їзд Рад проголосив Україну Радянською Республікою. В роки громадянської війни робітничий клас Харкова послав на фронт 10 тисяч бійців.

Про революційні події, які відбувалися в Харкові, розповідають численні монументи, обеліски, меморіальні дошки. Меморіальна дошка на будинку № 13 по Сумській вулиці свідчить про те, що тут працював перший уряд Радянської України. На площі Революції, поблизу паровозних майстерень, та на інших площах міста споруджено пам'ятники революціонерам — борцям за встановлення Радянської влади на Україні.

Харків — місто високої культури. Тут ще в 1805 році був заснований перший на Україні і другий в Росії університет, який став визначним центром освіти і науки як на Україні, так і на всьому півдні Росії. Тепер у місті — понад 20 вищих учбових закладів, а студентів у них — майже 120 тисяч. Це шоста частина всіх студентів республіки. В місті багато музеїв, культурних закладів. В експозиціях музеїв кілька тисяч картин, серед них — полотна Айвазовського, Ге, Шишкіна, Левітана, Шевченка та сучасних українських радянських художників. У місті Чугуєві, де народився і провів своє дитинство І. Ю. Рєпін, відкрито меморіальний музей і встановлено пам'ятник знаменитому земляку.

Культурне життя Харкова бурхливе і багатогранне. Тут працюють відділення Спілок письменників, художників, композиторів, архітекторів України, Українського театрального товариства. Є велике книжкове видавництво.

У місті багато архітектурних пам'яток різних часів і епох. Уже за нашого часу споруджено архітектурний комплекс площі імені Дзержинського, яка займає більш як 11 гектарів. Першою спорудою на площі був монументальний Будинок Держпрому, збудований у 1930 році. Слідом за ним тут зведений Будинок проектів, а пізніше — приміщення Державного університету і готелю «Харків». У центрі площі споруджено величний пам'ятник Леніну з груповою скульптурою навколо, як свідчення палкої любові харків'ян до свого вождя, чиї задуми нині блискуче втілені в життя. А у міському парку імені Шевченка, який прилягає до площі імені Дзержинського, височить широко відомий пам'ятник великому Кобзареві роботи скульптора М. Г. Ма-нізера. –

На кожному кроці минуле якнайтісніше переплітається з сучасним. Недалеко від площі Дзержинського в парку збудовано чудовий кіноконцертний зал. Молоді архітектори оригінально вирішили цю цікаву споруду.

Затверджено генеральний план забудови, реконструкції центральної частини міста і його пригородів. Будуть проведені великі роботи по озелененню Харкова, його дальшому благоустрою. Створена міська зона відпочинку.

Харків — друге місто Радянської України після Києва по кількості населення. У ньому нині налічується понад 1 мільйон 300 тисяч жителів. З грудня 1919 року до червня 1934 року Харків був столицею Української Радянської Соціалістичної Республіки. І тепер з гордістю український народ, особливо харків'яни, називають його другою столицею республіки.

Харків не тільки сам став невпізнанним, але докорінно^ змінив і всю округу. Енергетичне господарство області базується на багатих місцевих родовищах шебелинського природного газу, нафти і торфу. На базі природного газу розвивається виробництво бензину. За останні роки збудовано потужний цементний завод в Балаклеї, що працює на місцевій сировині. Зміївська комсомольська ДРЕС та її се-

лище з культурними закладами, насадженим навколо мальовничого озера Лиман парком є гордістю харків'ян і молоді України, які були активними учасниками їх спорудження. В Змієві став до ладу машинобудівний завод. На відстані 60 кілометрів від Харкова споруджено найпотужніший в нашій країні радіотелескоп для вивчення космічних тіл і їх випромінювання. Радіотелескоп має глибину проникнен­ня в космос на 10 мільйонів світлових років. У всяку погоду з літака видно велику літеру «Т». Це форма телескопа, який займає майже 16 гектарів.

Сільське господарство області ведеться досить інтенсивно. Тут розвинуте зернове господарство, буряківництво, молочно-м'ясне тваринництво. Навколо Харкова створено ово-че-молочне господарство, яке повністю забезпечує велике промислове місто овочами, молоком та м'ясом.

Харківщина дала країні видатних революційних діячів,

знаменитих митців.

На території області народилися: всеукраїнський староста, соратник В. І. Леніна Г. І. Петровський; один з керівників повстання на броненосці «Потемкин» П. М. Матюшенко;!/ відомий громадський діяч, засновник Харківського універси-тету В. Н. Каразін; письменник Г. Ф. Квітка-Основ'яненко; художники І. Ю. Рєпін та С. І. Васильківський; композитор Я. С. Степовий, двічі Герої Радянського Союзу А. К. Не­дбайло і 3. К. Слюсаренко, двічі Герой Соціалістичної Праці

Г. С Могильченко.

Під Харковом у с Соколовому встановлено пам'ятник на братській могилі, відкрито музей та створено парк дружби на відзнаку героїчних подвигів чехословацьких воїнів у боротьбі проти німецьких фашистів у роки Великої Вітчизняної війни. Командував 1-м Чехословацьким стрілецьким батальйоном в СРСР вірний син чехословацького народу, великий друг Радянського Союзу тоді полковник Людвік Свобода. Пізніше очолюваний ним батальйон виріс у корпус. Нині Людвік Свобода — президент ЧССР. Він — кавалер орденів Леніна, Суворова І і II ступенів, лауреат Ленінської премії 1970 року «За зміцнення миру між народами», Герой Радянського Союзу. Нещодавно Указом Президії Верховної Ради СРСР за активну діяльність, спрямовану на розвиток і зміцнення братерської дружби і співробітництва між народами СРСР і ЧОСР,за великі заслуги в боротьбі за мир і соціа-

лізм і в зв'язку з 75-річчям з дня народження Людвіка Свободу нагороджено орденом Жовтневої Революції.

Під Харковом взвод радянських воїнів під командуванням лейтенанта П. М. Широніна повторив легендарний подвиг 28 панфіловців. Усім широнінцям присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Хоч і жаль розлучатися з гостинним Харковом, але нам треба вирушити в подорож далі на південь, у сусідню об-; дасть, Ворошиловградську. Виїжджаємо автомобілем по шляху на Чугуїв. Це місто стоїть на березі Сіверського Дінця в оточенні чудових листяних і хвойних лісів. Колись тут було військове поселення, в якому розташовувались гусарські і козачі полки. Нині Чугуїв — районний центр Харків­ської області. Недалеко за Чугуєвом перетинаються два шляхи. Один йде майже на південь, паралельно течії Сіверського Дінця. Праворуч від нього знаходиться Зміїв, Андріївна, Шебелинка, де великі поклади і промисел природного газу.

На Сіверському Дінці, між населеним пунктом Савинці і чудовим містом Ізюмом, розташовані бази відпочинку трудящих не тільки Харкова, а й Донецької області.

Другий шлях веде від Чугуєва на південний схід. Проходить він уже в степовій частині області. Прибуваємо в місто Куп'янськ. Це великий залізничний вузол. В місті збудовано багато підприємств, є цукровий і спиртовий заводи. Куп'янськ стоїть на річці Оскіл, навколо міста — великі масиви лісів.

Чудовий край Харківщина з її природою, бальнеологічними курортами, прекрасними місцями відпочинку!

ВОРОШИЛОВГРАДСЬКА ОБЛАСТЬ

Виїхавши з Куп'янська до Сватового, ми перетинаємо дорогою межу Ворошиловградської області. Сватове стоїть на річці Красній, притоці Сіверського Дінця. Район цей переважно сільськогосподарський.

Круто повернувши на схід, проїхавши степом майже 40 кілометрів, потрапляємо до Старобільська. Це вже другий районний центр області по шляху на Ворошиловград. Старо-більськ розташований на притоці Сіверського Дінця — річці Айдар. Нижче по річці на нашому шляху лежить ще один районний центр — місто Новоайдар. Новоайдарський район також в основному сільськогосподарський, з розвинутою промисловістю по переробці місцевої сировини.

У Ворошиловграді протікає річка Лугань, мабуть, звідси і пішла стара назва міста — Луганськ. Заселення місцевості почалося в 30-х роках XVII століття, коли, тікаючи з Правобережної України від жорстокого гноблення польської шляхти, українські селяни шукали собі тут притулку.

Луганськ здавна називали колискою південної металургії. Ще в 1795 році там було збудовано ливарний завод. Навколо нього зростало місто. Проте виробництво чавуну виявилося збитковим, і завод закрили. З 1895 року в його приміщенні почав працювати казенний патронний завод.

Наприкінці XIX століття німецький капіталіст Гартман спорудив у Луганську паровозобудівний завод, який був найбільшим у Росії. У 1900 році на заводі було організовано перший соціал-демократичний гурток. У 1902 році в місті утворився Луганський комітет РСДРП, який займав тверду іскрівську позицію. Під час революції 1905 року в Луганську і Кадіївці відбулися великі страйки робітників.

Трударі Луганщини, як і всього Донбасу, звитяжно боролися за перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні. Протягом жовтня — грудня 1917 року Радянську владу було встановлено у більшості повітів Луганщини. Шахтарі, металурги, машинобудівники — ті, в кого працею натруджені руки, героїчно відстоювали Радянську владу у боротьбі проти каледінців, австро-німецьких окупантів, білокозаків-красновців. Коли над Луганськом нависла загроза з боку денікінської армії, трудящі міста взялися за зброю. Запеклі бої в районі Гострої Могили закінчилися перемогою луганчан. Ворог був розбитий і відкинутий від міста. За відвагу і мужність у боротьбі за владу Рад Луганськ нагороджено орденом Червоного Прапора.

Робітники Луганщини, як і всього Донбасу, відіграли провідну роль у боротьбі за встановлення Радянської влади на Україні.

Ще зовсім недавно на жодній карті не було міста Міу-синська. Зате селище Штергрес, на базі якого виникло це місто, відоме всій країні ще з 20-х років. Влітку 1922 року на березі річки Міус з'явився великий щит з написом: «Тут . за вказівкою В. І. Леніна буде споруджено електростанцію». Штерівська ДРЕС — одна з тих електростанцій, які збудова^ но за ленінським планом ГОЕЛРО. Саме на ній вперше в нашій країні було розв'язано складне технічне завдання — застосування штибу як основного енергетичного палива.

На Луганщині народився відомий усій країні стаханов-ський рух, іскри якого спалахнули могутнім полум'ям соціалістичного змагання за піднесення продуктивності праці на всіх шахтах, заводах і фабриках Країни Рад.

Найбільший завод Ворошиловграда — тепловозобудівний імені Жовтневої революції. Це підприємство великосерійно-го потокового виробництва тепловозів з десятками спеціалізованих цехів і дільниць. Досягнення його колективу відзначені орденом Леніна. Він випускає дев'ять десятих усіх тепловозів країни.

Місто Ворошиловград не тільки промисловий, а й великий культурний центр. У ньому є шість вищих учбових закладів, де навчається майже 25 тисяч студентів, є два театри, філармонія, симфонічний оркестр, широкого розмаху набула художня самодіяльність. Ворошиловград займає одне з– перших місць в нашій країні щодо кількості спортивних споруд і розвитку масового спорту.

Оновлюються старі і зростають нові міста Ворошилов-градщини — Кадіївка, Комунарськ, Красний Луч, Сверд-ловськ, Краснодон, кількість населення яких коливається в межах від 36 до 50 тисяч чоловік. Це робітничі центри області. Тут працюють підприємства найважливіших галузей промисловості: вугільної, металургійної, машинобудівної, хімічної.

Економіка області розвивається дуже швидко. Обсяг її валової продукції зріс проти 1940 року більш як у 4 рази. Ворошиловградщина має величезні поклади вугілля, загальні геологічні запаси якого обчислюються майже у 84,6 мільярда тонн. Якість вугілля висока. Переважають антрацити, коксівне або газове вугілля. В області діє понад 150 високо-механізованих шахт, які дають на рік понад 70 мільйонів тонн вугілля, тобто стільки, скільки добувають усі шахти Франції, Бельгії, Голландії, разом узяті. Вугільна промисловість — провідна галузь господарства області.

Комунарський металургійний завод — це, по суті, нове підприємство. Як про нове місто можна говорити й про Комунарськ з його красивими будівлями, парками, скверами. Забудові Комунарська, високій культурі, порядку, що панують у місті, справді можна позаздрити. Тут проживає 123 тисячі населення. Колись занедбаний сірий Алчевськ, який носив ім'я заводчика, перетворився в чудове, світле, озеленене місто славних комунарських металургів.

Одним з найбільших підприємств хімічної промисловості нашої країни є Сєвєродонецький хімічний комбінат. Після реконструкції він за передовою технологією випускає азотні

і аміачні мінеральні добрива, капролактам і багато інших важливих продуктів хімії. Сам завод і його чудове робітниче місто Сєверодонецьк розташовані недалеко від річки Сі-верський Донець. Тут нові будинки, парки, культурно-спортивні споруди — зразки нового планування і архітектури.

Старий, вірніше сказати, дореволюційний Рубіжанський хімічний завод анілінових барвників і хімічної кислоти за останні роки зовсім оновився. Тут побудовано нові виробничі корпуси, першокласні експериментальні лабораторії, установки. Барвники, виготовлені Рубіжанським хімічним комбінатом, відзначаються яскравістю і високою стійкістю.

На Ворошиловградщині народилися: видатний діяч Комуністичної партії і Радянської держави, герой громадянської війни К. Є. Ворошилов, визначний полководець Червоної Армії О. Я. Пархоменко, винахідник першого в світі вугледобувного комбайна О. І. Бахмутський, двічі Герої Радянського Союзу М. І. Горюшкін, І. X. Михайличенко, О. Г. Молодчий, Маршал Радянського Союзу А. І. Єременко. Звідси ж походив видатний учений, автор відомого «Тлумачного словника живої великоруської мови» В. І. Даль.

В області створено чимало народних музеїв, споруджено пам'ятники, обеліски, скульптурні монументи на відзнаку героїчної боротьби Червоної Армії, робітничого класу проти денікінців, мамонтовців. У Краснодоні встановлено пам'ятник героям-молодогвардійцям, які активно боролися проти фашистських загарбників і загинули від їх кривавих рук. Великою популярністю користується Краснодонський музей «Молодої гвардії». Немеркнучий подвиг молодих патріотів яскраво описав відомий радянський письменник О. О. Фа-дєєв.

На Гострій Могилі встановлено обеліск і пам'ятник Слави воїнам Радянської Армії та жителям Ворошиловграда, яких по-звірячому закатували фашисти.

Німецькі фашисти завдали господарству і культурі області великих збитків і втрат — на суму понад 17 мільярдів карбованців. Шахти, заводи, фабрики, колгоспи на території області були зруйновані. Робітничий клас, трудове селянство, народна інтелігенція все відбудували. А скільки нового з'явилося тут за післявоєнний час! Оновлений край — робітнича Ворошиловградщина розквітає з року в рік.

Сільське господарство області має зерновий напрям; розвинуте також виробництво олійних культур, соняшнику, м'я-со-молочне тваринництво. Навколо промислових центрів розташовані м'ясо-молочні господарства, які забезпечують потреби робітничих міст. Однак в області ще не використовуються всі можливості зрошуваного землеробства, а засуха в цих краях — нерідкий гість.

З Ворошиловграда центральна автомобільна магістраль іде на південний захід. Отже, відправимося по ній у Донецьк — центр вугільної і металургійної промисловості республіки.

ДОНЕЦЬКА ОБЛАСТЬ

Біля невеличкої степової річки Калки (тепер Нальчик), що є притокою Кальміусу, відбулася битва князя Ігоря Святославовича з половцями. Вона описана в «Слові о полку Ігоревім». Пізніше, у 1223 році, в донецьких степах також відбулася битва руських військ з монголо-татарськими завойовниками, що увійшла в історію як «битва на Калці».

У середні віки йде процес заселення донецьких земель українцями і росіянами.

У 1869 році англійський підприємець Джон Юз почав у цих місцях будівництво металургійного заводу. Сто років тому тут ще був пустир, де паслися отари овець, а місцевість ця називалась Овечим Хутором. Місто, яке виросло навколо заводу, до 1924 року називалось Юзівкою. Населення його перевищувало ЗО тисяч чоловік.

Недалеко від металургійного заводу і прилеглих шахт розташовувалися селища з убогих халуп та землянок, які навіть назву мали «Собачівка», «Шанхай». Тут, у цих нетрищах, народжувався і жив робочий люд.

За роки Радянської влади на місці колишньої Юзівки виросло нове місто Донецьк — столиця шахтарського краю, центр вугільно-металургійного Донбасу. Його мальовничі площі, вулиці і проспекти простягаються на десятки кілометрів, і, здається, немає їм кінця. За останні 10 років тут збудовано житла більше, ніж за всю історію міста. Сучасні багатоповерхові будинки, зелень дерев на вулицях, проспектах і в скверах, яскраві барви квітів, фонтани, чудовий благоустрій і порядок у місті надають йому величі і краси.

Донецька земля має славні традиції визвольної боротьби українського народу за кращу долю свою. Ще в 1707—1708 роках у колишньому Бахмуті, тепер Артемівську, був один з основних осередків повстаншЛїід керівництвом К. Булаві-на. Особливо славні традиції в Донбасі пролетарського руху, пролетарської боротьби за перемогу над царизмом і буржуазією.

У період революції 1905—1907 років у Горлівці відбувся найбільший на Україні робітничий збройний виступ проти самодержавства. На необхідності старанно вивчати цей досвід боротьби наголошував В. І. Ленін. Давши клятву «полягти кістьми або вийти переможцями» у битвах проти самодержавства й капіталу, робітники Авдіївки, Ясинуватої, Єнакієвого, Дебальцевого та інших міст Донбасу — всього близько 4 тисяч чоловік — у Горлівці мужньо вступили у бій з царськими військами.

Визначну роль відіграли пролетарі Донбасу в боротьбі за перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції. Там, де відбувалися бої, та на місці, де загинули робітники від рук царських сатрапів, біля шахти «Кочегарка» і Горлів-ського машинобудівного заводу, встановлені обеліски.

Донецьк сьогодні — це один з найбільших промислових і наукових центрів країни і республіки. За кількістю населення він займає десяте місце в країні і третє місце в республіці. Тут живе близько мільйона чоловік. Донецьк — обласний центр Донецької області, населення якої становить понад п'ять мільйонів чоловік. Це ціла держава! Середня густота населення — 178 чоловік на квадратний кілометр, міське населення становить близько 90 процентів.

В області налічується понад 50 вищих учбових закладів та науково-дослідних установ. Серед них — недавно створений університет, філіал Академії наук УРСР. Оперний та

драматичний театри, філармонія, 10 кінотеатрів, палаци культури — до послуг трудящих міста і області. Для підростаючого покоління — нашої славної дітвори, яка буде продовжувати революційні, бойові і трудові традиції своїх дідів, батьків, старших сестер і братів, збудовано 67 палаців і будинків піонерів, станцій юних техніків і натуралістів, спортивних шкіл і стадіонів.

Куди не глянеш — скрізь індустріальний пейзаж, заводські труби, терикони шахт, мачти високовольтних передач. Прямо в степу донецькому зводяться нові корпуси заводів, шахти, красиві житлові будинки. В області виросли великі промислові міста — Макіївка, Жданов, Горлівка, Крама­торськ.

Краматорськ нещодавно відсвяткував своє 100-річчя. Це місто заслужено називають столицею машинобудування Донецького краю. Його яскрава біографія пов'язана з тими далекими часами, коли в цих місцях були крамові торги. Звідси і пішла назва міста. З будівництвом залізничної колії Курськ — Харків — Азов починає розвиватися промисловість міста. Але машинобудівним центром Краматорськ став у роки індустріалізації країни. Тут, у степу, був закладений гігант машинобудування — новокраматорський машинобудівний завод імені В. І. Леніна. Краматорськ зростає і будується. Це — благоустроєне, висококультурне місто робітників-машинобудівників.

Усього в області налічується 45 міст і 138 селищ міського типу. На Донеччині добувають вугілля, плавлять чорні і кольорові метали, виробляють цинк і ртуть, хімічні добрива, будують складні машини і верстати. У кожному із згаданих вище міст проживає від 150 тисяч до 700 тисяч чоловік. Головною галуззю народного господарства в області в важка індустрія, поряд з якою розвивається легка й харчова промисловість.

170 високомеханізованих вугільних шахт за рік добувають понад 100 мільйонів тонн вугілля, тобто в 3,4 раза більше, ніж добувалося в усій дореволюційній Росії. В Донецькій області сконструйований перший у світі вугільний комбайн «Донбас», який всюди завоював широку популярність.

Неоціненна роль Донбасу в економічному розвитку нашої країни, в боротьбі за перемогу соціалізму. Це особливо було відчутно до відкриття нових вугільних родовищ в ін-

ших районах країни. Недарма Донбас було названо Всесоюзною кочегаркою.

Серед вугільних районів країни Донецька область займає перше місце. Вона дає 45 процентів загальносоюзного видобутку коксівного вугілля. Колектив найстарішої в країні шахти «Кочегарка» в зв'язку з сторіччям її існування нагороджено орденом Леніна. Металургійна, машинобудівна про­мисловість представлені велетенськими заводами: «Азов-сталь», імені Ілліча, єнакіївським, краматорським, костянти-нівським, харцизьким та іншими підприємствами.

Донецька область виплавляє понад 17 мільйонів тонн чавуну, понад 19 мільйонів тонн сталі, дає більш як 15 мільйонів тонн прокату. Для порівняння пригадаємо, що в 1920 році в цілому по країні виплавка чавуну становила 115,6 тисячі тонн, сталі — 194 тисячі, випуск прокату — 174 тисячі тонн. Катастрофічна розруха, голод, злидні, породжені громадянською війною та іноземною інтервенцією, відкинули виробництво металу в країні на рівень XVIII століття. Наша країна просто не могла б жити без вугілля і металу Донбасу. Ленін говорив на XI з'їзді РКП (б): «Ні про яку відбудову великої промисловості в Росії, ні про яке справжнє будівництво соціалізму не може бути й мови.., якщо ми не відбудуємо, не поставимо на належну висоту Донбас» '. «Все для Донбасу!» — цей заклик партії сколихнув країну.

Металурги Донбасу і Придніпров'я вже на початку відбудовного періоду показали приклад нового ставлення до праці. І. І. Межлаук — керівник тресту «Південсталь», що об'єднував металургійні заводи Придніпров'я і Донбасу, від імені робітників дав зобов'язання В. І. Леніну, що в день святкування п'ятої річниці Великого Жовтня буде виплавлено 6 мільйонів пудів чавуну. Металурги Донбасу додержали слова, даного Іллічу. На перше січня 1923 року було виплавлено 6 мільйонів пудів чавуну, вироблено 4 мільйони пудів прокату. Як бачите, ще не так давно, всього 45 років тому, ми метал рахували на мільйони пудів, тепер — на мільйони тонн.

Сьогодні навіть важко уявити нашу Батьківщину, в тому числі Радянську Україну, без таких металургійних гі-

' В. 1. Ленін, Твори, т. 33, стор. 258.

гантів, як «Азовсталь», «Криворіжсталь», «Запоріжсталь», без багатьох інших нових і реконструйованих заводів. А порівняно недавно ці заводи7 велетні зводилися на пустирях, без будь-якої зовнішньої допомоги, ціною величезного напруження людських сил.

Тепер металургійні заводи нашої республіки — це велетенські потужні підприємства з високопродуктивними складними агрегатами. По застосуванню кисню при виплавці сталі Україна займає провідне місце в світі. Вугілля в Донбасі добувається майже втроє більше, ніж у Франції, і майже стільки, скільки в Англії, чавуну виплавляється більше, ніж у Франції чи Англії, а сталі приблизно стільки, скільки виробляє її Франція.

Донецька область — край важкого машинобудування не тільки республіки, а й країни. Машинобудування Донецька базується на власному високоякісному металі. Питома вага випуску металургійного устаткування Донецька становить майже 45 процентів загальносоюзного виробництва, а вугільних комбайнів — 47 процентів. Важкі преси, різноманітні верстати, гірничо-розкривне устаткування — це продукція донецьких заводів: новокраматорського машинобудівного імені Леніна та старокраматорського машинобудівного імені Орджонікідзе, горлівського, ждановського, донецького імені 15-річчя ЛКСМУ, дружківського, ясинуватського, дебальцев-ського та багатьох інших. На машинах і промисловому устаткуванні стоять марки цих велетнів.

Тут розвинута хімічна та коксохімічна промисловість, виробляють вогнетривкі матеріали.

Густа сітка залізниць Донеччини. Довжина залізниць загального користування з під'їзними коліями становить майже 4 тисячі кілометрів. Серед областей це найдовша в Союзі сітка залізниць: вона дорівнює майже 60 кілометрам на 1000 квадратних кілометрів території.

З півдня землі області омиваються чудовим Азовським морем, на берегах якого розташовано багато курортів, здравниць і лікувальних закладів. Санаторії, будинки відпочинку, туристські бази щорічно приймають на відпочинок півміль-йона чоловік. У середній течії Сіверського Дінця, в Слов'я-ногірську, розташовані будинки відпочинку гірників; це улюблене місце відпочинку трудящих Донбасу. Мальовничі береги річки, добре обладнані піщані пляжі, чудові ліси

довкола приваблюють сюди багато відпочиваючих з усіх кінців республіки і країни.

Місто Жданов відіграє велику роль у міжнародних економічних зв'язках з соціалістичними країнами Європи. Мільйони тонн комшн-бурунської руди перевозяться з Керчі у м. Жданов на завод «Азовсталь» імені Ілліча. В степу біля Жданова розкинулося на площі майже 3 тисячі гектарів Велико-Анадольське лісництво. Це найстаріше в країні степове лісництво. Звідси взяли овій початок знамениті доку-чаевські лісосмуги.

Сільське господарство області спеціалізоване як м'ясо-молочне. Але водночас тут багато вирощують пшениці, соняшнику. Помітно зросла культура землеробства, значно розширились площі зрошуваних земель. В області зрошуванню надають великого значення, використовуючи всяку можливість для того, щоб освоїти наявні водні ресурси і направити їх на родючі донецькі землі. В результаті підвищилась врожайність усіх сільськогосподарських культур. Піонерами у цій важливій для області справі стали трудящі Мар'їн-ського району.

Споруджено канал Сіверський Донець — Донбас довжиною 131,2 кілометра. Він іде через степи і міста і має велике народногосподарське значення. Проте цієї води ще замало для Донбасу. Тому будується ще один канал: Дніпро — Донбас. З введенням його в дію велике і мале зрошення донецьких земель набере ще ширшого розмаху.

На південному сході області, в частині, що межує з Ростовською областю, недалеко від міста Торез, яке назване так на честь видатного діяча міжнародного комуністичного руху, вірного сина Комуністичної партії Франції, на Савур-могилі на 36-метровому постаменті стоїть воїн, піднявшії автомат. Це пам'ятник героям прориву німецького Міус-фронту.

У роки Великої Вітчизняної війни гітлерівці, починаючи від Сіверського Дінця по правому березі ріки Міус, утворили міцні оборонні рубежі. За задумом Гітлера, Міус повинен був стати східним кордоном німців. На вихідних рубежах перед Міус-фронтом стояли війська Південного, колишнього Сталінградського фронту. Загартовані в боях бійці — росіяни, українці, білоруси, представники всіх націй і народ-

ностей СРСР — під керівництвом уславлених воєначальників зламали опір ворога, прорвали Міус-фронт, а 8 вересня 1943 року столиця Донбасу — Донецьк — була очищена від фашистської нечисті.

Коли фашистських окупантів вигнали з Донбасу, оскаженілий від люті Геббельс заявив, що ця територія тепер така ж мертва, як поверхня Марса. Справді, гітлерівці заподіяли величезних руйнувань. І все ж шахтарі і металурги, машинобудівники і хіміки подолали ці страхітливі наслідки «хазяйнування» окупантів. Відбудова Донбасу стала великою всенародною справою і всенародним подвигом. І нині у всій своїй красі квітне на гордість людям наш славний Донецький край.

Донецький басейн і Придніпров'я — це індустріальна Україна, сталеве серце республіки, це край потужних велетнів металургії, світового значення гірничих підприємств, гігантів хімічного машинобудування. Вечорами цей край заливає суцільне сяйво вогнів.

Щедра земля донецька на природні багатства і таланти людські.

На донецькій землі в сім'ї шевця народився відомий усьому світові художник А. І. Куїнджі, а в сім'ї рибалки ■— знаменитий полярний дослідник Г. Я. Седов. На Донеччині народилися: старий більшовик, видатний партійний і державний діяч М. О. Скрипник, композитор С. С. Прокоф'єв, поет В. М. Сосюра, письменник Б. Л. Горбатов.

Із Донецька вирушаємо на землі Дніпропетровщини.

ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОБЛАСТЬ

Місто Дніпропетровськ засноване на місці запорізького села Половині. Вся багата і славна історія цієї землі якнайтісніше зв'язана з історією Запорізької Січі. Як зазначалося вище, на о. Томаківці, поблизу теперішнього міста Марганця, в 40-х роках XVI століття було засновано першу легендарну Запорізьку Січ. У 1593 році фортецю на о. Томаківці зруйнували кримські татари. У тому ж році запорожці за­снували нову Січ на о. Базавлук або Чортомлик, поблизу теперішнього села Капулівки. Фортеця на Базавлуку була оточена глибокими ровами і дерев'яними палісадами. Вартові вежі (бекети), поставлені далеко в степу, охороняли підступи до Січі. Численні козацькі укріплення існували і на інших дніпровських островах.

На землі теперішньої Дніпропетровщини у 1648 році почалася визвольна війна, що стала поворотним пунктом в історії українського народу. На річці Жовтій відбулася перша переможна битва військ Богдана Хмельницького з польською шляхтою. Перемога, здобута під Жовтими Водами, підняла всю Україну, визначила успіхи дальшої бо-

ротьби і продемонструвала перед усім світом силу козацько-селянського руху.

У селі Микільському на чавунній плиті є напис: «У 972 році біля Дніпровських порогів у нерівному бою з печенігами загинув руський витязь — князь Святослав Ігорович». Недалеко від міста Нікополя на березі Каховського моря в селі Капулівці похований кошовий отаман Січі Запорізької Іван Сірко.

Катеринослав (так до 1926 року називався Дніпропетровськ) почав будуватися на лівому березі Дніпра — там, це річка Кильченя впадає в Самару — притоку Дніпра. В 1784 році Катерина II видала указ про те, що «губернському місту під назвою Катеринослав бути для кращої зручності на правому боці ріки Дніпро», і будівництво перенесли на правий берег. У 1846 році місто відвідав В. Г. Бєлінський. Свої враження від нього він висловив так: «Місто надзвичайно оригінальне. Вулиці прямі, широкі, є будинки порядні, але більше все мазанки, вулицями бродять свині з поросятами, спутані коні…».

Катеринослав швидко почав розвиватися після побудови у 1884 році залізниць, що з'єднали Донбас з Криворіжжям і з чорноморськими портами. Разом з фабриками й заводами Катеринослава зростав і робітничий клас, його революційна свідомість. Уже у 1895 році тут відбулася перша маївка.

У Катеринославі учень В. І. Леніна, робітник, професіональний революціонер І. В. Бабупгкін у грудні 1897 року створив «Союз боротьби за визволення робітничого класу». Це був один з перших «Союзів» у нашій країні. Іменем Бабушкіна нині названо великий завод металоконструкцій, \ у місті йому встановлено пам'ятник. У 1898 році в Кате– і ринославі почав діяти Комітет РСДРП.

Разом з Бабушкіним революційну роботу вів славний син українського народу Г. І. Петровський. Ім'ям цього видатного діяча партії, учня і соратника В. І. Леніна нині називається місто і область.

Під час революції 1905 —1907 років робітники Катеринослава провели багато страйків і серед них — широко відомий грудневий загальнополітичний страйк.

У боротьбі за перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції, за Радянську владу на Україні робітничий

клас Катеринослава разом з робітничим класом промислових центрів Донбасу відіграв вирішальну роль. У Катеринославі в березні 1918 року відбувся історичний Другий Всеукраїнський з'їзд Рад, який схвалив і підтримав мудру ленінську лінію нашої партії за завоювання мирного перепочинку, за підписання Брестського миру.

На території області на відзнаку революційних подій встановлено багато пам'ятників. Тепер у великому промисловому місті Дніпродзержинську, яке розкинулося на березі Дніпра, в парку стоїть гранітна колона, на якій височить скульптура розкутого Прометея із смолоскипом в руці. Це пам'ятник загиблим у боях за Радянську владу, символ визволеної праці і свободи народу, який розірвав ланцюги самодержавства, гноблення. Смолоскип — це незгасний вогонь життя народного.

Нинішній Дніпродзержинськ — місто заводів і втузів, величезної і складної промисловості, новобудов, місто славних трударів.

Дніпропетровська область утворена в лютому 1932 року. Вона розташована в басейні середньої течії Дніпра і займає 31,9 тисячі квадратних кілометрів, тобто перевершує територію Бельгії. Населення області становить більш як 3,5 мільйона чоловік, з яких 75 процентів проживає у містах.

Найбільше з них — Дніпропетровськ. Тут зростають чудові багатоповерхові споруди, впорядковується та забудовується набережна Дніпра, через повноводну ріку перекинуто новий, майже кілометр завдовжки, Дніпровський міст. Повноводним Дніпром пливуть білосніжні пароплави, мчать стрімкі «Ракети», повільно рухаються вантажні баржі. Широкі вулиці і проспекти, численні парки і сквери, чудова архітектурна забудова Дніпропетровська надають йому чарівної, неповторної краси.

У нашій країні і далеко за її межами широко відомі такі промислові центри області, як Кривий Ріг, Нікополь. Дніпропетровщина є одним з найвизначніших районів залізорудної, марганцевої та металургійної промисловості країни. Основна сировинна база чорної металургії півдня зосереджена в Криворізькому басейні. На нього припадає майже 10 процентів світового видобутку руди. Із криворізької руди виплавляється кожна друга тонна металу в нашій країні.

База індустріального комплексу області — це величезні

поклади залізної руди в Криворіжжі, марганцевої — в Нікополі, поклади вугілля, запаси якого становлять понад 5 мільярдів тонн.

Гордістю області є велика енергетична система Дніпра. Тут діє також Придніпровська ДРЕС — найбільша теплова станція Європи. Дніпропетровщина виробляє електроенергії в 9 разів більше, ніж давала її вся дореволюційна Росія.

Невпізнанно зросла промисловість Дніпропетровщини за роки Радянської влади. Це край чавуну і сталі, машинобудування і хімії. Тут виробляється металургійне, хімічне і гірниче устаткування, преси і металоконструкції, вагони і електровози, радіоприймачі і телевізори, трактори і холодильники.

Чорна металургія — провідна галузь у структурі промисловості області. Вона дає майже 45 процентів валової продукції. Гігант металургії — криворізький завод імені Леніна, який споруджено в 1934 році, виплавляє більш як 8,9 мільйона тонн чавуну на рік. Це понад 21 процент виробництва чавуну в республіці. На заводі збудовано найбільшу в країні доменну піч об'ємом 2700 кубічних метрів. Вона одна за рік виплавляє 1,8 мільйона тонн чавуну, або стільки, скільки його дають нині Данія, Норвегія і Туреччина, разом узяті. У світі є 19 доменних печей по 2000 кубічних метрів, з них у нашій країні — 12.

У Дніпропетровську вперше в СРСР запроваджено новий спосіб виплавки сталі в конверторах з кисневим дуттям. У Нікополі збудовані і будуються заводи-велетні по виробництву високоякісних труб.

Виникло нове місто Кривий Ріг, красиве, впорядковане. Тут проживає більше ніж півмільйона чоловік. Це місто гірників, металургів, місто високої культури.

Сільське господарство високорозвинуте і ведеться інтенсивно. Область має великі перспективи розвитку зрошуваного землеробства: води Каховського, Дніпродзержинського водосховищ та каналу Дніпро — Кривий Ріг, а також місцевих водоймищ, свердловин напоять родючі землі Дніпро­петровщини.

У свій час В. І. Ленін прийняв ходаків-селян із Синель-никівського району і виділив їм трактор, звичайно, іноземної марки. Це був єдиний на той час трактор у Катеринославській губернії, а нині в області налічується майже 30 тисяч

тракторів. В. І. Ленін мріяв про сто тисяч тракторів, а тепер промисловість тільки цієї області випустила сотні тисяч тракторів.

Поряд з високорозвинутими зерновою і м'ясо-молочною галузями сільського господарства в області значне місце займають і провідні технічні культури — соняшник, цукрові буряки, коноплі. Навколо промислових центрів створені ово-че-молочні господарства. Розвивається садівництво, ягідництво, виноградарство.

На базі сільськогосподарської сировини розширюються харчова, маслоробна, борошномельна, спиртогорілчана, молочна галузі промисловості. В області значне місце займають також харчова, легка, паперова, деревообробна промисловість.

Велика промисловість, розвинуте сільське господарство потребують хороших шляхів сполучення. Довжина залізничної колії на території області становить понад 1500 кілометрів, а автомобільних шляхів з твердим покриттям — майже 2,5 тисячі кілометрів. В області є три великих річкових порти — Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Нікополь. Усі великі міста області зв'язані авіаційним сполученням між собою та з промисловими і обласними центрами України, з Києвом і Москвою.

Дніпропетровськ — великий науковий і культурний центр півдня республіки. В області є 9 вузів, у тому числі й університет, ряд науково-дослідних інститутів, зокрема інститутів Академії наук УРСР, 4 театри, філармонія з симфонічним оркестром, кілька десятків прекрасних палаців культури.

У вищих та середніх спеціальних учбових закладах навчається близько 30 тисяч студентів. Дніпропетровщина пишається своїми людьми — славними синами соціалістичної Вітчизни.

Кому не відомий подвиг героя Великої Вітчизняної війни, комсомольця Олександра Матросова, який у бою своїм тілом закрив амбразуру ворожого дзоту? Він — з Дніпропетровщини.

У місті Дніпродзержинську народився і довгий час пра-дював Генеральний секретар ЦК КПРС Л. І. Брежнєв.

На Дніпропетровщині народились: один з відомих керівників партизанського руху в роки Великої Вітчизняної вій-

ни, двічі Герой Радянського Союзу О. Ф. Федоров, двічі Герої Радянського Союзу Д. Б. Глинка, П. А. Таран, Г. П. Кравченко, А. Я. Брандіс. А скільки виросло і росте героїв праці, майстрів вогненної професії — металургів, працівників новобудов, трудівників ланів.

Від Дніпропетровська поїдемо прямо на південь. На нашому шляху — степи, поля, сади. До Запоріжжя десь близько 85 кілометрів.

Переїжджаємо греблю легендарного Дніпрельстану. Велична панорама Дніпра розкривається перед нашими очима.

ЗАПОРІЗЬКА ОБЛАСТЬ

Запорізька область утворена в січні 1939 року. Вона розташована між нижньою течією Дніпра та Азовським морем. Колись тут була збудована Олександрійська фортеця для захисту південно-східної частини України від турків. Поряд з фортецею у 1770 році виникло поселення Олександрівськ. 187 років тому в Олександрівську налічувалося всього 96 дворів і 1230 чоловік населення. Глухим повітовим містечком Олександрівськ лишався аж до Великого Жовтня. Він мав 10 церков, 8 шинків, 2 тюрми, на все місто було всього 18 електричних лампочок. Промисловість — борошномельна та виробництво дрібних сільськогосподарських машин. У березні 1921 року місто, Олександрівськ перейменовано на Запоріжжя.

Одним з найбільших підприємств міста до Жовтневої революції були Катерининські залізничні майстерні. Робітники майстерень Олександрівська стали міцною опорою со-ціал-демократичної організації, яка оформилася у 1902 році і підтримувала зв'язки з ленінською «Искрой». У грудні 1905 року в місті відбулося одне з найбільших на Україні

збройних повстань: протягом двох днів (12 і 13 грудня) повсталі вели нерівний бій з переважаючими силами царизму. 14 грудня повстання придушили. Близько 800 учасників його опинилося за гратами. Але робітники Олександрівська не схилили голови перед класовим ворогом, не занепали духом. У грізні дні Жовтня вони знову взяли в руки зброю, щоб перемогти. На площі Свободи, де горить вічний вогонь, у братській могилі поховані тіР хто боровся за радянське Запоріжжя. На українській землі спить вічним сном естонець Йоганнес Леппік, голова більшовицької фракції міської Ради в дні Лютневої революції, а пізніше — один з керівників Олександрівського ревкому і голова ЧК. І його мужній побратим Олександр Анголенко, який пройшов через усі фронти і загинув у 1921 році від куркульської кулі.

Горить на площі Свободи вічний вогонь, а навкруги росте, піднімається вгору велике місто.

Нині Запоріжжя є важливим центром чорної і кольорової металургії, машинобудування, хімічної промисловості не тільки України, а і всього Союзу. Тут — понад 300 великих промислових підприємств. Розвинута харчова, легка промисловість та промисловість будівельних матеріалів. Міське населення області становить 66 процентів. Оновлюється земля наших предків, козаків запорізьких. Потомки легендарних •запорожців — це запорожці XX століття, люди сильні своїм робітничим духом, новаторством, радянським патріотизмом.

В'їжджаючи до Запоріжжя, ми обов'язково зупинимося, щоб помилуватися панорамою Дпіпрогесу — первенця і слави радянського гідробудування. Народ назвав його і озеро, що' утворила Дніпровська гребля, найулюбленішим ім'ям — ім'ям В. І. Леніна. Ілліч ніколи не був у цих місцях. Але ми впевнені, що він мріяв про таке сонячне, прекрасне індустріальне місто, як сучасне Запоріжжя. Важко знайти в країні місто, яке було б так зобов'язане ленінському плану електрифікації, як Запоріжжя. Дніпрогес дав життя гігантському промисловому комплексу на берегах сивого Славутича.

Велична гребля Дніпрогесу давно вже стала невід'ємною частиною міського пейзажу, своєрідним символом Запоріжжя. Будівництво найбільшої на той час в Європі гідроелектростанції було розпочато за планом ГОЕЛРО наприкінці 1927 року. У фундамент електростанції будівельники заклали ме-

талеву плиту з написом: «1927 р., 8 листопада, у день десятиріччя Жовтневої революції, виконуючи заповіт вождя світового пролетаріату В. І. Леніна, зусиллями трудящих мас першої в світі робітничої держави Союзу Радянських Соціалістичних Республік закладено урядом СРСР і урядом УРСР Дніпровську гідроелектростанцію потужністю 650 тис. мех. коней — могутню підойму соціалістичного будівництва СРСР».

Урочисте відкриття Дніпрогесу відбулося 10 жовтня 1932 року. На це свято приїхали М. І. Калінін, Г. К. Орджо-нікідзе, С В. Косіор, В. Я. Чубар та інші керівники. Вони тепло поздоровили будівників електростанції з великою трудовою перемогою. Дніпрогес не тільки забезпечив народне господарство дешевою електроенергією, але й дав змогу організувати суцільне судноплавство по Дніпру. Комплексне використання електроенергії Дніпрогесу, донецького вугілля, криворізької залізної руди і нікопольської марганцевої руди, вигідний транспорт — водний та залізничний — сприяли тому, що в Запоріжжі були створені відомі всій країні підприємства: «Запоріжсталь», «Дніпроспецсталь», алюмі­нієвий завод, завод феросплавів, трансформаторний, автомобільний. Вироби цих та інших заводів Запорізької області відомі далеко за межами нашої Вітчизни.

У галузевій структурі промисловості чорна та кольорова

металургія становить майже 34 проценти, великою є пито

ма вага продукції запорізьких підприємств у загальносоюз

ному виробництві металів. Трансформаторний завод дає бли

зько 55 процентів союзного виробництва потужних силових

трансформаторів. Виготовляються унікальні ртутні випрям

лячі.

Бердянський завод «Азовкабель» — одне з найбільших підприємств країни в цій галузі. Він виготовляє унікальний морський судновий кабель, кабель далекого зв'язку та багато іншої важливої продукції для нашої країни. Абразивний завод дає близько 55 процентів абразивних інструментів країни.

Гітлерівські загарбники спалили і перетворили у руїни місто, всі великі промислові підприємства. Збитки, заподіяні ними, перевищили 2 мільярди карбованців. Була зруйнована вщент і Дніпровська ГЕС. Та воля трудового народу, його невтомна праця не тільки відбудували Дніпрогес, а й дали

йому нове життя і майже на 90 тисяч кіловат збільшили його потужність.

Велична, чудова панорама Дніпровської ГЕС, самого Дніпра, його бухт і островів. Нижче греблі Дніпрогесу Дніпро поділяється на два русла: старе і нове, а десь через 10— 12 кілометрів вони знову зливаються. Між старим і новим руслами лежить серед скелястих берегів знаменитий острів Велика Хортиця. Він займає площу понад 3 тисячі гектарів. Це колишня твердиня слави і вольниці — Запорізької Січі. Тут буде споруджено меморіальний музей Запорізької Січі.

На мальовничих берегах Дніпра розташовані пансіонати, будинки відпочинку, піонерські табори і дитячі санаторії промислових підприємств Запоріжжя. Це місце самою природою визначене для відпочинку трудящих міста.

Є на Хортиці дуб-патріарх. Йому 700 років. Про нього складено немало легенд. Стоїть він непідвладний ні рокам, ні грозам, ні лихоліттям, бо тримається щедрої, доброї, сильной матері — української землі.

Головна магістраль міста — 15-кілометровий проспект Леніна. Запоріжжя — чудове місто, одне з найкрасивіших І на Придніпров'ї. Влітку воно потопає в буйній зелені парків, скверів, садів, квітників.

Запоріжжя — місто науковців і студентів, високої культури. У його вищих учбових закладах — машинобудівному, педагогічному, медичному та інших інститутах навчається близько 20 тисяч студентів. На початку 1970 року в місті працювало 19 професорів і докторів наук, 400 доцентів і кандидатів наук. Щовечора перед запоріжцями гостинно розчиняють двері музично-драматичний театр, концертний зал, близько трьох десятків кінотеатрів, 36 клубів, будинків і палаців культури. У квартирах жителів — 210 тисяч телевізорів.

Найбільші міста області: Запоріжжя, Мелітополь, Бердянськ. Мелітополь — колишня невелика Новоолександрів-ська слобода. Тепер — це місто, де живе майже 140 тисяч чоловік, місто розвинутого машинобудування і моторобудування, з вищими і середніми учбовими закладами, гарними багатоповерховими будинками, широкими вулицями, зеленими парками.