Література на межі хіх-хх ст.

Початок нового століття був охарактеризований великими зрушеннями у мистецтві і літературі.

Основні риси декадансу:

• Неприйняття дійсності;

• Культ краси;

• Індивідуалізм;

• Віра в надприродні сили.

Одним із найзначніших напрямів у літературі останньої третини

ХІХ-ХХст. був символізм – стильова течія в літературі модернізму,основною рисою якої є те що,конкретний художній символ перетворюється на багатозначний символ.

Представниками були :П.Верлен,А.Рембо,С.Малларме,М.Метерлінк.

З французької літератури.

Поль Верлен(1844-1896) – французький поет-лірик,віршований маніфест символізму. Провідні мотиви поезії – картини сутінків буття, настрій задумливого суму,гра напівтонів, музичність поезії.

„Осіння пісня” , „Так тихо серце плаче”.

Артюр Рембо (1854-1891) – захопленість вільною волею, бунт проти буржуазії,змалювання духовних поривань ліричного героя- теми поезії письменника.

Вірші:

„Пяний корабель ”- це символ визволення від звичайного життя.

„Голосівки” – мають безліч трактувань, зразок символістського пошуку між різними началами життя.

З англійської літератури.

Оскар Уайльд(1854-1900) –естет,відзеркалення декаданської доби. Провідним принципом творчості – принцип світогляду.

„Портрет Доріана Грея” – памятка декадантської доби, взірець інтелектуального роману кінця ХІХ ст.

З норвезької літератури.

Генрік Ібсен (1828-1906) – засновник європейської нової драматургії, творець драми ідей. Наближення його драм до проблем звичайного, щоденного буття, глибокий психологізм.

„Ляльковий дім” – соціально-психологічна драма.Проблема морального максималізму в драмі.

З російської літератури.

Антон Чехов(1860-1904) – прозаїк, драматург, піднявна висоту жанр оповідання-новели; в творах- новий тип драматичного конфлікту.

Вишневий Сад –лірична комедія про Росію на зламі століть. Символічне значення образу вишневого саду.

З бельгійської літератури.

Моріс Матерлінк(1862-1949) .

„Синій птах”- світла,лірична феєрія про вищі цінності людського буття.

З англійської літератури.

Джон Бернард Шоу(1856-1950) – творець соціально- аналітичної драми-дискусії.

„Пігмаліон ”- драма-дискусія, осучаснення античного міфу.

ЛІТЕРАТУРА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХст.

Олександр Купрін(1870-1938).

„Гранатовий браслет”- „ гімн сильному,як смерть” , коханню.

МОДЕРНІСТСЬКА ПРОЗА НА ПОЧАТКУ ХХ ст.

Марсель Пруст(1871-1922) – французький письменник модерніст, Час для М. Пруста і його героїв складається із пам’яті, відчуттів і переживань. Один удар людського серця, на думку автора, — лише мить у безмежному всесвіті, але цей „удар” відбиває певні закономірності, з яких складається вічність. З 1910 по 1922 рік він написав понад двадцять зошитів, які склали новий багатотомний роман „У пошуках утраченого часу”. М. Пруст не сприйняв реалізму, стверджуючи думку про те, що „все — у свідомості”. Відштовхуючись від задуму „Людської комедії” О. де Бальзака, письменник по-своєму її інтерпретував. Він поставив собі за мету створити суб’єктивну епопею, яка б відображала не події, що правлять світом, а передусім психологічні процеси, які визначають стан суспільства. За „найголовнішу реальність” він визнавав особистість з її неповторними настроями, думками, почуттями.

Джеймс Джойс(1882-1941 - —ірландський письменник, якого вважають одним з найвпливовіших письменників двадцятого століття. Психологічне есе "Джакомо". Психологічне есе "Джакомо" - твір невеликий за обсягом, проте настільки цілісний і естетично довершений, що дає уявлення про особливості художнього стилю Джойса його світосприйняття, особливість митця. Дж.Джойс створює своєрідний жанр психологічного есе, в якому увага автора зосереджується на внутрішньому житті особистості, її думках і порухах серця. Він сам стає літературним героєм твору Джакомо, проте не зливається з ним повністю, що дає можливість показати душевний стан героя під двома кутами зору - зсередини і ззовні.

З австрійської літератури

Франц Кафка (1883-1924) - австрійський письменник, пражанин.

"Перевтілення" - це не просто фантастика, це величезна метафора, у якій автор підкреслює жахливість життя маленької людини. Все буденне - і в оточенні, і у стосунках - призводить до того, що людина починає втрачати свої людські риси, перетворюючись на потвору, на комаху. Символ комахи - символ мертвого, тваринного існування звичайної сірої людини.