14.Обґрунтування прокурором позиції щодо обсягу та порядку дослідження доказів в суді.

Порядок і послідовність дослідження доказів законом не регламентується, хоча має дуже велике значення для успішного виконання прокурором у суді обвинувальної діяльності. Тому важливо, щоб державний обвинувач висловив з цього приводу свою обмірковану, аргументовану, розраховану на особливості справи, пропозицію. Тим більше, що відповідно чинного законодавства прокурор висловлює її першим.

Не можна обмежуватися висловами про дослідження “у звичайному порядку”, “з допиту потерпілого” і не конкретизувати подальший перебіг судового слідства. Тактика прокурора з цього приводу визначається ще до судового слідства: чи доцільно почати дослідження доказів з допиту підсудних, потерпілих чи свідків, в якій послідовності, в якій частині судового розгляду краще провести огляд місця події, речових доказів, коли є сенс заслухати експертів, пред’явити для впізнання особу або якусь річ тощо. Звичайно, відпрацьована тактика може в процесі судового засідання коригуватися залежно від ситуацій, які складаються. Це надає можливість обґрунтовано просити суд змінити порядок дослідження справи.

Однією з обставин, що впливають на вибір прокурором порядку дослідження доказів, є визначення чи заперечення підсудним своєї вини. Звичайно, зазначений зв’язок існує, але не може прокурор у своїх пропозиціях виходити тільки з факту визнання чи заперечення вини. Необхідно враховувати характер злочину, обсяг та особливості доказового матеріалу, складність справи, психологічні риси характеру підсудних.

Залежно від специфіки та матеріалів справи прокурор повинен зважувати на безліч факторів при вирішенні питання про послідовність допиту підсудних, якщо їх декілька:

таких, що визнають вину і тих, які відмовляються давати показання або не визнають вину повністю чи частково;

дорослих і неповнолітніх;

основних і другорядних;

лідерів та залежних від них членів злочинної групи;

психологічні характеристики підсудних;

прогнозування відмови від показань тощо.

За загальними правилами першими допитуються підсудні, які дають докладні, розгорнуті показання.

Підсудний, що навіть частково визнає вину, послухавши потерпілих і свідків, якщо з них почати допит, може інтерпретувати потім їхні свідчення у вигідному для себе світлі. Не виключено, що інший такий підсудний після показань потерпілих і свідків може повністю визнати вину. Вибір черговості їх допиту робить прокурор, виходячи з матеріалів справи та враховуючи анкетні, характеризуючі, психологічні дані про осіб та інші особливості розгляду справи. Вірогідно одержати правдиві показання від неповнолітніх, другорядних підсудних. Прокурор повинен також вирішити, чи доцільно поставити питання перед судом у порядку ч. 2 ст. 300 КПК про допит деяких підсудних (за наявності підстав вважати, що на них буде здійснений тиск), у відсутності главаря. Необхідно також враховувати нестійкість психіки деяких злочинців. Так, часто змінюють показання наркомани у зв’язку з деформацією особистості, а також особи, що вчинили статеві злочини.

При визначенні порядку дослідження судом доказів щодо багатоепізодних справ, коли на лаві підсудних їх значна кількість, прокурору необхідно вирішити, в якій послідовності доцільно досліджувати епізоди – в хронологічному, за ступенем тяжкості злочину (спочатку по більш тяжкому), або в залежності від достатності доказів. Можна погодитися з Н.П.Кириловою, яка вважає, що найбільш прийнятним порядком є допит підсудних по всіх злочинах і епізодах, після чого по епізодах групуються та досліджуються інші докази¹².

Одним із найбільш суттєвих є питання, в який момент судового слідства пред’являти документи, речові та інші докази, що підтверджують обвинувачення. Закон (ст. 314 КПК) дозволяє зробити це у будь-який час судового слідства. Тактично більш правильно під час допиту підсудного пред’являти такі докази, які потребують його пояснення чи спростовують його твердження і при цьому навряд чи будуть оспорені. Якщо ж докази потребують ретельної перевірки чи глибоких досліджень (висновки бухгалтерської, економічної експертиз тощо), а підсудний заперечує проти них, пред’явлення під час допиту таких доказів малоефективне та ускладнює хід судового слідства. Їх краще дослідити після проведення допитів.

Державний обвинувач повинен пропонувати суду науково обгрунтований, найбільш доцільний порядок дослідження доказів, метою якого є:

забезпечення з’ясування всіх суттєвих обставин справи;

заповнення можливих прогалин досудового слідства;

всебічний, повний і об’єктивний розгляд справи;

індивідуалізація вини кожного підсудного, якщо їх декілька.

Безумовно, що більшу напругу для прокурора при визначенні питання про порядок дослідження матеріалів викликають погано розслідувані справи, де виникає необхідність усунути окремі недоліки слідства.

Плануючи хід дослідження доказів, прокурор повинен чітко визначати коло осіб, яких в обов’язковому порядку необхідно допитати у суді, які можна вжити заходи, щоб забезпечити їх явку, оскільки вона необхідна в інтересах обвинувачення. І хоча за законом у коло обов’язків прокурора не входить виклик свідків, інших осіб до суду, галузевим наказом Генерального прокурора України від 19.09.2005 № 5 (ст. 14) вони зобов’язані сприяти явці до суду підсудних, потерпілих, свідків, експертів, спеціалістів.

Стаття 257 КПК України вимагає від суду першої інстанції безпосереднього дослідження доказів. Тому обережності від прокурора потребує вирішення питання про можливість слухання справи без потерпілих, свідків та оголошення у суді їх показань, даних на досудовому слідстві. Стаття 306 КПК України надає таке право суду у разі неможливості їх явки до суду. Але треба мати на увазі, що навіть за наявності об’єктивних ускладнень виклику свідка або потерпілого, прокурор у деяких випадках не може підтримувати державне обвинувачення за його відсутності. Якщо показання свідків, потерпілого, впізнання ними підсудного є основними доказами обвинувачення, а підсудний оспорює та пред’являє мотивовані вимоги щодо їх перевірки у суді, то цілком очевидно, що без їх допиту постановлення обвинувального вироку неможливе. У будь-якому випадку прокурор таке питання повинен вирішувати з позиції вимог ст. 22 КПК України: чи буде судове дослідження всебічним, повним і об’єктивним за відсутності у суді допитаних на досудовому слідстві осіб.

Під час планування порядку дослідження справи, якщо прогнозується відкладення її з будь-яких причин, прокурор повинен відпрацювати свою позицію щодо реалізації передбаченого ст. 292¹ КПК України права допиту осіб, що з’явилися до суду, зважуючи на те, чи буде їх повторний виклик неминучим.