4. Поняття девальвації та ревальвації

Девальвація в умовах дії Бреттонвудських угод означала офіційно оголошене зниження золотого вмісту грошової одиниці і відповідне зменшення її курсу стосовно долара США.

Країни вживають будь-яких заходів, аби не проводити девальвацію: стимулюють експорт товарів, обмежують імпорт, піднімають обліковий відсоток Центробанків, одержують кредити в МВФ у межах своєї квоти, використовують наявні в них золотовалютні резерви, оскільки девальвація свідчить про слабкість валюти даної країни.

Девальвацію країни проводять в умовах хронічно пасивного платіжного балансу, посилення інфляції, відносного (у порівнянні з іншими країнами) зниження темпів росту ВНП і якщо жорсткі заходи, вжиті урядами, виявляються мало ефективними. Виникає панічна втеча від національної валюти, переміщення «гарячих грошей» («гарячі гроші» - спекулятивні короткострокові капітали, що переміщаються з країн з валютним курсом, що знижується).

Разом з тим девальвація є могутнім наступальним засобом у конкурентній боротьбі на світовому ринку. Девальвація завжди стимулює експорт товарів із країни, що девальвувала валюту, що поліпшує стан торговельного і платіжного балансів. Так, у 1949 р. змушена була оголосити про девальвацію на 30% фунта стерлінгів Великобританія і відповідно країни колишньої стерлінгової зони. У листопаді 1967 р. Великобританія знову провела девальвацію своєї валюти, при якій золотий вміст фунтів стерлінгів був знижений на 14,3% і відповідно знижений курс фунта стосовно долара США.

В роки після другої світової війни неодноразово проводила девальвації своєї валюти - французького франка - Франція.

Ревальвація валют - явище, протилежне девальвації. В умовах дії Бреттонвудських угод ревальвація означала офіційно оголошене підвищення золотого вмісту національної грошової одиниці і відповідне підвищення її валютного курсу стосовно долара США. Ревальвація проводиться країнами при хронічно активному сальдо платіжного балансу. В повоєнні роки ревальвацію своїх валют неодноразово проводили ФРН, Японія, Швейцарія.

З метою зменшення коливань валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів у березні 1979 р. між країнами Європейського економічного співтовариства (нині ЄС) була створена Європейська валютна система (ЄВС). Ключовим елементом стало створення європейської валютної одиниці - ЕКЮ (ЄВРО), що використовується як база для встановлення курсових співвідношень між валютами країн-членів ЄВС, засобом розрахунків між їхніми центральними банками.

5. Регулювання валютних курсів

Валютні курси є об'єктом регулювання з боку держави. Розрізняють національне і міждержавне регулювання валютних курсів. Основними органами національного регулювання виступають центробанки і міністерства фінансів. Міждержавне регулювання курсів валют здійснюють МВФ, ЄС і інші організації. Регулювання курсових співвідношень спрямовано на згладжування різких коливань валютних курсів, забезпечення збалансованості зовнішньоплатіжних позицій країни, на створення сприятливих умов для розвитку національної економіки, стимулювання експорту.

Основними методами регулювання валютних курсів виступають валютні інтервенції, дисконтна політика і валютні обмеження.

Валютні інтервенції центробанків повинні протидіяти зниженню курсу національної валюти або, навпаки, його підвищенню. Валютні інтервенції можуть бути ефективним інструментом впливу на валютні курси в короткостроковому плані. Найбільш ефективними є валютні інтервенції, що супроводжуються відповідними заходами в області загальноекономічної політики держави.

В інших країнах широко застосовується дисконтна політика, що полягає в маніпулюванні обліковим відсотком. Прагнучи підвищити курс валюти, Центробанк підвищує обліковий відсоток, що стимулює приплив іноземних капіталів. Поліпшується стан платіжного балансу, підвищується валютний курс. Якщо уряд ставить мету понизити валютний курс, Центробанк знижує обліковий відсоток, капітали переміщаються в інші країни і курс валют знижується.

На валютний курс впливають валютні обмеження, тобто сукупність заходів і нормативних правил, встановлених у законодавчому адміністративному порядку, спрямованих на обмеження операцій з валютою, золотом і іншими валютними цінностями. Валютні обмеження по поточних операціях платіжного балансу не поширюються на вільно конвертовані валюти, до яких МВФ відносить долар США, євро, японську ієну, англійський фунт стерлінгів.

Валютний контроль охоплює діяльність як банків, так і небанківських інститутів. У різних країнах застосовуються різні заходи валютного контролю: лімітування термінів по операціях «лидз энд лэгс» (прискорення або уповільнення розрахунків у передбаченні змін валютних курсів), заборона наявності попереднього дозволу національних валютних органів на відкриття рахунка в іноземній валюті в даній країні за її межами; внесення безпроцентного імпортного депозиту в уповноважений банк.

З введенням плаваючих валютних курсів регулювання процесу курсоутворення через МВФ слабшає. У сучасних умовах міждержавне регулювання валютних курсів здійснюється в рамках ЄС.