4. Страхові посередники.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про страхування» страхова діяльність в Україні може проводитись за участю страхових посередників.

Страхові посередники допомагають страхувальникам перекласти витрати у зв'язку з різноманітними ризиками на професіоналів -страховиків.

Страховими посередниками можуть бути страхові та перестрахові брокери, а також страхові агенти.

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів дуже схожа між собою, але їхній юридичний статус чітко розрізняється.

Під агентською діяльністю розуміють діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, уповноважених діяти від імені та на підставі доручення одного або більше страховиків, рекламування, консультування, пропонування страхувальникам страхових послуг та проведення робіт, пов'язаних з укладанням та виконан­ням договорів страхування (підготовка й укладення договорів страхування, роботи, пов'язані з обслуговуванням договорів), у тому числі оформлення всіх потрібних документів для своєчасної виплати страхових сум або страхового відшкодування, а також здійснення цих виплат.

Брокерська діяльність – це професійна діяльність суб'єктів підприємницької діяльності на користь страхувальника або пере­страхувальника (цедента), спрямована на визначення його потреби в отриманні страхових послуг, консультування, надання допомоги у розробці умов договору страхування, пошук страховиків, які відповідають вимогам страхувальника, ведення переговорів та укладення договорів страхування за дорученням страхувальника, проведення розрахунків за договорами страхування, підготовка документів для врегулювання питання про збитки у разі настання страхового випадку.

Страховими брокерами можуть бути юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.

Посередницька діяльність страхових та перестрахових брокерів здійснюється як виключний вид діяльності і може включати:

• консультування;

• експертно-інформаційні послуги;

• роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування);

• інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом.

До діяльності страхових брокерів застосовують такі обмеження:

• страховий брокер не може проводити інші види діяльності, у тому числі посередницької, крім посередницької діяльності на страховому ринку;

• страховий брокер може укладати договори страхування з одним страховиком на суму страхових платежів, що не перевищує 35 % загальної суми страхових платежів за всіма договорами страхування, укладеними цим брокером протягом року;

• розмір отримуваних страховим брокером - юридичною особою страхових платежів протягом коленого кварталу не повинен перевищувати розмір сплаченого статутного капіталу страхового брокера;

• страховий брокер має право отримувати страхові платежі, якщо він забезпечує набрання чинності договором страхування не пізніше одного дня після отримання ним страхових платежів. В іншому разі такі операції здійснює страховик.

Перестрахові брокери – це юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі брокерської угоди зі страховиком, який має потребу в перестрахуванні як перестрахувальник.

Законодавство дозволяє здійснення діяльності страхового та пере-страхового брокера однією юридичною особою за умови виконання вимог щодо здійснення такої діяльності.

Страховими агентами можуть бути громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов’язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування).

Тобто страхові агенти, на відміну від страхових (перестрахових) брокерів, які є уповноваженою особою покупця, тобто страхувальника (перестрахувальника) як їхній представник чи консультант, є представниками продавця - страховика і діють в його інтересах за винагороду згідно з агентською угодою (договором доручення).

Термін "страховий агент" і "страховий брокер" потрібно розуміти не тільки як фізичну особу, а й страхові агентства, які є структурним підрозділом страхової компанії з певною кількістю агентів, і брокерські контори з найманим персоналом. У страховій практиці посередницькі функції можуть виконувати також банки, туристичні агентства, транспортні підприємства, відділення зв'язку, нотаріальні контори, казначейства, універмаги, будівельні компанії та ін.

Водночас, незважаючи на те, що основною загальною функцією страхових агентів і страхових брокерів є сприяння продажу страхових послуг, їм притаманні свої, специфічні функції.

Функції страхових посередників

Страховий агент	Страховий брокер
Від імені та за дорученням страховика укладає договори страхування та продає страхові поліси	Визначає об'єкт страхування та страхові ризики, які необхідно застрахувати страхувальнику
Оформляє страхову документацію	Проводить порівняльний аналіз послуг і фінансового стану страховиків
Має право проводити страхові виплати	Підбирає клієнту кращого, зі своєї точки зору, страховика
Виконує представницькі функції	Оформляє договір страхування
Забезпечує своєчасне перерахування страхових внесків страховику	Здійснює контроль за своєчасним надходженням внесків

Страхувальники через мережу посередників можуть довідатися про ту чи іншу страхову компанію та скористатися її послугами. Посередники, як правило, оперативно реагують на зміни ринкової кон'юнктури страхових послуг, що дозволяє страховику пропонувати такі види страхування, які користуються найбільшим успіхом на ринку.

За допомогою посередників страховик отримує можливість користуватися джерелом первинної інформації про те, чого прагнуть страхувальники, як вони сприймають ті чи інші види страхування, що пропонують їм посередники. Це дає змогу страховій компанії розширити коло страхувальників та удосконалити страхові продукти.

З метою створення відповідних умов та розвитку брокерської та агентської діяльності в Україні створено Асоціацію професійних страхових посередників.

У країнах з розвиненою ринковою економікою роль посередника все частіше виходить за межі простого встановлення контактів між страховиком і страхувальником. Страховий посередник здійснює вивчення ризику, аналіз необхідних гарантій, формулювання умов договору, обробку статистичних даних тощо.

До професіоналів страхового ринку відносять:

• спеціалістів з оцінювання ризику (андеррайтерів та сюрвейерів);

• спеціалістів з оцінювання збитків (аварійних комісарів і диспашерів);

• спеціалістів з розрахунку страхових тарифів (актуаріїв);

Андерайтер – висококваліфікована й відповідальна особа страховика, уповноважена виконати необхідні процедури з розгляду пропозицій і прийняття ризиків на страхування (перестрахування). Андерайтер оцінює ризик, визначає ціну та інші умови страхування.

Сюрвейер – експерт, який оглядає судна, вантажі та інше майно, що приймається на страхування. На підставі висновку сюрвейера страховик приймає рішення про укладання договору страхування.

Аварійний комісар – особа, яка на доручення страховика з'ясовує причини настання страхового випадку та розмір збитків (у страхуванні переважно транспортних ризиків). За наслідками роботи аварійний комісар складає аварійний сертифікат, в якому фіксуються можливі причини, характер і розмір збитку, зумовленого страховим випадком.

Диспашер – фахівець у галузі морського права, який здійснює розрахунки з розподілу витрат при аварії між заінтересованими сторонами: власником судна, вантажу і фрахтівником.

Актуарій – офіційно вповноважена особа, котра, маючи відповідну фахову підготовку, з допомогою методів математичної статистики обчислює страхові тарифи (докладно було розглянуто раніше).

Тема 5

СТРАХОВА ОРГАНІЗАЦІЯ

Лекція 8

СТРАХОВА ОРГАНІЗАЦІЯ (КОМПАНІЯ)

1. Страхова компанія як база ланка страхового ринку.

2. Стратегія страхової компанії.

3. Організаційна структура страхової компанії.

1. Страхова компанія як база ланка страхового ринку.

Страховики (страхові компанії, страхові товариства) – суб'єкти страхування (страхового ринку), котрі відповідно до отриманої ліцензії беруть на себе зобов'язання за певну плату відшкодувати стра­хувальникові або іншим учасникам страхового ринку завданий страховим випадком збиток або виплатити страхову суму. В Україні відповідного до чинного законодавства страховиками визнаються фінансові установи, утворені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей страхового законодавства, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Законодавство із страхування передбачає також можливість утворення державних страхових організацій, а також товариств взаємного страхування.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Страховики мають право займатися тільки тими видами страхування, які визначені в ліцензії.

Сукупність страховиків, що функціонують у певному економічному середовищі, утворює страхову систему, головне завдання якої в економіці ринкового типу – надання страхових послуг, що забезпечують надійний страховий захист юридичним і фізичним особам.

Страховики можуть розрізнятися за належністю на приватні і державні (публічні).

Публічні страховики створюються і керуються, здебільшого, від імені держави (уряду). Їх створення може відбутись шляхом засновництва з боку держави або націоналізації акціонерних страхових компаній і перетворення їх майна в державну власність. Приватними страховиками можуть бути індивідуальні особи, акціонерні та інші страхові товариства.

Співвідношення між державними і приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою країни та економічної політики держави. Так, у колишньому СРСР до поч. 90-х років існувала монополія держави у страховій галузі. Усі страхові операції здійснювала єдина державна організація - Держстрах СРСР, а в Україні - Укрдержстрах, які підпорядковувались Міністерству фінансів. Така монополія існувала в свій час і в Царській Росії. Сьогодні в деяких країнах з ринковою економікою ще зберігається монополія на страхову справу (Ірландська Республіка, Індонезія). У Франції більшість страхових організацій створені на основі приватного капіталу окремих фізичних та юридичних осіб.

У зв'язку з переходом до ринкової економіки в Україні змінилась загальна соціально-економічна ситуація, розширився попит на страхові послуги, що призвело до активної перебудови організації страхування, демонополізації страхової справи, створення комерційних страхових компаній. Укрдержстрах на поч. 90-х рр. був реорганізований спочатку в Українську комерційну страхову компанію "Укрдержстрах", а пізніше (в 1994 р.) на його базі була створена Національна акціонерна страхова компанія (НАСК) "Оранта".

У цілому ж основним критерієм створення різних страховиків була база, на якій вони створювались. Відповідно до цього виділяють 4 типи страховиків:

перший тип – відносно великі страхові компанії (колись союзного значення) з широкою мережею периферійних філій, що згодом перетворилися на самостійних юридичних осіб;

другий тип - комерційні страхові організації, що створені на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР і Індержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано, що зумовило перехід кваліфікованих працівників цих установ до інших компаній;

третій тип – страхові компанії, що створені комерційними, торго­вельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами. Перші роки самостійної української держави характеризувалися заснуванням багатьох банків, торговельних корпорацій, інвестиційних компаній, котрі, розвиваючи свій бізнес, доходили висновку про необхідність здійснення страхування системних ризиків;

четвертий тип – "кептивні" страховики, створені при галузевих міністерствах, відомствах, підгалузях, сферах виробництва. Характерною особливістю цих компаній був великий вплив на їх роботу відповідних міністерств, відомств, державних корпорацій.

Страхові компанії складають основу інституційної та терито­ріальної структури страхового ринку.

3а інституціональною ознакою страхові компанії можуть бути створені як акціонерні товариства, товариства з додатковою відпо­відальністю, товариства з повною відповідальністю, командитні товариства та товариства взаємного страхування.

В Україні, як і в багатьох інших державах, основу страхової системи становлять страхові компанії у формі акціонерних товариств. Акціонерне страхове товариство (корпорація) – це тип компанії, яка створюється і діє зі статутним капіталом, поділеним на певну кількість часток – акцій.

Оплачена акція дає право її власникові на участь в управлінні товариством і отримання частини прибутку у формі дивідендів. У самій основі акціонерного товариства закладені переваги цього виду компанії. Акціонерна форма нагромадження статутного капіталу дає змогу залучити до страхового бізнесу багатьох юридичних і фізичних осіб, зацікавлених вигідно розмістити інвестиції. У разі несприятливих наслідків діяльності конкретного страховика втрата відносно невеликих внесків до компанії не потягне за собою банкрутства самих акціонерів. Акціонерні товариства бувають закритого і відкритого типу. В Україні у страховому бізнесі переважають акціонерні товариства закритого типу. Це пояснюється кількома мотивами.

По-перше, створення відкритих акціонерних товариств тривалий час стримувалося низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика і відсутністю розвиненого ринку цінних паперів.

По-друге, українське законодавство не передбачає можливості створення страхової компанії у вигляді товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ).

По-третє, статус закритого товариства дає змогу контролювати поширення акцій серед певної категорії учасників страхової компанії, що може відповідати інтересам засновників.

По-четверте, процедура створення закритого акціонерного товариства істотно спрощена, що дозволяє економити час і кошти.

Перспективнішими для страхового бізнесу є відкриті акціонерні товариства. Це компанії, що орієнтуються на великі обсяги страхових послуг. Вони вимагають пошуків коштів у багатьох власників, які здебільшого не схильні до активної участі в керівництві фірмою. Залучати кошти таких осіб удається завдяки продажу компаніями акцій на фондовому ринку.

В Україні поняття "товариство" і "компанія" нерідко ототожнюються, не розрізняючи на практиці страхових товариств і страхових компаній. Це пов'язано з поширенням і у нашій країні міжнародної страхової термінології, де страховика часто називають страховою компанією. У закордонній практиці страхова компанія – це юридично оформлена одиниця підприємницької діяльності, яка бере на себе зобов'язання страховика і має на це відповідну ліцензію. Проте насправді не кожного страховика можна вважати товариством. Не всі страховики набирають вигляду страхової компанії. Товариство, як правило, не створюються в формі державної власності. Водночас у багатьох країнах до компаній не включають поширені там товариства взаємного страхування (ТВС).

Товариство з додатковою відповідальністю – один з видів господарських товариств, статутний капітал якого поділений на частки, визначені статутними документами. Учасники відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками в статутний фонд, а у випадку недостатності цих коштів –додатково майном.

Товариство з повною відповідальністю – це об'єднання кількох осіб, які особисто беруть участь у справах товариства, і кожен з них несе повну відповідальність згідно з зобов'язаннями товариства не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном.

Командитне товариство передбачає об'єднання кількох осіб для здійснення підприємницької діяльності, в якій одні учасники (повні члени) несуть відповідальність згідно із зобов'язаннями товариства як своїм вкладом, так і усім своїм майном, а інші (командисти або вкладники) відповідають тільки своїм вкладом.

Однією з форм страхового захисту сьогодні є товариства взаємного страхування (ТВС), які створюються на основі централізації коштів пайової участі його членів (докладно розглянуто в попередній темі).

Серед вітчизняних страхових компаній вирізняються кептивні стра­хові компанії, сферою діяльності яких є захист інтересів засновників. Як правило створюються кептиви потужними виробничими підпри­ємствами, корпораціями або промислово-фінансовими групами, пред­ставленими банками, пенсійними та інвестиційними фондами та іншими фінансовими та кредитними установами.

Переваги їх в тому, що вони охоплюють великий потенційний сегмент страхового ринку, який обслуговується корпоративним страховиком, а проникнення конкуруючих страхових компаній на цей сегмент є майже неможливим. Основний недолік – однорідний склад страхового портфеля, що спричинює негативний вплив на фінансову стійкість страховика.

За територією обслуговування (географічною ознакою) страхові компанії можна поділити на: місцеві, регіональні, національні та транснаціональні (міжнародні).

В Україні досі немає транснаціональних страхових компаній. Досвід країн Європейського Союзу показує, що на вищому етапі свого розвитку страхування об'єктивно потребує виходу за межі країни. Це вигідно для страховиків – адже ризики територіально розосереджуються, зростає обсяг продажу полісів, а отже, можливість одержати прибуток.

За характером виконуваних операцій (спеціалізацією) виділяють:

• спеціалізовані страхові компанії, котрі спеціалізуються на певних видах страхування: страхування наземного транспорту, медичного страхування тощо;

• універсальні, котрі здійснюють різні види страхування, наприклад, майнове, авіаційне, від нещасних випадків, та ін. (єдино, що заборонено – поєднувати страхування життя з іншими видами страхування);

• перестрахувальні, котрі здійснюють перестраховування найбільш великих і небезпечних ризиків.

За розміром (величиною) статутного капіталу та іншими техніко-економічними показниками, які визначають місце страхових компаній на ринку, виділяють: великі, середні та малі страхові компанії.

Сьогодні для оцінки страхових організацій використовують різні рейтинги, оскільки єдиної методики оцінки поки що не розроблено. У світовій практиці для визначення рейтингу страховика найчастіше користуються послугами всесвітньо відомих рейтингових агентств Стандарт енд Пурс і Мудіс Сервіс.

У вітчизняній практиці визначення рейтингу страховиків здійснюється переважно за такими показниками: власні кошти; страхові резерви; страхові платежі; рівень виплат; обсяг страхової суми, переданої в перестрахування; рівень платоспроможності; кількість діючих договорів страхування.