3. Оподаткування страховиків.

Об’єктом оподаткування від діяльності страховика є прибуток від провадження його діяльності.

Для цілей оподаткування під доходом від страхової діяльності розуміється сума доходів страховика, нарахована протягом звітного періоду, у вигляді:

- страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами страхування, співстрахування і перестрахування ризиків на території України або за її межами протягом звітного періоду, зменшених на суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій, нарахованих страховиком за договорами перестрахування;

- суми зменшення розміру страхових резервів у порівнянні зі сформованими на кінець попереднього звітного періоду з урахуванням зміни частки перестраховиків у страхових резервах;

- інвестиційного доходу, отриманого страховиком від розміщення коштів резервів страхування життя;

- доходи у вигляді курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування, та активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, якщо такі активи або/та резерви утворені в іноземній валюті;

- суми винагород, належних страховику за укладеними договорами страхування, співстрахування, перестрахування;

- частки від страхових внесків, страхових премій та страхових виплат, нарахованих перестраховиками за договорами перестрахування;

- доходів від реалізації права регресивної вимоги страховика до страхувальника або іншої особи, відповідальної за заподіяні збитки;

- нарахованих відсотків на депоновані премії за ризиками, прийнятими в перестрахуванні;

- суми санкцій за невиконання умов договору страхування, визначеної боржником добровільно або за рішенням суду;

- суми винагород, нарахованих страховиком за надання послуг сюрвейєра, аварійного комісара та аджастера, страхового брокера та агента;

- суми повернення частки страхових платежів (внесків, премій) за договорами перестрахування у випадку їх довгострокового припинення;

- винагород, отриманих від перестраховика за договорами перестрахування;

- винагороди за надання послуг страхового агента, брокера;

- інших доходів, отриманих страховиком.

Сюрвейєр – фізична або юридична особа, яка здійснює обстеження об’єкту перед прийняттям його на страхування та після настання страхового випадку, а також з’ясовує причини страхової події.

Аджастер – фізична або юридична особа, що бере участь у вирішенні питань з урегулювання заявлених претензій страхувальника у зв’язку із настанням страхового випадку, а також здійснює оцінку збитку після страхового випадку та визначає суму страхового відшкодування, що підлягає виплаті, виходячи із зобов’язань страховика.

Аварійний комісар – фізична або юридична особа, яка з’ясовує причини настання страхового випадку, визначає розмір збитків і відповідає кваліфікаційним вимогам, передбаченим законодавством.

До витрат страховика відносяться:

- суми збільшення розміру страхових резервів у порівнянні зі сформованими на кінець попереднього звітного періоду;

- нараховані суми страхових виплат (страхових відшкодувань) за страховими випадками, настання яких підтверджено відповідними документами;

- витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи;

- витрати на винагороди страховому агенту, страховому та пере страховому брокеру та іншим страховикам за надані послуги з виконання (супроводження) договорів страхування та перестрахування;

- суми винагороди за договорами перестрахування та співстрахування;

- нараховані відсотки на депоновані премії за ризиками, переданами на перестрахування;

- повернення частини страхової премії (платежу), а також викупних сум за договорами страхування, перестрахування і співстрахування;

- витрати у вигляді курсових різниць, отриманих від перерахунку страхових резервів, утворених за договорами страхування активів, якими представлені страхові резерви за такими договорами, якщо страхові резерви утворені в іноземній валюті;

- витрати на оплату за видачу ліцензій на ведення страхової діяльності;

- витрати на оплату послуг фізичним і юридичним особам за надані послуги, пов’язані зі страховою діяльністю;

- медичне обслуговування при укладенні договору страхування життя, здоров’я, якщо оплата такого медичного обстеження відповідно договору страхування здійснюються страховиком;

- детективні послуги юридичних і фізичних осіб, які мають відповідні дозволи на здійснення такої діяльності, пов’язані з встановленням обґрунтування страхових виплат;

- витрати на виготовлення страхових свідоцтв (полісів), бланків суворої звітності, квитанцій та іншої подібної страхової документації;

- послуги спеціалістів (у тому числі юристів, сюрвейєрів, експертних установ, аджастерів, аварійних комісарів, юристів), яких залучають до оцінки ризиків, визначення страхової вартості майна та розміру страхової виплати, оцінки наслідків страхових випадків, урегулювання страхових випадків;

- витрати на оплату послуг організацій та установ за тендерну документацію, якщо такий тендер відкритий для вибору страховика;

- витрати на проведення перепродажних та рекламних заходів стосовно послуг у сфері страхування, що надаються страховиком;

- інші витрати, пов’язані зі страховою діяльністю.

Оподаткованим прибутком для цілей оподаткування страховиків є різниця між доходами й витратами страховика.

Основна ставка податку на прибуток – 16%.

Ставка податку на прибуток страховика зі страхування життя становить 0%, якщо за такими договорами настав страховий випадок.

Тема 6

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Лекція 11

ДОГОВОРИ СТРАХУВАННЯ

1. Порядок укладання страхового договору.

2. Права і обов’язки суб’єктів страхового зобов’язання.

3. Вирішення і припинення дії договору.

1. Порядок укладання страхового договору.

Договір страхування – це угода двох або кількох осіб, яка спрямована на встановлення, зміну або розірвання між ними правових зв’язків (прав і обов’язків).

Такий договір виконує дві основні функції:

1) Це юридичний факт, з яким норми права пов’язують виникнення (зміни, припинення) зобов’язань. Відповідні зобов’язання, оскільки вони виникають на підставі договору, називаються договірними. Договір як угода сторін є юридичним фактом, на підставі якого виникають договірні зобов’язання і правові відносини.

2) Оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв'язок, а й тією чи іншою мірою визначають його зміст, то договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується правовий зв'язок його учасників.

Згідно із Законом України «Про страхування» договір страхування є письмовою угодою між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або відшкодувати збиток у межах страхової суми страхувальникові чи іншій особі, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.

Зміст договору як юридичного факту визначається сукупністю його умов. Визначення змісту договору має велике практичне значення, оскільки від цього залежать особливості виникнення прав і обов’язків, можливість належного виконання зобов’язань.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма її істотними умовами.

Під істотними умовами розуміють умови (пункти), передбачені як обов’язкові норми права, що регулюють конкретні договірні відносини. До таких умов договору страхування, крім предмета страхування і розміру страхового внеску (премії), належить умова, що стосується страхового випадку. Події, визначені як страхові випадки, що тягнуть за собою виплату страхових сум, мають бути чітко зафіксовані в договорі й погоджені сторонами.

Нині на практиці застосовуються розроблені страховими організаціями (компаніями) правила (умови) з різних видів особистого і майнового страхування, що відбивають діловий імідж і фінансово-підприємницькі можливості страхувальників.

Цими умовами і правилами часто визначається весь комплекс істотних (та інших) умов, які становлять зміст страхового договору. Угода сторін зводиться, по суті, до прийняття умов договору або до відмови від укладання договору страхування на запропонованих страховиком умовах і конкретизації окремих пунктів (розмір страхової суми, строк тощо) в індивідуальних договорах страхування.

Визначальною ознакою договору є угода сторін, для деяких цивільно- правових договорів самої такої угоди замало. Слід виконати ще певні дії, наприклад передати речі, гроші, сплатити внески, після чого договір вважається укладеним. Такі договори іменуються реальними (на відміну від консенсуальних). До них належить договір страхування, який набирає чинності з моменту сплати страховиком першого страхового внеску. Договори страхування укладаються за правилами страхування.

Факт укладення договору страхування може засвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він поєднує в собі функції документа, який надає договору письмової форми, засвідчує згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору.

Відповідно до Закону України «Про страхування» у страховому свідоцтві мають висвітлюватися такі реквізити:

- назва документа;

- назва та адреса страховика;

- прізвище, ім’я, по батькові або назва страхувальника та застрахованої особи, їхні адреси та дати народження;

- прізвище, ім’я, по батькові, дата народження або назва вигодо набувача та його адреса;

- зазначення об’єкта страхування;

- розмір страхової суми за договором страхування, відмінним від договору страхування життя;

- розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

- перелік страхових випадків;

- розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

- страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

- строк дії договору;

- порядок зміни і припинення дії договору;

- умови здійснення страхової виплати;

- причини відмови у страховій виплаті;

- права та обов’язки сторін та відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

- інші умови за згодою сторін;

- підписи сторін.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян.