76. Психологія обшукуваного. З точки зору обшукуваного в ході розслідування злочину можуть скластись дві основні ситуації. Перша, — коли обшук для нього виявився несподіваним, в результаті чого він не зміг вчинити дії, спрямовані на обладнання сховища або знищення предметів чи документів. І друга ситуація, — коли обшукуваний допускав (передбачав) можливість проведення у нього обшуку (вдома, на роботі, на дачі тощо), у зв´язку з чим вжив усі необхідні заходи для приховання шуканого, психологічно підготувався до конфліктної ситуації, на рівні свого інтелектуального розвитку змоделював можливий хід пошукової діяльності та залежно від того різні варіанти своєї поведінки. У психологічній діяльності обшукуваного інтенсивно функціонують захисні механізми. Така особа може проявити комунікабельність і замкнутість, стриманість і показну відвертість, високомірність та агресивність.Для обшукуваного та членів його сім´ї обшук означає вторгнення сторонніх осіб в їх помешкання, ознайомлення з матеріальними, особистими та інтимними сторонами їх життя. Це викликає стан підвищеного психічного напруження, зрушення у їх емоційно-вольовій сфері.Про проведення обшуку, в якому окрім працівників правоохоронних органів беруть участь поняті, стає відомо значному колу людей з числа сусідів, знайомих, співробітників, родичів обшукуваного. У декого з них обшук може асоціюватись з винуватістю обшукуваного, членів його сім´ї — звідси й негативне ставлення до них. Усі ці фактори зумовлюють створення конфліктної ситуації при обшуку. Передбачаючи можливість обшуку, людина, яка бажає сховати певні предмети, як правило, не використовує з цією метою місця звичайного зберігання (шафу, валізу, шухляду тощо). Зазвичай вона вибирає для схову такі місця, призначення яких далеке від того, щоб служити для зберігання, розраховуючи, що слідчий не здогадається шукати в такому невідповідному місці. Нерідко обшукуваний намагається спровокувати зі слідчим конфлікт, розпочати сварку, влаштовує провокації, щоб вивести його з рівноваги, розуміючи, що роздратованій, схвильованій людині важче виконати свою роботу. У таких ситуаціях важливо зберігати спокій, не дати вести себе по бажаному для злочинця шляху. Якщо не вдається закликати таку особу до порядку на місці обшуку, її необхідно видалити. Іноді обшукувані умисно інсценують місце майбутнього обшуку. Відомий, наприклад, випадок, коли слідчий застав сім´ю обшукуваного за сніданком. На столі знаходились посуд, залишки їжі. Ретельні пошуки виявились безрезультатними доти, поки слідчому не спала думка перевірити вміст посуду. Так, у цукерничці серед цукру були виявлені шукані діаманти.

77. Довільні і мимовільні реакції на подразники.

Велике значення в маскуванні обшукуваним своєї поведінки мають його мимовільні й довільні реакції на подразники, що зумовлюються поведінкою слідчого. Мимовільні реакції на подразник, які визначаються психологією як такі, що не регулюються волею людини і зовні виражаються в почервонінні або зблідненні шкіри обличчя, тремтінні рук, заїкуватості, хеканні, виступанні поту та ін., сховати майже неможливо, тому способи їхнього маскування належать цілком ймовірно до таких тренувань волі, що дозволяють особі, яка зазнала впливу подразника, зовні залишатися байдужою до того, що відбувається. Що стосується довільних реакцій, які регулюються зусиллям волі й зовні виражаються в потиранні рук, покашлюванні, почісуванні обличчя, покусуванні олівця тощо, то вони можуть регулюватися, а отже, приховуватися від слідчого у тому разі, якщо видають хвилювання, продиктоване дією подразника. Маскування таких реакцій зазвичай полягає у внутрішньому відволіканні уваги від факту, що відбувається, і створенні «замороженого» стану, індиферентного до подразників. Зовні таке маскування можливих реакцій виявляється в зайвій зосередженості, загальмованості рухів і мови, обмірковуванні відповідей на запитання. Реакція на той чи інший подразник не завжди є адекватною тому, що відбувається, тобто прояв мимовільних і довільних реакцій у певних ситуаціях не є точним покажчиком місця приховування. Реакції можуть бути викликані іншими обставинами, що супроводжують подразник, або асоціативними зв’язками, спричиненими ним. Тому, перевіряючи вплив подразника на обшукуваного й оцінюючи його реакцію, слідчий повинен враховувати цю обставину.

78.Психологія огляду місця події.

Огляд місця події — це процес збирання інформації про злочинну дію на місці вчинення за допомогою активного сприйняття, аналізу та синтезу наявних предметів, об'єктів і явищ. Метою огляду місця події є виявлення і безпосереднє використання матеріальних об'єктів, їхніх ознак і взаємозв'язків, які мають суттєве значення для розслідування події. Слідчий повинен прагнути того, щоб огляд місця події був точним, повним, об'єктивним і цілеспрямованим. Подія злочину складає певну систему слідів, які існують у просторі та часі. Успіх огляду місця події багато в чому залежить від професійного і життєвого досвіду слідчого, його знань у галузі криміналістики і такої важливої риси, як криміналістична спостережливість. Криміналістична спостережливість юриста проявляється в умінні помічати характерні, але малопомітні і, на перший погляд, незначні особливості обстановки, людей, предметів і змін, що з ними відбулися, які мають або можуть мати значення для вирішення завдань слідства. У ході огляду місця події слідчий отримує інформацію не від людей, а від речей, і в цьому відношенні огляд місця події є протилежністю допиту. Огляд місця події належить до тих небагатьох слідчих дій, при проведенні яких слідчий діє, так би мовити , публічно, в присутності інших людей. Це також вимагає певної психологічної підготовки, зокрема, вміння зосередитися, зберігати стійкість, сконцентрованість і переключення уваги і в той же час керувати діями учасників огляду, підтримувати необхідну дисципліну, атмосферу співпраці.