96. Психологія перехресного допиту.

Перехресний допит — це специфічний вид судового допиту. У судовому засіданні правом ставити запитання допитуваним наділені судді, прокурор, захисники, експерти, цивільний позивач, цивільний відпо¬відач та їхні представники, а також підсудний і потерпілі. Допит є пере¬хресним тільки тоді, коли до нього включаються рівноправні учасники кримінально-процесуальної діяльності. Кожен учасник судового розгляду має право ставити допитуваному додаткові запитання для з'ясування чи доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб. Кожного свідка можна додатково допитати або передопитати в присутності інших уже до¬питаних свідків або на очній ставці (ст. 304 КПК України). Перехресному допиту можуть бути піддані всі учасники процесу (підсудні, свідки, потерпілі, цивільні позивачі і цивільні відповідачі, а також експерти), що допитуються у судовому засіданні. Такий допит справляє сильний вплив на психіку допитуваного. Він передбачає одночасний допит кількома учасниками процесу однієї особи відносно одних і тих самих обставин. Особлива роль у перехресному допиті належить суду, який повинен виконувати регулятивну функцію. Слід зазначити, що перехресному допиту притаманні деякі нега¬тивні риси: 1) спостерігається різне процесуальне становище учасни¬ків судового розгляду, існує складне переплетення інтересів, відбува¬ється різна оцінка доказів; 2) зростає небезпечність добросовісної помилки допитуваного (фантастичні нашарування, сугестивні впливи, конформність та ін.); 3) учасники допиту ставлять заборонені запитан¬ня допитуваному (навідні, провокуючі), які суду важко миттєво ви-членувати в процесі спілкування; 4) здійснюється постановка однотипних запитань, повторюються однакові запитання декілька разів; 5) особи, що допитують, застосовують різну тактику (переслі¬дування різних цілей, прагнення до протилежних результатів).

97. Предмет кримінальної психології.

Кримінальна психологія – галузь юридичної психології, яка вивчає

психологічні механізми правопорушень і психологію правопорушників,

психологічні проблеми утворення, структури, функціонування і розпаду

злочинних груп. Кримінальна психологія вивчає закономірності, пов’язані

з формуванням злочинної установки, утворенням злочинного умислу,

підготовки і здійснення злочину, а також, створенням злочинного

стереотипу поведінки. Вона досліджує особу злочинця і злочинної групи, а

також психологічні шляхи впливу на цю особу і групу. Кримінальна

психологія також вивчає психологічні закономірності поведінки особи в

криміногенній ситуації і розробляє рекомендації по профілактиці

злочинності, досліджує психологічні аспекти необережної злочинності.

98. Психологія особи злочинця. Класифікація злочинних типів.

Особа злочинця у кримінологічному вимірі являє собою сукупність соціально значимих властивостей, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з неособистими умовами та обставинами, що впливають на злочинну поведінку.Характеризуючи особу злочинця, кримінологи традиційно класифікують чотири групи ознак:1) соціально-демографічні;2) кримінально-правові;3) статусно-рольові;4) морально-психологічні.Статусно-рольові характеристики репрезентують реальне місце та суб'єктивні переваги особи у психологічно структурованому середовищі, її ставлення до різних ролей та індивідуальний стиль виконання ролей. Фактично йдеться про соціально-психологічну характеристику особистості, яка вчинила злочин.Морально-психологічні ознаки представлені переконаннями, установками, ціннісними орієнтаціями особи, особливостями її інтелектуальної, емоційної, вольової сфер.Для юридичної психології, зокрема кримінальної, суб'єкт злочину — це завжди особистість. Спробу дослідити злочинні типи (соціально-психологічні типи) зробив італійський лікар-психіатр Чезаре Ломброзо, який вивчав пред¬ставників місць позбавлення волі і своєрідність татуювань на їхньому тілі. Ч. Ломброзо і його послідовник Е. Феррі розрізняли такі типи зло¬чинців: 1) природжених; 2) «злочинців унаслідок божевілля», психопа¬тів та інших, які страждають на психічні аномалії; 3) злочинців із при¬страсті; 4) випадкових; 5) звичних . Патріарх антропологічної школи кримінального права Ч. Ломброзо стверджував, що злочинний тип осо¬бистості можна розпізнати (діагностувати) за специфічними фізичними і психічними ознаками (ця школа виникла у 70-80-х роках XIX ст.). Заслуговує на увагу класифікація особистостей, запропонована пси¬хологом О. Лазурським. При визначенні типів він виходив з: 1) природ¬них психологічних можливостей; 2) особливостей соціального присто¬сування особистості до дійсності, причому відповідно до цих ознак встановив три рівні особистостей: нижчий, середній та вищий. Цікавою є пропозиція О. Ковальова розрізняти основні типи особи злочинців залежно від ступеня кримінальної «зараженості» особистості. За цим критерієм автор виділяє: 1) глобальний злочинний тип (тип з пов¬ною злочинною «зараженістю»). Цей тип антисоціальний. Він негативно ставиться до праці і людей. Представники цього типу не мислять життя поза злочинами, що їм обіцяють основні радощі. 2) парціальний тип, тобто з частковою кримінальною «зараженістю». Особистість цих людей нібито роздвоєна, у ній уживаються риси нормального соціального типу і риси злочинця; 3) передкримінальний тип. Ці люди мають такі морально-психологічні властивості, які у певній ситуації, якщо вони опиняються в ній, неминуче вчиняють злочин. За змістом ціннісно-орієнтаційної спрямованості особистості розрізняються такі групи злочинців: 1) злочинці з антисоці¬альною корисливою спрямованістю (корисливо-господарська підгрупа злочинців; злодії, шахраї); 2) злочинці з антисоціальною корисливо-насильницькою спрямованістю (особи з корисливими посяганнями, по¬єднаними з насильством над особою); 3) злочинці з антигуманною, агре¬сивною спрямованістю (особи з дуже зневажливим ставленням до життя, здоров'я та особистої гідності інших людей) .