ЛЕКЦІЯ №2. ПРОФЕСІЙНЕ МОВЛЕННЯ У ГЕНЕЗІ ПРАВОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ (прочитати, стисло законспектувати)

1. Категорії комунікації

2. Історія правової комунікації

3. Особливості фахової комунікації правників Література

1. Бацевич Ф. Лінгвістична генологія: проблеми і перспекти­ви. — Л., 2005.

2. Бацевич Ф. Нариси з комунікативної лінгвістики. — Л.,2003.

3. Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології. — Л., 2000.

4. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации. — К., 1999.

5. Токарська А. С. Комунікація у праві і правоохоронній діяль­ності. — Л., 2005.

На сучасному етапі все частіше йдеться про зародження ко­мунікативної лінгвістики, етики, політики, теорії і практики господарства. Комунікація — це третій вияв лінгвальної дійс­ності поряд з мовою (стабільною системою лексики, граматики) і мовленням (їх практичним застосуванням). Вона має свої категорії: дискурс, мовленнєвий жанр і мовленнєвий акт.

1. Категорії комунікації

Дискурс переважно визначають як тип мовленнєвої діяльності, інтерактивне (взаємообумовлене) і трансактивне явище, що має різні форми вияву (усну, писемну, внутрішню, паралінгвальну), відбувається у межах конкретного каналу спілкування, ре­гулюється стратегіями і тактиками учасників спілкування, становить собою складний синтез внутрішньомовних і поза­мовних (соціальних, психічних, психологічних та ін.) чинни­ків, які визначає конкретне коло форм життя, а результатом є формування різноманітних мовленнєвих жанрів. Кінцевий результат дискурсу — текст.

Дискурс постає як центральний момент людського життя "у мові" мовного існування людини. Створення типології дис­курсів, які обслуговують суспільство, має велике теоретичне і практичне значення. Серед пропонованих науковцями кла­сифікацій дискурсів — теле- і радіодискурс, газетний, теат­ральний, кінодискурс, літературний, рекламний, політичний, неофіційний, релігійний, фольклорний, міфологічний, міжкуль-турний, етикетний тощо¹. Ядром розрізнення дискурсів є "розмаїття сфер людської діяльності й спілкування". У такому випадку існують усі підстави виділяти і правовий дискурс.

Складниками дискурсу є мовленнєві жанри та мовленнєві акти. Мовленнєві жанри виявляються у типових формах ви­словлювання, до яких належать: ділові документи, листи, вій­ськові команди, наукові трактати, оповідання, романи та ін.

Спілкування людей відбувається у межах комунікативного акту, що охоплює учасників комунікації (адресанта і адресата) як носіїв соціальних ролей, психічних, психологічних й інших рис, духовних, естетичних ідеалів, пізнавальних особливостей і под.¹ Це спрямована мовленнєва дія, котра здійснюється відповідно до принципів і правил мовленнєвої поведінки, прий­нятої в певному суспільстві².

Отже, вивчення механізмів комунікації — це крок до су­часного вдосконалення міжособистісних взаємин. Комунікація відбувається в конкретному мовленнєвому спілкуванні.

Однак не секрет, що мовленнєва діяльність, як і будь-яка інша, може мати низку відхилень — комунікативних помилок чи невдач. Професор Ф. Бацевич називає такі типи помилок мовними (мовленнєвими) девіаціями*. Вони породжуються:

• неправильним добором слова, наприклад: Санаторійну зону спалахнули тривожні крики (М. Хвильовий);

• плеонастичними висловами: А над верхньою губою дрібно-дрібно, як вогкість на стіні, мокріє піт (В. Винниченко); Уся справа закрутилася через мертвий труп (А. Чехов);

• оксимороном: Ти дядюшки Макара не знаєш, значить помовчи за нього говорити (В. Винниченко);

• створенням ненормативних неологізмів: Я виходжу на безгранні поля (М. Хвильовий);

• скороченням синтаксичної структури: Напевне ж були живі люди, що теж хотіли і до дівчат та молодиць (Т. Осьмачка);

• трансформацією усталених виразів: він давав волю своїм рукам для всілякої роботи (А. Платонов);

порушенням дієслівного керування: Один ваш рух, один ваш крик... змусить мене на вас стріляти (Т. Осьмачка); Іноді передній із злодіїв зупинявся... й пильно дивився до станції (В. Винниченко);

• вживанням ненормативних сполучників: Куди блукав він до кінця дня, як проводив слідуючі, він докладно не тямить (І. Франко) тощо.

Галузеві комунікації тісно пов'язані з географічними, істо­ричними, господськими, культурними, релігійними умовами життя народу. Не становить винятку і правнича комунікація. Вона часто залежить і від ситуації, в якій відбувається спілку­вання, і від індивідуальних особливостей комунікантів, їхніх міжособистісних взаємин.

Правові тексти є джерелами правової інформації. На їх основі існують правові мовленнєві жанри: закони, підзаконні акти, судові рішення, правові звичаї та ін.