Білет №1

1. Зробити загальний огляд давньоукраїнської драматургії.

Найвищого розквіту давня українська драма ( її ще називають шкільною драмою) сягнула в першій половині ХУ111 століття. Походження драми пов’язане зі статусом церковних і світських навчальних закладів, у яких сценічні вистави були обов’язковими. Тексти шкільних драм в Україні писали викладачі й учні Києво-Могилянської академії. Твори мали віршовану форму, писалися книжною українською мовою з використанням силабічної системи віршування. Свій початок шкільна драма бере із 40-х років ХУ11 ст.. Теорію драми виклав у праці «Три книги про поетичне мистецтво один із найвидатніших державних і культурних діячів першої половини 18ст., ректор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович.Шкільні драми ставили під час різних свят, переважно на Різдво та Великдень, а також з нагоди урочистих подій. Ролі в спектаклях виконували лише юнаки. Більшість персонажів шкільної драми були алегоричними. Шкільні драми поділяють на: історичні драми, містерії – великодні та різдвяні спектаклі; міраклі – історії про життя, духовні подвиги та чудеса святих отців; мораліте – повчальні драми.

До нашого часу дійшли тексти понад тридцяти драм. Вони досить різноманітні за змістом, сюжетом, художньою вартістю, а одна з кращих - «Володимир» Феофана Прокоповича, написана 1705 року і цього ж року поставлена на сцені Києво-Могилянської академії. Слід відзначити, що у 18ст. вона поширювалася у рукописних списках і нині відомо шість рукописів. У центрі драми – князь Володимир. Це сильний, владний, розумний правитель, який дбає про благополуччя держави, її розквіт та перспективу. Автор драми відтворює сам процес прийняття рішення про запровадження християнства. Як звичайна людина князь вагається. Язичництво трактує як гальмо розвитку держави. А на християнство покладає надії. Та, прийнявши рішення, послідовно і жорстоко вимагає його виконання. Цю історичну драму присвячено покровителю Київської академії гетьманові Івану Мазепі. В основі сюжету – запровадження християнства в Київській Русі князем Володимиром. Дія відбувається у Києві протягом тривалого часу. Драма має алегоричний підтекст: в образі мудрого державця князя Володимира прославляється Іван Мазепа з його культурницькою діяльністю, а в сатиричних образах жерців Жеривода, Курояда і Піяра, які захищають язичництво, висміюються прихильники старовини. Алегоричність цих образів є бароковою ознакою.У драмі майстерно виписані такі історичні особи як князі Борис і Гліб, вбиті за наказом їхнього старшого брата Святополка. Тема – запровадження християнства на Русі, боротьба з язичництвом. Драму написано книжною українською мовою. Стиль урочистий, піднесений. Має 5 актів, пролог, епілог, закінчується традиційно – хором.

Вершиною давньої української драми є твір невідомого автора «Милість Божа…», у якій розповідається про початок Національно-визвольної війни 1648 – 1654 років під проводом Богдана Хмельницького. Гетьман прибуває на Запорожжя і звертається до козаків із промовою про важку долю України. Він прагне підняти народ на боротьбу з польською шляхтою, яка загарбала рідні землі. Автор розповідає про те, як козаки під мудрим керівництвом мужнього гетьмана отримали ряд перемог над польською шляхтою. Величною є картина, яка відображає тріумфальний в’їзд Богдана Хмельницького до Києва. Його вітають митрополит і народ. А персоніфікований образ України звертається до Бога, щоб Він допомагав Хмельницькому і дякує Йому за перемогу.

Українська шкільна драма є взірцем європейської духовної драми. Слід відзначити, що на цей період припадає розквіт інтермедій та вертепної драми. Інтермедії – це невеликі за обсягом комічні сценки або п’єси, які виконували між актами основного драматичного дійства. Вони мали за мету – дати відпочинок і розвагу глядачеві, стомленому серйозною дією. Інтермедії писали близькою народові мовою. Часто в їх основі – мотиви і сюжети з усної народної творчості, анекдоти. Саме з інтермедії бере свій початок український театр. Іх авторами і виконавцями найчастіше були учні тодішніх шкіл, студенти та мандрівні дяки ( бідні студенти Києво-Могилянської академії, які під час різдвяних та великодніх свят грою в інтермедіях, які часто самі ж складали, заробляли собі на прожиття). Вони ж створювали і вертепи. Вертеп – це старовинний пересувний ляльковий театр, який ставив релігійні й світські п’єси. Вертеп передбачав різдвяну драму і сатирично-побутову інтермедію. Перша частина вертепу – свята – мала досить стійку композицію. Вона оповідала про страшний злочин Ірода, який наказав знищити всіх немовлят у Віфлеємі. Про Марію з немовлям, волхвів, янголів, пастухів. Смерть карала Ірода, стинаючи йому голову, а Чорт волік його до пекла. Друга частина була комічною ( веселі дотепні сценки із життя звичайних людей, які сміялися, жартували, співали, танцювали), і глядачі від душі сміялися.

Слід відзначити, що релігійна дія вертепної драми тематично розподілялася на 5 частин: 1- звернення до глядачів; 2 – виклад дії; 3 – зав’язка; 4 – напружений стан; 6 – розв’язка. Дослідники виділяють такі різновиди вертепу:

Мімодрама – релігійні й мирські тексти переплітаються, діалоги та монологи розвинуті слабо, ролі виконують ляльки під спів хору;

Ляльковий вертеп – релігійна й мирська частини тексту чітко розмежовані, розвинуті діалоги й монологи, сцена – функціонально активний будиночок, ролі виконують рухомі ляльки, за яких говорить ляльковод, деколи – участь ансамблю.

Живий вертеп - у деяких текстах слабо розвинута мирська частина, ролі виконує багато людей, будиночок сценою не служить, ляльки статичні, розвинуті, активні діалоги, кожен актор має лише одну роль. Комбінований вертеп – поєднано гру людей і ляльок. Це знаходить продовження в наш час у професійних театрах. Дійство українського вертепу нині відновлює Спудейське братство Києво-Могилянської академії, яке у 1996 році створило діючий власний студентський вертеп.

Охарактеризувати образ повсталого народу в поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки».

Найвизначнішим твором ранньої творчості Тараса Шевченка стала поема «Гайдамаки», написана у 1841 році. Романтичний світогляд поета спонукав шукати сюжети в героїчному минулому України. То ж історичною основою твору стали події 1768 року, відомі в історії під назвою Коліївщина. Це літопис повстання українського народу проти утисків польського панства. Повстанці, переважно селяни, звалися гайдамаками. Під проводом запорожців на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Гонтою вони протягом двох місяців винищували польську шляхту, допоки російське військо за наказом Катерини 11, що таємно змовилася з поляками, хитрощами, зрадою підступно не придушило цей страшний для шляхти рух. Повстання гайдамаків було антифеодальним. Основними джерелами для написання поеми були: - народні перекази, легенди, пісні про гайдамаків; спогади очевидців, розповіді учасників повстання, зокрема діда Івана; історичні праці та художні твори українських, російських, польських учених і письменників про Коліївщину, зокрема «Історія русів».

Головним героєм поеми є повсталий народ. Про це свідчить і назва поеми. Образ повсталого народу розкривається через індивідуальні образи-персонажі Яреми , Гонти, Залізняка, Волоха, кобзаря, запорожця. Тарас Шевченко своєю поемою розвіяв міф багатьох істориків про гайдамаків як розбійників і лиходіїв.

Найяскравішим образом повсталого народу виступає Ярема-сирота безрідний, який з бідного попихача у корчмаря Лейби виріс в народного месника, хороброго воїна. Служник доброї, ніжної вдачі, він мовчки терпів образи, лайки хазяїна, не нарікав на долю, бо має щиру дівочу любов – Оксану. Але особисті почуття відступили у Яреми перед прагненням боротися за народне щастя. Він вирушає зі свяченим ножем до повстанців. Ярема, якому гайдамаки дали прізвище Галайда, ставши повстанцем, відчув, що в боротьбі за волю у нього «виросли крила». Народне повстання розігнуло пригноблену людину. Галайда стає грізною силою, месником, коли дізнається про мученицьку смерть титаря і викрадення Оксани. Але він мстить не лише за особисте горе, а за всі кривди народні. У боротьбі з ляхами пробудилася його гідність, громадянська свідомість. Образ Яреми виростає в уособлення борців проти гнобителів. Це реалістичний образ, поданий у романтичному дусі. Поет наділив свого героя винятковими рисами казкова сила, нечувана хоробрість. Водночас колишній наймит постійно з народом, ділить з ним ярмо неволі та радість перемоги над гнобителями. Ярема, як і всі повстанці, свято дотримується присяги. Вранці повінчавшись з Оксаною, увечері він повертається в загін Залізняка, якому став за сина. За відданість народній справі й прославився Ярема. Ярема не гине. Бо такі, як він, мають передати наступному поколінню естафету священної боротьби за волю.

Про загальнонародний характер гайдамацького руху свідчить те, що керівники повстання належать до різних суспільних прошарків того часу. Залізняк – сирота-наймит; Гонта – пан сотник, полковник Потоцького. Але діяли вони спільно, боролися за одну справу. Боротьбу проти поневолювачів гайдамаки називали «святою справою», адже «ножі освятили» в Лебедині. Увесь повсталий народ змальований виключно єдиним: «навіть жінки з рогачами пішли в гайдамаки»… Читати напам’ять уривок.

Білет №2