Вирок суду
Серед процесуальних актів особлива роль відводиться вироку.
Вирок – це рішення суду першої інстанції про винність або невинність особи (п.12 ст.32 КПК).
Згідно зі ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Саме цим визначається юридичне значення вироку, що і дає підстави вважати його одним із найважливіших процесуальних актів.
Вирок повинен бути винесеним на основі суворого дотримання законності, в результаті ретельного дослідження обставин справи, ним повинна бути встановлена об’єктивна істина по справі, він повинен бути обгрунтованим, справедливим, тільки при таких умовах вирок сприяє зміцненню законності, вихованню громадян.
Вирок постановлюється ім’ям України. Вирок – це акт, котрим держава Україна в особі українського суду виражає своє відношення до того діяння, яке було предметом розгляду, і до особи, котрій цей діяння інкриміновано в вину. Вирок, який вступив в законну силу, отримує статус закону, тобто він стає для даної справи таким же обов’язковим, як і закон, і ні приватні особи, ні установи, ні органи державної влади не можуть не підкорятися йому, оскільки він їх торкається.
Вступивший в законну силу вирок суду – закон для даної справи, однак на відмінність від закону він має індивідуальний характер: закон обов’язковий для всіх передбачених ним відношень, вирок же – закон лише для конкретної справи, остаточно вирішуючи лише ті відносини (кримінально-правові), які були змістом цієї справи.
Вирок підводить підсумок всієї процесуальної діяльності органів досудового розслідування, прокуратури і суду, визначає межі перегляду справи в апеляційному та касаційному провадженнях, а також діяльності органів, які відають виконанням вироку.
Виходячи з великого значення вироку, кримінально-процесуальний закон ставить до нього особливі вимоги. Вони стосуються його змісту, форми, структури, порядку постановлення, проголошення та набрання законної сили. При цьому однією з основних вимог, невід’ємною властивістю є його законність і обгрунтованість (ч.1 ст.323 КПК).
Законність як невід’ємна властивість вироку означає постановлення його з додержанням вимог чинного кримінального, іншого матеріального права (зокрема цивільного, трудового, на основі яких суд вирішує цивільний позов) та кримінально-процесуального закону.
Обгрунтованість вироку полягає в тому, що всі викладені в ньому висновки і прийняті рішення грунтуються на фактичних обставинах справи, тобто на фактах, які мали місце в дійсності і підтверджені повно, всебічно й об’єктивно доказами. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Обгрунтованість вироку передбачає необхідність його мотивування. Якщо обгрунтованість вироку відповідає на запитання, що покладено в основу висновків і рішень суду у вироку, то мотивованість – чому саме такий висновок і такий варіант рішення обрано судом; чому ці, а не інші докази взято судом до уваги і покладено в основу вироку; чому саме цей закон застосований при кваліфікації діяння підсудного; чому саме цей вид і цю міру покарання обрано судом; чому саме в солідарному, а не в дольовому порядку повинні відшкодовувати підсудні заподіяні ними збитки і т.д. Мотивованість вироку забезпечує переконливість в його правильності, справедливості для громадян, полегшує перевірку законності та обгрунтованості вироку вищестоящим судом.
Кримінально-процесуальний закон передбачає постановлення судом двох видів вироку – обвинувального і виправдовувального (ст.327 КПК).
У тих випадках, коли під час судового розгляду факт злочину і вина підсудного у його вчиненні беззаперечно знайшли своє підтвердження, суд постановляє обвинувальний вирок.
Обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.
Якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному поокарання, передбачене кримінальним законом. Суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на підставах, передбачених статтею 80 КК України (звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку).
Виправдувальний вирок постановляється, коли:
не встановлено події злочину;
в діянні підсудного немає складу злочину;
не доведено участі підсудного у вчиненні злочину (ч.4 ст.327 КПК).
Різні підстави виправдання по-різному впливають на долю цивільного позову. При виправданні підсудного через недоведення його участі у вчиненні злочину або при відсутності події злочину суд відмовляє у цивільному позові. Виправдання підсудного за відсутністю в його діях складу злочину тягне за собою залишення позову без розгляду (ст.328 КПК) і позбавляє права цивільного позивача пред’явити позов у порядку цивільного судочинства. Якщо при постановленні виправдувального вироку за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила злочин, залишається не виявленою, суд після набрання вироком законної сили виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, винної у вчиненні цього злочину.
Постановлення вироку відбувається в окремому приміщенні – нарадчій кімнаті, в якій у цей час можуть бути лише судді, які входять до складу суду в даній справі. Присутність у нарадчій кімнаті запасних суддів або секретаря судового засідання та інших осіб не допускається. З настанням нічного часу суд має право перервати нараду для відпочинку. Судді не мають права розголошувати міркування, що висловлювались у нарадчій кімнаті. Недодержання таємниці наради суддів є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і тягне за собою скасування вироку (п.8 ст.370 КПК).
Перед постановленням вироку відбувається нарада суддів під керівництвом головуючого, який послідовно ставить на їх вирішення перелічені в ст.324 КПК питання. При цьому кожне з них ставиться в такій формі, щоб на нього можна було дати позитивну чи негативну відповідь. Всі питання вирішуються простою більшістю голосів і ніхто із суддів не має права утримуватися від голосування. З метою забезпечення самостійності і незалежності суддів (народних засідателей) головуючий голосує останнім (ст.325 КПК).
При негативній відповіді на одне з трьох перших питань, перелічених в ст.324 КПК, а саме: 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний? 2) чи має це діяння склад злочину та якою саме статтею кримінального закону він передбачений? 3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину? обговорення наступних втрачає сенс, оскільки судді повинні в таких випадках постановити виправдувальний вирок. Коли ж судді дадуть позитивну відповідь на них, вони зобов’язані постановити обвинувальний вирок і обговорити решту питань. При вирішенні кожного окремого питання ніхто з суддів не має права утримуватися від голосування. Всі питання вирішуються простою більшістю голосів.
Обговоривши і прийнявши рішення по кожному з перелічених питань, суд переходить до складання вироку. Його пише мовою судочинства в даній справі один із суддів (головуючий), але підписують усі судді. Той із них, який залишився в меншості при обговоренні будь-якого із зазначених питань чи не згодний з постановленим більшістю суддів вироком у цілому, не звільняється від його підписання. Він має право викласти письмово свою окрему думку, яка приєднується до справи, але оголошенню не підлягає. Окрема думки судді має таке значення:
вона необхідна для самого судді, що залишився в меншості і котрий зобов’язаний підписати вирок, невідповідний його переконанню;
вона може бути врахована вищестоящим судом при перевірці справи в апеляційному чи касаційному порядку.
Після підписання вироку судді повертаються до залу засідання і головуючий або інший суддя проголошує вирок. Незалежно від того, чи слухалась справа у відкритому або закритому судовому засіданні, він проголошується публічно, а всі присутні в залі, включаючи і суддів, заслуховують його стоячи.
Проголосивши публічно вирок, головуючий роз’яснює підсудному, його законному представникові, а також потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та їх представникам зміст вироку, строки і порядок його оскарження та право подати клопотання про помилування. При постановленні виправдувального вироку суд, крім цього, зобов’язаний роз’яснити виправданому порядок відновлення його порушених прав. Не пізніше трьох діб після проголошення вироку його копія вручається засудженому або виправданому.
Кримінально-процесуальний закон встановлює структуру вироку і докладно регламентує його зміст. Вирок складається з трьох частин: вступної, описової і резолютивної.
У вступній частині вироку вказується, що він постановлений ім’ям України, зазначається назва суду, який виносить вирок, місце і час постановлення вироку, склад суду, секретар, учасники судового розгляду, перекладач, якщо він брав участь у судовому засіданні, прізвище, ім’я і по батькові підсудного, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості по особу підсудного, що мають значення для справи, і кримінальний закон, що передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний.
Зміст мотивувальної частини вироку залежить від його виду – обвинувального чи виправдувального.
Мотивувальна частина обвинувального вироку згідно з ч.1 ст.334 КПК має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких грунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом’якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необгрунтованою – підстави для цього.
Ч.2 ст.334 КПК зобов’язує суд наводити в обвинувальному вироку мотиви вирішення питань, пов’язаних з призначенням покарання, зокрема, мотивувати призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші міри покарання, не пов’язані з позбавленням волі; перехід до іншого, більш м’якого покарання і т. п.
Мотивувальна частина виправдувального вироку відповідно до ч.7 ст.334 КПК повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред’явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. При цьому не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого. Ця частина виправдувального вироку має містити також мотиви відхилення позову або залишення його без розгляду.
В резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені: прізвище, ім’я і по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбуття покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням; рішення про цивільний позов; рішення про речові докази і судові витрати; рішення про залік попереднього ув’язнення; рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і вказівка про порядок і строки оскарження вироку.
В резолютивній частині виправдувального вироку зазначається прізвище, ім’я та по батькові виправданого; вказується, що підсудний в пред’явленому обвинуваченні визнаний невинним і по суду виправданим; вказується про скасування запобіжного заходу, про скасування заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати і про порядок та строк оскарження вироку (ч.9 ст.335 КПК).
Резолютивна частина вироку повинна витікати з його мотивувальної частини. Протиріччя між мотивувальною і резолютивною частинами вироку, їх неузгодженість, наприклад, зазначення в резолютивній частині даних, про які нічого не вказано в мотивувальній частині вироку, є порушенням закону і тягне за собою скасування вироку.
Отже, як видно з викладеного вище, в системі судово-слідчих актів вирок займає надзвичайно важливе місце: ним вирішується кримінальна справа по суті і дається категорична відповідь на питання про винність чи невинність підсудного в тому злочині, яким йому інкримінується, і про ступінь його покарання.
Саме вироком суду, і тільки ним, громадянин може бути визнаним винним у вчиненні злочину і підданим кримінальному покаранню.
Кримінально-процесуальний закон передбачає постановлення судом двох видів вироку – обвинувального і виправдувального.