Розділ 3. УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ

Ключові програмні питання

3.1. Сутність, функції і принципи процесу управління

3.2. Методи управління діяльністю підприємств

3.3. Організаційні структури управління підприємствами

3.4. Вищі органи державного управління підприємствами та організаціями

3.1. Сутність, функції і принципи процесу управління суб’єктами господарювання

А. Об’єктивна необхідність і сутність управління суб’єктами господарювання

• Об’єктивна необхідність управління будь-яким суб’єктом господарювання обумовлена процесами поділу праці у виробництві чи іншій діяльності.

• Управління підприємством або іншим первісним суб’єктом господарювання — це постійний і системний вплив на діяльність його структур з метою забезпечення узгодженої роботи і досягнення кінцевого результату.

Б. Функції управління визначення управління з урахуванням його функцій

1 Планування — процес визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та сполучення індивідуальних завдань працівників підприємства або іншого суб’єкта господарювання для досягнення загального результату діяльності.

2 Організація — процес формування структури виробничо-господарської чи іншої системи, розподілу завдань, повноважень і відповідальності між працівниками суб’єкта господарювання для досягнення загальної мети його діяльності.

3 Мотивація — процес, що спонукає працівників до спільних узгоджених дій, які забезпечують досягнення поставленої загальної мети діяльності.

4 Контроль — процес визначення досягнутих за певний період результатів діяльності порівняння досягнутих результатів із запланованими і коригування діяльності, що в сукупності забезпечують виконання завдань плану на належному рівні.

***

Управління підприємством відображає сукупність взаємозв’язаних процесів планування, організації мотивації і контролю, які забезпечують формування та досягнення цілей суб’єкта господарювання.

В. Основні принципи організації процесу управління виробничим підприємством

• Економічність — досягнення максимально можливих результатів діяльності за мінімальних витрат.

• Системність — кожна ланка у виробництві розглядається як частина великої техніко-економічної системи, в яку вона входить.

• Пропорційність — постановка завдань, визначення засобів і способів їх здійснення з урахуванням необхідності дотримання узгодженого розвитку суб’єктів управління.

• Особиста матеріальна зацікавленість — здійснення матеріального заохочення працівників за результатами праці.

• Директивність, єдиноначальність і самоуправління. Принцип директивності застосовується в процесі управління державними підприємствами (організаціями). Єдиноначальність — принцип, за якого будь-яку управлінську ланку очолює керівник, який несе повну відповідальність за результати діяльності і має право підпису на банківських та інших юридичних документах. Самоуправління діє в ланках управління, де власником ресурсів і результатів діяльності є трудовий колектив (малі фірми, акціонерні товариства тощо).

3.2. Методи управління діяльністю підприємства

• Методи управління — це способи впливу на трудові колективи та окремих працівників, що об’єктивно необхідні для досягнення множинних цілей підприємства.

• За своїм змісту мотиви виробничої та іншої діяльності людей діляться на матеріальні, соціальні і примусові. Відповідно до цього прийнято розрізняти методи управління:

• економічні;

• соціально-психологічні;

• організаційні.

• Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси участі людей у виробничих (діяльницьких) процесах шляхом використання товарно-грошових відносин. Вони мають два аспекти реалізації.

Перший аспект — це управління, яке зорієнтоване на використання створеного на державному рівні економічного сегмента загального зовнішнього середовища. Його практична реалізація включає формування систем оподаткування і справляння мита, визначення амортизаційної політики, мінімальної заробітної плати тощо.

Другий аспект зв’язаний з управлінням, зорієнтованим на використання різноманітних економічних категорій (фінансування, кредитування, ціноутворення, економічні санкції тощо).

• Соціально-психологічні методи реалізують мотиви соціальної поведінки працівників.

• Рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього і професійно-кваліфікаційного рівнів спричинюють істотні зміни в системі ціннісних орієнтацій та структурі мотивації виробничо-господарської діяльності персоналу.

• Традиційні форми матеріального заохочення поступово витрачають свій сильностимулюючий вплив. Все більшого значення набувають такі чинники, як: змістовність і творчий характер праці, можливість проявлення ініціативи, соціальне визнання власної праці.

• Реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування і регулювання групової динаміки, розв’язання конфліктних ситуацій, гуманізації та демократизації будь-якої суспільно-корисної праці.

• Організаційні методи управління покликані реалізовувати мотиви примусового характеру. Їх застосування обумовлено зацікавленістю працівників у належній спільній організації праці. Вони являють собою комплекс способів і прийомів впливу на працівників, що базуються на використанні організаційних відносин та адміністративної влади керівників. Усі організаційні методи управління розділяються на регламентуючі і розпорядчі.

• Зміст регламентуючих методів зводиться до формування структури та ієрархії управління, делегуванню повноважень і відповідальності працівникам, визначення орієнтирів діяльності підлеглих, надання методичної, інструктивної та іншої допомоги виконавцям.

• Розпорядчі методи управління охоплюють оперативну організаційну роботу, тобто визначення і розподіл конкретних завдань виконавцям, контроль за їх виконанням, проведення нарад тощо.

***

Управління підприємством здійснюється шляхом використання всіх методів. Організаційні методи створюють передумови для використання економічних методів. Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні та економічні, створюючи разом необхідний арсенал засобів управління суб’єктами підприємницької діяльності.