5.2. Оцінка, класифікація та структура основних фондів а. Сутність і види оцінки

Оцінка основних фондів — грошове вираження їх вартості. Вона об’єктивно необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємств та інших суб’єктів господарювання (інтеграційних утворень).

Види оцінки основних фондів:

залежно від моменту проведення оцінки — за первісною або відновною вартістю;

залежно від стану основних фондів — за повною або залишковою вартістю.

Вартість основних фондів:

первісна (початкова) вартість — фактична вартість на момент проведення оцінки (кошторисна вартість будівництва виробничих приміщень, первісна вартість устаткування з урахуванням його транспортування та монтажу на місці експлуатації);

відновна — вартість відтворення основних фондів за сучасних умов виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Для забезпечення порівнянності вартісної оцінки основних фондів періодично проводиться їхня переоцінка за відновною вартістю;

повна (первісна й відновна) — це вартість у новому, не лише спрацьованому стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства протягом усього періоду їхнього функціонування;

залишкова — характеризує реальну їхню вартість, ще не перенесену на вартість виготовленої продукції. Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між повною вартістю та накопиченою сумою спрацювання основних фондів. Її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань і визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.

Балансова вартість групи основних фондів:

 на початок розрахункового року (БВ_оф)  обчислюється за формулою

БВ_оф = БВ_о + В_ноф + В_кр +В_рек – В_в – АВ_о, (5.1)

де БВ_о — балансова вартість основних фондів підприємства на початок року, що передував звітному;

В_ноф — витрати на придбання нових основних фондів;

В_кр — вартість здійснення капітального ремонту основних фондів;

В_в — вартість виведених з експлуатації основних фондів протягом року, що передував звітному;

АВ_о — сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному;

 на початок наступного за звітним року  враховуються абсолютні величини введення в дію та вибуття протягом звітного року, оскільки основні фонди мають діяти (не діяти) протягом усього наступного року незалежно від дати введення чи вибуття їх у звітному році.

Б. Класифікація основних фондів

Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення основних фондів підприємств є їхня класифікація: 1) видова (див. рис. 5.2)  використовується бухгалтерським обліком і статистикою; 2) укрупнена (див. рис. 5.3)  для розрахунків амортизаційних відрахувань.

Рис. 5.2 Видова класифікація основних фондів

Рис. 5.3. Укрупнення класифікація основних фондів

В. Структура основних фондів

Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, важливе практичне значення має викоремлення двох груп цих фондів:

активної, яка безпосередньо приймає участь у виробничому процесі й завдяки цьому обумовлює певний обсяг і належну якість виготовлюваної продукції; до неї переважно відносяться робочі машини та устаткування, вимірювальні та регулюючі прилади, обчислювальна техніка, що є складовою частиною АСУТП, а також деякі технічні споруди — гірничі виробки шахт, газові й нафтові свердловини та весь виробничий інструмент;

пасиву, що створює умови для здійснення процесу виробництва; вона охоплює будівлі, споруди, транспортні засоби, силові машини та устаткування, передавальні пристрої, господарський інвентар та інші основні фонди.

Видова (технологічна) структура основних фондів — співвідношення окремих їх видів (груп), виражене у відсотках до загального обсягу на підприємстві. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більша в їх складі питома вага активної частини.

5.3. СПРАЦЮВАННЯ, СТАРІННЯ, АМОРТИЗАЦІЯ ТА ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ

А. Спрацювання і техніко-економічне старіння

Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних фондів розуміють явище поступової втрати ними своїх первісних техніко-експлуатаційних властивостей (якостей), тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості — економічного спрацювання.

На швидкість і розміри фізичного спрацювання впливають такі основні чинники:

• надійність і довговічність засобів праці;

• спосіб експлуатації — екстенсивний чи інтенсивний;

• особливості технологічного процесу;

• якість технічного догляду й ремонтного обслуговування;

• кваліфікація робітників, обслуговуючого та ремонтного персоналу.

Форми фізичного спрацювання основних фондів за ступенем нагромадження і можливістю усунення:

усувне (тимчасове)  періодично усувається шляхом проведення відповідних ремонтно-профілактичних робіт (операцій);

неусувне (постійно нагромаджуване) — об’єктивно нагромаджується до граничної межі, досягнення якої зумовлює необхідність періодичної заміни повністю спрацьованих засобів праці.

Методи визначення ступеню фізичного спрацювання:

 за строками служби (експлуатації) — шляхом співставлення фактичних і нормативних значень для окремих елементів (однорідних груп) основних фондів з урахуванням ліквідаційної вартості;

 за даними обстеження технічного стану — шляхом обчислення середньозваженого відсотка спрацювання основних конструктивних елементів тих або інших засобів праці.

Техніко-економічне старіння основних фондів — це процес знецінення діючих засобів праці під впливом науково-технічного прогресу до настання повного фізичного спрацювання. Воно притаманне перш за все знаряддям праці й транспортним засобом.

Ступінь техніко-економічного старіння засобів праці (коефіцієнт К_тес) визначається за формулою

, (5.2)

де Ц_о, Ц₁ — ціна (повна вартість) відповідно застосовуваного та нового засобу праці;

П_о, П₁ — відповідно продуктивність цих же засобів праці чи витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці (транспортних засобів) можна усунути або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання й старіння засобів праці та формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв’язок (рис. 5.4).