Розділ 1. Біологія вугра

Царство:Тварини (Animalia) Тип:Хордові (Chordata) Інфратип:Хребетні (Vertebrata) Надклас:Кістковіриби (Osteichthyes) Клас:Променепері (Actinopterygii) Підклас:Новопері (Neopterygii) Інфраклас:Teleostei Надряд:Elopomorpha Ряд:Вугроподібні (Anguilliformes) Підряд:Anguilloidei Родина:Річковівугрі (Anguillidae) Рід:Річковийвугор (Anguilla) Вид:Річковий вугор європейський

Розповсюдження

Розповсюджений в північній Атлантиці від Скандинавії до Марокко, в річках басейнів Середземного і Балтійського морів, вздовж берегів Європи від Чорного до Білого морів. В Україні зустрічається у басейнах Дніпра та Дністра. Як вселенець відзначений у деяких водоймах Південної та Центральної Америки та Азії. Нерестує в виключно західній Атлантиці, в Саргасовому морі.

Будова

Тіло видовжене змієподібне, довжиною до 2 м, частіше 50—150 см. Вага до 4 кг, іноді до 6 кг. Самиці за розмірами більші за самців. Луска дрібна, малопомітна, шкіра вкрита слизом. Розрізняють дві форми вугрів — гостроголових та широкоголових. Голова невелика, трохи сплющена. Нижня щелепа довша за верхню, зуби дрібні. Очі невеликі, зяброві щілини вузькі. Спинний, хвостовий та анальний плавці зливаються у один плавець, який оточує задню частину тіла. Забарвлення може відрізнятись в залежності від віку та умов життя. Спина бура або темно-зелена, боки жовтуваті, черево жовтувате або біле. Особини які виходять у море для розмноження, стають чорними.

Спосіб життя

Зустрічається здебільшого у річках, віддає перевагу водоймам з густою рослинністю. У молодих особин яскраво виражений негативний реотаксис, потрапивши з моря до річки риби завжди йдуть проти течії. Оскільки вугор може дихати поверхнею шкіри, спостерігали випадки, коли риби переповзали на досить значні відстані вологою травою з однієї водойми до іншої. Дорослі особини мало рухаються у водоймі, довго живуть на одному і тому ж місці. Вугор активний тільки вночі, вдень ховається в природних укриттях або занурюється в мул на досить значну глибину (до 80 см). Молоді особини живляться личинками комах, дрібними ракоподібними та молюсками. Дорослі особини надають перевагу дрібній рибі. Живиться тільки в теплу пору року, взимку впадає в сплячку, занурившись у мул.

Розмноження

Личинка вугра – лептоцефал

Статевої зрілості самці досягають у віці 5 — 6 років, самиці у віці 6 — 7 років. Для нерестуриби виходять у море та здійснюють міграцію довжиною у кілька тисяч кілометрів. Риби рухаються на великих глибинах, при цьому змінюється їх зовнішній вигляд — збільшуються очі, забарвлення стає чорним, демінералізується скелет. Відкладання ікри відбувається у Саргасовому морі на глибині до 1000 м, після нересту дорослі особини гинуть. Личинки, що з’являються з ікри (лептоцефали), підхоплюються теплою течією — Гольфстрімом та за 2 — 3 роки досягають берегів Європи, де після складного метаморфозу, внаслідок якого розміри тварини зменшуються, лептоцефали перетворюються на так званих прозорих вугрів. Після цього молоді вугри заходять у річки. При цьому вверх річками підімаються переважно самиці. Самці надають перевагу солонуватій воді, внаслідок чого більша їх частина залишається у гирлах річок.

Спостерігали випадки, коли вугри переповзали з однієї водойми в іншу по вологій траві. У вологому повітрі без води вугор при t 24°C виживає до 36 годин, тому що його слизувата шкіра може споживати кисню більше 17 см3 у годину на кілограм ваги. Все-таки розповіді про те, що вугри виповзають по ночах на поля поїдати горох й, випущені на землю, вибирають найкоротшу відстань до найближчої води, не відповідають дійсності. Вибравши підходяще місце проживання, вугор живе там довго. Був проведений дослід: вугрів, виловлених в Ельбі, позначили кольоровими нитками й випустили вище й нижче за течією. Значна частина їх повернулася на колишнє місце. Вугор веде строго нічний спосіб життя. Весь світлий час доби він проводить біля притулок, найчастіше заривається в мулистий ґрунт, проникаючи в нього до 80 см, а за деякими даними, і до 1,5 м. Вночі, особливо хмарні й безмісячні, вугри виходять на полювання. Дрібні особини харчуються личинками водних комах, молюсками, хробаками й ракоподібними. У харчуванні великих особин більшу роль грає риба, головним чином дрібна і непромислова (окунь, йорж, плотва). Незважаючи на виняткову ненажерливість, вугор росте відносно повільно, але в дуже гарних умовах спостерігалися прирости до 500 см у рік. Сезон відгодівлі триває всю теплу пору року, із квітня до листопада. Взимку вугри не харчуються. Холодну пору року вони проводять у стані сплячки, зариваючись глибоко в мул. Самці, як правило, набагато менше самок, втім, отут ми й підходимо до самого цікавого.

Це й саме солоне місце в Атлантиці: вода Саргасового моря містить до 37 г солей на літр. Сюди й приходять європейські й американські вугри для того, щоб вимітати в глибині цього моря ікру й після нересту загинути. Лептоцефали піднімаються до поверхні й починають міграцію до берегів Європи й Америки. Вони пасивно розносяться течіями: потужний потік Гольфстріму доставляє до берегів Європи багато мільйонів лептоцефалів. Зрозуміло, більшість личинок гине на шляху від численних ворогів. Шмідт думав, що подорож лептоцефалів від Саргасового моря до берегів Європи триває 2,5-3 роки. Те, що личинки вугра розносяться течією пасивно, доводиться відсутністю в європейського вугра географічних форм. Всі вугри Європи відносяться до однієї популяції. Потомство вугра, що скотилося на нерест із Норвегії, може виявитися згодом в одній з рік Алжиру. Американський вугор нереститься також у Саргасове море, але центр нерестової площі розташований західніше місця нересту європейського вугра. Лептоцефали обох вугрів подібні, і відрізнити їх можна тільки по числу м'язових сегментів - міомерів, яких в американських лептоцефалів у середньому менше. У стадії личинки американські вугри проводять біля року. Очевидно, вони більше стійки до низької температури, тому що відзначалися випадки їхнього вилову в гирлових просторах рік Нової Англії при температурі 2-7 і навіть - 0,8°С (у затоці Наррагансет).

В 1960 р. у підмосковне озеро Селігер випустили 1,6 млн. скляних вугрів, закуплених у Франції. Вирощування вугрів варто продовжувати, тому що вугор росте повільно (масовий скат через 7-8 років), але дає прекрасне м'ясо, а споживає малоцінну рибу й дуже невибагливий. Ще більш перспективні вугрові ставкові господарства, коли риб поміщають у повністю контрольованих водоймах і вигодовують штучними кормами (в основному відходами боєнь). Штучне вирощування вугрів в ізольованих лагунах практикувалося в Італії ще в XI ст. За останні роки більших успіхів у вирощуванні вугра досягли японські рибоводи: вони вказують, що вугри дуже швидко звикають до неволі й збираються до годівниць навіть у світлий час доби. За допомогою вирощування вони одержують в 5 - 7 разів більше вугрів, чим за допомогою промислу. У Японії в обгороджених кутових частинах заток вирощують навіть молодь морських вугрів - щукорилого (Muraenesox cinereus) і конгера (Conger myriaster). Найбільше вигідно вирощувати вугра як додаткову рибу до коропа.

Розділ 2. Технологія культивування вугра індустріальними методами

Басейнові рибницькі господарства порівняноіз ставовими і саджалковими мають відповідні переваги, а саме: можливість регулювання умов утримання, інтенсивності і характеру водообміну та створення сприятливих термічного і хімічного режимів для вирощування риби; можливість цілорічного вирощування товарної продукції; реальність повної механізації і автоматизації рибницьких процесів; створення додаткових умов для очищення води і впровадження оборотної системи водопостачання; реальність надійного контролю умов утримування.

Як будівельний матеріал длядля спорудження басейнів використовують дерево, метал, скловолокно, бетон або пластмаси. За особливостями форми і конструктивних елементів розрізняють такі типи басейнів: круглі, прямокутні, вертикальні (силоси). Вони можуть знаходитися на відкритому майданчику чи в закритих приміщеннях, але краще розміщувати їх у закритих приміщеннях, оскільки при цьму легше створювати належні умови для риби. Кожен із типів басейнів має свої переваги та недоліки. Так, круглі басейни кращі, ніж прямокутні, оскільки в них немає мертвих зон, де накопичуються продукти обміну і рештки корму. Водночас перевага прямокутних басейнів полягає в ефективнішому використанні корисної площі, значно економиться площа при будівництві рибницьких силосних ємкостей, застосування яких забезпечує значне збільшення об’єму води на обмеженій площі. Висота силосів може досягати кількох метрів, їх можна споруджувати на відкритих майданчиках і в приміщенні. Вони мають форму циліндра з конічною основою, де осідає бруд. Випускання осаду, а також виловлення риби здійснюється через донний трубопровід. Рибницькі силоси – резервуари можна використовувати для вирощування форелі, коропа,рослиноїдних риб і тиляпій.

За басейнового вирощуванняздебільшого використовують високу щільність посадки і годівлю повноцінними комбікормами. Продукти життєдіяльності риб, рештки корму видаляються з басейну течією води. Ефективнісь вирощування риби визначається інтенсивністю водообміну та якості води. Водопостачання здійснюється механічно, тому потрібні водозабірні споруди, насосна станція, водоподавальні та скидні канали, а також великі споруди для очищення води,використаної басейновим рибницьким господарством.

У таких господарствах краще створювати оборотне водопостачання. Є промислові рибницькі підприємства, які використовують воду 10 разів, тобто надходження свіжої води становить усього 10% загального водообміму.

Циркуляція води з одночасним збагачення її киснем забезпечується роботою ерліфтів, при цьому кожен басейн оснащенний самостійною циркуляійною системою, що запобігає поширенню епізоотії.

Хоча витрати на спорудження циркуляційних установок можуть бути вдвічі більшими, ніж проточних, будівництво їх виправдане, оскільки за такого водозабезпечення досягається раціональне використання води і з’являється можливість регулювання і контролю умов середовища, що істотно впливає на ефективність рибництва.