Розділ 4. Проектування основних технологічних операцій у господарстві та їх автоматизація

Рибництво використовує засоби механізації як скла­дові і необхідні елементи інтенсифікації виробництва. Поряд із цим світова практика засвідчує сталу тенденцію зростання частки опла­ти праці у складі собівартості кінцевого продукту, впливаючи на механізм ціноутворення. У зв'язку з цим підвищення продуктив­ності праці при виробництві продукції рибництва завдяки використанню системи машин і механізмів є необхідною умовою загального прогресу. Для досягнення цієї мети використовують різні механізми і технічні засоби механізації, які поліпшують умови праці, збіль­шують результативність усіх ланок біотехнологічних процесів, сприяють росту рибопродуктивності водойм та зниженню собіварто­сті рибопродукції. Ринкові відносини поступово стають об'єктивною реальністю у виробництві риби, що логічно призводить до збіль­шення рівня оплати праці на всіх ланках технології виробництва продукції рибництва й, у свою чергу, впливає на собівартість про­дукції, на чому ми акцентували увагу вище, спираючись на світо­вий досвід. Саме в цьому зв'язку застосування системи машин і ме­ханізмів у процесі виробництва продукції рибництва сьогодні набу­ває виняткового значення.

Сформульована концепція засвідчує, що механізація рибниць­ких процесів є вагомою складовою технології виготовлення продук­ції рибництва, яка великою мірою визначає загальну ефективність виробництва.

Парк засобів механізації в рибництві нашої держави представ­лений системою машин і механізмів, переважна більшість яких за­стосовується у повсякденній практиці підприємств аграрного профі­лю, що викликає сумніви стосовно доцільності зупинятися на них спеціально.

Поряд із цим рибництво є своєрідним напрямом тваринництва, яке використовує певну кількість засобів механізації, які проекту­валися і будувалися спеціально для нього, що орієнтує на необхід­ність відповідної інформації.

На озброєнні багатьох рибницьких підприємств є також засоби механізації, створені безпосередньо у господарствах із використанням окремих вузлів і агрегатів серійних машин і механізмів різного походження.

4.1. Годівля молоді та дорослих риб

Годівлю вугрів за високих щільностей посадки розпочинають з личинкових стадій розвитку, коли молодь утримують у пластмасових ємностях чи інших конструкціях. Добова норма і кількість згодованого корму залежить від маси тіла молоді. Так, за середньої маси тіла 0,3-1 г добова норма корму становить 16 % маси тіла риби, яку згодовують за 8 і більше прийомів, у міру збільшення середньої маси до 1,5 г добову норму поступово скорочують до 11 % маси тіла риби, яку згодовують упродовж дня не менш ніж за 6 прийомів. У цей період використовують стартові повноцінні гранульовані комбікорми з вмістом протеїну не менше 40 % розмір крупки в яких має становити 0,4 – 1 мм. З віком і нарощуванням маси риби добова норма згодовування сухих гранульованих кормів зростають. З досягненням маси 10 – 15 г вугрів переводять на годівлю продукційними кормами з вмістом протеїну не менше 35 %.

Молодь і старші вікові групи вугра активно споживають пастоподібні кормо суміші, які виготовляють у господарствах безпосередньо перед згодовуванням. Якщо обсяги заготівлі кормів перевищують денні потреби, слід забезпечити їх заморожування і зберігання у морозильних камерах. Пастоподібні кормо суміші готують відповідно до харчових потреб вугрів. Для цього використовують переважно кормові засоби місцевого значення – малоцінну і дрібну рибу, рибне борошно, кормові дріжджі, рослинні компоненти, які подрібнюють і змішують у відповідних пропорціях з додаванням води. Густу пастоподібну суміш згодовують вуграм у вигляді грудок, коржів, брикетів.

Найактивніше вугрі споживають корм за температури води 20 - 31º С

Концентрація розчиненого у воді кисню має бути не нижче 6 мг/л, потрібно забезпечити ефективне вилучення продуктів метаболізму. За оптимальних умов витрати кормів для вирощування вугра не перевищують 3 кг на приріст 1 кг маси.

Основними поживними речовинами, що входять до складу кормів, без яких неможливий нормальний розвиток риб, є: протеїн з незамінними амінокислотами, жир з незамінними жирними кислотами, прості і складні вуглеводи, мінеральні речовини і вітамінно-ферментативі комплекси.

Протеїн. У процесі обміну речовин головне місце приділяється протеїну - основної складової частини живої матерії, що утворює найбільшу частину органічної речовини тіла.

Протеїн необхідний організмові як матеріал, що йде на побудову тканин і органів протягом всього життя організму риби. У травному тракті протеїн, що входить до складу кормів, під дією гідролітичних ферментів протеїназ (пепсину, трипсину, хімотрипсина та ін.) і поліпептидаз кишкового соку розщеплюється до пептидів і амінокислот, що надходять через слизову оболонку кишечника в кров.

Протеїн, який є в кормах, включає білкову і небілкову форми азоту, що розрізняються по якості, але обидві необхідні організмові для його нормальної життєдіяльності. Протеїн, що містить небілкові форми азоту, володіє меншим біологічним ефектом, ніж протеїн з білковими формами азоту. Серед небілкових форм найбільш корисними є азот амінної форми, за ним йде аміачний азот, і найменш корисним є амідний азот.

Якщо раціон для риб має достатня кількість жирів і вуглеводів, то білки звичайно використовуються в білковому обміні для росту тіла організма. При нестачі в кормі жирів і вуглеводів білки можуть використовуватися як джерело енергії у функціональному обміні. Це неекономно, оскільки білок ^__ найбільш дорога складова частина корму.

Говорячи про харчову цінність білків, варто мати на увазі їхній амінокислотний склад. Біологічна цінність кормових білків обумовлена в основному ступенем їхньої асиміляції в організмі. Однак твердження, що біологічна цінність білків вища, чим ближчий її амінокислотний склад до таких білків споживаючого організму, не завжди справедливо. З наявних у літературі матеріалів випливає, що амінокислотний склад тіла можна використовувати лише як приблизний орієнтир для розробки норм амінокислотного харчування

Загальними для всіх білків є 24 амінокислоти. Однак харчова цінність білків, залежить не від їх загального амінокислотного складу, а від наявності в них незамінних амінокислот. Вважається, що незамінними є ті амінокислоти, синтез яких в організмі не відбувається або йде недостатньо швидко для задоволення фізіологічної потреби. Для риб незамінними є ті ж 10 амінокислот, що і для теплокровних тварина-аргінін, гістидин, ізолейцин, лейцин, метіонін, лізин, фенілаланін, треонін, триптофан і валін.

Характерно, що потреба риб у білках значно вище, ніж у теплокровних тварин. Оптимальний рівень білків у кормах для молоді лососевих риб встановлений у межах 40—55%, для дорослої риби—35—40%. Така ж кількість білка повинна знаходитися в кормах для вугра. Короп і канальний сомик мають потребу в меншій кількості білка—30—38%. У той же час стартові кормосуміші для, ранньої молоді усіх видів риб повинні бути насичені білком у максимальному ступені (50—55%).

Засвоєння рибами білків залежить від їхньої видової приналежності, віку, температури і солоності води, концентрації білків у їжі і її походження. Ефективність утилізації білків знаходиться в тісному взаємозв'язку з енергетичною забезпеченістю їжі. Найбільш ефективними вважаються комбікорми з загальним змістом 40—65% калорій за рахунок білка. Оптимальний рівень білка в кормі залежить від виду основного джерела енергії. Якщо це жири, то концентрація білка, що забезпечує максимальний ріст риби, менша, а якщо джерелом енергії є вуглеводи, то відповідно більша. Крім того, утилізація білка підвищується в міру зростання рівня жиру в кормі до оптимальних значень. При використанні повноцінних кормів, представлених у сухому гранульованому виді, на 1 кг приросту риби потрібно 550— 600 г білків. Перевищення цього рівня свідчить про дисбалансований раціон і неповноцінність кормового білка.

Жир. Він є найважливішим джерелом енергії. Жири поділяють на прості або нейтральні, що представляють собою ефіри жирних кислот і спиртів (тригліцериди), і складні (фосфоліпіди, гліколіпіди, сульфоліпіди). Виділяють продукти розпаду простих і складних ліпідів, що зберігають загальні фізико-хімічні властивості жирів (жирні кислоти, моно- і дигліцериди, стериди та ін.). Жирні кислоти, у свою чергу, поділяють на насичені і ненасичені. Останні мають у структурі неграничні (подвійні і потрійні) зв'язки. До насичених жирних кислот відносяться масляна, арахіновая, бегенова, стеаринова та інші кислоти, до ненасичених — пальмітинова, олеїнова, лінолева, ліноленова, арахідонова та інші кислоти.

В організмі риб жири гідролізуются ліпазами і фосфоліпазами і використовуються головним чином в енергетичних цілях. У тканинах частково жири приєднуються до фосфоліпідів. Характерною рисою ліпідів у риб є наявність великої кількості поліненасичених жирних кислот, що містять 20—22 атома вуглецю з п'ятьма або шістьма неграничними зв'язками. Тому збалансований раціон для риб повинен містити в основному м'які жири, що засвоюються на 90—95%. Тверді жири володіють невисоким біологічним ефектом і засвоюються значн гірше — на 60—70% (правда, при збагаченні корму комплексом поліненасичених жирних кислот поживність твердих жирів підвищується)

Як джерела жиру (в основному для лососевих) рекомендується використовувати фосфатиди, рослинні олії, риб'ячий жир.

Не можна застосовувати бавовняну олію, оскільки в ній міститься циклопропенові жирні кислоти, що сповільнюють ріст і спричиняють канцерогенну дію.

Вуглеводи. У раціонах риб і інших тварин вуглеводи є джерелом легко доступної і дешевої енергії. Їх поділяють на прості (нездатні до гідролізу) і складні (що гідролізуються на прості). Прості вуглеводи поділяють на триози, тетрози, пентози, гексози, октози, нонози і декози. Найбільше значення в харчуванні риб мають пентози і гексози (рибоза, глюкоза, фруктоза, галактоза). Складні вуглеводи складаються з олігосахаридів і полісахаридів. До першої групи відносяться дисахарид-сахароза, мальтоза, лактоза, целлобіоза. Часто олігосахариди і прості вуглеводи називають цукрами. До другої групи вуглеводів — полісахаридам — відносяться глікоген, крохмаль, геміцелюлоза, целюлоза й ін.

Джерелами вуглеводів у кормах для риб є рослинні компоненти і продукти мікробіологічного синтезу.

Мінеральні речовини. Вони як неорганічна частина тіла надзвичайно необхідні рибам, хоча їхня роль і фізіологічна дія з'ясовані не до кінця. Це можна пояснити особливістю мінерального обміну риб, при якому значну частину неорганічної речовини риба одержує з води через зябра, слизуваті покриви ротової порожнини і шкіру.

Для нормального розвитку рибам необхідні такі речовини, як кальцій, фосфор, магній, калій, натрій, сірка, хлор, залозі, мідь, йод, марганець, кобальт, цинк, молібден, селенів, хром, олово. У тканинах риб виявлені такі мінеральні речовини, як фтор, нікель, бор, миш'як, ванадій, кадмій, барій і стронцій. Однак потреба риб у цих речовинах ще не визначена.

Гарними джерелами мікроелементів є хвойне борошно і борошно з водоростей. Велика кількість мінеральних речовин містять рибне і м’ясо-кісткове борошно.

Через гострий дефіцит і високу вартість кормів тваринного походження, продукційні корми для риб, що базуються на основі рослинного (шротів олійних культур, гороху) і мікробного протеїну, одержуваного на різних субстратах, являються в даний час найбільш перспективними, що дозволяють розширити їхнє виробництво і знизити вартісні витрати на одиницю приросту риб.

Установлено, що в період товарного вирощування рибне борошно є бажаним, але не обов'язковим компонентом у складі повноцінних кормів для коропа.

На ряду з основними поживними речовинами велике значення має наявність у кормах для коропа вітамінів. Варто врахувати, що потреба у вітамінних добавках у риб змінюється значною мірою в залежності від складу кормів, віку риб, умов та інших факторів. Однак, з огляду на накопичений у рибоводній практиці досвід, крім чисто рибних преміксів гарні результати можна одержувати при введенні в коропові корми виготовлених промисловістю преміксів для птахівництва. Поряд з цим варто мати на увазі що вводяться в склад кормосумішей кормові дріжджі (10-15%),вони можуть задовольнити мінімальну потребу коропа у вітамінах групи В.