3. Проблеми освіти в країнах, що розвиваються, й основ­ні шляхи їх вирішення

Головною проблемою в галузі освіти для країн, що розвиваються, є ліквідація неписьменності. Тривале коло­ніальне панування, слабкий економічний розвиток, вкорі­нені етнічні та родові регресивні традиції призвели до значного відставання цих країн в організації освіти і забез­печенні грамотності населення. Наприклад, у Непалі, Бан­гладеш, Ірані, Індії частка грамотного населення становить лише 20%, а в Афганістані, Мавританії, Судані, Чаді — не

більше 10%. У 30 країнах, що розвиваються, взагалі від­сутнє законодавство про обов'язкову освіту, в 48 держа­вах рівень обов'язкової освіти обмежується 5-6 роками. Але й ці вимоги не виконуються. За даними ЮІ ШСКО, у 88 країнах, що розвиваються, лише 60% дітей навчається протягом 4 років, тобто досягають рівня елементарної грамотності. У цілому неписьменність у світі зменшується, хоча й дуже повільно. Розрив у рівні освіти між населенням індустріальних держав і країн, що розвиваються, у 90-х роках не тільки не скоротився, а навпаки, збільшився. Вирішити цю проблему можливо тільки спільними зусил­лями світової громадськості разом з урядами країн, що розвиваються. Необхідно залучити значні фінансові ресур­си міжнародних організацій, урядів та приватних осіб, на ці кошти побудувати освітні установи, підготувати вчите­лів, закупити обладнання та підручники. Це, безумовно, дуже складне завдання для слабких економік країн, що розвиваються, але ті, хто дбає про майбутнє, — піклуються про освіту.

4. Постіндустріальне (інформаційне) суспільство.

Сучасний світ увійшов у III тисячоліття. До цього важливого рубежу людство підійшло з великими досягненнями і великими втратами. Сьогодні всіх цікавить запитання: яке майбутнє нас чекає? Яким шляхом буде розвиватися цивілізація у XXI ст.? Прогнозувати майбутнє завжди важко, і тому дослідники дають різні відповіді на ці запитання. Чимало прихильників здобула теорія постіндустріальної цивілізації. Відповідно до неї доба ін­дустріальної цивілізації завершилась і людство (або його значна частина) увійшло до наступного етапу розвитку — етапу постін­дустріальної цивілізації.

Якими є ті тенденції, що притаманні новому етапу цивілізаційного розвитку людства?

Велику роль відіграватимуть досягнення НТР, які повинні якісно змінити всю структуру виробництва. Унаслідок цього воно стане більше зорієнтованим на задоволення потреб людини, максимально активізує творчі здібності людини, від якої вимагатимуться ґрунтовні знання, уміння самостійно приймати рішення і швидко реагувати на зміни ситуації. Зникнуть притаманні індустріальній цивілізації величезні заводи і фабрики, які завдавали чимало шкоди навко­лишньому середовищу. Замість них набудуть поширення невеликі підприємства, безвідходні технології, використання синтетичної сировини замість природної, нових джерел енергії, суворе дотриман­ня екологічних норм. Завдяки цьому стане можливим подолання численних екологічних проблем, які також стали одним з наслідків індустріалізації.

Існують підстави для того, щоб стверджувати про початок бурх­ливої деурбанізації — зменшення кількості населення міст. В ін­дустріальну епоху за містами встановилася роль адміністративних, промислових і культурних центрів. В останній час у розвинутих країнах спостерігається тенденція зростання кількості людей, що не бажають оселятися у мегаполісах і віддають перевагу про­живанню у садибах сільського типу за їхніми межами. Завдяки комп'ютерам та електронним засобам зв'язку людина не почуває себе відокремленою від зовнішнього світу і може не лише відпо­чивати, а й працювати.

Ймовірно, що постіндустріальна епоха спричинить чимало змін у соціально-політичній сфері. Багато дослідників схиляється до думки, що держава, зменшуючи безпосереднє втручання в еко­номіку і суспільне життя в цілому, перш за все намагатиметься займатися захистом прав людини, урегулюванням соціальних кон­фліктів, попередженням правопорушень і підтримкою законності. Державній владі повинна бути притаманна децентралізація, на­магання зробити її більш демократичною, наближеною до потреб людини. Збільшаться повноваження регіональних і муніципальних органів.

Суттєві зміни повинні відбутися у духовній сфері. Наприкінці XX ст. спостерігалася криза існуючих систем цінностей. Унаслідок цього відбувається відродження інтересу до релігії, яка впродовж тисячоліть була для людини джерелом духовної сили і хранителем цивілізаційних традицій. Поряд із цим спостерігається розчарування у «масовій культурі» і зростання популярності «високої (елітарної) культури». На підставі цих явищ висуваються прогнози майбутнього духовного оновлення людства.

Важливою тенденцією, що, ймовірно, буде визначати подальший розвиток людства, вважається глобалізація (поширення дії певних факторів за межі окремих державних територій у всесвітньому масштабі). Чимало дослідників убачають у глобалізації ознаку по­чатку формування єдиної планетарної цивілізації. Унаслідок цього суттєво посилюється взаємозалежність локальних цивілізацій, котрі сьогодні вже нездатні вести окреме ізольоване існування. Події, що відбуваються у тій чи іншій країні, досить часто впливають на долю її сусідів, а інколи і світу в цілому. Глобалізація має як негативні прояви (світові війни, великі економічні кризи, за­гроза використання зброї масового знищення), так і позитивні аспекти (формування системи всесвітнього розподілу праці й сві­тового ринку, посилення авторитету міжнародних організацій, обмін культурними здобутками і науковими знаннями, поширення оптимальних форм економічного, соціального і політичного життя, вирішальні обмеження сфери військового виробництва).

Наведені тенденції мають узагальнений характер і на думку тих, хто їх визначив, є лише тимчасові, а тому в майбутньому можуть сформуватися нові цивілізаційні основи. Якою саме буде цивілізація XXI ст.? Що нас чекає: апокаліпсис чи золотий вік? Відповідь на ці питання дасть сама людина.

5