Атеїстичний екзистенціалізм

Основна увага атеїстичного екзистенціалізму спрямована на свідомість людини, що втратила віру, і тому є розколотою, внутрішньо суперечливою, часто безпорадною.

Термін «атеїстичний екзистенціалізм» увів французький філософ Жан-Поль Сартр (1905—1980) для позначення як власної філософії загалом, так і нової форми атеїзму зокрема. Відмітною рисою концепції французького мислителя була критика атеїзму марксистського. Сартр підкреслював, що його атеїзм не схожий на той, який витрачає свої зусилля, щоб довести, що Бога не існує. За його словами, немає жодного доказу неіснування Бога. Атеїзм, переконував філософ, це безпосереднє визначення позиції щодо проблеми, яка виходить за межі нашого досвіду. Існування Бога Сартр не заперечував, обмежуючись хіба що особливою думкою щодо принципу креаціонізму: він відкидав можливість творення світу, але тільки таким Богом, який дуже схожий на ті уявлення, що побутують серед віруючих. Він визначає Бога як «чисту суб'єктивність», а «буття феноменів», тобто предметів людського досвіду, називає «чистою об'єктивністю». Через суперечність суб'єктивності і об'єктивності, гадав Сартр, Бог не тільки не може створити «буття феноменів», але навіть мати уявлення про нього. Завдяки онтологічній відмінності Бога як «чистої суб'єктивності» є неможливим будь-який його вплив на створений світ.

Ця точка зору називається індепендентизм («незалежність»). Вона лежить в основі тлумачення Сартром абсолютної свободи людини. За словами французького філософа, людина «приречена» на свободу, яка є важким тягарем і навіть карою для неї. Втративши віру в докази буття Бога, людина почуває себе надто розгубленою, дезорієнтованою в житті. Їй незатишно без Бога. До того ж, якщо Бога не існує, твердив Сартр, то ми позбавлені будь-яких моральних цінностей і настанов, які б виправдовували наші вчинки. Тоді все дозволено. Але підґрунтям будь-якої моральності може бути тільки віра в Бога. Ототожнюючи моральність і релігійність, Сартр вважав модифікацією «ідеї святості» будь-яке серйозне, відповідальне і захоплене ставлення людини до своєї діяльності, що поціновується нею як служіння людям чи людству загалом.

Гуманістичні рухи вільнодумства

Сучасне вільнодумство розвивається під впливом глобальних проблем, що виникли в XX ст., глибоких роздумів людства над шляхами свого подальшого прогресу, майбутньою долею людини. Домінуючим напрямом розвитку суспільства — у цьому вільнодумці єдині — є гуманізм. Та в поясненні сутності гуманізму такої одностайності немає.

Гуманізм (лат. humanus — людяний, людський)— історично плинна система поглядів, що визнає цінність людини як особи, її право на свободу, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей.

Є кілька концепцій гуманізму: секулярний, етичний, еволюційний, натуралістичний тощо.

Секулярний гуманізм. У його основу покладено вимогу всебічного розвитку науки, поза якою, на думку представників цієї концепції, гуманізм є чимось абстрактним. Наука, що є формою поведінки людини і методом дослідження природи, у свою чергу, повинна бути спрямована на зміну суспільства і людини. Обстоюється необхідність не лише раціональних засобів пізнання дійсності, а й етичного виховання, мета якого — моральне зростання людини. Важливими завданнями вважається боротьба за міжнародну безпеку, права людини, автономність освіти щодо релігії, контроль за розвитком виробництва і технологій, створення відкритого суспільства.

Етичний гуманізм. Ця концепція ґрунтується на принципі людської відповідальності і особистої оцінки всього, що відбувається у світі. Гуманізм ідентифікується як моральна революція, що відкриває людський аспект життя, на який тиснуть сучасні технології. Шлях до такої революції — нова етична релігія, що здатна у поєднанні з освітою відновити «істинну сутність людини».

Еволюційний гуманізм. Це найпоширеніша система гуманізму. Втілення цієї концепції в життя, на переконання її фундаторів, приведе до гуманістичної революції — нового мислення, що базується на еволюціоністських та гуманістичних ідеях. Теорія еволюції, на їхню думку, здатна забезпечити вирішення глибоких проблем, які стоять перед людством, зокрема обґрунтувати таку модель суспільства, яка б обмежувала людські інстинкти і рятувала б людство від жорстокості та непізнаванності світу. З метою створенння єдиної системи поглядів на світ, людство і суспільство вони написали спочатку «Гуманістичний маніфест І», згодом «Гуманістичний маніфест II» — програмні документи гуманістів усіх країн. Людська еволюція розглядається в цих працях не тільки як біологічна, а й психосоціальна, тобто така, в якій діє механізм культурної традиції, що включає самореалізацію і самовідтворення інтелектуальної продукції. Ці стадії взаємопов'язані між собою і спрямовані на постійне удосконаленя системи. Виступаючи за природні процеси еволюції, прибічники цієї теорії вважають її вченням не лише про минуле, а й про теперішнє і майбутнє.

Еволюція культури виявляється у зміні культурних досягнень і їх закріпленні в традиціях. У контексті даної еволюції розглядається і еволюційна етика, яка визначає поняття добра і зла, зразки правильного і неправильного, а морально істинним вважає тільки те, що узгоджується із загальним еволюційним напрямом. Однак який напрям вважати правильним, коли існують різні еволюційні теорії (дарвінізм, неодарвінізм, ламаркізм, сучасні теорії еволюції)? Відповідь єдина — необхідна нова релігійна система, яка б замінила різноманітні релігії, що конфліктують, борються за духовність людини; необхідний новий погляд на Всесвіт із новою роллю людини в ньому.

Натуралістичний гуманізм. За своєю суттю близький до еволюційного. Його прихильники вважають, що розум людини є результатом її психофізіологічного розвитку і еволюційного прогресу. Основні завдання натуралістичного гуманізму — служіння людству в єдиний раз даному житті, заперечення усіх видів надприродного на підставі того, що розум, наука і демократія поціновуються як сили, які приводять людину до щасливого життя та вирішення усіх її проблем.

Ідейна неоднорідність складу гуманістичних організацій не дає їм змоги ефективно використати наявні можливості. Тому вони все частіше об'єднуються під егідою різних комітетів. Найвпливовіший серед них — Комітет з наукових досліджень паранормальних явищ, заснований Петером Куртцом у 1976 р. На сьогодні він налічує до ста організацій. До нього належать відомі філософи, соціологи та психологи. Видається журнал «Скептичні дослідження». Відомим є і Комітет із секулярного гуманізму, який став основою для створення у 1984 р. міжнародної Академії гуманізму. Її завдання — дослідження походження та історії релігії, всебічний аналіз гуманістичної, етичної думки минулого, захист і пропаганда наукових теорій, вирішення актуальних проблем людства. Аналіз гуманістичних рухів засвідчує, що сучасному вільнодумству властиве прагнення не стільки заперечувати релігію, скільки відроджувати релігійність у нових формах і модифікаціях або трансформувати її в гуманістичне вчення.