Думки класоводів щодо безоціночного навчання у початковій школі

● Що робити з оцінками? Ми, вчителі, зачаровані ними, зачаровуємо ними дітей. Батьків. Заради чого це? Як казав про оцінки В.О.Сухомлинський, ми самі створюємо собі ідола, віримо в його силу і служимо йому. Може, це заради дітей. А, може, для того, щоб скласти на них наші педагогічні помилки? Кожен робочий день доводить, що оцінки народжують непорозуміння. В учнів розвивається схильність до високих оцінок, вони придумують всілякі хитрощі для запобігання поганих оцінок. Піднімають руку на уроці не заради інтересі, чи активності, а щоб догодити вчителю. Діти чекають, що зараз викличуть до дошки, хвилюються: «Аби не мене!» вони бояться вчителів, їх оцінок. А вчитель повинен так організувати педагогічний процес, щоб клас повірив в його справедливість, доброзичливість. Менше карати, сварити, вимагати, а більше посміхатися, співчувати, заохочувати, менше контролювати, а більше довіряти, менше запитувати, а більше пояснювати. Треба, щоб дитина повірила в нас. Але чи допоможуть в цьому оцінки?

Задоволені ними будуть тільки деякі учні, бо оцінки ділять дітей на групи: «хороших» і «поганих». Оцінки заважають згуртувати колектив. Виходить, що в оцінках більше влади, ніж педагогіки. А навіщо вчителю влада, якщо його люблять діти за досвід, майстерність, доброту? Висновок: радісний, оптимістичний педагогіці оцінки не потрібні. Виховній і навчальній роботі потрібні співробітництво, любов, педагогічна майстерність, повага, оптимізм.

Оцінка може бути дидактичним інструментом. А не характеристикою дитини. Треба вчити здійснювати самоконтроль, виявляти критичність і самокритичність, давати самооцінку, але не позначкою-цифрою, а змістовну, пізнавальну: чого навчилися? як? які шляхи вдосконалення?

Самоконтроль і самооцінка – необхідні компоненти навчальної діяльності. Важливо, щоб кожен учень змагався сам з собою. Зі своїми вадами і зміцнював своє «Я» серед однокласників.

О.М.Лобановська

● «Не допускайте. Щоб єдиною метою перевірки знань було – поставити учневі оцінку. Нехай якнайчастіше оцінювання знань поєднується з іншими цілями. Передусім з новим осмислюванням, розвитком, поглибленням знань. Не допускайте крайності – оцінювання відповіді, кожної письмової роботи – це призводить до негативних результатів» (В.О.Сухомлинський).

Читаючи ці настанови В.О.Сухомлинського, ставиш собі запитання: «Чи можна оцінювати те, чого ще не вміють робити діти?» Коли дитина приходить до школи, вона тільки починає всього навчатися. Ми говоримо «вчитися», але це не означає, що, переступивши поріг школи, дитина одразу починає здобувати знання з предметів, засвоювати певні уміння і навички. Насамперед, вона вчиться працювати, мислити, спостерігати.

«Необхідно навчити дітей працювати, думати, спостерігати, розуміти, що таке розумова діяльність, що означає добре працювати – і тільки тоді можна ставити оцінку за успіх» (В.О.Сухомлинський).

І знову виникає питання: якщо оцінювати роботу учня, то чи повинна ця оцінка бути бальною? Чи завжди вона об’єктивно відображає рівень здобутих знань? Як можна порівняти знання дітей, які зробили 3 і 5 помилок? Оцінка у балах… Чи не є вона тим самим бар’єром, який заважає учневі досягнути кращих результатів у навчанні? Чи не веде до самозаспокоєння дитини і, як результат, зниження рівня знань навіть систематичне отримання високого бала? І, звичайно, немає потреби говорити про негативний вплив на почуття власної гідності поганих оцінок.

Чи є цьому альтернатива? Звичайно є. Необхідно пояснити дитині і батькам, що найбільша цінність у навчанні – знання. І скільки б знань не здобували діти, їх завжди буде мало. В учня попереду завжди має світитися вогник, до якого він поступово йде, і радість. Коли досяг поставленої мети. Бажання не тільки бачити новий вогник, а йти до нього знову.

Отже, навчання, коли знання школяра оцінюються не балами, а лише судженнями вчителя про успіхи, яких він досяг, і є та можливість створювати вогники нових знань. Саме про успіхи повинен говорити вчитель дітям, даючи їм можливість повірити в те, що вони можуть працювати успішно.

Л.І.Лаптєва

● Маючи трирічний досвід роботи саме з без оціночним навчанням у початковій школі, хочеться зробити висновок: система без оціночного навчання гідна наслідування і корисна для поширення у школах різних типів.

Приємно вражає вчителів і батьків бажання учнів вчитися заради знань, а не заради оцінки. Особливе значення воно має для першокласника. Малюк приходить до школи з метою вчитися, дізнаватися щодня про щось нове, цікаве. Корисне, а оцінки цю мету руйнують, створюють стан змагань за них. Бувало, на запитання батьків: «Як справи у школі? Що нового ти дізнався?» першокласник з гордістю пропонував подивитися на його велику оцінку у щоденнику, а в ньому – велика, на два рядки, трійка. Хлопчик не розуміє хвилювання батьків: «Чому трійка? Що ти не зміг чи не встиг зробити?» А дитина не в змозі пояснити – як? і – чому? Оцінка є, а чого навчився, про що йшлося на уроці, яку тему вивчали, - він не знає, бо вся його увага була спрямована на здобуття саме оцінки. Для дитини корисніше на кожному уроці діставати не цифру-оцінку, а усне повідомлення вчителя, яке сприяло б її подальшому розвитку, бажанню вчитися, пізнавати навколишній світ, мандрувати країнами математики, читання, мови, каліграфії, природи, етики, естетики. Для цього доцільно застосовувати спонукальні до дій моральні оцінки:«Молодець!», «Дуже добре!», «Старайся!», «Добре, але намагайся писати уважніше!», «Можеш краще!», «Пиши охайніше!», «Вже краще!», «Продовжуй і далі так гарно працювати!» і т. ін..

Прочитавши чи почувши ці знаки уваги, задоволення, спонукання, учень прагнутиме бути кращим, дізнаватися якомога більше нового. І інтерес, допитливість його підніметься до найвищої межі. А бажання ходити до школи, вчитися, читати книжки, розв’язувати математичні та логічні задачі й приклади, вести пошукову роботу з природознавства, етики, українознавства, писати уважно і охайно – буде безмежним.

У ситуації, коли учень не зможе правильно виконати завдання, або не встигне його зробити за часом, він не буде лякатися оцінки, над ним «не нависне дощовою хмарою» двійка. Дитина зможе ще раз (без відчуття страху) перепитати вчителя, послухати його пояснення, і мета свідомого навчання буде досягнута.

Таким чином, зусилля дитини будуть спрямовані на досягнення нових позитивних висот, на пошук нових знань.

Закінчується третій рік освіти за системою без оціночного навчання. Мені дуже приємно бачити яскраві очі третьокласників, які не лякаються оцінок, самостійних і контрольних робіт. Я сподіваюсь, що додержання системи без оціночного навчання у п’ятому і подальших класах дасть свої позитивні результати. Ми зможемо виростити з наших маленьких вихованців духовних, високоморальних, всебічно розвинутих, розумних дорослих людей.

О.М.Царінна

● Моє ставлення до безоціночного навчання в принципі позитивне, якщо не змінювати його протягом усього навчання у школі. Якщо ж оцінки то є, то їх нема, - тоді важко запевнити батьків, що діти вчаться заради знань, а не оцінок. У цьому мене переконав власний досвід.

Звичайно, з 1 класу вчитися без оцінок доцільно, бо діти роблять лише певні кроки у навчанні і радіють, коли вчитель замість «5» дає їм вмотивоване оцінне судження: «Чудово!», «Розумниця!». «Молодець! Красиво розв’язав задачу!», «Вже пишеш краще!» і т. ін. Вони не плачуть, коли бачать запис: «Ти можеш краще», «Старайся», …«Вже робиш успіхи, але ще треба краще вивчити…»( щось конкретно).

Вважаю доцільним замість 5-бальної оцінки використовувати печатки-штампи з різними малюнками, які зараз широко розповсюджені у продажу.

В.В.Ремізова

● Головна духовна цінність людини – гуманне ставлення до дитини. Але ця умова порушується при поклонінні ідолу оцінювання знань – 5-бальній системі і, зокрема, в легко ранимому віці – початкових класах.

Відмова від цієї системи активізує учнів на уроці ( вони не бояться бути покараними за неправильну відповідь), надає їм більше впевненості в собі. Учні не комплексують перед дітьми, які мають кращу підготовку у певній галузі знань. А школа не викликає психологічної напруженості в сім’ї, не травмує психіку дитини.

У нашому жорстокому житті, коли йде боротьба за виживання, повинні існувати якісь критерії. Але дитину потрібно навчити так, щоб у неї було якнайменше негативних оцінок і суджень.

О.І.Селянська

● Не існує ще такої оцінки, яка була б еталоном у навчанні. Кожна оцінка має суб’єктивну природу. Об’єктивно оцінити здатна лише група експертів, але це нереально забезпечити у початковій школі.

Що ж дає дитині без оціночне навчання? Насамперед, підвищує її активність на уроках. Дитина не боїться висловлювати свої думки, стає впевненішою, самостійнішою, оригінальною у мисленні. Це створює умови для самореалізації особистості.

Сама система оцінок вже передбачає, що завчасно є відповіді позитивні і негативні. Можна просто завчити декілька фраз і завжди отримувати «5», оперуючи ними. Безоціночна ж система стимулює реалізацію творчих можливостей, змушує учня постійно щось доводити, аналізувати, обробляти на уроках інформацію не частково, а в цілому.

Безоціночне навчання руйнує старий стереотип. Що треба завжди боротись за «гарну» оцінку, а не намагатись здобувати знання шляхом злетів та падінь у пошуках істини. Адже вже доведено життям, що не завжди відмінники адаптуються нормально у повсякденні. Краще пристосовуються саме ті, хто мав вибір.

У молодших школярів недостатньо розвинена сфера свідомості. Вони не можуть адекватно інтегрувати, порівнювати оцінку за знання з іншою оцінкою, наприклад, за свою поведінку. Тому й оцінка інколи стає для них незрозумілою, неправильною на їхній погляд. Адже вони по-своєму старалися порадувати батьків, а виходить все марно.

До речі, без оціночне навчання добре впливає й на стосунки між батьками та дітьми. Батьки уважніше стежать за успіхами своїх дітей, стають більш зацікавленими, частіше спілкуються з учителем. Їх перестає задовольняти слово «молодець», вони прагнуть знати про свою дитину більше. Тобто не «розслабляються», коли дитина приносить позитивну оцінку.

Безоціночне навчання впливає також на вчителя, оскільки не дає можливості нав’язувати свій авторитет учням, а змушує постійно знаходити нові шляхи стимулювання дитячої творчості у процесі навчання. Від цього починають народжуватись нові форми й засоби організації навчання, нові ідеї виховання.

Т.Г.Хайруліна

● Безоціночне навчання – шлях до саморозкриття особистості учня. Кожен учень – носій індивідуального суб’єктивного досвіду. Він перш за все прагне до розкриття особистого потенціалу, даного йому від природи, і потрібно тільки допомогти йому створивши відповідні умови. Потяг дитини до саморозкриття, самореалізації є природнім.

В наш час соціокультурне середовище суттєво змінюється. З’явилися нові типи навчальних закладів (ліцеї, гімназії, колежі і т. д.), в яких учень росте і розвивається, сприймає навколишній світ як носій суб’єктивного досвіду, змістом якого є особистісно значущі цінності. Розкриття суб’єктивних цінностей і формування на цій основі суспільно значущих цінностей є основним завданням особистісно зорієнтованого навчання. Особливістю, що відрізняє таке навчання,, є визнання учня як самоцінності.

Це передбачає розробку психолого-педагогічних умов стимулювання учнів, що включає:

- організацію роботи учнів, яка спонукає їх до використання різних способів, без побоювання помилитися, дати неправильну відповідь;

- варіативне оцінювання діяльності учнів;

- застосування нових критеріїв оцінки шкільних досягнень з урахуванням не тільки того, за якими знаннями учень опановував матеріал, а й як організована його діяльність (якими змістовними ознаками він користується, як обробляє навчальний матеріал).

Ю.Л.Буденкевич