- •4.1. Основні типи торговельної політики
- •4.2. Тарифні методи регулювання міжнародної торгівлі
- •1. За способом стягування:
- •2. За об'єктом обкладання:
- •3. За характером:
- •4. За походженням:
- •5. За типом ставок:
- •6. За способом обчислення:
- •4.3. Нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі
- •5.2. Світові товарні ринки
- •Світові ринки сировинних товарів
- •5.3. Послуги та їх класифікація в міжнародній торгівлі
- •Стан та структура світового ринку комерційних послуг
- •6.1. Сутність та форми міжнародного руху капіталу
- •6.2. Прямі іноземні інвестиції
- •Наслідки прямих іноземних інвестицій
- •6.3. Міжнародні портфельні інвестиції
- •6.4. Міжнародний рух позичкового капіталу Сутність міжнародного кредитування
- •Основні форми міжнародного кредитування
- •Нові форми кредитування
- •Міжнародна заборгованість
- •7.1. Тнк, як головний суб’єкт світогосподарських відносин
- •7.2. Загальні тенденції руху прямих іноземних інвестицій тнк
- •Новітні тенденції в структурі міжнародної інвестиційної діяльності тнк
- •8.1. Причини міжнародної міграції робочої сили
- •8.2. Основні етапи міжнародної міграції робочої сили
- •8.3. Сучасні центри притягання робочої сили
- •8.4. Наслідки переміщення трудових ресурсів
- •9.1 Сутність та форми міжнародного технологічного обміну
- •II. Нематеріальні види технологій:
- •9.2. Міжнародна ліцензійна торгівля
- •9.3. Міжнародна торгівля інжиніринговими послугами
- •10.1 Національнаекономіка як об’єктсвітовоїекономічноїсистеми
- •10.2. Регіональний та типологічний підходи до класифікаці їкраїн світу
- •11.1. Сутність інтеграційних процесів
- •11.2. Рівні міжнародної економічної інтеграції
- •І. Європейський Союз
8.3. Сучасні центри притягання робочої сили
Основними країнами виходу мігрантів є Китай (303 тис чол.); Мексика (267 тис чол.); Індія (222 тис чол.); Філіппіни (184 тис чол.) та Індонезія (180 тис чол.).
Серед найважливіших центрів притягання іноземних працівників звичайно виокремлюють: Північно- та Південно-Американський регіон, Західну Європу, Південно-Східну та Західну Азію. Наприкінці XX ст. щорічний приплив становив пересічно 2,3 млн. чол.; з них 1,4 млн. чол. прямували до Північної Америки, а 800 млн. чол. – до Європи. Найбільшими центрами залучення мігрантів виступають США та Канада (їх готовність приймати іноземців оцінюється відповідно в 1,1 млн. чол. та 211тис. чол.).
Для сучасних європейських міграцій характерні такі напрямки: з менш розвинутих країн Південної та Східної Європи (Греції, Іспанії, Туреччини, Польщі, Угорщини та ін.) до високо-розвинутих країн Західної та Північної Європи (Франції, Англії, Німеччини, Швеції тощо). Чисельність іноземців, що мешкають сьогодні в країнах ЄЄ, досягає 17-21млн чол. Важливим центром притягання робочої сили залишається Австралія. Новим пунктом концентрації інтернаціональних загонів робочої сили став район Перської затоки.На Африканському континенті центри притягання – країни Південної та Центральної Африки. Загальна чисельність мігрантів в усіх країнах Африки досягає 6 млн. чол.
8.4. Наслідки переміщення трудових ресурсів
Країни, що приймають робочу силу, отримують такі переваги:
а) в країні, що ввозить робочу силу, особливо кваліфіковану, прискорюються темпи зростання економіки: додатковий попит на товари та послуги іммігрантів стимулює зростання виробництва;
б) підвищується конкурентоспроможність вироблюваних країною товарів внаслідок зменшення витрат виробництва, пов'язаного з більш низькою ціною іноземної робочої сили і можливістю стримувати зростання заробітної плати місцевим робітникам через підвищену конкуренцію на ринку праці;
в) приймаюча країна виграє за рахунок податків. Висококваліфіковані фахівці, що вже володіють мовою приймаючої країни, відразу стають великими платниками податків;
г) значний доход приносить трансфер знань з країни еміграції. При імпорті кваліфікованих працівників і наукових кадрів приймаюча країна економить на витратах на освіту та професійну підготовку. Так, у США 230 членів Національної академії наук, 33% лауреатів Нобелівської премії – іммігранти;
д) іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор на випадок зростання безробіття: вони можуть бути звільнені у першу чергу.
е) іммігранти поліпшують демографічну картину розвинутих країн, які потерпають від старіння населення.
До негативних наслідків, породжених імміграцією, відносяться: соціальні конфлікти, загострення міжнаціональних проблем, злочинність тощо.
Країни-експортери робочої сили також отримують певні вигоди:
а) зниження рівня безробіття і, як наслідок, соціального напруження в країні;
б) безоплатне навчання робочої сили новим професійним навичкам, ознайомлення з передовою технологією, організацією праці тощо;
в) отримання доходів унаслідок грошових переказів емігрантів.
З іншого боку, ці країни мали такі наслідки експорту робочої сили:
а) скорочення податкових надходжень через зменшення числа платників податків;
б) відплив кваліфікованих працівників.
Можливими шляхами зняття негативних наслідків еміграції робочої сили можуть бути такі заходи держави:
заборона еміграції;
введення податку на "відплив умів";
створення державою високоприбуткових галузей.