Наслідки прямих іноземних інвестицій

Прямі іноземні інвестиції істотно впливають як на соціально-економічний розвиток країн-інвесторів (звідки відходить капітал) і приймаючих країн (куди спрямовується капітал), на становище різних соціальних груп у цих країнах, так і на стан та динаміку розвитку світового господарства в цілому та окремих його регіонів.

Більшість економістів поділяють думку, що потенційна вигідність ПІІ, найбільш очевидна для промислове розвинутих країн, виступають вони, в ролі інвесторів чи в ролі приймаючої країни. Як країни базування вони отримують доходи у формі відсотків, дивідендів, ліцензованих платежів та платежів за управлінські послуги, що збільшує можливість накопичення капіталу, кількість робочих місць, надходження податків до бюджету і т. ін. ПІІ для цих країн означають розширення експортних ринків, доступ до сировини та дешевої робочої сили, можливість реалізації специфічних переваг фірм-інвесторів в технології та управлінні, мінімізації оподаткування та, як наслідок, підвищення конкурентоспроможності.

Країна-інвестор може зазнавати і збитків внаслідок відпливу капіталу. Але головний негативний момент для країни базування стосується зайнятості: експорт ПІІ – це експорт робочих місць.

Як приймаючі, промислово розвинуті країни також мають незрівнянно більші (ніж країни, що розвиваються) можливості реалізувати такі потенційні вигоди від прямих іноземних інвестицій, як збільшення робочих місць, стимулювання внутрішньої конкуренції, структурна перебудова економіки, переважне інвестування у високотехнологічні галузі, НДДКР і особливо в розвиток фундаментальних досліджень.

Що ж стосується країн, які розвиваються, а також країн з перехідною економікою, то більшість із них потребують ПІІ. Для країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою ПІІ це:

• робочі місця і, отже, зростання добробуту унаслідок навчання і підвищення кваліфікації робочої сили;

• залучення не використовуваних ресурсів до економічного обігу;

• можливість оволодіти новою технологією і новими методами управління, підготувати кадри, що відповідають вимогам ринкової економіки;

• можливість скоротити імпорт та розширити експорт.

Негативний вплив ПІІ на країни, що розвиваються, може мати місце в таких напрямах:

1) технологічна залежність;

2) порушення економічних планів;

3) культурні зміни;

4) втручання ТНК в діяльність уряду приймаючої країни.

6.3. Міжнародні портфельні інвестиції

Під міжнародними портфельними інвестиціями розуміють вкладення капіталу в іноземні цінні папери, які не дають інвестору права реального контролю над об’єктом інвестування, а тільки дають йому переважне право на одержання доходу згідно придбаної частки “портфеля” об’єкта інвестування, яка в міжнародній практиці, як правило, не перевищує 10%.

Міжнародний інвестиційний портфель конкретної компанії включає:

1) акції, є цінним паперам без встановленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства;

2) боргові цінні папери, тобто грошові документи, що засвідчують відношення позики власника документа по відношенню до особи, яка випускає ці папери. Боргові цінні папери поділяються на:

а) облігації, прості векселя, боргові розписки. Ці грошові інструменти дають їх держателю безумовне право на гарантований фіксований, або змінюваний (за договором) грошовий доход. Під облігацією розуміють цінний попер, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує забов`язання щодо відшкодування йому номінальної вартості цього паперу в передбачені строки з виплатою фінансового відсотка. Вексель – це встановлена законом форма борговою забов`язання про безумовне повернення боргу;

б) інструменти грошового ринку, які дають їх держателю безумовне право на гарантований доход на визначену дату. До них відносяться:

• казначейські векселя, тобто державні цінні папери на пред’явника, що засвідчують внесення їх держателями грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу протягом всього строку володіння цими паперами;

• депозитні сертифікати банку, тобто письмові свідчення банку щодо депонування номінальної суми позики з умовою її повернення у вказані у сертифікаті строки з виплатою твердо фіксованих відсотків доходу, нарахованих на номінал;

• банківські акценти тощо;

3) фінансові деривативі. Це – похідні грошові інструменти, які засвідчують право власника, на продаж або купівлю первинних цінних паперів, і не створюють жодних майнових претензій до емітента.