7. С. Ейзенштейн (1898-і948) (2 год)

Енциклопедичні знання, універсальна освіченість, широта творчої обдарованості С.Ейзенштейна ("Леонардо ХХ століття"). Досвід театрального режисера в контексті кіномистецтва він починав з пошуків Пролеткульта, потім звернувся до кіномистецтва. З’ясування проблем співвідношення людини та історії, об'єктивних законів буття та їх співзвучності з особистістю. Свідоме та послідовне пропагування революційної ідеї засобами кіно, що створюється на базі світової цивілізації та культури. Східна культура та ієрогліфічна писемність як виток теорії монтажу Ейзенштейна, як категорії загальноестетичної. Революційні стрічки "Стачка" (1924) та "Броненосець Потьомкін" (1925) шедеври гармонії революційного змісту та експериментальної форми. Теорія типажності, "монтаж атракціонів", "вертикальний монтаж". Поступовий перехід до професійних акторів, поглибленних філософських узагальнень, історичних концепцій ("Олександр Невський" (1938)). Загибель багатьох задумів ("Капітал" за К. Марксом, "Революційна Мексика" тощо). Трагічна доля "Івана Грозного", опублікованого посмертно.

8. Шляхи розвитку світового кіно в 1930 - 1940 роки (2 год)

Різке розмежування кіномистецтва ( у загальнокультурному процесі) у країнах капіталістичного світу та в країнах з тоталітарним правлінням: в одному випадку – тиск комерційний, що не сприяє розквіту кіномистецтва; в іншому – жорстокий тиск ідеологічної цензури та політичних переслідувань. Незбіг гуманністі й майстерності в стрічках навіть значних митців (талановита Лені Ріфеншталь оспівує гітлерівський режим, війну). Перевага розважальних та ідеологізованих стрічок як причина кризи кіномистецтва. Суто художня проблема пошуку нових форм кінематографічної виразності замість монтажної агресії. Складна доля талановитих режисерів, акторів, операторів тощо (наприклад, у Радянському Союзі - Я.Протазанов, М.Ромм, Ф.Єрмлер, М.Калатозов, М.Донськой, майстри музичної комедії Г.Александров, Т.Пир’єв тощо).

9. Західноєвропейське кіно після II світової війни (2 год)

Початок нової ери кіно як мистецтва наприкінці війни в Італії, а пізніше в інших країнах світу. Утвердження авторського кіно як засобу виразити неповторну творчу індивідуальність режисера. Італія - безумовний лідер світового кіномистецтва в 40-50-ті роки. Стрічки Р.Росселіні “Рим - відкрите місто” (І945) -маніфест нового мистецтва кіно, що стає лідером серед мистецтв, починаючи з "неореалізму" в Італії. Звільнення від фашистської влади, закінчення виснажливої війни, політичне й особисте визволення як умови щирості, невимушеності інтонацій, оптимістичного погляду на людину, зосередження уваги на її особистих, приватних проблемах. Повернення на новому рівні до естетики правдоподібності, зближення об’єкта зображення та його художнього знака. Артистизм, почуття гумору, соціальність, психологізм, поезія правди в розмаїтті творчих індивідуальностей, таких, як де Сантіс, Вісконті, Фелліні, де Сіка, Джермі, Антоніоні тощо. На порубіжжі 50-60-х років ті ж самі умови, тяжіння до життєвої правди, до документальності. "Нова хвиля" французького кіно, що складається на порубіжжі 50-60-х років з творів таких митців, як Трюффо, К. Шаброль, Л. Маль, Ж.-Л.Годар тощо. Подібні процеси в радянському кіно часів "відлиги", коли вільно заговорили з екрану старі майстри ("Звичайний фашизм" та "9 днів одного року" М.Ромма, "Летять журавлі" М.Калатозова), коли почала творити нова генерація режисерів з яскраво вираженою творчою індивідуальністю (А.Тарковський, А.Міхалков-Кончаловський, В.Шукшин, С.Параджанов, Р. Чхеїдзе, Г.Шенгелая, Т. Абуладзе тощо).