2. Фінансова система національної економки. Фінансова (фіскальна) політика

2.1. Фінансова система, фінансова політика, державний бюджет

Фінансова система держави являє собою сукупність економічних та організаційних елементів, що створюють можливість кругообігу грошових потоків.

В економічні літературі терміни «фінансова», «фіскальна» політика часто використовуються як синоніми. Але термін «фіскальна» політика все ж таки має вужче значення (заходи фінансової політики, які націлені на регулювання кон’юнктури, підтримання макроекономічної рівноваги). Фінансова політика – це сукупність всіх заходів державних інститутів в галузі фінансів.

Немає повної тотожності між фіскальною та бюджетно-податковою політикою. Сфера фіскальної політики – це, перш за все, збирання податків. Бюджетно-податкова політика передбачає укладання держбюджету та укладання загальної нормативної стратегії.

Аналізуючи фінансову політику, варто пригадати існування автоматичних стабілізаторів (вкупі з дискреційною фіскальною політикою та дією мультиплікатора). До автоматичних стабілізаторів належить прогресивна система оподаткування та соціальні виплати по безробіттю. Вбудована гнучкість бажана для економіки. Автоматичні стабілізатори мають багато плюсів: вони не потребують точного діагнозу національної економіки, прогнозів на майбутнє, але діють в потрібному напрямку, створюючи певний часовий лаг для визначення напрямку дискреційної політики.

Головною ланкою фінансової системи є державний бюджет. Бюджетні системи різних країн відрізняються, як правило, розподілом ролей між центральним та місцевими бюджетами. Іншими відмінностями виступають величина та структура доходної та видаткової частини державного бюджету.

Інтерес викликає співвідношення видатків (частіше) або доходів держбюджету до ВВП (так звана державна квота). На його основі прийнято робити висновок про реальну роль держави в економіці.

До ХХ ст. історія бюджетів (точніше, державних видатків) була історією “війни та миру”. Левова частка державних видатків йшла на утримання армії. Тому видатки зростали у воєнні роки та зменшувалися у мирні. Скажімо, державні видатки Великої Британії напередодні Наполеонівських війн складали лише близько 1/10 ВВП країни, а на момент битви під Ватерлоо зросли до ⅓.

З початку ХХ ст. усе більш вагому роль стали відігравати чинники економічного та особливо соціального характеру - фінансування державою пенсій, охорони здоров’я, освіти. Саме це стало головною причиною колосального зростання державних видатків.

Таблиця 8.1

Динаміка державних витрат в деяких країнах з розвинутою економікою (% ВВП)

Країни	Роки
	1870	1913	1920	1937	1960	1980	1990	2000
Австралія	18,3	16,5	19,3	14,8	21,2	34,3	34,9	35,9
Австрія	10,5	17,0	14,7	20,6	35,7	48,1	38,6	51,6
Велика Британія	9,4	12,7	26,2	30,0	32,2	43,0	39,9	43,0
Італія	13,7	17,1	30,1	31,1	30,1	42,1	53,4	52,7
Німеччина	10,0	14,8	25,0	34,1	32,4	47,9	45,1	49,1
США	7,3	7,5	12,1	19,7	27,0	31,4	32,8	32,4
Франція	12,6	17,0	27,6	29,0	34,6	46,1	49,8	55,0
Швейцарія	16,5	14,0	17,0	24,1	17,2	32,8	33,5	39,4
Швеція	5,7	10,4	10,9	16,5	31,0	60,1	59,1	64,2
Японія	8,8	8,3	14,8	25,4	17,5	32,0	31,3	35,9
В середньому	10,7	12,7	18,7	22,8	27,9	43,1	44,8	45,6

Слід погодитися, що оптимального рівня державних видатків не існує, це питання політичного вибору в кожній країні. Але зверніть увагу на різні темпи зростання цих видатків, орієнтацію на різні моделі:

• ліберальну – США, Велика Британія, Японія – 33-35% до ВВП;

• соціальну – країни континентальної Європи – 50% до ВВП.

ДЗ: Чи існує зв'язок між рівнем державної квоти та рівнем розвитку національної економіки (ВВП на душу населення (з використанням світової статистики).