- •Навчальний посібник: історія україни
- •1. Первісні люди та спосіб їх життя. Неолітична революція.
- •3. Становлення I розвиток державотворчої традицiї на територiї України: кiммерiйцi, скiфи, сармати, античнi мiста-держави Пiвнiчного Причорномор’я.
- •5. Український народ – автохтон на своїй землі?
- •Додатковий матеріал. Походження українців
- •Розділ і. Україна на початку хх ст.
- •Тема 2. Українські землі на межі століть (кінець хіх - початок XX ст.)
- •1.1. Соціально-економічний розвиток України
- •1.2 Утворення політичних партій і рухів
- •1.3 Україна в роки першої російської революції 1905-1907 років
- •1.4 Посилення політичної реакції в Україні після поразки революції
- •1.5 Столипінська аграрна реформа та її здійснення в Україні
- •Хронологія основних подій
- •Тема 3 Україна в роки першої світової війни
- •Тема 4. Українська державність 1917-1920 pp.
- •2.1. Лютнева революція в Росії і розвиток політичних подій в Україні
- •2.2. Українська Центральна Рада: боротьба за автономію
- •2.3. Утворення унр. Українсько-більшовицька війна
- •2.4. Окупація України австро-німецькими військами. Падіння Центральної Ради.
- •2.5. Гетьманат Павла Скоропадського
- •Питання для самостійного вивчення
- •Завдання для самостійної роботи Тести для самоконтролю
- •Теми доповідей і повідомлень
- •Політичні режими і військово –політичні сили в Україні 1917-1921 років
- •Відозва Української Центральної Ради до українського народу (9 березня 1917 р.)
- •З Четвертого універсалу Української Центральної Ради (січень 1918 р.)
- •3 Політичного есе видатного українського письменника-емігранта Уласа Самчука «Крути»
- •Хронологія основних подій
- •Тема 5 культура і духовне життя в україні в 1917—1921рр
- •Тема 6. Україна в умовах нової економічної політики (1921-1928 рр.).
- •6.1 Політичне становище України після закінчення громадянської війни
- •6.2. Україна і утворення Союзу рср
- •6.3 Соціально-економічні перетворення в Україні на основі непу
- •6.4. Суспільно-політичне та культурне життя в Україні. Національно-культурне відродження
- •Історичні джерела
- •Термінологічний словник
- •Хронологічна таблиця
- •Тема 7. Закріплення радянської влади в україні (1929-1938 рр.)
- •7.1. Індустріалізація в Україні: завдання, труднощі, особливості,наслідки
- •7.2. Колективізація сільського господарства. Голод 1932-1933 років
- •7.3. Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні. Масові репресії
- •7.4. Культурне будівництво 30-х років в Україні
- •Закон про незалежність Карпатської України 15 березня 1939р.
- •Термінологічний словник
- •Біографічні довідки
- •Хронологічна таблиця
- •Тема 8. Західноукраїнські землі в 1921-1939 рр.
- •Західноукраїнські землі в складі Польщі;
- •Українські землі в складі Румунії;
- •Українські землі в складі Чехослваччини
- •8.1. Західноукраїнські землі в складі Польщі
- •8.2 Українські землі в складі Румунії
- •8.4 Українські землі в складі Чехослваччин
- •Тема 9 українське питання напередодні другої світової війни
- •9.2. Пакт Ріббентропа-Молотова. Входження Західної України до складу срср
- •9.3 Початок другої світової війни.
- •9.4 «Договір про дружбу та кордони» між Німеччиною та срср
- •Хронологічна таблиця
- •Тема 10. Україна в роки другої світової та великої вітчизняної воєн (1939-1945)
- •10.1 Напад фашистської Німеччини на срср. Причини поразок радянських військ на початку війни
- •10. 2. Окупаційний режим в Україні (1941-1944)
- •10. 3 Організація всенародного опору ворогові на українських землях.
- •10. 4 Визволення України від німецько-фашистських загарбників
- •Контрольні питання і завдання для самостійної роботи
- •9. "Новий порядок" нацистів:
- •11. У ході якої стратегічної операції почалося широкомасштабне визволення України?
- •Історичні джерела
- •Термінологічний словник
- •Біографічні довідки
- •Розділ 3. Україна в другій половині XX ст. Національно-державне. Відродження українського народу
- •Тема 11 . Україна в повоєнне десятиріччя та в умовах десталінізації (1945-1964)
- •11.1. Урср у системі міжнародних відносин після Другої світової війни
- •11.2. Повоєнна відбудова народного господарства України
- •11.3. Голод 1946-1947 років
- •11.4. Суспільно-політичне та культурне життя республіки
- •11.5. Політичні та економічні перетворення в західноукраїнських землях
- •Питання для самостійного вивчення
- •Контрольні питання і завдання для самостійної роботи
- •Термінологічний словник
- •Біографічні довідки
- •Хронологія основних подій
- •Тема 12 україна в умовах політичної та економічної лібералізації суспільства (1953-1064 рр.) План
- •12.1 Соціально-політичні процеси 50-х - початку 60-х років. Хрущовська «відлига»
- •11.2 Економічний розвиток України в 50-х - на початку 60-х років
- •Питання для самостійного вивчення
- •Контрольні питання і завдання для самостійної роботи
- •1. Політика „десталінізації" призвела:
- •Проблемні питання
- •Історичні джерела
- •Про культ особи та його наслідки. 3 доповіді першого секретаря цк кпрс м. С. Хрущева XX з’їздові кпрс 25 лютого 1956 р.
- •Термінологічний словник
- •Біографічні довідки Хронологія основних подій
- •Тема 13. Криза радянської системи (сер. 60-
- •13.1 Соціально-економічні процеси в Україні в 60-х - першій половині 80-х років. Спроби реформування економіки
- •13.2 Згортання демократії. Посилення бюрократизму
- •13.3. Національна політика в Україні. Посилення русифікації
- •13.4. Дисидентський рух в Україні
- •Політична обстановка на початок війни
- •Релігійний фанатизм
- •Початок війни
- •Політичне врегулювання
- •Участь українців
- •Історичні джерела Із книги п. Шелеста „Україно наша Радянська” про досягнення України за радянські часи (1970 р.)
- •Конституція урср 1978 р.
- •Глава 6
- •Біографічні довідки
- •Тема 14 україна в роки перебудови. Розпад радянського союзу та відновлення незалежності україни (1985 – 1991 рр.)
- •14. 1 Україна в роки перебудови.
- •14. 2 Піднесення демократичного суспільно-політичного життя в Україні та його наслідки для держави
- •14. 3 Утворення багатопартійної системи
- •14. 4 Проголошення незалежності України
- •14.5. Наука і культура України в 60 -80-х роках
- •Контрольні питання
- •Завдання для самостійної роботи Виконайте тестове завдання
- •2. Основні етапи економічних реформ у добу “перебудови”
- •Питання для самостійного вивчення
- •Проблемні питання
- •Термінологічний словник
- •Біографічні довідки
- •Історичні джерела
- •Термінологічний словник
- •Біографічні довідки
- •Хронологія основних подій
- •Тема 15. Україна в умовах незалежності
- •15.1. Формування законодавчих, виконавчих та судових інститутів влади незалежної України
- •15. 2 Політичний розвиток України
- •15. 3. Соціально-економічний розвиток незалежної української держави
- •15. 4 Наука і культура першого етапу незалежності в Україні
- •Хронологія основних подій
- •Тема 16 етносоціальні та культурні процеси в україні наприкінці хх-початку. Ххі ст
- •1960—1980-І роки
- •Живопис
- •Кінематограф
- •Культура незалежної України
- •Культура національних меншин України
- •Тема17 україна в сучасному світі
- •«Помаранчева революція»
- •3 Роль та місце України в сучасному світі
- •17.1 Формування передумов «Помаранчевої революції»
- •17.2 «Помаранчева революція»
- •17.3 Роль та місце України в сучасному світі
- •Хронологія основних подій
- •Тема 18 наш край у другій половині хх-початку ххі ст. Головні дійові особи української історії хх ст.
- •Керівники органів державної влади Радянської України (12.1917 – 08.1991)*
1.2 Утворення політичних партій і рухів
Період кінця XIX - початку XX ст. характеризувався піднесенням національного, ліберально-демократичного та революційного рухів.
Активізація політичної діяльності ліберальної української буржуазії була спричинена її невдоволенням своїм становищем і правами в Російській імперії, прагненням реформ. Ліберально-демократичний рух України мав чітко окреслений опозиційний характер і розвивався головним чином у рамках земських установ. За своїм соціальним складом цей рух був неоднорідним. Його активними учасниками були представники ліберальної буржуазії, поміщики, агрономи, землеміри та вчителі. Ліберали добивались розширення прав земств, надання політичних свобод, ліквідації кріпосницьких пережитків у законодавстві, заборони тілесних покарань як феодального пережитку, що ганьбило країну, скликання загальноросійських Установчих зборів для розробки конституції, допущення української мови в сферу освіти, культури та державних закладів. Для досягнення своїх планів ліберали користувались виключно легальними формами боротьби: писали петиції та звернення до царя та уряду. Методи діяльності були різними: з'їзди, літературна діяльність, випуск газет тощо.
Національно-ліберальний рух в Україні в цілому не мав масового характеру. Ліберальна і демократична інтелігенція не змогла привернути на свій бік селян та робітників, які вели боротьбу за свої класові інтереси. Найбільш сильним і впливовим в Україні був ліберальний рух на Чернігівщині, Полтавщині і Харківщині.
Поряд з культурно-просвітницькою діяльністю в українському національно-визвольному русі на початку XX ст. почали утворюватися справжні політичні організації. Виникли перші партії, що діяли в різних регіонах України і виступали від імені тих чи інших соціальних верств українського населення.
Наприкінці 1899 року з ініціативи університетського громадівського гуртка в Харкові, яким керував Д. Антонович, було створено Революційну Українську партію (РУП). Своєю метою вона ставила створення політично незалежної України. У програмних документах цієї партії підкреслювався аграрний характер української нації і головною рушійною силою майбутньої революції називалося селянство. У своїй діяльності РУП опиралась на студентів, семінаристів, вчителів, інших представників української інтелігенції, робітників ряду підприємств. На першому етапі свого існування РУП об'єднала практично всіх радикально налаштованих представників української інтелігенції.
Програмний документ партії - брошура "Самостійна Україна" - була написана харківським адвокатом Миколою Міхновським і видана в 1900 році у Львові. Головне гасло цієї програми - "Україна - для українців". Від нього незабаром більшість діячів РУП відмовились у зв'язку з її "націоналістичними тенденціями".
РУП не вдалося знайти широкої підтримки в масах. Її місцеві організації гуртковою типу були малочисельні та слабко пов'язані одна з одною. Через неоднорідність соціального складу партія так і не змогла прийняти програму та статут. Найбільш діяльною виявилась соціал-демократична течія, яка зробила ставку на робітничий клас і віддавала перевагу автономії, а не самостійності України.
І з'їзд РУП відбувся в грудні 1902 року в Києві. У тому ж році від РУП відкололась група під проводом адвоката М. Міхновського, а в 1903 ропі - група Б. Ярошевського. Перша перетворилася згодом в Українську Народну партію (УНП), а друга проголосила себе Українською Соціалістичною партією (УСП). Обидві партії в умовах наростання революційної хвилі прийшли до занепаду.
У 1904 році, під час спроби провести у Львові свій II з'їзд, РУП розпалася остаточно. Частина її членів під керівництвом М. Меленевського на початку 1905 року утворили Українську соціал-демократичну спілку (Спілку). Програма "Спілки" з основних питань стратегії й тактики збігалася з поглядами поміркованих членів РСДРП, за якими закріпилась назва "меншовики". "Спілка" злилася з меншовицькими організаціями на правах автономної обласної організації, яка мала працювати з робітниками, що розмовляли українською мовою. В часи революції 1905-1907 років чисельність "Спілки" досягла 6 тис. членів. Це була найбільш чисельна політична партія в Україні. Особливою підтримкою вона користувалась серед залізничників і сільськогосподарських робітників.
Інша частина РУП, у керівному ядрі якої були Винниченко, С. Петлюра та М. Порш, у грудні 1903 року утворили Українську Соціал-Демократичну Робітничу партію (УСДРП). Восени 1904 року виникла Українська демократична партія (УДП) на чолі з А. Потоцьким та Є. Чикаленком. За соціальним складом і поглядами українські демократи в той час були близькими до російської партії конституційних демократів (кадетів). Пізніше від неї відокремилась Українська радикальна партія (УРП) на чолі з письменниками Б. Грінченком, Єфремовим, Д. Дорошенком. Обидві партії виступали за конституційну монархію в Росії з загальнодержавним парламентом та окремим українським сеймом, за надання широких автономних прав Україні, за проведення нової земельної реформи. Серед програмних вимог українських демократів слід назвати: впровадження української мови в усіх освітніх і державних структурах, надання політичних свобод (свободи слова, друку, зборів, об'єднань, страйків), ліквідація станового поділу населення, відокремлення церкви від держави, передача державних, монастирських та удільних земель у розпорядження крайових установ, восьмигодинний робочий день, державне страхування, охорона праці, передача капіталістичних підприємств у крайову власність з подальшою передачею їх під контроль робітників. У грудні 1906 році ці партії об'єднались у єдину Українську радикально-демократичну партію. До Ради партії увійшли Б. Грінчснко, С. Єфрсмов, Ф. Матушевський, М. Левицький, Є. Чикаленко. Як пізніше визнавав Є. Чикаленко, його партія не мала великого успіху в українському суспільстві.
Політичні партії створювались і в західній Україні. У 1890 році з ініціативи 1. Франка та М. Павлика в Галичині було засновано Українсько- Руську радикальну партію. Головна вимога партії - надання селянам якомога більше землі без викупу. Партія видавала для селян газети "Хлібороб" та "Громада". Великої уваги радикали надавали пропагандистській роботі в народних читальнях, завоюванню громадянських свобод.
У 1896 році виникла Буковинська організація соціал-демократів, яка увійшла до складу Австрійської соціал-демократичної партії. У 1899 році утворилася соціал-демократична партія в Галичині.
Як і на сході України, разом з ліворадикальними політичними партіями на західноукраїнських землях поступово формувались і буржуазні партії. Основною партією цього напряму в Галичині стала заснована в 1899 році Національно-демократична партія, яка виступала за автономію Галичини в складі Австро-Угорщини. На Буковині партія з аналогічною назвою та програмою з'явилась лише в 1907 році, проте вона досить швидко привернула до себе симпатії багатьох людей. У 1906 році сформувалась Радикальна партія. Правими партіями, що виявляли повну лояльність Австро-Угорщині і католицькій церкві, були "Русько-католицький союз" і Руська народна партія.
Досить впливовим у краї був і москвофільський рух, що орієнтувався на Російську імперію. Організації москвофілів діяли в Галичині, Буковині і в Закарпатті.
Якщо в Східній Україні національні партії виникали і розвивались під впливом і в безпосередньому зв'язку із загальноросійським політичним рухом і відбивали "російську" дійсність, то в Західній Україні вони стали складовою частиною політичних процесів, які відбувались в Австро-Угорщині.
Національні партії Східної України були набагато слабкішими, ніж загальноросійські, не такими масовими та впливовими. Слабкість національних партій свідчила про невисоку організованість власних політичних кіл, які представляли основні соціальні групи населення українського суспільства. Місцеві поміщики, наприклад, взагалі не створили своєї політичної організації. Більшість із них підтримували російських чорносотенців і стояли на позиціях монархізму.
Серед загальноросійських партій, які діяли в Україні, найбільш впливовою була Російська соціал-демократична робітнича партія (РСДРП), яка виникла на межі XIX і XX ст. У промислових регіонах України діяла широка мережа соціал-демократичних організацій і гуртків.
Програма партії ґрунтувалась на вченні Карла Маркса. Сама партія прагнула стати виразником інтересів класу промислового пролетаріату, що невпинно зростав і набирав силу. РСДРП, формально заснована в 1898 році, на II з'їзді в 1903 році розділилась на дві фракції - більшовиків і меншовиків. Різниця між ними була в тактиці. На II з'їзді була прийнята І програма РСДРП, яка складалася з двох частин: програми-мінімум і програми-максимум. Програма-мінімум визначала найближчі завдання партії на етапі буржуазно-демократичної революції: у сфері політичних перетворень - ліквідацію самодержавства і встановлення демократичної республіки; в робітничому питанні - 8-годинний робочий день; у селянському - повернення селянам "відрізків" землі, відміна викупних платежів. Програма-максимум передбачала встановлення диктатури пролетаріату і, таким чином, перетворювала партію в радикальну і, навіть, екстремістську організацію. Така мета виключала поступки і компроміси, співробітництво з представниками інших громадських і політичних організацій. Лідерами партії РСДРП в Україні були М. Скрипник, Г. Петровський, Артем (Сергеев).
В Україні в 1907 році нараховувалось 494 тис. більшовиків і до 10 тис. меншовиків. Напередодні Першої світової війни партійні групи і організації цієї партії діяли більше ніж у 50 населених пунктах і мали значний вилив на робітників заводів і фабрик.
У 1901 році виникла партія соціалістів-революціонерів (есерів). Вона об'єднала тих, хто вважав себе нащадками революційних народників. Головним завданням члени партії вважали революціоналізацію селянства. Очолив партію В. Чернов. Головна програмна вимога - передача всієї землі тим, хто її обробляє, соціалізація землі, тобто ліквідація приватної власності на землю і передача її в користування общинам. Есери виступали за повалення самодержавства. Крім організаційної та ідеологічної роботи, есери широко застосовували тактику індивідуального терору щодо царського чиновництва. Для організації і здійснення терористичних актів есери створили "Бойову організацію". За 1902-1914 років есери вбили 1200 представників влади. Соціальний склад партії був дуже строкатий, що створювало певні труднощі в розробці єдиної програми і призводило до розколів і утворенню нових неонародницьких партій як правого, так і лівого напрямів. Осередки цієї партії діяли в усіх українських губерніях. Відомим діячем есерівської партії в Україні був В. Дорошенко.
Усього в Російській імперії існувало близько десяти різних соціалістичних і дрібнобуржуазних партій. До цього типу організацій можна віднести партію анархістів, яка також користувалась певним впливом і мала свої відділки, особливо значні на Півдні України. Вона також займалась проведенням терористичних актів. Якраз у Катеринославський губернії почав свою політичну діяльність Нестор Махно - відомий анархіст і "батько" повстанської селянської армії в роки громадянської війни.
Буржуазія і поміщики в той час ще не відчували потреби мати свої політичні партії.
На початку XX ст. революційний рух охопив різні класи і верстви населення. Складне внутрішньополітичне становище в Російський імперії посилила війна з Японією, яка розпочалась у січні 1904 року. Після цілої низки важких поразок на суші та на морі Росія в 1905 році уклала з Японією мир у місті Портсмуті (США), поступившись південною частиною острова Сахалін. Незважаючи на порівняно незначні територіальні втрати, війна остаточно підірвала авторитет самодержавної влади в Росії.