Тема: Інвестиції і фактори інвестування економіки
Інвестиції – довгострокові вкладення держави, або приватних фірм у різні галузі економіки з метою одержання прибутку.
Види інвестицій (пояснити):
Валові і чисті.
Інвестиційний попит складається з двух частин:
На відновлення основного капіталу (пояснити);
На зростання чистого реального капіталу (поясніть).
Фактори, що впливають на інвестиційний попит (поясніть вплив при зростанні і зменшенні):
стан економічної кон’юнктури; очікувана норма прибутку, ставка відсотка;
рішення підприємців
Крива інвестиційного попиту (пояснити):
Історія економічних учень
Тема: Економічна думка стародавнього світу та Середньовіччя. Меркантилізм
Питання 1. Економічна думка Стародавньої Греції.
Основні ідеї мислителів Стародавньої Греції лягли в основу всієї економічної науки. Ці ідеї пов’язано з ідеалізацією общинного ладу, натурального господарства, землеробства, з питаннями землеволодіння, приватної власності, рабства, становища селянства, поділу праці, розвитку ремесла, торгівлі, грошового обігу.
Так, Ксенофонт Афінський один із перших зрозумів важливість суспільного поділу праці, побачив зв’язок між рівнем його розвитку та місткістю ринку. Заслугою мислителя є постановка питання про подвійне використання блага – як споживчої цінності та як мінової, тобто про дві властивості товару.
Платон обстоював натурально-господарські відносини рабовласницького суспільства. У своїх творах Платон виходить з того, що кожна людина має одержувати свою частку відповідно до власних здібностей. Основним принципом побудови держави та її природною основою є поділ праці. Внаслідок поділу праці з’являються ринок, торгівля і гроші. Платон захищає натуральне аграрне господарство, яке використовує переважно працю рабів, зневажливо ставився до торгівлі, засуджував лихварство.
Своєї вершини економічна думка досягла у творах Аристотеля. Провідною галуззю економіки є землеробство, уся земля держави має поділятися на дві частини, одна з яких перебуває в державному володінні, а друга у приватному. Аристотель розрізняв два види багатства:
багатство як сукупність споживних вартостей (природне, істинне багатство)
багатство як нагромадження грошей.
Відповідно до цього він розрізняв і два види діяльності:
економіку – природну господарську діяльність, пов’язану з виробництвом продуктів (землеробство, ремесло, дрібну торгівлю)
хрематистику - мистецтво наживати багатство, робити гроші (велика торгівля і лихварство).
У цілому економічна думка Стародавньої Греції розвивалася за умов розкладу общини, виникнення рабства, а пізніше – його розвитку і кризи. Тому в центрі уваги мислителів перебували проблеми рабовласництва, які вони розглядали, виходячи із соціальної, політичної та економічної ситуації того часу.
Питання 2. Економічна думка класичного середньовіччя
Економічна думка класичного середньовіччя розвивалася під впливом християнської церкви. Висловив багато важливих економічних ідей Фома Аквінський. В своїх творах він обстоює централізацію влади, визнає соціальну ієрархію, а її природну підставу бачить у поділі праці, розглядаючи приватну власність як необхідний інститут людського життя. Він визнає необхідність обміну, тому висловив свої міркування з проблем обміну, ціни, торгівлі, торгового прибутку, грошей та ін.
Обмін має відбуватися без обману і заради спільної користі. Ціна товару є справедливою тоді, коли враховується кількість паці, затраченої на його виробництво. Гроші виникли для полегшення обміну внаслідок домовленості між людьми. Ф.Аквінський виділяв “внутрішню цінність” та “номінальну цінність” монети. З одного боку, він виступав проти псування монети, а з другого – уважав, що “номінальна цінність” монети може визначати держава і припускав можливість її певного відхилення від “внутрішньої цінності”.
Ф.Аквінський засуджував лихварство. На його думку, стягувати проценти, надаючи гроші в позику означало б продавати те, чого насправді не існує. Водночас він погоджувався з тим, що процент можна розглядати як винагороду за ризик утратити позичені гроші та як своєрідне відшкодування втрачених доходів, котрі позичкодавець міг би мати, використавши позичені комусь гроші у власних інтересах.
Економічна думка середньовіччя Західної Європи знайшла відображення також у релігійних єресях, що всі вони завжди мали антифеодальну спрямованість, проповідували ідеї рівності всіх людей.
У найбільш закінченому вигляді економічну думку пізнього середньовіччя репрезентує меркантилізм.
Питання 3. Історичні умови виникнення і загальна характеристика меркантилізму
Першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства став меркантилізм. У Західній Європі він зародився у ХV ст., але великого поширення набув у ХVІІ ст. Головною передумовою генезису меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму. Предметом дослідження меркантилістів була виключно сфера обігу. Ідеологи меркантилізму були впевнені, що тільки гроші (золоті і срібні) та скарби становлять багатство нації. Джерелом багатства вважався нееквівалентний обмін у результаті торгових взаємовідносин з іншими державами. Примноження багатства на думку меркантилістів, є невід’ємним від протекціоністських заходів регулювання зовнішньої торгівлі (заохочення експорту, стримування імпорту) і широкої підтримки національної промисловості.
Меркантилізм як перша теоретична спроба пояснити суть капіталістичного способу виробництва виник на підставі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу й вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії. Мислення меркантилістів відрізняється від економічних поглядів античного світу.
У розвитку меркантилізму виділяють два етапи – ранній і пізній. Ранній меркантилізм виник до великих географічних відкриттів і був актуальним до середини ХVІ ст. Він ґрунтувався на теорії “грошового балансу”, яка мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону, по-друге – зберегти гроші в самій цій країні.
Пізній меркантилізм охоплює період з другої половини ХVІ ст. по др. половину ХVІІІ ст., хоча окремі його елементи можна бачити й пізніше. Ця система меркантилізму ґрунтувалася на теорії торгового балансу. Пізні меркантилісти перенесли центр ваги своїх досліджень зі сфери грошового у сферу товарного обігу. Вони зумовили перехід від металістичної до кількісної теорії грошей і системи монетаризма.
Очевидно істиною для теоретиків обох етапів меркантилізму була необхідність впливу державної влади на господарське життя і навіть її опікування цим життям.
Тема: Класична школа політекономії
Питання 1. Виникнення класичної політичної економії в Англії. В. Петті.
Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркантилізму в Англії. Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. На перший план виходить промисловий капітал. За цих умов рекомендації меркантилістів не могли вирішити економічних проблем буржуазії. Буржуазна революція середини ХVІІ ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій на європейському континенті. Бурхливо розвивається промисловість, великих успіхів досягнуто в розвитку механіки, математики, фізики, філософії та інших наук. За цих умов і виникла класична політекономія.
В. Петті називають першим професійним економістом. У своїх працях особливо ранніх він віддає данину меркантилізму, розвиває теорію торгового балансу, виступає за нагромадження в країні золота та срібла, виправдовує колоніальну експансію, втручання держави в економічне життя. Він пише про гроші, позичковий процент, вексельний курс, податки, земельну ренту, монополії та інше. У нього багатство – це сума рухомого й нерухомого майна. В.Петті вважають засновником трудової теорії вартості.
Вартість визначається затратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях.
Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вартістю засобів існування. Рента – продукт праці, її величина – це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва. Процент – похідне від ренти, його величина залежить від розмірів земельної ренти і кількості грошей в обігу.
Заслугою В. Петті є запровадження принципів кількісного визначення національного багатства і національного доходу. Національний дохід, на його думку, створюється у сфері матеріального виробництва й у сфері послуг.
Питання 2. Економічні погляди фізіократів
Фізіократи – французькі економісти другої половини ХVІІІ ст.., представники класичної політекономії. Школа фізіократів з’явилась у Франції, вони виступили проти меркантилізму і висунили на перший план аграрну проблему. Утворилась школа наприкінці 50-х рр.. ХУІІІ ст. Її представники були: Ф. Кене, Дюпон де Немур, Ж. Тюрго та ін.
Економічна програма фізіократів формувалась у боротьбі проти меркантилістів, фізіократи перенесли свої дослідження у сферу виробництва.
Основною економічної системи Ф. Кене є учення про “чистий продукт”. Це надлишок продукції над витратами виробництва створюється він лише в сільському господарстві.
Капітал фізіократи розглядають в уречевленій формі. Ф. Кене вперше розмежовує складові частини капіталу: щорічні витрати (насіння, засоби існування робітників), або “щорічні аванси”, і витрати на кілька років (сільськогосподарський інвентар, худоба) – “первісні аванси”. Тим самим Ф. Кене закладає основи теоретичної розробки основного й оборотного капіталу. Ж. Тюрго – продовжує розвивати ідеї фізіократів. “Чистий продукт” – результат більшої продуктивності праці робітника в сільському господарстві. Цінність він пов’язує з корисністю речі, її здатністю задовольняти потреби.
Ціна в Ж. Тюрго залежить від попиту і пропозиції. Капітал – нагромаджена цінність. Прибуток він розглядає як самостійний вид доходу і називає правомірним прибуток промислового капіталіста й торговця, пояснюючи це тим, що нерухомого капіталу неможливо жодне виробництво. Ж. Тюрго був не лише теоретиком, а й практиком.
Питання 3. Економічне вчення А. Сміта. Теорія вартості, теорія грошей, “економічна людина” та “невидима рука”.
Розвиваючи вчення основоположників класичної політекономії про “природний порядок”, А. Сміт звільняє його від феодальних нашарувань. Він підкреслює, що за умов “природного порядку” складною взаємодією господарської діяльності людей керує “невидима рука”, тобто економічне життя людей підпорядковується об’єктивним закономірностям. У трактуванні “природного порядку” А. Сміт виходить з двох принципів: об’єктивної закономірності природи – дії об’єктивних законів природи – “невидимої руки” і “природної свободи” людини.
Теорія вартості. Цінність має два значення : корисність і можливість придбання інших предметів. Це фактично визначення споживної й мінової вартості. Мінову цінність товару А. Сміт визначає через працю, таке визначення є справедливим лише для “примітивного” суспільства. З розвитком поділу праці ситуація змінюється. Обмін стає необхідним і багатство особи визначається її можливістю одержувати продукти чужої праці в обмін на свій продукт. Головне в теорії цінності А. Сміта – ідея економії праці.
Теорія грошей. Поділ праці й обмін передбачають наявність знаряддя обміну. Таким знаряддям – є гроші. Виникнення грошей А. Сміт розглядає як об’єктивний процес, а не як результат домовленості виробників. Він показав, що гроші – це товар, який відокремився від маси інших товарів в результаті розвитку обміну. Гроші мають вартість. Їх А. Сміт розглядає, як засіб що полегшує обмін. Визначальною функцією грошей є функція засобу обігу. А. Сміт вважає за доцільне заміну золота і срібла паперовими грошима для здешевлення обігу. Регулювання кількості паперових грошей в обігу повинні здійснювати банки.
Питання 4. Економічні вчення Д. Рікардо. Теорія заробітної плати, земельної ренти, теорія грошей
Основне завдання політичної економії Д. Рікардо вбачав у відкритті законів розподілу багатства між класами. Якщо А. Сміт досліджує природу зростання багатства, то Д. Рікардо – розподіл багатства на заробітну плату, прибуток і ренту і вплив його на зростання багатства. Вихідним пунктом дослідження в нього є мінова вартість.
Теорію грошей Д. Рікардо будує на засадах теорії цінностей. Гроші він розглядає як товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото, цінність котрого визначається затратами праці. Використання золота Д. Рікардо вважає дорогим і нерозумним і розробляє проект системи паперового грошового обігу.
Заробітна плата в Д. Рікардо – це дохід робітника, плата за працю. Праця як товар має природну й ринкову ціну.
Природна ціна визначається цінністю засобів існування робітника і його сім’ї. Вона змінюється з часом і є різною в різних країнах. Ринковою ціною праці є та, що фактично виплачується робітникам. Він виступає проти втручання держави у функціонування ринку праці наполягає на необхідності скасування законів на захист бідних.
Земельна рента. Ренту Д. Рікардо визначає як “частку продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування першопочатковими силами ґрунту”. Ренту він пов’язує з приватною власністю на землю. Рента виплачується за користування землею лише тоді, коли кількість землі обмежена, а її якість неоднакова. Аналізує Д. Рікардо і можливість збільшення витрат виробництва на одній ділянці для одержання такої самої величини додаткового продукту, що є на іншій. Величина ренти – це перевищення цінності над середній прибуток. Теорія ренти відіграла велику роль у боротьбі промислової буржуазії проти землевласників. Буржуазія використала теорію ренти для обґрунтування вимоги скасування хлібних законів.
Тема: Еволюція класичної школи політичної економії. Завершення класичної традиції
Питання 1. Класична політекономія в Англії в першій половині ХІХ ст.
Англійська політекономія початку ХІХ ст. характеризувалась сталістю поглядів, використанням абстрактних методів дослідження. З Д. Рікардо полемізували видатні вчені, серед них Т. Мальтус і Нассау Сеніор. Вони не намагались спростувати класичне вчення, а зробили спробу з інших вихідних позицій довести життєздатність та висвітлити механізм саморегулювання економічної системи капіталізму. Послідовниками Д. Рікардо були Дж. Мілль та Дж. Мак-Куллох, які застосовували його ідеї для аналізу економічних процесів капіталістичного суспільства.
Економічні концепції Т. Мальтуса трактуються західними економістами-теоретиками як революційні для свого часу. Важливе місце в концепціях посідає теорія народонаселення. Він був одним із перших науковців, який надавав проблемі економічної рівноваги важливого значення і став першовідкривачем макроекономічних залежностей.
Учення Т. Мальтуса містить багато цікавих положень, це стосується його теорії ренти, теорії міжнародної торгівлі, проблеми циклічності економічного розвитку. Кризи надвиробництва він пов’язував з реалізацією виготовленого продукту, тобто з попитом. Попит забезпечується за рахунок заробітної плати, ренти, частини прибутку, а також частини заощаджень, що не знайшли іншого застосування. Проблеми реалізації надлишку вирішують “треті особи”, до яких Т. Мальтус відносив землевласників, духівництво, урядовців.
У сучасній західній економічній літературі називають Т. Мальтуса ученим, який відкрив закон ефективного попиту, спираючись на визнання обмеженості ресурсів та їх спадну віддачу, ученим, який передбачав можливість криз над виробництвом.
Питання 2. Економічна теорія у Франції у першій половині ХІХ ст.
Політекономія у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до абстрактної теорії вартості.
Учення Ж.Б. Сея має іншу спрямованість, ніж теорії англійських економістів. По-перше, він будує свою теорію, маючи намір розкрити закони виробництва, розподілу та споживання. По-друге, процес виробництва він розуміє як виробництво корисностей, а не лише матеріальних благ. По-третє, вартість він трактує як продукт взаємодії трьох факторів виробництва – капіталу, землі (сил природи) та праці, що логічно узгоджується з першими постулатами. По-четверте, Ж.Б. Сей надає важливого значення ролі суб’єктивного чинника в суспільному відтворенні. З одного боку – це вплив виробника та споживача на формування оцінки вартості продукту, а з другого – він запроваджує таке поняття, як підприємливість – особливий талант, що дає змогу підприємцю раціонально організувати та управляти виробництвом, тобто оптимально поєднувати три його фактори, перетворюючи їх потенційну енергію на реальну.
На підставі цих теоретичних засад Ж.Б. Сей побудував логічну схему суспільного відтворення і успішно розв’язав низку проблем, що постали перед наукою того часу.
Наочним прикладом макроекономічного аналізу є теорія ринків. Ж.Б. Сей формулює три закони ринку:
1. Чим більше виробників та екстенсивніший ринок, тим більше споживачів і тим прибутковіший цей ринок для виробників, оскільки ціна зростає зі зростанням попиту;
2. Кожен виробник заінтересований в успішній діяльності інших, оскільки така діяльність формує ринок попиту. Розквіт промисловості супроводжується процвітанням сільського господарства;
3. Імпорт благотворно впливає на розвиток обміну, адже іноземні товари можна утримувати лише продавши свої.
Теорію Ж.Б. Сея було орієнтовано на виявлення об’єктивних залежностей причинно-наслідкових зв’язків природного порядку.
Питання 3. Особливості економічної теорії у США в першій пол. ХІХ ст. Г. Кері.
Американська економічна наука ХІХ ст. розвивалась під впливом англійської класичної політекономії, але водночас мала певні особливості, зумовлені специфікою розвитку капіталізму в США. Він панував на Півночі, тоді як Південь усе ще залишався рабовласницьким. Виникла необхідність довести прогресивність капіталістичного устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголосити побудову капіталізму загальносуспільною метою.
У політичної економії Г. Кері поєднувалася обґрунтована критика тогочасних економічних теорій із його власними науковими поглядами. Г. Кері опублікував багато праць. Однією з основних проблем у його працях є проблема вартості. Г. Кері пише про ідею вартості, що існує в людському розуміння як оцінка опору, котрий потрібно подолати, щоб мати бажану річ. Він визначає також ідею корисності, як корисну властивість.
Визначення розміру вартості Г. Кері узалежнює від двох факторів: природи та праці людини. Найнаочніше цю думку виражає його теорія земельної ренти. На думку Г. Кері, родючіші землі потребують більше зусилля для обробітку. Тому стверджує, що з розвитком суспільства відбувається перехід в обробітку землі від гірших її ділянок до ліпших, а не навпаки.
Г. Кері формулює теорію “гармонії інтересів”. Він наголошує на тім, що капіталізм створює умови всебічного розвитку суспільства: виробництво розширюється, продуктивність праці і доходи зростають. Виявом гармонії інтересів є справедливий розподіл, який ураховує внесок кожного у виробництво.
Г. Кері не можна відносити до економістів-класиків, оскільки він використовував інакший метод дослідження – історико-соціологічний, розширюючи в такий спосіб предмет дослідження . У Г. Кері не було послідовників, він не створив школи і лише на його теорії національної економіки та протекціонізму є посилання у німецьких економістів.
Тема: Критичний напрям політичної економії. Формування соціалістичних ідей
Питання 1. Економічна концепція П. Прудона.
П. Прудон написав книжку “Що таке власність?”, в ній надана критика капіталізму, викладено систему його економічних поглядів, в основу яких покладено було ідеї дрібнобуржуазного соціалізму. У інших працях він розробляє проекти “реформування” капіталізму.
Теорія цінності. Цінність у П. Прудона є вічною абстрактною категорією, носієм двох протилежних ідей: споживної і мінової цінностей. Перша є втіленням достатку, друга – відображенням винятковості. Примирення двох суперечливих сторін є так звана конституйована цінність. Теорією конституйованої цінності П. Прудон намагався усунути суперечності капіталістичного товарного виробництва.
Економічна програма П. Прудона. Він розробляє проекти реформування капіталізму через викуп робітниками засобів виробництва в буржуазії, створення майстерень і підприємств на акціонерних засадах. П. Прудон спробував створити обмінний банк – “народний банк”, який приймав би від товаровиробників товари і видавав би їм трудові талони, які засвідчували б кількість праці витраченої на виготовлення товарів.
Економічною основою експлуатації у П. Прудона є процент. Тому зниження ставки процента і зведення її до нуля забезпечить одержання робітниками повного продукту своєї праці.
Надання “дарового кредиту” позбавляє необхідності позичати гроші під проценти і тим самим ліквідує експлуатацію.
Дрібнобуржуазний соціалізм П. Прудона набув значного поширення в другій половині ХІХ ст. в багатьох європейських країнах.
Питання 2. Економічна програма Ф. Лассаля.
Як теоретик соціалізму Ф. Лассаль засуджував тяжке, безправне становище робітників, але пояснював його не соціально-економічними умовами, а дією “залізного закону” заробітної плати. Суть закону полягає в тім, що робітник завжди одержує лише мінімум засобів існування, а не повний продукт своєї праці. Скасувати цей закон неможливо, але його можна нейтралізувати. Нейтралізувати дію закону Ф. Лассаль сподівався перетворенням робітників на підприємців через організацію добровільних асоціацій. У таких асоціаціях робітники одночасно були б підприємцями. Тим самим було б ліквідовано різницю між заробітною платою і прибутком, а винагорода робітника збільшилась би до повного продукту праці. Капітал для утворення таких асоціацій має дати держава. Змусити державу це зробити можна лише за допомогою загального виробничого права, що дало б можливість включити робітників у законодавчий процес.
Ф. Лассаль не заперечував корисності кооперативів. Але він наголошував на необхідності проведення чіткої межі між інтересами найманих робітників, виробників матеріальних благ і “інтересами споживачів”. Капіталізму Ф. Лассаль протиставляє соціалізм, а виробничі асоціації розглядає як перехідну форму до майбутнього соціалістичного ладу. У майбутньому суспільстві засоби виробництва будуть спільними, спільною буде праця, а доходи розподілятимуться відповідно до трудового внеску кожного працівника.
Тема: Економічні погляди західноєвропейських соціалістів-утопістів
Питання 1. Економічні умови виникнення та загальна характеристика західноєвропейського утопічного соціалізму
Утопічні ідеї – це втілення мрії про справедливе суспільство. Учення соціалістів-утопістів формувалось на базі класичних економічних ідей. Соціалісти-утопісти досліджували приватну власність, яка є основою конкуренції. Їх дослідження є спробою дати загальну – соціальну картину розвитку капіталістичного суспільства та окреслити способи свідомої побудови суспільства нового, справедливішого.
Одним з найважливіших представників був Томас Мор, який опублікував книжку “Утопія”, де виступив як критик капіталізму. Йому належить модель справедливого суспільства, побудованого на суспільній власності, зрівняльному розподілі благ за розумними потребами, планово організованій і обов’язковій для всіх праці та рівності. Управління здійснюється обраними народом працівниками.
Таммазо Кампанелла написав твір “Місто Сонця”. В основі держави він бачить загальнонародну власність на майно та господарство натурального типу. Його суспільство – це конгломерат сільськогосподарських общин, до роботи залучаються всі громадяни, споживання також суспільне, виходячи з потреб. Відносини між людьми ґрунтуватимуться на принципах дружби, взаєморозуміння, товаристського співробітництва.
Джерард Уінстенлі, книга “Закон Свободи”, в якій розглядається “принцип економічної свободи”. Автор захищає приватну власність вважаючи, що причиною негативних явищ у суспільстві є нееквівалентний обмін. Він пропонує позбутись торгівців, здійснюючи натуральний обмін і розподіл під контролем суспільства.
Мореллі, праця “Кодекс природи” вона побудована на ключовій доктрині насильства. Насильництво має бути спрямоване проти приватної власності, економічних стимулів. Той, хто заважає знищенню приватної власності, сам має бути знищеним. Створення “суспільства справедливості” деспотичним шляхом означає у Морелі відновлення природного стану речей.
“Справедливе суспільство” різні автори бачили по різному, але в цілому вже тоді окреслюються певні “обов’язкові риси соціалістичного суспільства”.
Питання 2. Економічні погляди Ш. Фур’є
Основним змістом праць Ш. Фур’є є ідея соціальної гармонії, що можлива лише в суспільстві, побудованому на засадах справедливості й рівності. Він негативно ставився до революцій, на його думку, капіталізм, в основу якого покладено приватну власність, що породжує конкуренцію, анархію і соціальну нерівність, потребує обов’язкового реформування.
Вихід він бачить у запровадженні суспільної власності на засоби виробництва.
Концепція Ш. Фур’є передбачає безперервні зміни економічного устрою суспільства, у залежності від розвитку форм промисловості. Оригінальним є його вчення про змішанні періоди, названі ним “гібридами”. Гібриди утворюються в результаті впливу народів більш високої культури на народи, що стоять на нижчому щаблі розвитку.
Спираючись на історичний метод дослідження, Ш. Фур’є робить висновок, що в кожному суспільстві існують риси запозичені з минулих або майбутніх періодів. Комбінуючи їх, можна свідомо формувати суспільство.
Ш. Фур’є формулює постулат про акціонерні товариства, фаланги як спосіб узагальнення власності. Фаланга – це щось на зразок акціонерного товариства, але частину витрат фаланги становлять витрати на суспільні потреби (виховання дітей, утримання дитячих дошкільних закладів та шкіл).
Економічною основою майбутнього ладу Ш. Фур’є вважає суспільну власність на засоби виробництва. Власність узагальнюється не державою, а окремими товариствами – фалангами, які і стають реальними власниками. В фалангах зберігається приватна власність. Хазяїном виробництва є весь колектив фаланги, він управляє виробництвом, планує спільну діяльність. Розподіл здійснюється відповідно до внеску кожного на зразок того, як це робиться в акціонерному товаристві.
Найманих робітників у фаланзі не буде, тому не буде і заробітної плати. Частина спільного прибутку відраховуватимуться у фонди суспільного споживання, забезпечуючи гарантований рівень доходів. Справедливий розподіл зробить працю привабливою для всіх. Кошти на формування фаланг дадуть капіталісти – акціонери фаланг.
Фаланга – це сприятливе середовище, де люди зможуть мати всі умови для праці й усебічного розвитку. Вона не дотримується комуністичних принципів, крім одного - суспільного споживання.
Ш. Фур’є мав послідовників, серед яких найвідоміші Віктор Консідеран і Андре Годен, які намагалися на практиці втілити в життя його ідеї, створивши акціонерні товариства з участю робітників.
Питання 3. Економічні погляди та практична діяльність Р. Оуена.
Р. Оуен (1771-1858) купує фабричне селище Нью-Ленарк в 1800р. Діяльність його поділяється на два періода:
організація зразкового промислового товариства – колонії високої культури й високого рівня продуктивності праці
суспільно-реформаторська діяльність, коли він намагався її успіхи поширити на все суспільство. Другий період був невдалим.
Він розробляє плани організації “Великої національної об’єднаної спілки виробництва” і “Банку справедливого обміну”, що могло б стати вирішальним кроком до реорганізації суспільств. В 1832р. в Лондоні починає функціонувати оуенівський “Національний банк справедливого обміну праці”. А в 1833р. його філія, які користувались успіхом доки їхньою діяльністю керував Р. Оуен.
Р. Оуен був і теоретиком, і практиком. Він виступав за створення нового суспільства за допомогою просвітительства й законодавства.
Основними складовими суспільного середовища є інституціональним (ідеологія, мораль, право, освіта) та економічні компоненти. Середовища – суспільно-економічні відносини, що впливають на поведінку людини. У поняття соціального середовища він включає й економічні основи організації суспільного виробництва. Для перебудови економічного середовища потрібно знищити приватну власність і прибуток, забезпечити еквівалентний обмін товарами за їхньою вартістю, замінити гроші “бонами праці”.
Р. Оуен критикує капіталізм, виступає проти будь-яких форм приватної власності, трактує поняття “прибуток”, “гроші”, пояснює кризи.
Р. Оуен не був революціонером, ніколи не виступав за експропріацію приватної власності. Його ідеї мали серйозну підтримку в суспільстві.
Тема: Виникнення і розвиток марксистської економічної теорії
Питання 1. Історичні умови виникнення та теоретичні джерела формування марксизму.
Марксизм виник у 40-х роках ХІХ ст., як напрям класичної політекономії. Засновниками були К. Маркс та Ф. Енгельс.
1825р. у Англії став початком пори криз, банкрутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого розвитку промисловості. Почалося формування профспілок. А розвиток капіталізму в Німеччині відбувався шляхом повільної реформації феодальних відносин.
Історичні умови формування марксизму слід розглядати з двох сторін: перша – загострення соціальних суперечностей, що знайшли втілення в боротьбі робітничого класу за свої права; друга – нові тенденції розвитку економічної науки.
Теоретичними джерелами були класична англійська політекономія, німецька філософія, французький утопічний соціалізм.
Загальні ознаки марксизму:
– марксизм як економічне вчення;
– марксизм як соціальне вчення.
Обидві частини не можна вважати самостійними, оскільки перша створювалась для обґрунтування другої, тобто для доведення необхідності докорінних соціальних перетворень суспільства.
К. Маркс і Ф. Енгельс доводили, що прогрес суспільства залежить від розвитку продуктивних сил, основним стержнем яких стають засоби виробництва, котрі завжди є чиєюсь власністю, що й спричиняє поділ суспільства на два основні антагоністичні класи – власників і тих, кого позбавлено власності.
Отже, вони розглядали людину не як вільну економічну індивідуальність, а як соціально-класову істоту, основну продуктивну силу суспільства.
Питання 2. Теоретичні основи праці К. Маркса “Капітал”.
І том “Капіталу” вийшов з друку 1867р. і йому К. Маркс дав підзаголовок “Процес виробництва капіталу”.
Центральною проблемою цього тому є процес виробництва додаткової вартості як основи розвитку й виразника відносин між капіталом та працею. Визначається роль грошей та товару у становленні капіталізму. Аналізується просте товарне виробництво.
К. Маркс звертає увагу на те, що товар має дві властивості, перша – забезпечує йому попит на ринку і характеризує товар як корисну у конкретному відношенні речі; друга – забезпечує йому можливість обмінюватися на інші речі. Він аналізує функції грошей у процесі обміну. Визначає п’ять функцій грошей. Гроші стають першою формою прояву капіталу.
На ринку пропонується новий товар – робоча сила, власники якого змушені обмінювати його на засоби існування. Це дало можливість К. Марксу логічно розглянути процес створення додаткової вартості. Виходячи з учення про додаткову вартість К. Маркс наголошує на її класовому змісті, запроваджує новий принцип поділу капіталу – на постійний та змінний. Він дослідив роль одного з факторів виробництва праці, відкрив та описав причини безробіття, проаналізував різні теорії грошей і обґрунтував власну.
ІІ том – “Процес обігу капіталу”. Проблема – визначення ролі обігових форм у створенні додаткової вартості та капіталу, а також дослідження суперечностей обігу капіталу. К. Маркс розглядає три стадії руху капіталу. Далі аналізує функціональне призначення кожної із форм. Розглянуто проблему морального та фізичного зношування капіталу.
ІІІ том (1894р.) “Процес капіталістичного виробництва, узятий в цілому”. К. Маркс визначає ціну товару, прибуток, фактори, що визначають норму прибутку, показано механізм вирівнювання норми прибутку, розглянуто форми промислового капіталу (торговий та позичковий), проаналізовано земельну ренту.
ІV том (1905-1910рр.) “Теорії додаткової вартості”. Розглянуто економічні погляди В. Петті, Ф. Кене, А. Сміта, аналізує теорію Д. Рікардо; критикує погляди
К. Робертуса, Т. Мальтуса. Це перше дослідження з історії економічної думки.
Тема: Виникнення альтернативної школи політекономії. Німецька національна політекономія
Питання 1. Історична школа в Німеччині (перша пол. ХІХ ст.). Р. Рошер, К. Кніс, Б. Гілдебранд
Прихильники історичної школи Вільгельм Рошер (1817-1894), Бруно Гільдебранд (1812-1878), Карл Кніс (1821-1898) критично ставляться до класичної школи, намагаються визначити й простежити тенденції суспільного розвитку, а потім вплинути на нього.
В. Рошер ставить завдання доповнити і розвинути теорію класичної школи і вплинути на формування національної політики. У його працях наявний глибокий порівняльний аналіз історії становлення й розвитку економічних явищ у Німеччині, Англії, Франції. Він досліджує міжнародну торгівлю, грошовий обіг, банківську справу, намагається встановити причини національних особливостей розвитку економічних процесів.
Високо оцінює переваги індустрії, розвитку транспорту і вказує на породженні ними зміни в економічних відносинах. Розглядає роль держави щодо підтримки і сприяння машинному виробництву. Дає рекомендації з розвитку фіскальної політики, регулювання робітниками та власниками, організації професійного навчання і навчання наук та мистецтва.
Б. Гільдебранд нападає на класичну політекономію: не визнає об’єктивності економічних законів, універсальності узагальнень, принципу індивідуалізму.
Прикладом узагальнень є фази еволюції:
натурального господарства середніх віків;
грошової економіки;
кредитної економіки.
За основу періодизації він бере способи організації обміну продуктами.
К. Кніс критикує В. Рошера за визнання об’єктивності законів та використання класичних методів у дослідження, а Б. Гільдебранда – за перебільшення ролі чистої теорії. Поділяє думку про можливість свідомо впливати на суспільні процеси.
Політична економія Німеччини проаналізована ідеями національної єдності. Економісти створили історичний метод дослідження і скористалися з нього для заснування нового напряму політичної економії, основою якого стало вивчення закономірностей розвитку національного народного господарства, визначальної ролі держави в цьому процесі. Досягненням історичної школи було те, що вчені широко користувалися історичним та статистичним матеріалом, а також висновками конкретних економічних досліджень.
Питання 2. Нова історична школа. Г. Шмоллер, Л. Брентано, К. Бюхер.
У 70-х рр. ХІХ ст. в Німеччині утворилася нова історична школа, ядро якої склали Густав Шмоллер (1838-1917), Луї Брентано (184-1931) і Карл Бюхер (1877-1930). Головна відмінність нової школи від попередньої полягала в тім, що її лідери аналізували особливості соціально-економічного розвитку країни на новому етапі – етапі переходу до монополістичного капіталізму, посилення національних тенденцій у політиці об’єднаної Німеччини, зростання класової конфронтації та ідеологічних суперечностей у суспільстві.
Вони виходили з того, що:
політична економія є наукою про соціальне господарство;
детермінантою економічного розвитку є соціальне середовище, його стан;
формування сприятливого соціального середовища – функція держави;
розуміння соціальної справедливості залежить від звичаїв, моралі та права;
можна перебудувати відносини в суспільстві, пом’якшувати соціальне напруження, поступово реформуючи соціальну сферу.
Г. Шмоллер запроваджує “етичний принцип”. Він доводить, що господарське життя визначається природними, технічними і моральними факторами.
Г. Шмоллер пропонував ідеї відмови від класової боротьби і закликав виховувати робітників у дусі “соціальної солідарності” з капіталістами.
Він також розглядав фізичні, етичні та юридичні основи політичної економії, аналізував розвиток і структуру населення, висвітлював питання технічного прогресу і його значення для економіки, ринкові відносини, широке коло соціальних проблем.
Л. Брентано надавав визначальної ролі в економіці етичному і правовому факторам. Вважав теоретичну політичну економію зайвою, такою, що не має практичного значення.
Він пропагував ідею “соціального миру” і суспільної рівноваги. Рекомендував підприємцям надавати певні пільги робітникам, використовуючи фабричне законодавство, профспілки, споживчу кооперацію, житлове будівництво тощо.
Л. Брентано заперечував визначальну роль держави в суспільному розвитку, він проголошував певні ідеї, спрямовані на пом’якшення соціального протистояння в суспільстві.
Монополізацію економіки він розглядав як оздоровчий засіб економічного розвитку. Л. Брентано був ідеологом картелів, убачаючи в них найважливіший засіб стабілізації економіки.
К. Бюхер досліджує доекономічні стадії індустріальної еволюції, які передували розквіту цивілізації, аналізуючи зростання національної економіки на стадіях домашнього господарства, розвитку міста, нації, приділяючи особливу увагу відносинам, які складаються між виробником і споживачем.
Головним критерієм, за допомогою якого здійснюється історична періодизація суспільства у нього є обмін. Досліджуючи новітні форми капіталу, дав трактування суті фінансового капіталу як процесу абсолютного підпорядкування промислового капіталу позичковому.
Тема: Маржиналізм. Становлення неокласичної традиції в економічній теорії.
Питання 1. Формування неокласичної традиції в економічній теорії. Кембриджська школа А. Маршалл
У 90-х рр. ХІХ ст. в Англії сформувалась кембріджська економічна школа, засновником, якої був Альфред Маршалл (1842-1924). Ця школа, започаткувала новий напрям в економічній теорії, так званий неокласичний намагався розробити універсальну економічну теорію, поєднуючи різні концепції. Найбільшою його заслугою є створення синтетичної теорії, яка об’єднувала елементи трудової теорії вартості і теорії граничної корисності. Ключова ідея А. Маршалла полягала у відмові від теоретичних дискусій навколо вартості (“Цінності”). На корить вивчення проблем взаємодії попиту і пропозиції як сил, що визначають процеси, котрі відбуваються на ринку. Він ґрунтовно проаналізував, як формуються і взаємодіють попит і пропозиція, увів поняття еластичності попиту, запропонував власну теорію ціни.
Ціну продуктові він розглядав як найважливіший елемент ринкової економіки, а ринок – як високоорганізовану інституцію, де взаємодіють попит і пропозиція і встановлюються ціни. Його теорія досліджує дві групи факторів, що впливають на ринкові ціни. З одного боку є ціна попиту. Вона формується під впливом попиту на товар, який визначається корисністю продукту. З другого – ціна пропозиції, яка залежить від витрат виробництва, тобто має виробниче походження і визначається факторами виробництва. Рівноважна ціна товарів тлумачилася як результат ціноутворення, коли на ринку перетинаються ціни попиту і пропозиції.
У теоретичній системі А. Маршалла важливе місце належить теорії розподілу. В який кожний із факторів виробництва також підлягають дії попиту і пропозиції. Кожен з факторів має ціну попиту, яка визначається його граничною продуктивністю і ціну пропозиції, яка визначається його граничними витратами. Загальний національний дохід зростає зі збільшенням пропозиції факторів.
У 20-х рр. з’являється кембріджський варіант кількісної теорії грошей або теорія “касових залишків”. Основна ідея теорії – безпосередній вплив змін грошової маси на рівень цін. Центром аналізу стають мотиви, котрі визначають накопичення готівки в касах фірм і в окремих осіб. Зростання або зниження цін спричиняє зміну реальної цінності суми грошей у вигляді готівки. Падіння цін – стимулює зростання попиту і наступне зростання цін.
Питання 2. Американська школа маржиналізму Дж. Б. Кларк.
Наприкінці ХІХ ст. з’являється американський варіант теорії граничної корисності, автором якого був Дж. Б. Кларк. Йому належить авторство так званого закону спадної продуктивності праці й капіталу, що його вчений поклав у основу власної теорії граничної продуктивності. Основними факторами розвитку економіки є технологічний і моральний, а її основу становить окреме ізольоване господарство. Головною проблемою політекономії Дж. Кларк називав проблему розподілу, він доводив, що розподіл суспільного доходу відбувається згідно з природним законом, який забезпечує кожному власникові фактора виробництва стільки багатства, скільки він створює.
Дж. Кларк розглядав чотири фактора виробництва:
капітал у грошовій формі;
капітальні блага (засоби виробництва і земля);
діяльність підприємця;
праця робітника.
Кожний фактор виробництва характеризується специфічною продуктивністю і створює дохід, причому кожний власник отримує свою частку доходів від фактора, котрий йому належить.
Заслугою Дж. Кларка було те, що він намагався знайти принцип розподілу доходу, критерій, який визначав би частку кожного фактора в продукті. Капітал розглядає як два (грошовий капітал і капітальні блага) фактора.
Головна теорія – теорія граничної продуктивності ґрунтується на ідеях Т. Мальтуса і Й. фон Тюнена. Закон спадної продуктивності праці й капіталу Дж. Кларк обґрунтував тим, що кожний новий внесок праці у виробництво за незмінних розмірів капіталу відбувається з меншою продуктивністю, ніж попередній. А кожний наступний приріст капіталу за незмінної кількості робітників характеризується меншим обсягом виготовленої продукції, нижчою ефективністю, ніж попередній.
Згідно з його теорією не має ні якої експлуатації праці. Прибуток утворюється лише за “динамічного стану”, коли підприємець виступає як новатор. Особливість концепції – його теорія розподілу бере за вихідну точку не “витрати”, не “вкладення” виробничих факторів, а отримані від кожного фактора результати.
Тема: Економічна думка на початку ХІХ ст. в Росії
Питання 1. Економічні ідеї декабристів. П. Пестель, М. Тургенєв, М. Муравйов.
Головним змістом економічної програми декабристів було скасування кріпацтва. Щодо цього намітились дві тенденції, які знайшли відображення в аграрних проектах П.І. Пестеля, М.І. Тургенєва і М.М. Муравйова.
Павло Іванович Пестель. В основу соціально-економічної перебудови Росії П.І. Пестель покладав аграрні перетворення. Саме в землі П.І. Пестель бачив найважливішу опору суспільного благоденства, тому і пропонував наділити кожного ділянкою землі.
П.І. Пестель висуває ідею створення двох форм власності на землю: приватної і суспільної. Він пропонує створити фонд суспільного володіння землею за рахунок поміщицьких і державних земель. У великих землевласників частину землі треба конфіскувати, дрібним – сплатити певну компенсацію. Цей фонд формується у волостях, становить їхню власність і використовується для наділення землею всіх, хто забажає.
П.І. Пестель приділяє увагу і проблемам розвитку промисловості. Проте тут він не передбачає таких радикальних змін, як у селянському господарстві.
М.І. Тургенєв. Центральним у його працях є питання про ставлення до кріпацтва. Він критикує феодалізм і виступає прихильником свободи в усіх її проявах: свободи особи, свободи господарської діяльності. У кріпацтві він бачив головну перешкоду для економічного розвитку Росії.
Розробив кілька проектів звільнення селян. М.І. Тургенєв намагався довести поміщикам вигідність для них звільнення селян. Селянин, звільнений без землі, або з невеличкою ділянкою, буде економічно залежним від поміщика, який залишається власником землі. Поміщики отримають викуп, а з вільної праці селян матимуть не менший дохід, ніж раніше. Отже, основний зміст економічних перетворень на селі М.І. Тургенєв бачив у капіталістичних перетвореннях поміщицького господарства.
В питанні розвитку промисловості та торгівлі М.І. Тургенєв виступає прихильником свободи: свободи розвитку промисловості, свободи торгівлі. Сприйнявши ідеї економічного лібералізму А. Сміта, він уважав, що їх можна застосовувати і в тогочасної Росії.
М.М. Муравйов розробив три варіанти аграрної реформи. Перший передбачав лише особисту свободу селян і позбавлення їх навіть засобів праці. Мало того, позбавлені землі й засобів праці селяни не мали права переходити на роботу до іншого поміщика. Цей проект зазнав критики.
Другий варіант проекту залишав за селянами їхні присадибні ділянки, будівлі, засоби праці, худобу. І лише третій варіант, написаний М.М. Муравйовим у в’язниці, передбачав надання селянам 2-3 десятин землі на двір, а також право спадкового володіння нею.
Питання 2. Економічна думка в Росії в період кризи і ліквідації кріпацтва. Критика кріпацтва О. Герценим і М. Огарьовим.
В обговоренні проблеми скасування кріпацтва взяли участь і революційні демократи як ідеологи селянства. Зокрема Герцен і Огарьов.
Основу економічних поглядів О. Герцена й М. Огарьова становила боротьба з кріпацтвом, розробка революційної програми звільнення селян. Критика кріпосництва, як і в цілому світогляд двох видатних мислителів не лишались незмінними. Вони пройшли складну еволюцію від позицій дворянських революціонерів до революційного демократизму.
М. Огарьов й О. Герцен були прихильниками звільнення селян із землею, проте не бачили нічого несправедливого в тім, що поміщики одержать певну компенсацію за втрату права користування “вигодами минулої кричущої несправедливості”. Така їх позиція багато в чому залежала від їхньої належності до дворянського стану.
Однак після реформи О. Герцен і М. Огарьов виступили з її гострою критикою, називаючи “новим кріпацтвом”, оскільки вона не дала селянам ні землі, ні волі. Відображаючи інтереси селянства, яке боролося проти поміщицького землеволодіння і поміщицької власності, О. Герцен і М. Огарьов проголосили і обґрунтували гасло “Земля і воля”.
Нова платформа з аграрного питання передбачала ліквідацію поміщицького землеволодіння, передачу всієї землі селянам. Розв’язання цієї проблеми мало відбутися через селянську революцію. О. Герцен і М. Огарьов критикували не лише кріпосництво, а й капіталізм, як нову форму експлуатації, “нову форму рабства”. Порівнюючи економічні процеси, які відбувались у пореформеній Росії, з економічним розвитком Заходу, О. Герцен виступив з обґрунтуванням особливого – некапіталістичного шляху розвитку Росії. Основу цього розвитку він бачив у общині. Згодом О. Герцен і М. Огарьов проголосили общину наріжним каменем соціалізму. Гарантована нею рівність селянського землеволодіння мала запобігти небезпеці пролетаризації селянства.
О. Герцен став засновником теорії “селянського соціалізму”, який на його думку, мав ґрунтуватися на трьох засадних умовах:
право кожного на землю,
общинне володіння землею;
громадське управління.
О. Герцен і М. Огарьов виступили з гострою критикою західної політичної економії, яка стоїть на сторожі капіталістичної системи господарства. На їхню думку постала необхідність у створенні нової економічної науки, спрямованої на обґрунтування соціалізму.
Тема: Економічна думка в Україні (ХІХ – поч.. ХХ ст.)
Питання 1. Ліберальне народництво в Україні Т.І. Осадчий, М.В. Левитський
У 90-х рр. типовими представниками ліберального народництва в Україні були Микола Васильович Левитський (1859-1936) – найбільш відомий представник ліберального народництва в Україні. Вже на початку 90-х рр. остаточно сформувались його ліберально-народницькі погляди, критикує капіталізм, але здебільшого однобічно і поверхово, не розуміючи його історично-прогресивної ролі. М.В. Левитський, як і народники взагалі, заперечував можливість розвитку капіталізму в Росії. Одним із доказів на користь цього погляду стала для М.В. Левитського теорія відтворення С. Сісмонді, яку сприйняли й російські народники.
Капіталізму він протиставляє дрібне виробництво, напівнатуральне господарство селян і ремісників. Саме йому він провіщає велике майбутнє.
М.В. Левитський увійшов в історію суспільної думки не лише як теоретик ліберального народництва, а й як практик, який розробляв численні проекти розвитку дрібного виробництва, і намагався втілити їх у життя. Він є прихильником створення різних форм кооперації, артілей, сільськогосподарських виставок, надання дешевого кредиту дрібним виробникам тощо.
Найбільш відомим теоретичним опрацюванням М.В. Левитського став “Артільний договір (для землеробських артілей)”. М.В. Левитський брав участь у багатьох міжнародних кооперативних конгресах. Наполегливо впроваджував він у життя і свій “Артільний договір”. Протягом 1800-1896 рр. ним було організовано 85 артілей в Олександрійському та Єлісаветградському повітах. Хоч М.В. Левитський і сподівався своєю діяльністю спинити розвиток капіталізму, проте функціонування створених ним артілей свідчило саме про капіталістичний розвиток сільського господарства.
Тихін Іванович Осадчий (1866-1945) – економіст, земський статистик, громадський діяч. Він виступав як ідеолог дрібної буржуазії, хоч і проголошував ідею створення сприятливих суспільно-економічних умов.
Він оперував величезним фактичним матеріалом про стан селянського господарства, що свідчив про інтенсивний розвиток капіталістичних відносин. Він бачив неминучість цього розвитку і навіть визнавав його певну прогресивність.
Т.І. Осадчий пропонує надання допомоги господарству з боку держави. Поліпшити становище селянства Т.І. Осадчий сподівався підвищенням культури землеробства, наданням селянам дешевих кредитів, довгостроковою орендою тощо.
Основний наголос Т.І. Осадчий робить на необхідність зміцнення середнього самодостатнього, тобто натурального господарства. Будучи переконаним у можливості його ефективного функціонування, він особисто здійснює кілька спроб організації такого господарства. Проте вони не виправдали утопічних сподівань Т.І. Осадчого.
Питання 2. Розвиток політичної економії в Україні. Економічні погляди М. Зібера.
Бурхливий розвиток продуктивних сил у пореформений період супроводжувався значними соціальними зрушеннями, поглибленням класових суперечностей, пожвавленням суспільної думки. Зміни, що сталися в економічному та суспільному житті країни після реформи 1861р., позначилися і на розвитку політичної економії.
Особливе місце серед представників політичної економії в Україні належить професору Київського університету М. Зіберу. Він був прихильником трудової теорії вартості і популяризатором економічного вчення К. Маркса. У магістерській дисертації “Теорія цінності й капітал Д. Рікардо у зв’язку з пізнішими доповненнями та роз’ясненнями” він розглядає теорію К. Маркса як дальший розвиток учення А. Сміта й Д. Рікардо. 1876-1878 рр. в журналах “Знание” і “Слово” Зібер публікує низку статей під назвою “Економічна теорія К. Маркса”, викладаючи зміст першого тому “Капіталу”.
Тоді ж він пише критичні статті, спрямовані проти Ю. Жуковського та Б. Чичеріна, які піддавали критиці засадничі принципи економічного вчення К. Макса, особливо його теорію додаткової вартості. Він детально аналізує теорію грошей К. Маркса його вчення про двоїстий характер праці, категорії капіталу, прибутку та ін.
Значний інтерес становить розуміння М. Зібером закономірностей суспільного розвитку. Він не поділяв думки К. Маркса, про неминучість революційного перетворення суспільства і був прихильником його еволюційного розвитку.
Велике значення мали праці М. Зібера, що заперечували улюблений постулат народників щодо особливого шляху економічного розвитку Росії. Він наголошував, що економічний розвиток країни відбувається за об’єктивними економічними законами і неминуче призведе до капіталізму, що його М. Зібер розглядав як історично минущий лад.
Тема: Кейнсіанство
Питання 1. Теорія мультиплікатора. Економічна програма Дж. М. Кейнса
Важливим в теорії мультиплікатора є те, що зміна рівня рівноваги національного доходу більша за зміни того вихідного рівня автономних витрат, що його спричинили. Це поняття відоме як мультиплікаційний ефект. Дж. Кейнс дає пояснення його дії. Кожна інвестиція перетворюється на суму доходів індивідів і коли б ці доходи не витрачалися, то приріст національного доходу за певний проміжок часу дорівнював би приросту інвестицій. Але на практиці отриманий дохід витрачається і перетворюється на нові доходи, які у свою чергу знову витрачаються і т.д. З рештою приріст національного доходу через певний час буде значно більшим, ніж приріст початкових інвестицій, тобто він стає помноженою величиною початкових капіталовкладень. Сам же множник або мультиплікатор залежить від того, яку частку своїх доходів суспільство витрачає на споживання: що вища схильність до споживання, то більший мультиплікатор і навпаки.
Мультиплікатор витрат визначається як відношення рівноважного доходу до початкової зміни у витратах ( на інвестиції), що спричинили цю зміну
де ΔY – приріст доходу;
Δі – приріст інвестицій, що спричинив приріст доходу;
r – “гранична схильність до споживання”;
-
це і є величина мультиплікатора, виражена
через “граничну схильність до споживання”.
Дж. Кейнс запропонував економічну програму державного регулювання економіки, тобто практичних рекомендацій для усунення недоліків системи ринкових економічних відносин. Напрямки державного втручання в економіку охоплюють три основні сфери:
грошовий обіг та грошову політику,
нагромадження капіталу та інвестування і реалізацію вироблених товарів.
Основним стратегічним напрямом економічної політики держави, має стати підтримка інвестиційної діяльності, сприяння максимальному перетворюванню заощаджень на капіталовкладення. Щоб подолати економічні депресії держава мусить не тільки створити найсприятливіші умови для інвестиційної діяльності підприємців (зниження норми процента, дефіцитне фінансування інфляційного зростання цін та ін.), а й взяти на себе функції безпосереднього капіталовкладника.
Питання 2. Кейнсіанство та його особливості в різних країнах. Посткейнсіанство.
Історично посткейнсіанство сформувалося злиттям двох наукових напрямів
англійського лівого кейнсіанства
американської групи економістів.
Ліві кейнсіанці, представником яких була Джоан Робінсон, Калдор, П’єро Сраффа, продовжили критику неокласицизму, особливо його методологічної основи – маржиналізму. Основним завданням вони вважали оновлення вчення Кейнса та доведення до логічного кінця заперечення неокласичної системи. За об’єкт критики вони взяли методологічні принципи не тільки неокласичних, а й неокейнсіанських теорій.
Дж. Робінсон зробила спробу зв’язати теорію Кейнса з марксизмом і включити в неї соціально-економічні фактори, у тім числі розподіл національного доходу.
Ліве кейнсіанство – дрібно буржуазний варіант кейнсіанської теорії, спрямований на захист інтересів немонополістичного капіталу, фермерів, інтелігенції, службовців та робітників.
Їх концепція критикує зусилля монополій, висувають ряд антимонопольних вимог; наполягають на розв’язанні певних соціальних проблем (ліквідації нерівності в розподілі доходів і збільшення купівельної спроможності населення).
Система розподілу за Калдором має забезпечувати відповідний рівень заощаджень. Вирішення проблеми розподілу можна зобразити у вигляді достатньо простої схеми: якщо заощаджень недостатньо, то треба збільшити доходи тих, хто більше заощаджує. Головним фактором, що формує характер взаємозв’язків, є технологічні умови виробництва. Саме ці умови впливають на величину капітального коефіцієнта, і на необхідний для його підтримування обсяг інвестицій.
Концепцію П’єро Сраффа викладено у книжці “Виробництво товарів за допомогою товарів” (1960). В ній відкидається неокласична теорія формування вартості і розподілу, концепція “граничної корисності” і “граничної продуктивності”. Він повертається до теорії вартості Дж. Рікардо. Вартість у нього – суто фізіологічні витрати праці на виробництво товару.
П. Сраффа піддав гострої критиці розподільчу функцію вільної конкуренції, яка стихійно забезпечує одержання кожним із факторів виробництва своєї частки у створеному доході відповідно до граничної продуктивності. Конкуренцію він визнає за недосконалу. Ринок окремих товарів розпадається на кілька ринків тих самих товарів, але на кожному з них існуватимуть різні ціни. Для того, щоб проникнути на інші ринки, кожному окремому продавцю необхідно збільшити витрати обігу, а відтак на власному ринку вони мають привілійоване становище, що зрівнює їх із монополіями.
Тема: Еволюція неокласичних ідей. Неолібералізм
Питання 1. Теорія “економіки пропозиції”
Заперечуючи використання політики стимулювання попиту, її представники А. Лаффер, Р. Мандель – доводять, що пропозиція є провідною категорією економічних відносин і будь-яке суспільство виходить з можливостей пропонування.
Прихильники теорії висунули тезу про залежність сукупного попиту від сукупної пропозиції. Саме цю ідею було покладено в основу проблеми “економіки пропозиції”.
Основний шлях до зростання виробництва прихильники теорії вбачали в стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій. Основним джерелом інвестицій (як і покриття дефіциту держбюджету) є заощадження. Вони виступали проти високих податків, за розумну податкову політику. Високі податки є причиною перерозподілу ресурсів з приватного сектора в державний, що призводить до зниження продуктивності праці, зростання витрат виробництва та цін.
Представники школи, захищаючи принципи вільного підприємництва, піднесли проблему оподаткування до рангу конкретної економічної політики. Вони аналізують категорії ринкової економіки: економічне зростання, податкова політика, інфляція, гроші, ціни, заробітна плата, прибуток тощо.
Графічне зображення моделі – “Крива Лаффера”, її економічний зміст – коли податковий прес переходить оптимальну межу, то надходження в бюджет спочатку зростають, а згодом починають зменшуватись, це відбувається тому, що зниження прибутковості виробництва стимулює спадання ділової активності, збільшення схильності до споживання на скорочення обсягів інвестування, тобто фізично звужується база оподаткування, скорочується сфера локального бізнесу. Прагнення держави мати стабільний рівень надходжень примушує її постійно збільшувати ставки податків аж доти, доки вже ніхто не працюватиме і не сплачуватиме їх.
Отже, основним в теорії було заперечення маніпулятивної фіскальної політики та існуючої системи прогресивного оподаткування як такої, що негативно впливає на ділову активність, оскільки не стимулює заощаджень та інвестицій, зумовлює нераціональний розподіл факторів виробництва, перерозподіл національного доходу між виробництвом та споживанням на користь останнього і стає причиною приховування доходів, що призводить до виникнення тіньової економіки, бартерному обміну, скритої зайнятості.
Тема: Інституціоналізм
Питання 1. Ідейно-теоретичні основи інституціоналізму та етапи його розвитку.
Інституціоналізм – своєрідний напрям в економічній науці. Його своєрідність полягає насамперед у тім, що прихильники інституціоналізму в основу аналізу беруть не тільки економічні проблеми, а пов’язують їх з проблемами соціальними, політичними, етичними, правовими тощо.
Інституціоналізм у політичній економії почав формуватися наприкінці ХІХ ст. Його ідейні основи було закладено американським економістом і соціологом Т. Вебленом. Автор терміну “інституціоналізм” У. Гамільтон.
“Економічні інститути” – приватна власність, гроші, конкуренція, торгівля, прибуток тощо є лише формою прояву або втіленням “інституцій”, тобто навичок, звичаїв. Прихильники інституціоналізму вирішальну роль у суспільному розвитку надають цим інститутам. Економічні процеси набувають психологічного забарвлення. Усім інститутам притаманні риси колективної психології.
У формуванні філософських основ інституціоналізу велику роль відіграли американські філософи Ч. Пірс, Дж. Дьюї та Ж. Леб. Певний вплив на формування й розвиток інституціоналізму справила німецька історична школа з її історичним методом, акцентуванням уваги на правових нормах та політиці держави. В американській економічній літературі стверджувалося, що інституціоналізм є суто американським різновидом історичної школи.
Інституціоналізм виник і набув поширення в США за умов раннього періоду імперіалізму. Це була своєрідна опозиція дрібної і середньої буржуазії та її ідеологів монополістичному капіталізмові, яка проявилась у спробах усього реформування. Найбільшу ідейну спорідненість інституціоналісти мають з англійськими соціологами й економістами, які зробили спробу теоретично обґрунтувати реформістські програми.
Інституціоналізм не має загальних теоретичних засад. Одні економісти узагальнюють економічні процеси від психології, біології, антропології, інші – від права, кон’юнктури або математичних розрахунків. Об’єднують інституціоналістів методологія і критичне ставлення до класичної і неокласичної теорії.
Інституціоналісти вдаються до історичних та описово-статистичних методів дослідження. Історичний метод дав змогу досліджувати економічні явища в їх історичному розвитку, у динаміці, відтак проголошуючи ідеї еволюції капіталістичної економіки. Рушієм економічного розвитку інституціоналісти визначають психологію колективу, суспільства, а не окремих суб’єктів господарювання. Вони критикують неокласичну концепцію конкурентної економіки з її основною ідеєю ринкової рівноваги, відкинули постулат “гармонії інтересів”. Ринок розглядається як соціальний інститут, що зазнає глибоких змін із розвитком суспільства. Інституціоналісти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання економіки і виступали за впровадження суспільного контролю над нею.
Можна виділити слідуючи етапи розвитку інституціоналізму:
Ранній інституціоналізм три основні напрями:
а) соціально-психологічний – Торстен Веблен (1857-1929);
б) соціально-правовий – Джон Роджерс Комманс (1862-1945);
в) емпіричний – Уеслі Клер Мітчелл (1874-1948);
2) Неоінституціоналізм – Джон Кеннот Гелбрейт (1909), Рональд Коуз (1910), Джеймс М. Б’юкенен (1919).
Питання 2. Неоінституціоналізм, його особливості
Після другої світової війни відбулось відродження інституціоналізму на дещо інших засадах. Інституціоналісти знайшли нові об’єкти дослідження: місце і роль в економічному житті НТР, інформації, влади, політики та ін.
Соціальний (індустріально-технологічний) інституціоналізм пов’язують з ім’ям Джона Кеннета Гелбрейта. Його наукові інтереси досить багатогранні. У своїх перших працях він розробив концепцію “врівноважувальної сили”, пропагував “суспільство добробуту”. Проте згодом, зокрема у “Новому індустріальному суспільстві” (1967), він розвиває концепцію “індустріального інституціоналізму”.
Теорія трансакційних витрат. Економічна теорія прав власності.
Одна з найважливіших заслуг Рональда Коуза полягає в тім, що він визначив і запровадив у науковий обіг таку категорію, як трансакційні витрати (витрати на пошук інформації про ціни, попит, пошук партнерів, укладання контрактів тощо). Це знаменувало появу в інституціоналізмі так званого контрактного підходу до теорії інститутів, що зумовило виникнення нової междисциплінарної науки: поєднання права, економічної теорії та організації.
Скорочення трансакційних витрат, а отже підвищення ефективності функціонування економіки, забезпечується існуванням правових норм і їх дотриманням. Своєрідність теорії прав власності полягає в трактуванні власності та її використання як методологічної й теоретичної основи економічного аналізу. Категорію “власність” замінили терміном “право власності”. Власність як така не є ресурсом, а тільки комплексом прав на використання ресурсу (право володіння, користування, управління тощо).
Права власності мають бути чітко визначені, і саме вони стають об’єктом купівлі і продажу. Для успішного функціонування ринку важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Якщо трансакційні витрати невеликі, а права власності чітко визначені і їх додержують суб’єкти господарювання – ринок здатний до саморегулювання.
Отже, підбиваючи підсумок, слід зазначити, що хоч інституціоналізм не має єдиної теоретичної основи, проте йому притаманні певні спільні риси:
критичний аналіз ортодоксальних теорій, побудований на розробленні альтернативних програм;
спроба інтегрувати економічну теорію з іншими суспільними науками;
намагання вивчати не стільки функціонування систем, скільки її розвиток (трансформацію капіталізму);
аналіз економічних відносин не з позиції так званої економічної людини, її розрізнених дій, а з позицій організації суспільства держави;
намагання посилити суспільний контроль над бізнесом, визначення необхідності втручання держави в економіку.