- •Лекційний курс Розділ і Вступ до філософії 3
- •Розділ іі Історичний розвиток світової та вітчизняної філософії 18
- •Тема 7 Українська філософія. 415
- •Розділ ііі Філософська антологія: буття світу та його духовні виміри. 597
- •Розділ іv Соціальна філософія 654
- •Розділ V Філософська антропологія 769
- •Розділ vі Філософія пізнання (епістемологія) 879
- •Тема 13 Сутність і структура пізнавального процесу 879
- •Тема 14 Наукове пізнання 880
- •Розділ viі Аксіологія: цінність буття і стратегія майбутнього 906
- •Тема 15 Аксіологія: цінність буття і стратегія майбутнього 906
- •Розділ і Вступ до філософії Тема 1 Філософія як специфічний тип знання філософія як специфічний тип знання
- •Розділ іі Історичний розвиток світової та вітчизняної філософії
- •Тема 2 Стародавня філософія
- •1.2. “Дао де цзи” – вчення про дао та де
- •1.3. Суть об’єктивного ідеалізму дао
- •1.4. Ідеї діалектики
- •2.2. “Луньюй” – канонічне джерело конфуціанства
- •2.3. Жень – центральна ідея вчення Конфуція
- •Тема 3. Філософія середніх віків та епохи відродження
- •1. Вчення Августина Блаженного
- •2. Фома Аквінський - систематизатор схоластики
- •1. Вчення Августина Блаженного.
- •§2. Соціокультурпі зміни
- •§3. Основні проблеми філософії Відродження
- •§1. Характерні особливості філософії палійського гуманізму
- •§2. Основні риси філософії природи Ренесансу
- •Тема 4 Філософія Нового часу
- •1.2 Наукові відкриття XVI- XVII століття і філософське переосмислення світу.
- •II. Френсіс Бекон - видатний філософ Нового часу.
- •2.2 Концепці нової науки.
- •2.3 Вчення про "примари" людського розуму.
- •2.4 Вчення про метод.
- •2.5 Філософія природи
- •Тема 5 Класична німецька філософія
- •1.Психологічні основи релігійних уявлень.
- •2. Виникнення релігійного культу.
- •3. Перехід від політеїзму до монотеїзму.
- •4. Гносеологічні основи релігійних уявлень.
- •1. Людина, як частина природи.
- •2. Вчення про мораль.
- •3. Теорія пізнання.
- •Тема 6 Новітня світова філософія
- •1.Сучасна практична філософія посилено розвиває один із найважливіших своїх розділів та інструментів – герменевтику.
- •1.1. Джерела філософії а. Шопенгауера.
- •2. Філософські погляди а. Шопенгауера
- •2.1. Визначення поняття волі.
- •2.2. Світова воля — головна рушійна сила
- •2.3. Філософсько-антропологічна позиція.
- •2.4. Елементи теорії світового песимізму.
- •3. Етичні та естетичні погляди філософа.
- •1.1 Поняття “аналітична філософія”.
- •1.2 Аналітична філософія і метафізика
- •3. Філософська герменевтика.
- •4 Сучасна релігійна філософія.
- •4.3. Визначення категоріальної приналежності релігійних вірувань.
- •4.4. Проблеми виправдання і раціональності релігійних вірувань
- •Тема 7 Українська філософія.
- •§ 2. Питания про оригінальний характер і національну самобутність давньоруської філософії.
- •§1. Літературні пам'ятки як основні джерела дослідження філософської думки Київської Русі.
- •§ 2. Проблеми буття в давньоруській філософській спадщині.
- •§3. Філософські концепції мислителів Київської Русі.
- •§ 4. Значення філософської спадщини Київської Русі.
- •1. Основні віхи життя і творчості о. Потебні
- •2. Філософські проблеми мови і міфа у працях о. Потебні
- •1. Основні віхи життя і творчості о. Потебні
- •2. Філософські проблеми мови і міфу у працях о. Потебні
- •Тема 8 Буття світу і людини
- •1. Еволюція уявлень про час. Основні концепції часу
- •1.1. Важкість осягнення часу
- •1.3. Статична та динамічна концепції
- •Тема 9. Духовні виміри буття
- •§1. Практика і суспільна свідомість,
- •§2. Свідомість як діяльне відображення
- •§1. Структура і форми самосвідомості
- •§2. Предметність і рефлексивність самосвідомості
- •§3. Свідоме і несвідоме
- •§1.2. Концепції походження мови.
- •§2.1.Мовна картина світу
- •§2.2. Мова і специфіка людського буття.
- •Тема 10 Суспільство: філософський аналіз.
- •1. Поняття суспільства. Різні підходи до аналізу суспільних процесів.
- •2. Матеріальне виробництво як фактор існування та розвитку суспільства. Спосіб виробництва та його структура.
- •3. Діалектика розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
- •2. Структура і функції суспільства.
- •3. Основні чинники суспільного розвитку та їх взаємозв'язок.
- •4. Історичні типи суспільства. Поняття "суспільно-економічна формація" і "цивілізація .
- •5. Глобальні проблеми людства і соціальне прогнозування.
- •6. Ідея прогресу в історії. Сенс історії.
- •1. Генеза та сучасне розуміння.
- •2. Культура і цивілізація: Загальне і специфічне
- •4. Сучасна культура
- •1. Культура - предмет філософського аналізу
- •3. Традиційна культура.
- •4. Сучасна культура
- •Тема 12 Проблема людини в філософії та її соціальної сутності
- •1. Зміст поняття людського фактора
- •2. Об’єктивні та суб’єктивні умови детермінації людського фактора
- •1. Екзистенційні передумови використання понять дослідження в українській філософській мові.
- •4.3.1. Самотність-відчай як наслідок волі до влади над світом.
- •4.3.2. Творча самотність.
- •Тема 13 Сутність і структура пізнавального процесу
- •Тема 14 Наукове пізнання
- •Тема 15 Аксіологія: цінність буття і стратегія майбутнього
3. Філософська герменевтика.
Гадамер стверджував, що філософська герменевтика загалом не є методом і не є теорією пізнання.
В.С.Малахов у парці “До характеристики герменевтики як способу філософствування” спробував описати герменевтику як особливу мисленнєву практику, або, інакше, - “як особливий спосіб філософствування”. (5,66).
За В.С.Малаховим, “гадамерівська герменевтика – це є етап розвитку герменевтики як теорії і практики витлумачення текстів” (5,66).
Витоки герменевтики як особливого способу філософствування сягають традиції герменевтики як мистецтва витлумачення – філологічної герменевтики ХV1І-Х1Х ст. і протестантської екзегетики ХVІ-ХVІІ ст.
Герменевтика спрадавна була пов’язана з практикою витлумачення текстів – спочатку релігійних, потім юридичних, літературних, філософських. “У процесі тлумачної практики формується спеціально “герменевтичний” спосіб сприймання, головна відміна якого може бути схарактеризована у такий засіб: то є погляд на світ крізь призму тексту. Перетворившись із практики витлумачення перш на теорію останнього, потім на загальнометодологічне вчення про розуміння і, врешті, на спеціальну “філософію розуміння”, герменевтика не позбавилась цієї своєї відміни.
Герменевта теолога доби Реформації або герменевта – філолога доби Романтизму і сучасного філософа – герменевта об’єднує те, що висхідний пункт і переважна (властиво – єдине) середовище розгорнення їхньої думки становить текст” (5,67).
І цей текст утворює універсальну модель осмислення дійсності.
“Прикметним є щодо цього зізнання самого Гадамара, зроблене ним в одному зі своїх інтерв’ю. “У своїх працях я спробував показати, - каже він, - що ця модель яка задана витлумаченням текстів, є властиво моделлю цілого нашого досвіду світу. Тим – то герменевтика має універсальну філософську функцію”. (5, 67).
Ще в рамках ранньопротестантської екзегетики сформувалась друга, похідна від першої, особливість герменевтичної свідомості: традиція як спосіб розуміння сучасності. “Як на тлумача “священних” текстів, сакральний характер має не тільки його безпосередній об’єкт – усе минуле в його очах постає як сакральний текст, що його потрібно витлумачити. У традиції герменевт прагне знайти (і знаходить) відповідь на найпекучіші питання сучасності.” (5,67).
Герменевт прагне показати усякому новому, що воно не таке вже й нове. Для герменевта зрозуміти щось – це дослідити його витоки, його історію. “Знання про “походження” того чи іншого феномену стає в герменевтиці інструментом бачення його майбутнього.” (5,67).
За словами В.С.Малахова, Гадамар ніби приєднується до прихильників герменевтики, для яких побожне оберігання традиції є найважливішим завданням. “Він свідомо перетворює своє вчення на “герменевтичну традицію”. (5,67).
“Вирішальний вплив на Гадамера мала не традиційна герменевтика, а, розроблена Хайдеггером, “гереневтика фактичності”, де інтерпретація набуває радикально іншого статусу. Хайдеггер вбачає її суть у виявленні смислотвірних компонентів людського існування. Герменевтика стає тут герменевтикою людського буття, “екзистеційною” герменевтикою. У ній дуже радикально перемінюється статус розуміння. Розуміння розглядається тепер не як форма пізнання, а як специфічно людське ставлення до світу”. (5,68)
І таке розуміння – це спосіб людського буття.
І далі В.С.Малахов стверджує, що “Гадамар акцентує в герменевтичній практиці момент “аплікації”: розуміти певний смисловий зміст – означає застосувати його до самого себе. Інтерпретація має тепер своєю метою не реконструювати, а “конструювати” інтерпретовану реальність, не “вживатися” в культурний досвід автора тексту, а відбути його заново в контексті свого власного досвіду.
Витлумачення для філософської герменевтики “не є звичайно відтворення тексту, воно становить собою творення розуміння наново.” (5,68)
За словами Малахова, тут і була Гадамерова розбіжність з традиційним тлумаченням цілей і завдань герменевтичної діяльності. “Це не є випадкове, що багато хто з авторів сприйняв герменевтичну філософію як учення, несумісне з шлейєрмахівсько-дільтеївською колією в розвитку герменевтики.” (5,68)
На думку Малахова, дослідники, котрі сприйняли Гадамерівську герменевтику як “антитезу” традиційній, правильно вловили контраст між філософською герменевтикою і герменевтикою традиційною.” (5,68)
“Концепція Гадамера – своєрідна радикалізація того підходу до дійсності, що описаний вище як герменевтичний. Вона робить цей підхід принципом мислення.
Герменевтичне мислення – то є мислення – розуміння, мислення тлумачення. Поза діяльністю довкола освоєння традиції герменевтика як філософування була б неможлива.” (5,69)
Як стверджує автор, геменевтична філософія існує в процесі інтерпретації і як інтерпретація. А поза герменевтичною практикою її немає. Філософська герменевтика не є загальною теорією витлумачення. А більшість праць Гадамера становлять собою філософське витлумачення певного тексту. Гадамерове філософствування принципово несистематичне.
“Найважливіша риса філософської герменевтики – не побудова всеохоплюючої теоретичної схеми, а зображення універсальності людського ставлення до світу.” (5, 69)
“Принципи, висуненні Гадамером, не є результатом дедукції з певної основоположної тези. Їх виклад не має характеру строгого систематичного виведення.” (5, 70)
За висловлюванням В.С.Малахова, “між герменевтичними категоріями немає ієрархічного співпорядкування. Тому будь-який дослідник філософської герменевтики неминуче наражається на складнощі, коли робить спробу дати експозицію гадамерівської концепції. Одні беруть за висхідну клітинку своєї реконструкції “досвід”, інші – “розуміння”, ще інші – “подію”, ще інші – “дійову – історичну свідомість.” (5, 70)
Хайдеггер визначає людське буття як буття – у – світі “де під світом розуміється знову – таки не щось, яке дане” людині і “уявляється”, споглядається, переживається нею, а те, в середині чого вона від самого початку себе застає. Той спосіб, що ним людина освоює свою місцепокладність у бутті, Хайдеггер і називає розумінням. Отже, розуміння первісніше від мислення.
З одного боку герменевтика становить собою радикалізацію традиційно – герменевтичної практики, а з іншого – новотвір, виниклий внаслідок еволюції екзистенціально–феноменологічного напряму сучасної філософії.
У філософській герменевтиці традиція виступає як присутність. Традиція – це не те, що було, а те, що є. Стосовно гадамерівської концепції такі опозиції, як “минуле” і “теперішнє”, “історія” і “сучасність”, взагалі втрачають сенс.” (5, 72).
Попередники Гадамера (і Шлейєрмахер, і Дільтей) намагалися надати герменевтиці статусу науки. Тому вони прийняли за посилку те, що на думку Гадамера, рівнозначне відмові від засадничих принципів герменевтичного мислення. І крім того, Шлейєрмахер і Дільтей здійснили локалізацію тексту – текст утратив характер універсальної смислової реальності, поставши у вигляді емпірично-фіксованого утворення, щодо якого здійснюється певне інтелектуальне дослідження.
“Замість цілісного “тексту” традиції, всеохоплюючої реальності “переказу” романтична герменевтика зосередилась на методичному витлумаченні тих чи тих письмових джерел, що розуміються або як продукт індивідуальної творчості генія (Шлейєрмахер), або як “об’єктивація життя” (Дільтей). А у філософській герменевтиці звернення до тексту пройняте іншими інтенціями. Мета її – вийти за допомогою тексту на такі значущості, які не вкладаються в той чи той біографічний або соціально-культурний контекст. Текст має бути збагнутий як повідомлення, почутий у тій істині, яку він нам сповіщає, а не пояснений “психологічно” чи “історично”. Філософська герменевтика немовби здійснює зворотній рух від герменевтики, що сформувалась наприкінці ХІХ ст. в самостійний дослідницький напрям і в специфічний метод пізнання, до тих часів, коли герменевтична практика була невіддільна від власного мислення, коли витлумачувати текст і означало мислити, а мислити означало співвідносити власне духовне буття з цим текстом – тобто витлумачувати”. (5, 73)
За Малаховим, “герменевтичне філософствування є філософствування негарантоване. Воно не може спиратися на припущення, що слугували для колишньої гереневтики вихідними безперечностями”. (5, 73)
Отже, герменевтика як філософія формується в контексті іншого типу раціональності, ніж та, яка слугувала базою герменевтики традиційної. Звідси і принципова несхожість філософської герменевтики з традиційною.
“Філософська герменевтика – це осягнення історичності, що осмислює себе. Представникові класичної герменевтики смисл дано. Його лишається лише вилучити. Прихильникові класичної герменевтики смисл задано. Його потрібно заново породити.
За словами Малахова, “штрихами до портрету герменевтики як способу філософствування можуть бути:
а) інтерпретативність;
б) антисистематичність;
в) історичність;
г) мовність.
Скріплючою скобою герменевтичної філософії є інтуїція присутності. Це означає, що розуміючий індивід завжди перебуває всередині реальності (всередині мовної традиції, зокрема), яку він розуміє.” (5, 75)
Особливості герменевтики як способу філософствування визначенні її еволюцією, з одного боку, від герменевтичної традиції, а з іншого – з тієї гілки герменевтичного стовбура сучасної філософії, яка веде від Гуссарля до Хайдеггера.
“Герменевтична філософія – це не еклектична сума двох складових, які погано узгоджуються одна з одною і одна з яких сягає презумпції континуальності і осмисленості, а друга має на собі відбиток нетрадиційного, некласичного мислення, в якому кожне з цих припущень піддане найрішучішій критиці.
Герменевтичне філософствування – це форма існування класичного мислення в некласичну добу. З класики тут зберігається насамперед ідея цілісності, єдності.
Сучасна культурна ситуація здавна і не безпідставно характеризується як герменевтична.
“Попит” на герменевтику в такій ситуації дуже великий. Та це вже не герменевтика як певна завершена доктрина з чітко визначеним методологічним підґрунтям і певним набором концептуальних засобів. Це не система поглядів, а напрям погляду, кут зору. Після того, як цей кут задано, герменевтика знову стає практикою”. (5,77)