- •Лекційний курс Розділ і Вступ до філософії 3
- •Розділ іі Історичний розвиток світової та вітчизняної філософії 18
- •Тема 7 Українська філософія. 415
- •Розділ ііі Філософська антологія: буття світу та його духовні виміри. 597
- •Розділ іv Соціальна філософія 654
- •Розділ V Філософська антропологія 769
- •Розділ vі Філософія пізнання (епістемологія) 879
- •Тема 13 Сутність і структура пізнавального процесу 879
- •Тема 14 Наукове пізнання 880
- •Розділ viі Аксіологія: цінність буття і стратегія майбутнього 906
- •Тема 15 Аксіологія: цінність буття і стратегія майбутнього 906
- •Розділ і Вступ до філософії Тема 1 Філософія як специфічний тип знання філософія як специфічний тип знання
- •Розділ іі Історичний розвиток світової та вітчизняної філософії
- •Тема 2 Стародавня філософія
- •1.2. “Дао де цзи” – вчення про дао та де
- •1.3. Суть об’єктивного ідеалізму дао
- •1.4. Ідеї діалектики
- •2.2. “Луньюй” – канонічне джерело конфуціанства
- •2.3. Жень – центральна ідея вчення Конфуція
- •Тема 3. Філософія середніх віків та епохи відродження
- •1. Вчення Августина Блаженного
- •2. Фома Аквінський - систематизатор схоластики
- •1. Вчення Августина Блаженного.
- •§2. Соціокультурпі зміни
- •§3. Основні проблеми філософії Відродження
- •§1. Характерні особливості філософії палійського гуманізму
- •§2. Основні риси філософії природи Ренесансу
- •Тема 4 Філософія Нового часу
- •1.2 Наукові відкриття XVI- XVII століття і філософське переосмислення світу.
- •II. Френсіс Бекон - видатний філософ Нового часу.
- •2.2 Концепці нової науки.
- •2.3 Вчення про "примари" людського розуму.
- •2.4 Вчення про метод.
- •2.5 Філософія природи
- •Тема 5 Класична німецька філософія
- •1.Психологічні основи релігійних уявлень.
- •2. Виникнення релігійного культу.
- •3. Перехід від політеїзму до монотеїзму.
- •4. Гносеологічні основи релігійних уявлень.
- •1. Людина, як частина природи.
- •2. Вчення про мораль.
- •3. Теорія пізнання.
- •Тема 6 Новітня світова філософія
- •1.Сучасна практична філософія посилено розвиває один із найважливіших своїх розділів та інструментів – герменевтику.
- •1.1. Джерела філософії а. Шопенгауера.
- •2. Філософські погляди а. Шопенгауера
- •2.1. Визначення поняття волі.
- •2.2. Світова воля — головна рушійна сила
- •2.3. Філософсько-антропологічна позиція.
- •2.4. Елементи теорії світового песимізму.
- •3. Етичні та естетичні погляди філософа.
- •1.1 Поняття “аналітична філософія”.
- •1.2 Аналітична філософія і метафізика
- •3. Філософська герменевтика.
- •4 Сучасна релігійна філософія.
- •4.3. Визначення категоріальної приналежності релігійних вірувань.
- •4.4. Проблеми виправдання і раціональності релігійних вірувань
- •Тема 7 Українська філософія.
- •§ 2. Питания про оригінальний характер і національну самобутність давньоруської філософії.
- •§1. Літературні пам'ятки як основні джерела дослідження філософської думки Київської Русі.
- •§ 2. Проблеми буття в давньоруській філософській спадщині.
- •§3. Філософські концепції мислителів Київської Русі.
- •§ 4. Значення філософської спадщини Київської Русі.
- •1. Основні віхи життя і творчості о. Потебні
- •2. Філософські проблеми мови і міфа у працях о. Потебні
- •1. Основні віхи життя і творчості о. Потебні
- •2. Філософські проблеми мови і міфу у працях о. Потебні
- •Тема 8 Буття світу і людини
- •1. Еволюція уявлень про час. Основні концепції часу
- •1.1. Важкість осягнення часу
- •1.3. Статична та динамічна концепції
- •Тема 9. Духовні виміри буття
- •§1. Практика і суспільна свідомість,
- •§2. Свідомість як діяльне відображення
- •§1. Структура і форми самосвідомості
- •§2. Предметність і рефлексивність самосвідомості
- •§3. Свідоме і несвідоме
- •§1.2. Концепції походження мови.
- •§2.1.Мовна картина світу
- •§2.2. Мова і специфіка людського буття.
- •Тема 10 Суспільство: філософський аналіз.
- •1. Поняття суспільства. Різні підходи до аналізу суспільних процесів.
- •2. Матеріальне виробництво як фактор існування та розвитку суспільства. Спосіб виробництва та його структура.
- •3. Діалектика розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.
- •2. Структура і функції суспільства.
- •3. Основні чинники суспільного розвитку та їх взаємозв'язок.
- •4. Історичні типи суспільства. Поняття "суспільно-економічна формація" і "цивілізація .
- •5. Глобальні проблеми людства і соціальне прогнозування.
- •6. Ідея прогресу в історії. Сенс історії.
- •1. Генеза та сучасне розуміння.
- •2. Культура і цивілізація: Загальне і специфічне
- •4. Сучасна культура
- •1. Культура - предмет філософського аналізу
- •3. Традиційна культура.
- •4. Сучасна культура
- •Тема 12 Проблема людини в філософії та її соціальної сутності
- •1. Зміст поняття людського фактора
- •2. Об’єктивні та суб’єктивні умови детермінації людського фактора
- •1. Екзистенційні передумови використання понять дослідження в українській філософській мові.
- •4.3.1. Самотність-відчай як наслідок волі до влади над світом.
- •4.3.2. Творча самотність.
- •Тема 13 Сутність і структура пізнавального процесу
- •Тема 14 Наукове пізнання
- •Тема 15 Аксіологія: цінність буття і стратегія майбутнього
§ 2. Проблеми буття в давньоруській філософській спадщині.
У давньоруській культурній спадщині простежується протистояння двох
філософських тенденцій у поглядах на буття. З одного боку, язичницька модель світу малювала світ людини як світ природи, природа не просто протиставлялась божественному. Сили природи, природні стихії для носіїв міфологічної свідомості, власне, і виступають як божественні. Божественне, згідно язичницької міфології, не творить, а оформляє матерію, переводячи її з первинного, хаотичного у впорядкований стан. З іншого боку, в християнській моделі світу природа не має самостійної цінності, оскільки твориться вона з ні чого і в ніщо перетворюється. Людина ж мислиться як господар природи, подарованої їй Богом.
Принципова різниця між найдавнішими міфологічними уявленнями і християнським поглядом на світ природи достатньою мірою усвідомлювалась у давньоруській культурі. У "Повісті минулих літ" християнин-варяг, відмовляючись віддавати свого сина язичникам, що мають намір принести його в жертву своїм богам, заявляє: "Несуть то бози, но древо, днеєь єсть, но утром изьгнееть... а Бога єсть единь... иже створиль небо, и землю, и звезды, и луну, и солнце, и человека, и дал єсть ему жити на земли " [22]. У "Сказанні про хрещення Русі" літописець підкреслює: "Паки же и землю глаголють материю. Да аще имь есть земля мати, то отець имь єсть небо, искони бо створи Богь небо, тоже землю" [22]. У дусі християнських постулатів розв'язується в давньоруській філософії проблема єдності світу. Матеріальний світ сприймається як світ зла, у якому відбулося гріхопадіння людини, тому необхідно, як сказано в "Синайському патерику", "отбегати плотьского життя" [17]. Феодосій повчає: "Подвизаемься и вьзненавидим мира и я же в мире". Але ця канонічна точка зору не була панівною в давньоруській науці. У літературі Київської Русі розробляється ідея сходження потойбічного в посейбічне (кеносис). Так, у 4 повчанні Володимира Мономаха звучить хвала Творцю, що створив такий прекрасний земний світ. Иже кто не похвалить, ни прославляеть сили твоея и твоих великих чудес и доброт, устроеных на семь свете: како небо устроено, како ли солнце, како ли луна, како ли звезды, и тма и свет, и земля на водах положена, Господи, твоим промыслом. Зверье различнии и птица, и рыбы украшено твоим промыслом, Господи!" [22]. Зло ж, згідно цієї тенденції розглядається, як "казни Божьи" за гріхи людські. Таким чином, зло втрачає не лише свою субстанційну основу, а й перестає бути злом, перетворюючись у власну протилежність - найвищий зразок любові Бога до людей, звільнення людей від відповідальності за вчинений гріх у потойбічному світі. Звідси логічно випливало, що найбільше покарання Бог має посилати тим, хто користується в нього найбільшою прихильністю. Кажучи про важку долю русичів, літописець пояснює: "Им же паче свою ярость воздвиже на ньі, яко паче всех почтении бывше, горее всех сдеяхом грехи. Яко же паче всех просвещении бывше, Владичию волю ведуще и прозревше, в лепоту паче иных казними есмы" [22]. У зв'язку з ідеями кеносиву в давньоруській літературі інтенсивно розвивається культ персонажів так званого "серединного (між Богом і людьми) шару": Богородиці Марії, ангелів. Саме в цьому культі особливо яскраво відчуваються спроби синтезувати християнські постулати та елементи язичницької міфології. Так, за спостереженнями мистецтвознавця В.Н.Лазарева, Богоматір у пам'ятках Київської Русі, як правило, зображувалась схожою на "велику богиню" землі у східних слов'ян, а ангелам відводилась роль, яку раніше виконували міфологічні обереги. У числі факторів, які реалізовували зв'язок земного з Божественним, давньоруські вчені називають вже згадувані вище чудо, слово.
У давньоруській літературі спостерігаються спроби більш широкого, вільнішого трактування християнських канонів саме в плані узгодження їх з міфологічними давньослов'янськими уявленнями про природу. У пролозі до "Шестиднева" сад, або "вертоград", з одного боку, символізує непорочність Богоматері, а з іншого, служить образом раю як символу весни, вічного щастя,
достатку, безгріховного стану людства. У той же час сад як філософськи осмислений символ завжди виступає фоном для людського життя, чим підкреслювалась підпорядкована людині роль природи. Світ природи в цілому мислиться гармонійним. Центральним регулятивним принципом його вважається Бог, як вище благо і досконалість. Таким чином, природа, за уявленням давньоруських філософів, є законовідповідною.
Космологічний принцип впорядкованості Всесвіту виявляється аналогічним принципу церковної організації, а церква — своєрідною "моделлю" космосу: "Церковь же разоумеваи небо соуште, олтарь же - престол Вьшньняаго, слоужителя же - ангелы Божия" [10]. Спираючись на філософію Арістотеля, суттєво розвиває християнські уявлення про Всесвіт автор "Шестоднева" Іоанн. Він вважає, що земля має кулеподібну форму і розташована в центрі сферичного небозводу, з яким зв'язані кілька концентричне розміщених рухомих кіл. До кіл прикріплені два "світильники" -Сонце і Місяць, п'ять "плаваючих зірок", куди Іоанн включає і планети. У "Шестодневі" містяться також відомості про першоелементи світу матеріальних речей - воду, повітря, землю і вогонь (автор критикує Арістотеля за визнання п'ятого елемента — ефіру як "соупротивно соуть твоемоу оучителю Платону и привыми философамь" [21]. Разом з тим першоелементи ці також створені Богом, не є рівноправними, а розміщені філософом в ієрархічній послідовності. Вища сходинка в цій системі — вогонь.
"Что єсть кадило именуеться? — пояснює Іоанн християнську символіку. — То єсть утроба Богородице. Что єсть углие в кадиле? То єсть Христос Бог нам". Співзвучне трактування ієрархічної ролі вогню зустрічаємо і в апокрифі "Бесіда трьох святителів", де на запитання: "От чего суть ангелы сотвораны?" -дається відповідь: "Оть Духа Господня: оть света и оть огня, - а на питання:
"Протолкуй ми Троицу в трехь коморехь", - подається роз'яснення: "Отець, Сын и Святый Духь единь светь, а трое - огнь" [2]. Друге місце серед першоелементів відводиться в "Шестодневі" воді. У пам'ятці "Прение Земли і
Моря" на ствердження Землі, що вона мати всьому: людині, Богородиці, апостолам, пророкам і раю, ще "плодить цвіт і овоч", Море відповідає, що воно мати самої Землі, бо земля, не напоєна вологою, є ніщо (цит. з кн.: 4). Теорія першоелементів у "Шестодневі" та інших давньоруських пам'ятках є одним з найвиразніших зразків творчого осмислення ідей античної натурфілософії.
Цікавими є погляди давньоруських мислителів на категорію простору. Останній — така реальність, як і інші створені Богом речі. "Простір" у протиставленні до "тісноти" сприймається як безперечна позитивна цінність. Він уявлявся у вигляді замкнутої системи із священними центрами і мирською периферією. Просторові координати співвідносяться з моральними ціннісними орієнтирами. Так, схід мав перевагу над заходом, а отже, правий ("праведний") бік - над лівим. Оскільки філософські концепції носили, в основному, антропоморфічний характер, просторові виміри пов'язувалися з частинами людського тіла, предметами побуту. Моральні критерії застосовувались і для характеристики географічного простору (звідси паломництво праведників з "грішних" земель у "праведні"). Конкретними географічними пунктами уявлялися рай і пекло, особливо в апокрифах.