1. Визначте тематичні цикли міфів Давньої Греції, їх групи за походженням, етапами розвитку. Схарактеризуйте основні цикли міфів та зазначте їх літературне відлуння.

Одним із жанрів усної народної творчості, що народився саме в Стародавній Греції, стали міфи. За сучасним визначенням, міф — це форма суспільної свідомості, що виникла в умовах порівняно низького рівня соціального розвитку і відображала у вигляді образної оповіді фантастичні уявлення про природу, суспільство і особистість. Слово "міф" давньогрецького походження і означало на його батьківщині "слово, промову, розмову, пораду, намір, прислів'я, чутку, відомість, оповідання, переказ, байку, зміст оповідання".

Міфічні перекази, як правило, поділяються на кілька циклів. Найважливішими серед них є:  - міфи про походження світу та Всесвіту, так звані космогонічні міфи;  - міфи про походження людини й виникнення суспільних відносин - антропогонічні міфи;  - міфи про культурних героїв, які познайомили людей з культурними цінностями й благами;  - міфи про кінець світу та Всесвіту — есхатологічні міфи. 

Розглянемо більш докладну характеристику запропонованих міфологічних циклів. 

У космогонічних міфах виділяють дві групи: міфи розвитку й міфи створення.  Міфи розвитку пояснюють зародження Всесвіту своєрідним перетворенням первісного стану, що не має визначеної форми. Відбулася еволюція безформного начала, світ був створений з первісних елементів (води, вогню й повітря). Це могло мати назву «хаос», що прийшов із давньогрецької міфології, або «небуття», що стало основою для міфологічних уявлень давніх єгиптян, скандинавів і деяких інших народів. «Усе було в стані невідомості, усе холодне, усе в мовчанні усе нерухоме, тихе, і простір неба був порожній...» — так розповідають міфи Центральної Америки про зародження Всесвіту.  Міфи створення пропонують іншу версію зародження всього живого. Вони стверджують, що творцем світу була якась надприродна істота. Залежно від міфології право діяти приписується то Богові, то чаклунові або творцеві. Причому цей творець може бути як людиною, так і твариною (відомі «творці» — койоти, гагари, ворони). Нам найближчим є біблійний міф про створення Богом світу протягом семи днів: «І сказав Бог хай буде світло, і відокремив Бог світло від пітьми. І назвав Бог світло днем, а пітьму ніччю...» 

Однак, як правило, міфи розвитку плавно перетікають у міфи створення. Дуже часто міф починається розповіддю про первісний стан Усесвіту, а потім переходить у детальну розповідь про творця та його діяння. 

Антропогонічні міфи — це важлива складова частина міфології будь-якого народу. Якщо простежити за міфами різних народів, то можна помітити одну іакономірність. як правило, люди в них «створюються» з горіхів, пороху, глини, дерева або ребра. Творцеві важливо спочатку створити чоловіка, щоб потім створити йому супутницю. Згадаємо біблійних Адама та Єву.  Першій людині дарується безсмертя, однак після «падіння» вона втрачає його й стає родоначальником людства, якому не призначено жити вічно. Біблійні Адам і Єва, спробувавши плід з древа пізнання, згрішили й втратили призначене їм Богом безсмертя. Деякі народи у своїх міфах відбивали свої погляди на походження людини як на нащадка тварини. Це міг бути ведмідь, мавпа, лебідь або ворон.  У міфах про культурних героїв розповідається про відкриття людством знань і культурних благ. Міфічні герої знайомлять людей з таємницями землеробства, ремесла, намагаються навчити їх жити в незнайомому для них світі. Інакше кажучи, герої хочуть допомогти людству освоїтися з усім, що поки ще недоступне його розумінню. Усім відомий давньогрецький міф про Прометея, який був двоюрідним братом Зсвса. У дослівному перекладі з грецької мови Прометсй означає «той, хто мислить перед тим», «той, хто передбачає». Цей герой познайомив людей з письмом і лічбою, дав можливість займатися будівництвом і ремеслами, познайомив із правилами спільного життя й державного начала. Люди навчилися ворожити й приносити жертви богам, носити одяг і розрізняти пори року. А найголовніше, Прометсй подарував людям вогонь, завдяки якому їхнє життя змінилося докорінно. За це «злодіяння» він був покараний Зевсом. Прометея прикували до гір Кавказу, де щодня орел викльовує йому печінку, яка щодня знову відростає. 

В усіх відомих есхатологічних міфах розповідається про те, що незабаром прийде кінець світу. Що ж він принесе людству? Як правило, усі міфи стверджують, шо тільки праведники будуть жити вічно й щасливо, а грішникам призначені вічні муки. Про це ж можна прочитати в «Одкровенні Іоанна Богослова» (Апокаліпсис), що пророкує друге пришестя Ісуса Христа. Він повернеться на землю не як жертва, а як Суддя, здатний провести Страшний Суд і живих, і мертвих. І саме тоді настане кінець світу.  Міфи Давньої Греції об'єднуються в тематичні групи, що їх сучасна наука іноді ще називає циклами.

Насамперед слід згадати про міфи, в яких розповідалося про виникнення і створення світу — тема, що споконвіку хвилювала людство і не втратила своєї приваби і донині. Давні греки по-різному пояснювали виникнення світу, і в міфах існує незчисленна кількість варіантів розв'язання цієї загадки.

В багатьох давньогрецьких міфах розповідається про народження богів — фантастичних істот, що втілювали різні природні явища: грім, блискавку, вогонь, воду, сонячне світло, нічну темряву. Всю природу, все, що протистоїть людям, давні греки "олюднювали", тобто уявляли собі в образах, схожих на самих людей. Багато уваги приділяли міфи діянням богів — часом сприятливим, а часом згубним для смертних людей. Боги в міфах щедро винагороджували тих, хто їх шанував, і жорстоко карали того, хто їх зневажав. Отож боги в міфах були подібні до людей з їхніми і чеснотами, і вадами.

Дуже суперечливі в грецькій міфології оповідання про створення людей. Ця група міфів, як і та, в якій розповідалося про виникнення світу, прагнула знайти відповіді на питання, що і нині, в XXI столітті нової ери, стоять на порядку денному. Але сміливість і поетичність міфологічних розв'язань цього питання привертає до себе увагу і донині чарує читачів та вчених-дослідників.

Чи не найбагатшим і найпоетичнішим є героїчний епос грецьких міфів — оповідання про напівбогів-напівлюдей, здебільшого синів безсмертних богів і смертних жінок. Тих людей, що робили багато доброго, були дуже розумні, сильні, хоробрі, після смерті називали героями і на місцях їхнього поховання їм віддавали шану, а інколи будували храми. Такими героями були Геракл, Персей, Тесей, аргонавти та інші.

Знатні роди Давньої Греції хотіли бачити своїми родоначальниками нащадків богів або хоча б уславлених героїв. Тому в міфах, скажімо, про героїв Троянського циклу Агамемнона і Менелая їх називають Атрідами, тобто з роду Атрея, чиї предки походили від самого Зевса.

Дуже цікаві міфи про "віки", тобто періоди історії людства. За цими переказами, людство послідовно пережило п'ять великих віків: першим був "золотий", коли люди жили щасливо, без турбот про хліб насущний і без воєн; другий називався "срібним" — теж досить щасливий, але люди перестали шанувати богів і тому були знищені; у "бронзовий" вік люди впали на землю, мов насіння з достиглих плодів, і, озброєні бронзовою зброєю, стали воювати одні з одними; наступний вік теж називався "бронзовим", від якого в пам'яті давніх греків лишилися вірогідні історичні події, зафіксовані ними в міфах, а саме - похід аргонавтів по золоте руно, війна ахейців з троянцями, відома в історії як Троянська війна, що стала змістом славнозвісної Гомерової "Іліади"; і, нарешті, "залізний" вік — сучасний період історії для давніх греків, вік жорстокостей і несправедливостей, вік невпинних воєн.

Поетичністю оповиті давньогрецькі міфи про фантастичні явища і чудеса, як,' скажімо, перетворення самозакоханого Нарцисса (а точніше — Наркісса) на гарну квітку, яка і нині прикрашає наше життя, або міф про німфу Дафну, котра, переслідувана закоханим Аполлоном, стала лавром — вічнозеленим деревом. Упродовж століть митці у різних видах і жанрах відтворюють славетний міф про скульптора Пігмаліона і вирізьблену ним прекрасну Галатею, яку він оживив своїм коханням.

Фантазія давніх греків витворила також і міфічні чудовиська: кентаврів — напівконей-напівлюдей, крітського Мінотавра з головою бугая і тулубом людини, страшних Горгон з гадюками замість колосся і поглядом, що перетворював живі істоти на каміння.

Хоч це і може здатися дивним, але в кожному природному явищі давні греки вбачали надприродну силу, хоча самі вони були органічною частиною цієї природи. Тому в міфах вся нежива природа олюднювалася, обожествлялася, а людська доля наперед визначилася богами, і уникнути її не було спромоги, навіть боги не могли її переінакшити. Різні лиха, що їх зазнавали люди, — чи то хвороба, чи смерть, — були карою богів за якісь погані вчинки. За добро боги винагороджували людей, інколи наданням безсмертя, як, наприклад, Гераклові.

І все-таки в міфах відбилося віковічне прагнення людей пізнати довколишній світ навіть усупереч богам або принаймні з їхньої ласки. Хіба не про те свідчать подвиги Геракла, подорожі Одіссея чи політ Ікара?

Неможливо переоцінити значення грецької міфології для світової культури. Якщо наукові досягнення жерців Давнього Єгипту суворо утаємничувалися і не стали надбанням людства, демократизм давньогрецької міфологічної культури став золотим фондом у скарбниці вдячної людської спільноти.

Багато поколінь письменників, художників, скульпторів, архітєкторів брали і досі беруть образи для своїх творів із грецької міфології. А найпершим був легендарний автор славетних поем „Іліади” та "Одіссеї" — Гомер. Бо саме з його творів починається давньогрецька література. І хай досі не доведена реальність цієї постаті, і хай досі міста і краї сперечаються за право бути місцем його появи на світ — ці епічні поеми народжені високою первинною культурою талановитого народу, його міфологічною творчістю.

2. Доведіть, що Гомер – легендарний творець «Іліади» та «Одіссеї». Схарактеризуйте «Іліаду», як військово-героїчну епопею. Зазначте особливості її композиції, образної системи. Схарактеризуйте «Одіссею», як казково-пригодницьку епопею, з’ясуйте особливості її будови, образної системи.

Гомер - найвидатніший і найлегендарніший співець античності і, мабуть, найвідоміший поет світу. Для численних поколінь знайомство з античною культурою і світовою літературою незмінно починається з гомерівських поем "Іліада" та "Одіссея". Герої цих поем - Ахіллес, Агамемнон, Одіссей, Гектор, Паріс, Пріам, Єлена Прекрасна, Пенелопа, Андромаха, Гекуба - давно стали хрестоматійними, міцно увійшли в ужиток західної та слов'янської культур.        Для еллінів (греків) їх творець був предметом гордощів, уособленням мудрості й художньої досконалості, майже богом. Слово "поет" у них асоціювалось зі словом "Гомер", а поеми "Іліада" і "Одіссея" вважались священними. Відомо, що в першій половині VI століття до н.е. афінський законотворець Солон звелів виконувати поеми Гомера на державних святах Панафіней, а в другій половині цього ж століття за розпорядженням тирана Пісістрата спеціальна комісія із чотирьох чоловік зробила перший запис гомерівських поем. Відтоді освіта в античності починалася з поем Гомера й ними ж закінчувалась. Видатний грецький філософ Платон так оцінив значення Гомера для Греції: "... Цьому поету Греція зобов'язана своїм духовним розвитком". 

Ще з античних часів традиційно вважається, що Гомер є одноосібним творцем "Іліади" і "Одіссеї", хоча існує "теорія малих пісень", "теорія зерна", згідно з якою Гомер був творцем тільки однієї невеличкої поеми, розвинутої іншими авторами в два твори, тощо. Дослідження художніх особливостей поем, здійснені у минулому столітті, схиляють вчених до думки про те, що і "Іліада", і "Одіссея" створені одним і тим самим автором, тобто людиною, яка відома під ім'ям легендарного Гомера. 

Видатною пам’яткою давньогрецької культури і релігії, одним із головних джерел для досліджень релігієзнавців, є поеми “Іліада” і “Одіссея”, авторство яких приписується легендарному поетові Стародавньої Греції Гомеру (бл. VIII ст. до н. е.). Згідно з легендою, Гомер був сліпим співаком-мандрівником (одним із аедів). Його авторитет був настільки великим, що за право називатись батьківщиною Гомера сперечались, за переказами, сім давньогрецьких міст. У культурології і релігієзнавстві напівфантастичний образ Гомера породив так зване гомерівське питання — питання про авторство названих поем, а потім — і про походження та розвиток давньогрецького епосу і співвідношення у ньому фольклору і власне літературної творчості.

Вважається, що Гомер був першим аедом, який, використовуючи короткі народні пісні і висловлювання про богів і героїв, створював великі героїчні поеми-епопеї. Так, поема “Іліада” розповідає про Троянську війну (XIII ст. до н. е.) між давньогрецьким племенем ахейців і малоазійським містом Іліоном (Троєю). Вона написана гекзаметром (близько 15 700 віршів). Головний герой поеми — Ахілл. Він хоробрий воїн, майже непереможний. Його мати богиня Фетіда, щоб забезпечити своєму синові безсмертя, занурила його у священні води Стіксу. Лише п’ята, за яку Фетіда тримала Ахілла-немовля, не змочилася водою і тому залишилась вразливою. Ахілл загинув у Троянській війні, коли йому в незахищену п’яту влучила стріла, що її випустив герой Трої Паріс (звідси вираз “ахіллесова п’ята”, тобто уразливе місце). “Гнів Ахілл а” з приводу образи, заподіяної йому верховним вождем Трої Агамемноном, — головна сюжетна лінія поеми. Сцени героїчних поєдинків чергуються у ній з картинами життя громадян Трої під час облоги, зі сценами суперечки богів на Олімпі (Олімп — найвищий гірський масив у Греції, в давньогрецькій міфології — священна гора, місцезнаходження богів на чолі з Зевсом).

Поема “Одіссея” розповідає про пригоди царя Одіссея під час Його повернення з Троянської війни на рідний острів Ітаку. Повернення тривало 10 років. У поемі Одіссей зображений не тільки героєм війни, а й розумним, хитрим, винахідливим правителем, розважливою та обачною людиною.

Обидві ці поеми — справжні енциклопедії життя і діяльності давніх греків. У них зображені не лише жахи війни, а й суспільне життя, праця землероба і коваля, змагання атлетів і дитячі ігри, звичайно, і боги, їхній пантеон, суперечності і боротьба між ними.

3. Визначте походження давньогрецької лірики. Схарактеризуйте її тематику та жанрове розмаїття. З'ясуйте особливості творчості видатних поетів Давньої Греції (Тіртей, Анакреонт, Алкей, Сапфо, Архілох, Піндар, інші).

Після гомерівського епосу літературна пальма першості в Елладі перейшла до лірики (VII-VI ст. до н. е.). Греків почали цікавити не лише ідеалізовані події давнини, а й внутрішній світ людини, який значно краще втілюється в ліричній поезії, ніж в епічних поемах.

Термін «лірика» походить від слова «ліра», бо спочатку елліни виконували вірші в супроводі музичних інструментів (передовсім ліри). За міфом, найпершу ліру для Аполлона виготовив Гермес із панцира черепахи. Пізніше вона потрапила до легендарного співця Орфея, а після його смерті морські хвилі принесли її до острова Лесбос, батьківщини відомої поетеси Сапфо, де ліра зберігалася в храмі, а потім Зевс перетворив її на сузір'я Ліри.

Спочатку елліни називали ліричну поезію мелікою (від грец. теlos — пісня), де музика й тексти зливалися воєдино, доповнюючи одне одного. Записувати меліку в Елладі почали від VIII ст. до н. е. Проте мелодії ніхто не фіксував, тому ми можемо лише уявляти, як божественно звучала еллінська поезія в довершеному музичному супроводі, адже про мелодійність грецької мови складали прислів'я.

Сучасні літературознавці поділяють еллінську лірику на два основні різновиди: пісенну (співалася в супроводі музичних інструментів) і декламаційну(декламувалася спочатку часто, а згодом і зовсім без музики).

Меліку умовно поділяли на сольну та хорову. Сольна меліка виконувалася солістом, а хорова — хором. Однак це досить умовно, бо, наприклад, гімни могли виконуватися як солістом, так і хором, як а капела, так і під звуки ліри. До меліки елліни ставилися надзвичайно серйозно. Так, рабам заборонялося її виконувати під страхом смерті (насолоджуватися справжньою Поезією могла тільки вільна людина, а не раб!). А декламаційну лірику елліни взагалі не вважали за поезію. Однак сучасні літературознавці відносять жанрові різновиди декламаційної лірики (елегіюіямби) саме до лірики. Основні різновиди еллінської лірики можна представити у вигляді схеми:

                  Елліни так любили музику, що навіть декламаційну лірику часто виконували в інструментальному супроводі. Щоправда, ці інструменти були не такими милозвучними, як ліра. Так, ямби могли виконувати під брязкіт металевої пластинки, прив'язаної до підошви виконавця, якою той відбивав ритм по каменю. Іноді виконання ямбів супроводжувалося різкими звуками дудки — ямбіке. Звідси — одне з тлумачень походження (етимології) слова «ямб». Інше тлумачення походить від імені служниці Ямби. За міфом, вона грубими жартами розсмішила навіть невтішну богиню Деметру, яка розшукувала свою доньку Персефону. Ця зорієнтованість на різкість, грубість узгоджується з викривальним характером багатьох творів ямбічної поезії. Адже в Елладі ямбами називали дошкульні чи жартівливі вірші (нині ж ямб — віршовий розмір). «Батьком» ямбів вважається Архілох, хоча не він винайшов цей жанр, який здавна вживався в еллінському фольклорі. Ще одним жанром декламаційної античної лірики була елегія, розвиток якої в античній літературі пов'язаний з іменами поетів Тіртея, Горація, Овідія та ін.

Возможности для развития индивидуальной поэзии (лирики) по­явились в Греции в VII в. до н.э., когда окончательно сформировалось рабовладельческое общество. На первый план выдвинулись проблемы личности, субъективных переживаний ее - созрели условия для самовы­ражения человека.

Термин "лирика" возник от названия музыкального инструмента -лиры, под аккомпанемент которой исполнялись произведения лириче­ского жанра. Под лирикой у греков понималось соединение слова, му­зыки и танца (термин возник в эпоху эллинизма, до этого в ходу был термин "мелика" или "мелос" (песня).

Условно греческую лирику можно разделить на декламационную и песенную. Жанры декламационной лирики - элегия и ямб. Песенная де­лилась на сольную и хоровую.

Греческое стихосложение было основано на принципе чередования долгих и кратких слогов, в переводе на русский язык невозможно пере­дать подлинный ритм греческого стиха, т.к. русская тоническая система принципиально отличается от греческой метрической.

Декламационная лирика. Элегия - термин негреческого проис­хождения, и толкования его весьма спорны: либо от фригийского слова"е1еgn" -тростник, либо в переводе с латыни - "еlegos" - скорбная песнь, первоначально - оплакивание мертвых. По-видимому, в европейское сознание вошло именно это толкование. В греческой лирике элегия бы­ла весьма разнообразного содержания - к этому жанру относились сти­хотворения, построенные с помощью сочетания гекзаметра с пента­метром. Виды элегии: гражданская - близка к идеологии эпоса - патрио­тическая, агитационная (Каллин из Эфеса, Тиртей из Спарты); публи­цистическая (Солон), элегия личных настроений (Мимнерм).

Ямбическая поэзия возникла в связи с культом Деметры (служанка Ямба рассмешила скорбящую Деметру непристойными шутками). Т.е. у древних греков со словом "ямб" соединилось представление о шуточном характере произведения - ямбами назывались произведения, написан­ные двусложным стихом (трохей, ямб), содержание должно было быть с более или менее явственным сатирическим моментом. Представители: Семонид Аморгский и Гиппонакт Клазоменский - зачинатель жанра пародии ("Два дня всего бывают милы нам жены: Один в день свадьбы, а потом в день выноса тела").

Мелическая поэзия (песенная) возникала в неразрывном единстве музыки и слова. Античная музыка почти потеряна, т.о. мы имеем одностороннее представление о мелике. Представители сольной лирики -Алкей, Сапфо (Сафо) с о.Лесбос и Анакреонт.

Хоровая лирика получила в Греции широкое распространение в связи с различными культами, празднествами. Жанры хоровой лирики: гимны, энкомии (хвалебные песни), оды, френы (плачи) и эпиникии (песни в честь победителя на гимнастических состязаниях) Представите­ли: Пиндар и Вакхилид.

4. Доведіть, що Вергілій – видатний давньоримський поет епохи принципи Августа. Розкрийте «пастушу тематику» римської поезії в «Буколіках» Вергілія та політичні події, змальовані в еклогах. Порівняйте «Георгіки» Вергілія та «Роботи і дні» Гесіода за такими аспектами: тема селянського труда і сільського життя,дидактизм. З’ясуйте місце творчого доробку Вергілія в світовому мистецтві.

Пу́блій Вергі́лій Маро́н — найвидатніший поетстародавнього Риму та один із найвизначніших поетів античної літератури, автор епосу «Енеїда», що оспівує легендарне походження римського народу.

«Буколіки»

Початком своєї літературної діяльності сам поет вважав «Буколіки». Вони складаються з 10 еклог («обраних віршів»), з яких 6 є діалогами між пастухами; найчастіше пастухи змагаються між собою в співі (еклоги 3, 5, 7, 8), вимовляючи при цьому або цілі вірші (екл. 5 і 8), або перекидаючись репліками в 2 (елк. 3) або 4 (екл. 7) вірша. Ці короткі пісеньки, відтворюючи іноді прийоми народного стилю (паралелізм членів, приспів), були досить придатним матеріалом для реформи поетичної мови, зробленої Вергілієм, і яка стала основою для всього подальшого розвитку римської поезії. Довгі і заплутані періоди стародавньої римської поезії (іноді до 20 віршів) Вергілій замінив короткими реченнями з ясним членуванням на частини і без накопичення підрядних, переніс таким чином у поетичну мову навички античної художньої прози. Кожна еклога — складна мозаїка мотивів і окремих висловів, запозичених з різних віршів Феокріта. Проте, в той час коли у грецького поета іноді ще зустрічаються жанрові картинки, у Вергілія побутовий матеріал відіграє незначну роль. Центр ваги — у переживанні пастухів, що віддаються любові і поезії; охоче вводяться і народні повір'я. Пастухи Вергілія — цілком умовні фігури для проголошення плавних віршів у «ніжному» стилі з гостро відточеними сентенціями, котрі поет найчастіше більше цінує, ніж сувору витриманістю ситуації цілого вірша.

Події громадянської війни, що почалася після вбивства Цезаря, служать матеріалом для діалогів між пастухами в еклогах 1 і 9; у 1 еклозі до вуст пастуха Тітіра вкладена хвала божественному юнаку, що дозволив йому залишитися на своїй ділянці, у той час як усі сусіди вигнані. Зовсім особливе місце займає знаменита 4 еклога, що є хвалою новому політичному порядкові, убраною у формуоракула, котрий провіщує близьке народження нового бога, що врятує світ. Древні християни бачили в цьому хлопчику Христа; 4 еклога дійсно ґрунтується на тих самих релігійних уявленнях еллінізму, з яких згодом виросло християнство. «Буколіками» Вергілій звернув на себе увагу Октавіана і його сподвижника Мецената, що були зацікавлені в літературній пропаганді ідеологічних основ нового ладу. Цей лад вимагав нової державницької ідеології, пофарбованої в романтичне преклоніння перед римською стародавністю.