3.5 Оформлення літературних джерел

Посилання на літературні джерела приводяться в тексті у квадратних дужках. У дужках ставлять порядковий номер джерела, приведеного в описку використаної літератури, номер тому, якщо необхідно, та сторінку, наприклад: [3], [8 , т. 2, с. 42], [15, с. 553]. При посиланні на стандарт указують його номер, наприклад ГОСТ 19.005-85.

Список літератури рекомендується складати в порядку використання в тексті.

Про кожне джерело даються наступні відомості: прізвище і ініціали автора, заголовок джерела, місце видання, видавництво і рік видання, обсяг у сторінках. Для статті вказуються найменування журналу, рік його випуску і номера сторінок, на яких розміщена стаття.

Список використаної літератури містить список книг, статей, та ін. джерел, на які іде посилання у тексті роботи. Зразок

- для книг :

1. Акименко В.В. Математическое моделирование экологического состояния пограничного слоя атмосферы региона .- Луганск: Изд-во ВУГУ, 1998.-190с.

- для методичних вказівок :

2.Ю.І. Бадаєв, Н.В. Лисак. Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт з вивчення середовища Visual Basic for Application, Київ: КДАВТ 2003. - 38с.

- для статей :

2. О.Г. Левцун, Н.В.Лисак, Показники соціального неблагополуччя українських регіонів. //Соціологія: Теорія, Методи, Маркетинг, №1-2000, с.99-107.

- для ресурсів Internet :

4. PCWEEK (Russian Edition). Газета для корпоративных пользователей информационных технологий. www.pcweek.ru.

3.6 Оформлення електронної копії дипломної роботи спеціаліста

Електронна копія дипломної роботи спеціаліста розміщується на дискетах (або CD) та подається разом з паперовим примірником. Електронна копія включає в себе такі елементи:

• папку дипломної роботи з повним набором матеріалів дипломної роботи, яка надається у паперовому вигляді (переплетений варіант);

• папку програмного продукту, з повним набором програмних модулів для інсталяції та запуску продукту, з повним набором бази даних, де повинна бути або реальна інформація або дані контрольного прикладу;

• Файл readme.txt з наступною інформацією:

ПІБ автора,

його координати (адреса, контактний телефон…),

повна назва дипломної роботи спеціаліста,

відомості про керівника, консультанта, рецензента,

назва, адреса та основний профіль діяльності организації, де був виконаний диплом,

анотація дипломної роботи спеціаліста,

інформація про програмний продукт: назва, платформа (відомості про програмно-техничне середовище), інструкція по інсталяції та запуску продукту.

Дискета (дискеты, CD) повинна бути підписана автором. Етикетка включає наступну інформацію:

ПІБ автора,

рік випуску,

назва теми,

номер дискети по порядку (якщо дискет декілька).

3.7 Вимоги до графічної частини

Графічні роботи можна виконувати на ПК з використанням його редакційних і графічних можливостей. Кожне креслення та плакат роботи повинні відображати розробки, виконані безпосередньо самим студентом.

Графічну частину дипломної роботи спеціаліста виконують на аркушах креслярського папера формату А1 (594 х 841 мм). При необхідності можуть використовуватися інші формати, встановлені ГОСТ 2.301-68 ЄСКД “Формати креслень”.

Кожне креслення, схема, графік повинні мати основний напис.

Основні написи на кресленнях та схемах роботи виконують у відповідності з ГОСТ 19.104-78 ЄСКД “Основні написи” зі змінами.

Специфікацію дипломної роботи спеціаліста виконують на окремих аркушах формату А4 виконують за ГОСТ 19.202-78 ЄСКД “Специфікація. вимоги до змісту та оформленню”. Специфікацію вкладають у пояснювальну записку.

Позначення документів (креслень, схем, плакатів, текстових документів дипломної роботи спеціаліста) приймаються у відповідності до умовної класифікації, структура якого наближена до вимог ГОСТ 2.201-68 ЄСКД .

До складу позначення входять дванадцять цифр та дві назви, розділені на 5 груп крапками. Наприклад : КДАВТ.08.6080403.151.ДР

Перша група букв відповідає коду організації-розроблювача. Після коду організації (академії) ставиться крапка. Група цифр 08 відноситься до року захисту, 6080403 – шифр спеціальності, наступні дві цифри - 15 у прийнятій класифікації вказують на порядковий номер (шифр із двох цифр) дипломної роботи спеціаліста за списком тем кафедри і порядковий номер. В основному написі текстових і інших документів, що не є кресленням складальної одиниці, замість її номера проставляють нулі.

В основному написі текстових документів та схемах остання тризначна група цифр замінюється нулями. Після проставляється код документа, встановленого ГОСТ 2.103-68, наприклад: ДР – дипломна робота. В основному написі креслення найменування проектованого об‘єкта повинно відповідати прийнятій термінології і бути по можливості коротким. Найменування записують у називному відмінку, починаючи з імені іменника.

Схеми виконують у відповідності до вимог сьомої групи стандартів (ГОСТ 2.701-84, ГОСТ 2.702-75 і т.д.).

Найменування кожної схеми визначається її видом і типом.

Схеми виконують без дотримання масштабів, але і без збитку для ясності і зручності їхнього читання. Розміри окремих умовних графічних позначень (якщо вони встановлені) приведені у відповідних стандартах.

Схеми виконують на аркуші відповідного формату без дотримання масштабу та без урахування розміщення елементів у виборі. Лінії, що з’єднують умовні позначення елементів, розміщують тільки горизонтально й вертикально з найменшим числом точок злому та перетину. Відстань між паралельними лініями зв`язку становить не менше ніж 3 мм, між сусідніми лініями графічного позначення – не менше ніж 1 мм, а між окремими позначеннями – не менш як 2 мм. Товщина лінії графічних позначень та зв`язків між ними вважається однаковою в межах 0,2...1,0 мм і залежить від формату схеми, її складності та розмірів графічних позначень.

В електричних схемах лінії електричних зв`язків між компонентами обчислювальної техніки зображують суцільними лініями завдовжки s/2, лінії умовних графічних позначень приладів – 1,5s…2s.

Умовні графічні позначення можуть мати вигляд: 1) встановлений стандартами ЄСКД; 2)прямокутників; 3)спрощених зовнішніх контурів, елементів, аксонометричних зображень їх. Іноді застосовують інші графічні позначення, які пояснюють у технічних вимогах або в спеціальних таблицях.

Таблицю переліку елементів розміщують на першому аркуші схеми або виконують у вигляді самостійного документа з основним написом за формою 2 (ГОСТ2.104-88). Відстань між таблицею та основним написом становить не менше ніж 12 мм. Таблицю можна доповнювати графою “Зона” завширшки 8 мм за рахунок графи “Примітка”.

Правила використання електричних схем обчислювальних пристроїв подано ГОСТ 2.702-75 .Умовні графічні позначення елементів на схемах виконують за ГОСТ 2.721-74, ГОСТ 2.758-81. Умовні позначення елементів, які входять до одного ланцюга, розміщують послідовно вздовж прямої, а окремі ланцюги – поряд, утворюючи рядки або стовпці. Різні функціональні ланцюги на одній схемі можна виконувати лініями різної товщини.

Кожен елемент повинен мати позиційне позначення, що складається з літерного коду латинським шрифтом та цифрового (порядкового) номера і задається в межах даної схеми чи виробу. Літерний код указує на вид елемента або пристрою. Наприклад, С – конденсатор;

F – захисний елемент або пристрій; G – генератор; К – реле електромагнітне, пускач; L – котушка індуктивності; М – електродвигун; P, PA, PV – прилади вимірювальні; I – резистор; Т – трансформатор і т.д.

Порядковий номер позиційного позначення надається пристрою чи елементу відповідно до його розміщення на схемі (зверху вниз, зліва направо).

Перелік елементів записують групами в алфавітному порядку літерних кодів. У кожній групі елементи розміщують у порядку зростання номерів.

Кожен графічний аркуш роботи підписують студент, керівник та відповідні консультанти.