6.6. Групи девіантної поведінки:

1). Асоціальна поведінка (аморальна) – поведінка, яка не відповідає стандартам поведінки, що схвалюється товариством, не збігається із загальноприйнятими в даному товаристві соціальними нормами, традиціями, що склалися.

Асоціальна поведінка не завжди збігається з кримінально караною. Деякі вчинки (прояви бюрократизму, пияцтва, бездушності) є видами асоціальної поведінки, але не підлягають кримінальній відповідальності.

Асоціальна поведінка є наслідком соціальної дезадаптації особистості і може розглядатись як прояв девіантної поведінки. Особливо загрозливою є асоціальна поведінка дітей та підлітків. Її типовими проявами є ледарство, схильність до безцільного проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливу оточуючих.

2) Делінквентна поведінка (антисоціальна) – (лат. delinquens – провина) – поведінка індивіда, що порушує норми громадського правопорядку, загрожує благополуччю інших людей або суспільству взагалі та може бути правомірно покараною. Протиправну дію, що лежить в основі делінквентної поведінки називають деліктом, а особу, якій властива така поведінка, делінквентом.

Делінквентна поведінка є одним із видів девіантної поведінки, яка порушує закріплені в законах та інших нормативних документах найважливіші для суспільства норми. Основним засобом соціального контролю делінквентної поведінки традиційно виступає покарання (дисциплінарне, адміністративне, кримінальне).

3) Ауто деструктивна поведінка (спрямована на саморуйнування) – це поведінка, що має незначні відхилення від медичних та психічних норм, загрожує цілісності та розвитку самої особистості.

Аутодеструкція характеризується жорстокою, саморуйнівною поведінкою стосовно себе. Аутодекструкція може бути ендогенною (шизофренія, психоорганічий синдром тощо) і реактивною (неврози, стрес).

Алкоголізм і наркоманія – вияв прихованої аутодекструкції, спорідненої з прагненням до екстремальних видів спорту.

Суїцидальну поведінку розглядають як надзвичайний вияв аутодекструктивної поведінки, основна ознака якої – усвідомлена тенденція до руйнування власного здоров’я, а також дії особи, що призводять до можливої смерті.

6.7. Поняття про адикцію

Адикція – залежність від деяких речовин, предметів або видів діяльності.

Існують хімічні та нехімічні форми адикції. До нехімічних форм належать: азартні ігри (гемблінг), сексуальна, любовна адикції, адикція до витрачання грошей, Інтернет-адикція, гаджет-адикція (мобільний телефон, CD-плеєр, портативний комп’ютер тощо), залежність від деструктивних культів тощо. Проміжне місце займає адикція до їжі (переїдання чи голодування).

Хімічні форми адикції – алкоголізм, наркоманія, вживання лікарських засобів у дозах, що перевищують терапевтичні, вживання галюциногенів, а також препаратів побутової хімії.

6.8. Характерологічні акцентуації

Акцентуації характеру – надмірна вираженість окремих рис характеру, що спричиняється до вибіркової уразливості індивіда щодо певних психогенних впливів.

Акцентуації характеру особливо яскраво виявляються у підлітковому віці, коли характер дитини ще не сформований повністю. Закріплення певних патологічних рис характеру заважає підліткові адаптуватися у навколишньому світі й може стати однією з причин девіантної поведінки.

Концепція акцентованих особистостей розроблена німецьким психіатром К. Леонгардом, який виокремив певні типи акцентованої вираженості характеру. Ця концепція була використана вітчизняним психоневрологом А.Личко, який склав і апробував патохарактерологічний діагностичний питальник для підітків.

К. Леонгард розрізняє такі типи акцентуації характеру, як: гіпертиний; дистимічний; циклотимічний; збудливий; педантичний; демонстративний; афективно-екзальтований; тривожний (боязкий); емотивний тип.

Основним завданням учителя щодо підлітків з акцентуації характеру є цілеспрямоване формування у них мотивації самопізнання й самовдосконалювання.