- •Глава 1. Технології роботи з сім'ями різного типу. 2
- •Глава 2. Технології соціальної роботи з людьми, що мають функціональні обмеження. 101
- •Глава 3. Технології соціальної роботи з військовослужбовцями 134
- •Глава 4. Технології соціальної роботи з дезадаптивними дітьми та молоддю. 156
- •Глава 5. Соціальна робота з дітьми вулиці. 222
- •Глава 6. Технології соціальної роботи з обдарованими дітьми. 252
- •Глава 7. Технології соціальної роботи з клієнтами різного віку. 282
- •Розділ II. Технології соціальної роботи. Глава 1. Технології роботи з сім'ями різного типу.
- •1. Соціально-виховна робота з молоддю як умова підготовки до сімейного виховання.
- •Особливості виховання у батьківській сім'ї як умова підготовки молоді до сімейного життя.
- •Роль і місце матері у вихованні дитини.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •2. Проблема батьків і дітей у сучасній сім'ї.
- •Метод батьківських груп.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •3. Психолого-педагогічна допомога молодій сім'ї.
- •Консультування молодої сім'ї.
- •Профілактична робота з батьками молодого подружжя.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •4. Соціально-педагогічна робота з дітьми, які зазнали сімейного насилля.
- •Особливості психолого-педагогічної роботи з дітьми, які зазнали сімейного насильства.
- •Робота з батьками щодо попередження та подолання насильства над дітьми.
- •Технології соціально-педагогічної роботи з випадками насилля в сім' стосовно дітей.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки/
- •5. Деякі технологічні аспекти соціальної роботи у дитячих будинках сімейного типу.
- •Сфери діяльності людини.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •6. Превенція насильства у сім'ї як комплексна проблема соціальної педагогіки. Аналіз вітчизняної правової бази захисту від насилства у родині.
- •Насильницькі та образливі моделі поведінки і дій.
- •Головні поняття, форми сімейного насильства та типи насильників.
- •Шляхи превенції насильства.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 2. Технології соціальної роботи з людьми, що мають функціональні обмеження.
- •1. Концептуальний підхід до соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими функціональними можлиовостями.
- •2. Моделі соціальної реабілітації дітей з функціональними обмеженнями.
- •3. Вивчення стану та діагностика дитячої інвалідності.
- •4. Зміст реабілітації дітей з функціональними обмеженнями.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 3. Технології соціальної роботи з військовослужбовцями
- •1. Соціальна зумовленість роботи з військовослужбовцями.
- •2. Форми соціальної роботи.
- •3. Організація соціальної роботи.
- •4. Етапи соціальної роботи з військовозобов'язаною молоддю.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 4. Технології соціальної роботи з дезадаптивними дітьми та молоддю.
- •1. Соціальна реабілітація дітей з девіантною поведінкою.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •2. Особливості соціальної роботи з неповнолітніми, які повертаються з місць позбавлення волі
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •3. Соціально-педагогічні заходи протидії вживанню наркогенних засобів молоддю.
- •4. Принципи підбору психокорекцийних методик та методів.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 5. Соціальна робота з дітьми вулиці.
- •1. "Діти вулиці"... Та їх шлях до вулиці.
- •2. Соціально-правові основи захисту дітей, що потребують соціально-педагогічної допомоги.
- •3. Причини появи соціального явища — "діти вулиці".
- •4. Технології соціальної роботи з "дітьми вулиці" та соціально незахищеними дітьми та підлітками.
- •5. Робота з кризовими сім'ями як попередження появи "дітей вулиці" і соціально незахищених дітей.
- •6. Вулична соціальна робота.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 6. Технології соціальної роботи з обдарованими дітьми.
- •1. Характеристика творчої обдарованості дитини.
- •2. Типологія обдарованості.
- •3. Особливості творчої обдарованості та її проблеми у дитини.
- •4. Соціально-педагогічна робота з обдарованими дітьми і їх батьками.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •Глава 7. Технології соціальної роботи з клієнтами різного віку.
- •1. Соціальна робота з клієнтами зрілого віку.
- •2. Соціальна робота з клієнтами похилого віку.
- •Соціальний захист літніх і старих людей.
- •Література.
- •Питання для сапоперевірки.
- •Глава 8. Технології соцально-правового захисту клієнтів.
- •1. Основні напрямки соціально-педагогічної діяльності фахівців.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
- •2. Зміст і організаційно-правові форми роботи з дітьми та молоддю шкільного віку.
- •Література.
- •Питання для самоперевірки.
2. Моделі соціальної реабілітації дітей з функціональними обмеженнями.
Сьогодні в Україні існує чотири моделі інвалідності.
Медична модель, вона визначає інвалідність як медичну патологію. Згідно з цією моделлю людина вважається "в нормі", якщо вона не має за медичними показниками відхилень. Медична модель, яка наявна в нашій країні, привела до медикалізації соціальних програм, спрямованих на надання допомоги особам з обмеженими можливостями. її головний недолік полягає в тому, що всі розроблені програми мають спеціалізований характер. Особливо це помітно в більшості шкіл-інтернатів, коли дитина вилучається із середовища сім'ї і вже не має сімейної підтримки. А це сприяє тому, що дитина ізолюється від суспільства, що відбувається на її соціальному статусі.
Соціальна модель передбачає, перш за все, можливість для індивіда соціально функціонувати. З цією метою різними державними структурами створюються соціальні служби, розробляються цілеспрямовані спеціалізовані програми, які на практиці служать швидше певними механізмами, ніж засобами соціальної реабілітації та інтеграції людей з обмеженими можливостями у суспільство.
Найбільш негативний ефект соціальної моделі інвалідності полягає в тому, що дитина, котра має інвалідність, а також члени її сім'ї стають пасивним об'єктом для патронажу і захисту. Доказом цього є діяльність організованих за останні три роки соціальних центрів, включаючи і дитячі реабілітаційні центри. Створені соціальні служби хоча і стали визначальним кроком вперед порівняно з віджилок» системою соціального захисту, проте не вирішують істотного права людини, котра має обмеження, самій вирішувати, приймати рішення, мати варіанти вирішення тієї чи іншої життєвої ситуації. Тому ця модель не може стати базовою для ефективного з'єднання процесу соціальної реабілітації, оскільки вона розрахована на тимчасовий успіх.
Політична модель орієнтована на те, що діти котрі мають функціональні обмеження, розглядаються як меншість, права і свободи яких незаслужено обмежуються у цьому плані дана модель послужила поштовхом до поширення руху за права людини з обмеженими можливостями, оскільки кожна людина має право на соціальну роль.
Основне положення програм, розроблених на базі політичної моделі, є твердження: людина, котра має обмежені можливості, її сім'я і родичі повинні бути головними експертами з проблем інвалідності і мати пріоритетне право визначати соціальну політику, яка повинна відбиватися на їхніх інтересах.
Модель "культурний плюралізм" характеризує інвалідність не як медичну проблему, а як проблему нерівних можливостей.
Дана модель розглядає дитину з обмеженими можливостями і проблемами, які постають, з позицій громадянських прав, а не з позицій наявності патології. Вона орієнтується на всі можливості усунення фізичних і психологічних бар'єрів в соціальному середовищі шляхом створення різноманітних соціальних служб, засобів і методів. Саме сфера соціальної роботи, а не медичний аспект є головною, де діти з проблемами в розвитку отримують професійну підтримку, захист, допомогу, саме тут їм створюють всі умови для соціальної адаптації, реабілітації та інтеграції в суспільне життя.
Даний підхід цінний тим, що він пропонує альтернативу і можливість вибору, який людина може зробити самостійно при підтримці соціальних служб. До того ж варто наголосити, що критерієм незалежності є не міра її дієздатності і самостійності в умовах відсутності допомоги, а якість життя в умовах надання спеціалізованої допомоги.
Вихідною позицією в українській моделі є гуманістичний характер ставлення до дитини з обмеженими можливостями і сім'ї, яка її виховує.
Можна говорити, що гуманістичне начало проявилося уже в тому, що в Україні поступово переходять від терміну "дитина-інвалід" до більш гуманного: "дитина з обмеженими функціональними можливостями" або "дитина з особливими потребами".
Другій підхід — особистісно-діяльнісний підхід до дитини з обмеженими можливостями, який ставить її в обов'язкову діяльнісну позицію, що не дозволяє їй відчувати себе неповноцінним. Це можливо за умови прояву дитиною власної активності, що має стимулюватися близькими до неї людьми.
Третій — це соціальне бачення дитини і всебічне сприяння розкриттю її соціальної сутності, відмова від традиційної медичної моделі інвалідності на користь моделі соціально-педагогічної реабілітації. Таким чином, закріплюється гуманістична ідея, що проблема дітей з обмеженими функціональними можливостями ні в якому разі не обмежується медичним аспектом, а декларується як соціальна проблема нерівних можливостей.
Соціально-педагогічній реабілітації, як ми уже зазначили, сприяють різні сфери життєдіяльності: загальний потенціал соціуму (держава, бізнес, громадський сектор), сфера зовнішніх умов (виховний потенціал соціальних інститутів, сфера потенційної реабілітації (розкриття потенціалу реабілітаційного), а також сфера специфічної професійної діяльності.
Стосовно загального потенціалу соціуму можна впевнено сказати, що сьогодні держава прагне поліпшити законодавство, щоб сприяти задоволенню потреб клієнтів через різні соціальні служби.
На сьогодні бізнесові структури досить часто виступають одним із фінансових донорів у реалізації соціальних програм.
Роль неурядових організацій особливо важлива, оскільки вони об'єднують людей, котрі є споживачами соціальної політики. Робота цих організацій логічно доповнює державну соціальну структуру, доводячи допомогу і підтримку до кожного клієнта.
Сфера зовнішніх умов організації реабілітації вбирає в себе сукупність умов, які враховують можливість, соціальну пристосованість дитини до навколишнього середовища, а також відповідність наданої допомоги вимогам середовища. Соціально-педагогічна реабілітація може проводитись вдома, за місцем проживання дитини, в агентствах соціальних служб, в установах денного перебування (спеціалізовані дошкільні і шкільні установи), в установах тимчасового перебування (школи-іитер-нати, дитячі будинки, будинки-інтернати тощо).
Сфера специфічної професійної діяльності соціального педагога чи соціального працівника уже сьогодні загальновизнана. Єдине, на що варто звернути увагу, — це на їхню спеціалізацію при виконанні своїх функцій як професіоналів:
— освітньо-виховна;
— діагностична;
— організаторська;
— прогностична;
— попереджувально-профілактична;
— організаційно-комунікативна;
— охоронно-захисна.
У процесі роботи з дітьми з обмеженими функціональними можливостями були визначені основні завдання першого організаційного етапу:
забезпечення всебічної поінформованості про загальні проблеми даної категорії дітей і їхніх сімей;
вивчення і диференціація проблем дітей з обмеженими можливостями шляхом діагностики соціуму;
виявлення сутності соціально-педагогічної реабілітації і пошук дійового механізму її проведення шляхом створення спеціалізованих центрів;
визначення альтернативних варіантів вирішення проблем соціально-педагогічної реабілітації завдяки корисній дії раніше створених соціальних служб.
На другому етапі (прогностичному) ставляться такі завдання:
прогнозування конкретних результатів при реалізації індивідуальної програми реабілітації;
проектування і моделювання ефективної діяльності спеціалістів щодо надання допомоги дитині і сім'ї;
проведення організаційної діагностики діяльності окремих неурядових організацій, місією яких є сприяння духовно-моральному розвитку дітей шляхом залучення їх до загальнолюдських цінностей у процесі соціально-педагогічної роботи;
вивчення власного потенціалу сім'ї, в якій здійснюється реабілітація дитини з обмеженими можливостями.
На третьому етапі (підтримки і стимуляції) працівники мають сприяти появі в дитини бажання до активної діяльності з метою вдосконалення власних життєвих функцій. При цьому вирішуються такі завдання:
розробка і впровадження методик оцінки різних аспектів реабілітаційного процесу із залученням найбільш зацікавлених осіб-членів сім'ї хворої дитини;
падання психолого-педагогічної допомоги сім'ї шляхом залучення їх до занять з профілактики, корекції, здоров'я, до сімейної терапії;
активне залучення дитини до посильної роботи у реабілітаційних і юнацьких організаціях, у спільній співпраці, взаємодії з здоровими дітьми;
підтримка дитячих і молодіжних громадсько-корисних соціальних ініціатив, у процесі яких відбувається соціалізація дитини з обмеженими функціональними можливостями та всіх її членів сім'ї;
вивчення динаміки процесу, який відбувається, на індивідуальних моделях реабілітованості;
удосконалення діяльності спеціалістів-професіоналів, активне залучення до роботи волонтерів.
На четвертому етапі — активно-реабілітаційному розгортається інтенсивне включення дитини у процес вирішення посильних для неї проблем, розширюються міжособові контакти, стимулюється певна самостійність у прийнятті рішень, формується позиція активного суб'єкта соціальної діяльності.
У реальних умовах всі означені завдання спрямовані на дитину з обмеженими функціональними можливостями, на реалізацію її внутрішнього потенціалу. З цією метою у кожному окремому випадку розробляються спеціальні методики і технології, розраховані на групову та індивідуальну роботу з такою категорією дітей