Література.

1. Битинас Б.П. Введение в диагностику воспитания. — М.: Педагогика, 1998.

2. Буева Л.П. Человек: деятельность и общение. — М.: Мысль, 1978.

3. Гильбух Ю.З. Умственио одаренний ребенок: Психология, диагностика, педагогика. — К.: РОВО "Укрвузполиграф". 1992. (Учитель и пиходиагностика, № 2)

4. Комплексная програма пошуку навчання і виховання обдарованих дітей та молоді "Творча обдарованість"//Інформ. 36. М-ва освіти Ук­раїни. - 1992. - № 3.; №5.

5. Кульчицька О.І. Творча обдарованість. Специфіка дитячої обда­рованості//Обдарована дитина. — 2001. — № 1.

6. Лейтес А.Н. Способности и одаренность в детские годи. - М.: Знание, 1984.

7. Матюшкин А.М.Загадки одарешюсти: Пробл.практ.диагностики. — М.: Школа-Пресс, 1993.

8. Полякова Г.С., Сунітко І.М., Токарева Л.Д. Шляхи вивчення творчої дитини//Обдарова дитина.— 1999. — №6.

9. Психология развивающейся личности/Пол.ред. А.В.Петровкого. — М.: Педагогика, 1987.

10. Про Концепцію становлення мережі середніх закладів освіти для розвитку обдарованості//Інформ.зб. М-ва освіти України. — 1996. — №17/18.

Питання для самоперевірки.

1. Які функції й обов’язки соціального педагога в роботі з обдаро­ваними дітьми.

2. Охарактеризувати завдання соціального педагога в роботі з обда­рованими дітьми.

3. Дати характеристику методам вивчення дитячої обдарованості.

4. Проаналізувати напрямок, форми й методи розвитку обдарова­ності дитини.

5. Які проблеми в підготовці соціального педагога до роботи з обда­рованими дітьми ви вважаєте найбільш важливими? Обґрунтувати їх важливість.

Глава 7. Технології соціальної роботи з клієнтами різного віку.

1. Соціальна робота з клієнтами зрілого віку.

Вікова структура населення та особливості соціальної роботи з людьми різної вікової типології.

Вікова типологія соціальної ро­боти ґрунтується на соціологічних ха­рактеристиках вікової структури населення [1,550], під якою розумі­ється співвідношення чисельності різних вікових груп населення, що створює базу для всіляких розрахунків як демографічного, так і соц­іального й економічного характеру. Вікова структура населення фор­мується під впливом природного й механічного руху населення, людсь­ких втрат у періоди природних і соціальних катаклізмів.

Існують різні класифікації віку. У статистиці, наприклад, найбільш часто використовують класифікацію віку Б.Урланіса: 0-2 роки — ясель­ний вік; 3-6 років — дошкільний вік дитинства; 7-15 років — шкільний вік дитинства; 16-24 роки — юність; 25-44 — зрілість; 45-59 років — повна зрілість; 60-69 років — літній вік; 70-79 років — рання старість, 80-89 років — повна старість, 90 років і більше — глибока старість Для вивчення взаємозв'язку росту населення і його вікової структури тут застосовується і класифікація шведського демографа Г. Сундберга, що розбив населення на 3 вікові групи: діти — 0-14, батьки — 15-49, пра­батьки — 50 років і більше.

У соціальній педагогіці вікова періодизація, зазвичай, співвідно­ситься з етапами соціалізації. Тут існують різні періодизації. На думку відомого російського вченого А.Мудрика, досить зручною, із соціально-педагогічної точки зору, є така вікова класифікація: дитинство (від на­родження до 1 року), раннє дитинство (1-3 років), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік (6-10 років), молодший підлітковий (10-12 років), старший підлітковий (12-14 років), ранній юнацький (15-17 років), юнацький (18-23 років) вік, молодість (23-30 років), рання зрілість (30-40 років), пізня зрілість (40-55 років), літній вік (55-65 років), старість (65-75 років), довголіття (понад 70 років).

У геронтології [2,19] з погляду процесів старіння в онтогенезі люди­ни поширена така хронобіологія (вікова періодизація), що була прийня­та в 1963р. у Києві на семінарі геронтологів і Всесвітньої організації охорони здоров'я:

— молодий вік 18-44 роки

— середній вік 45-59 років

— літній вік 60-74 роки

— старечий вік 75-90 років

— довголіття старше 90 років

Крім того, у геронтології для оцінки віку окремих людей і суспіль­ства в цілому звичайно використовують таку рольову (функція вироб­ництва) статевовікову схему:

допродуктивний вік 0-17 років

продуктивний вік 18-64 роки - чоловіки

18-59 років — жінки

післяпродуктивиий вік старше 65 років чоловіки

старше 60 років — жінки

старість 65-79 років — чоловіки

60-79 років — жінки

глибока старість старше 80 років

Наявність різних підходів до класифікації віку людини і численність віковихтииологій є наслідком складності, багатозначності й багатосторон­ності самого феномена "вік". Сучасні науки, які вивчають цей феномен, ще не виробили інтегративного уявлення про нього. У цих умовах прак­тичний соціальний працівник повинен досить часто спиратися на власний професіоналізм, виходячи з конкретної мети і завдань соціальної роботи.

З певною віковою категорією клієнтів. На кожному віковому етапі перед людиною постає ряд завдань (проблем), від сприятливого чи не­сприятливого вирішення яких залежить її особистіший розвиток, особис­та "доля". Віковий підхід у соціальній роботі повинен проектуватися так, щоб забезпечити умови сприятливого вирішення конкретних завдань на кожному етапі життєдіяльності людини відповідно до норм цивілізовано­го суспільства. Крім того, у руслі індивідуальної соціальної роботи з клієнтом з врахуванням вікового підходу йому повинна надаватися конк­ретна допомога у розв'язанні завдань (проблем), які перед ним стоять.

З тією чи іншою мірою умовності можна назвати три групи завдань для кожного віку:

— природно-культурні (досягнення на кожному віковому етапі виз­наченого рівня біологічного дозрівання, фізичного й сексуального роз­витку, що мають певні нормативні розходження в тих чи інших регіо­нально-культурних умовах);

— соціально-культурні (пізнавальні, моральні, ціннісно-смислові), які специфічні для кожного віку в конкретному соціумі і які, з одного боку, пред'являються особистості у вербалізованій формі інститутами й агентами соціалізації, а з іншого боку-існують у вигляді визначених норм і цінностей у суспільній практиці, не збігаючись один з одним і нерідко вступаючи у протиріччя;

— соціально-психологічні (становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в реальному житті й па перспективу, самоактуалізація й самоствердження), які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і способи способи їх вирішення.

Звичайно, якщо якесь завдання залишається невирішеним, то це або затримує розвиток особистості, або робить його недосконалим, або спот­ворює сутність особистості. Можливий і варіант, коли те чи інше зав­дання, не розв'язане в певному віці, зовні не проявляється в самому розвитку особистості, але через певний час воно "проявляється" в нега­тивному плані, що призводить до нібито немотивованих вчинків, рішень, змін в особистості.

Соціальна робота з людьми зрілого віку.

Ми свідомо акцентували на цій групі клієнтів, оскільки ця вікова група є найбільш активною, але й найбільш суперечливою. До цього віку ми відносимо осіб від 34 до 60 років. Завданняякі вирішуються під час роботи з цією групою такі: природио-культурні (збереження здоров'я і здорового способу життя); соціально-культурні (самореалізація у професійній сфері аж до зміни роду діяльності, забез­печення сімейного благополуччя, виховання дітей (пізніше онуків); соціально-психологічні (знаходження почуття продуктивності, відчуття кон­тролю над ситуацією, подолання можливих криз 40 і 50 років).

Соціальна робота з людьми зрілого віку найбільш повно відображає соціально-психологічні закономірності й проблеми сучасного суспільного розвитку.

Провідною проблемою соціальної психології є проблема соціальних впливів. Знаючи природу й характер цих впливів, соціальний працівник може краще зрозуміти, чому люди відчувають те, що відчувають, і роб-лять те, що роблять. Та й сам соціальний працівник стає менш уразливим для небажаних маніпуляцій і більш обізнаним у механізмі керування своєю діяльністю.

Працюючи з людьми зрілого віку, соціальний працівник враховує такі важливі обставини, як політика тендерна (соціально-біологічна ха­рактеристика, за допомогою якої люди дають визначення поняттям "чо­ловік" і "жінка"). В обставинах тендера має місце тендерна роль -набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок. Світо­ва практика соціальної роботи показала, що тендерні ролі залежать від культури, а в індустріальних сучасних державах вони є надзвичайно різноманітні й різиоймовірнісні (так, наприклад, у Північній Америці молоді чоловіки й жінки з рівним ступенем вірогідності закінчують ко­ледж, тоді як для японських чоловіків ця ймовірність виявляється в три рази вищою, ніж для японських жінок).

Наявність у суспільстві визначеної тендерної культури показує, в якої мірі соціальна робота з людьми зрілого віку може бути продуктом відповідних норм.

Тендерна субкультура суспільства певною мірою може пояснити на­явність бідності, емоційних розладів, злочинів чи правопорушень, алко­голізму чи наркоманії, чи навіть безробіття як результат у особистіших, внутрішніх, індивідуальних недоліків.

Тендерна субкультура суспільства накладається на інші його субкультури (національно-етнічну, ментальну, правову і т.ін.). У результаті той чи інший вплив може викликати найрізноманітніші відповідні реакції у представників різних культур, а отже і соціальна робота з представника­ми різних культур буде набувати відповідного соціально-психологічного сенсу.

У процесі соціальної роботи з людьми зрілого віку дуже важливо знати, розуміти й використовувати особливості процесу соціального мис­лення на рівні "Я-концепція".

Більшість людей страждають від властивого їм нахилу на користь свого Я (тенденція сприймати себе прихильно і обов'язково позитивно).

У повсякденному житті люди:

— часто звалюють невдачу на ситуацію, а вдачу приписують собі;

— звичайно, оцінюють себе вище за середній рівень за суб'єктивно бажаними особливостями і здібностями;

— вірячи в себе, проявляють невиправданий оптимізм щодо свого майбутнього;

— переоцінюють цілість власних думок і недоліків (помилковий кон­сенсус) і недооцінюють прояв здібностей і чеснот інших (помилкова унікальність).

Подібне сприйняття власного Я частіше виникає у зв'язку з бажан­нями підтримати й підвищити самооцінку — спонукання, що рятує людей від депресії, але сприяє недооцінці й груповому конфлікту.

Люди схильні не лише позитивно сприймати себе, але й підносити себе в бажаному світлі. Така тактика "регулювання вражень" може при­вести людину до удаваної скромності чи до деструктивної поведінки.

Як суспільне утворення людина пристосовує свій світ і свої дії до оточення. Кожна людина різною мірою є самомонітором (самомоніторинг: вивчення способів репрезентації себе в соціальних ситуаціях і ре­гулювання поведінки з метою справити бажане враження), вона звертає увагу па свою поведінку і регулює її, щоб справити бажане враження. На прикладі удаваної скромності, коли люди принижують себе, звеличу­ють майбутніх конкурентів чи привселюдно хвалять інших, хоча в гли­бині душі залишають першість за собою, пояснюється тактика "регулю­вання вражень". Через поведінку, що саморуйпує імідж, щоб захистити самоповагу, люди часом створюють собі перешкоди — проблеми, знахо­дячи виправдання невдачам.

Я-концепція містить у собі не тільки судження людини про те, хто вона зараз, але також і те, ким вона могла б стати. Наші "можливі Я" містять у собі те, якими ми бачимо себе в наших мріях, і те, якими ми боїмося стати. Такі можливі Я мотивують людину на досягнення особли­вої мети — до того життя, до якого вона прагне.

Розуміння характеру соціального мислення в галузі Я-конценції зу­мовлює особливу спрямованість соціальної роботи з "дорослими" саме за зазначеною сферою.

Так, наприклад, сучасні соціально-психологічні дослідження в галузі феномена "самоповага" показують значну кореляцію між високою само­повагою й соціальним самопочуттям [3,66-67]. Люди з високою самопова­гою зберігають позитивні емоції; у поганому настрої люди, які мало поважають себе, будуть вишукувати погані спогади у своєму минулому. Люди з високою самоповагою поліпшують його позитивними спогадами; подібним же чином люди з низькою самоповагою в поганому настрої у відповідь па експонуючу темну картину, як правило, уявляють собі не­приємну історію. Люди, які глибоко поважають себе, знаходячись у поганому настрої, звичайно пригадують історію, яка покращує настрій.

"Самопосилення" як мета соціальної роботи з особами зрілого віку

У практиці соціальної роботи особливу роль відіграє самопосилен­ня людин.и, якій надається допомога.

Наведемо два приклади надання такої допомоги з галузі консульту­вання безробітних громадян із застосуванням тренінгової технології [4,260-263]. Ці приклади примітні і тим, що демонструють нам факт того зна­чення, яке має феномен самоповаги (самооцінки) в соціальній роботі.

Соціальна робота з людьми зрілого віку, орієнтована па самопосилен­ня людини, якій надається допомога, найбільш повно може бути здійснена в практичній діяльності на індивідуально-особистіспому рівні. Тут мета соціальної роботи полягає в тому, щоб, допомагаючи людині, яка потрапи­ла у скрутну життєву ситуацію, змінити її, щоб допомогти людині прийня­ти ту чи іншу проблему як дану реальність, адаптуватися до пової життє­вої ситуації, щоб у кінцевому рахунку людина не потребувала сторонньої допомоги, тобто стала самодостатньою. Таким чином, допомога в соц­іальній роботі виступає як засіб досягнення мети, як інструмент, завдяки якому зріла людина виявляє для себе гармонійний стан па досить довгий період свого життя й може повноцінно соціально функціонувати.

Як правило, у зрілому віці за допомогою звертаються люди у двох основних випадках:

1) коли вони не в змозі успішно справитися зі своєю особистою проблемою;

2) коли вони хотіли б розвинути свої потенційні ресурси й можли­вості, щоб жити краще.

Професійний соціальний працівник надає допомогу і першим, і другим.

Сьогодні в теорії й практиці соціальної роботи досить добре розроб­лені питання технології індивідуальної соціальної допомоги. Тому перед професіоналом — стоїть завдання опанувати ними.

Як влучний приклад у галузі розробок технології індивідуальної соціальної роботи можна навести такий: у практичній соціальній роботі прийнято вважати, що технологічний процес індивідуальної роботи пови­нен складатися з трьох основних етапів.

Перший етап, як правило, полягає в оцінці реальної ситуації. Основ­ний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту визна­читися й з'ясувати для себе реальне положення справ у його проблемній ситуації, а також побачити не використані до цього часу можливості і ресурси для вирішення власних проблем.

Проте, слід сказати, що клієнт ніколи не зможе вийти з проблемної ситуації і використовувати відповідні ресурси доти, доки він не визна­чить характер своєї проблеми й не зрозуміє її сутність.

Другий етап полягає в тому, щоб визначити, чого прагне клієнт, яких результатів він чекає, звертаючись за допомогою до фахівця. Тут основ­ний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнтові зрозу­міти, усвідомити для себе, чого він хоче домогтися, тобто визначитися з цілями й завданнями звертання за допомогою, попередньо з'ясувавши для себе характер проблемної ситуації й можливості, що він не використову­вав. Цей етап пов'язаний з відповідями на такі питання, як: "Що ви хочете?", "Що буде з вами, коли вам стане легше?". Цей етап пов'язаний з оцінкою результатів, яких потенційно хотів би домогтися клієнт.

Третій етап — соціальна дія. Основний принцип фахівця на цьому етапі полягає в тому, щоб допомогти клієнтові діяти відповідно до по­ставлених цілей і реально домогтися того, чого він хоче. Клієнт може знати, чого він хоче, у якому напрямку діяти, але йому необхідна допо­мога для того, щоб визначитися з тим, як це зробити. Цей етап пов'яза­ний з конкретними активними діями для того, щоб досягти конкретних результатів.

На цьому ж етапі необхідно допомогти клієнтові перебороти упе­редження проти активних дій. Основний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту діяти конструктивно, позитивно, відповід­но до нової інформації, тих нових знань, які він знайшов під час інтеракцій з фахівцем, допомогти клієнту перевести розроблені стратегії в конкретні цілеспрямовані дії.

Усі ці три стадії за своєю суттю когнітивні, тобто пізнавальні. Особ­ливість техніка полягає у спілкуванні й плануванні дій. А спілкування, у кінцевому рахунку, повинно привести до дії. На всіх трьох етапах із самого початку інтеракції основний вектор роботи спрямований у бік самостійних, звісно, у рамках правового поля, дій клієнта. Для того, щоб процес допомоги був ефективним, клієнтам протягом усієї інте­ракції необхідно постійно діяти в реальному повсякденному житті.