Література.

1. Толстоухова С. В. Нормативно-правова база діяльності центрів ССМ щодо здійснення соціальної роботи з неповнолітніми та молоддю, які перебувають в умовах позбавлення волі // Соціальна робота з неповнолітніми, які перебувають у місцях позбавлення волі. / За ред. Синьова В. М. - К.: ДЦССМ, 2003. - С. 5-8.

2. Вакуленко О. В. Соціально-демографічні особливості неповнолітніх, які перебувають у конфлікті з законом // Там же.

3. Синьов В. М. Індивідуальні та типологічні особливості непов­нолітніх засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі // Там же.

Питання для самоперевірки.

1. Мета соціальної роботи з неповнолітніми, що звільнилися з місць позбавлення волі.

2. Основні напрями соціальної роботи з названою категорією молоді.

3. Охарактеризувати соціально-реабілітаційну роботу з неповнолітні­ми та молоддю.

4. Розкрити суть технології соціальної допомоги неповнолітнім і мо­лоді, що звільнились з місць позбавлення волі.

3. Соціально-педагогічні заходи протидії вживанню наркогенних засобів молоддю.

Зловживання наркотичними речовинами та психотронними засобами, їх незаконний продаж — багатогранна комплексна соціальна проблема світового масштабу, що потребує термінового розв'язання. За деякими підрахунками, населення планети на незаконну купівлю наркотиків вит­рачає більше, ніж на їжу, проживання, одяг, освіту та медичне обслуго­вування разом узяті.

Проблема наркоманії набула сьогодні загрозливого характеру і в Україні і має всі риси епідемічного процесу.

Сутність впливу наркогенних речовин полягає у впливі на мораль­ний, психічний, фізичний розвиток людини. Співставлення різних видів наркотизацій (ішкотиноманії, алкоманії, наркоманії, токсикоманії) свідчать, що характер залучення до вживання різних видів наркогенних засобів у принципі подібний. Різниця полягає у терміні формування залежності.

Проблема наркотизації у нашій країні вимагає нагального вирішення. Комплексний її аналіз свідчить, що суспільство повинно акцентувати увагу не стільки на боротьбі з наркотизацією населення (медикаментозне лікування, засудження, ізоляція), скільки на проведенні широкомасш­табної роботи з профілактики на всіх рівнях соціальних інститутів. У країні слід впроваджувати цілісний системний підхід щодо профілактики та соціально-психологічпої корекції адитивної поведінки, що сприятиме формуванню несприятливості до вживання наркогенних речовин, особ­ливо серед підростаючого покоління.

Оскільки ми зосереджуємо увагу на психологічному та соціально-педагогічному аспекті та попередження хімічних узалежнень в роботі практичного психолога та соціального педагога, то вважаємо за доцільне виділити основні вимоги до спеціаліста, який працюватиме з даною кате­горією клієнтів:

— по-перше у нього повинна бути сформована власна позиція, щодо вживання наркогенних речовин з метою зміни психологічного стану;

— по-друге він повинен вміти чітко розмежувати в проблемі наркогепних узалежнень юридичні, медичні, психологічні, соціальні та соціально-педагогічні аспекти.

Ознаки виявлення осіб, які вживають наркогенні засоби.

Для успішної протидії розповсюджен­ню серед населення України наркоген­них засобів актуальним є раннє виявлен­ня осіб, особливо підлітків і молоді, які почали вживати наркогенні засоби.

Слід підкреслити, що виявлення їх — справа достатньо складна, тому що майже всі приховують факт вживання наркогенних засобів. У зв'язку з цим у роботі соціального педагога дуже важливим є не тільки бесіда з підлітком, юнаком чи дівчиною, а й огляд тіла, одягу, отриман­ня об'єктивної інформації від батьків, родичів, знайомих, вчителів.

Про вживання наркогенних засобів може свідчити наявність:

— будь-яких таблеток, ампул, порошків та інших медикаментозних препаратів;

— шприців, голок, джгутів;

— різних приладів або їх деталей, що можуть використовуватися Для обробки рослин, перегонки та очистки хімічних речовині реактивів, препаратів побутової хімії, що вживаються для миття та очистки;

— специфічного хімічного запаху в повітрі, що видихається, або запах від одежі, шкіри, волосся, рук;

— слідів від ін'єкцій на шкірі та судинах (свіжих чи давніх), особли­во на ліктьових згинах, передпліччі лівої руки та ін.

Окрім того, спостерігається звуження або, навпаки, розширення зіниць, обличчя бліде, червоне, очі тьмяні або з гарячковим блиском. Людина худне. Із зубів сходить емаль, і вони починають безболісно випадати. Нігті обломлюються шарами. Характерними є також „круги під очима" та яскраво червоні губи.

Для визначення формування залежного типу поведінки користують­ся наступними ознаками (достатньо співпадання п'яти тверджень для діагностики клінічної залежності):

1) нездатність особистості до прийняття рішень без порад інших людей;

2) здатність особистості дозволяти іншим приймати важливі для неї рішення за неї;

3) здатність погоджуватись з іншими через страх бути знехтуваним, навіть при усвідомленні особистістю, що інші не праві, що вони помиля­ються;

4) складність розпочати самостійно будь-яку справу;

5) здатність добровільно викопувати принизливу або неприємну ро­боту заради отримання уваги та любові оточуючих;

6) неможливість зносити самотність, вживання значних зусиль, щоб уникнути її;

7) катастрофічне відчуття спустошеності, самотності при розриві близь­ких стосунків;

8) постійний страх бути знехтуваним;

9) уразливість, схильність до сильних хвилювань при найменшій кри­тиці або при прояві легкого незадоволення зі сторони інших.

Поряд з перерахованими ознаками спостерігається схильність до по­шуку залежних емоційних переживань, навіть за рахунок серйозного ри­зику, та нездатність бути відповідальним за будь-які вчинки.

При залежному типі поведінки відбувається своєрідна "втеча" від реальності у вигляді заміни гармонійної взаємодії усіх аспектів дійсності, на концентрацію діяльності у одному напрямку, ігноруючи інші сфери. Згідно концепції N. Peseschkian це виглядає наступним чином:

"втеча в тіло" — заміна традиційної життєдіяльності, спрямованої на сім'ю, кар'єру, хобі, на діяльність, мета якої власна фізична або психічна досконалість. Діяльність носить риси гіперкомпенсації, так звана "параноя здоров'я", "пошук та ловля оргазму", захоплення власною зовнішністю, якістю відпочинку та релаксації;

"втеча в роботу" — дисгармонійна фіксація на службових справах та обов'язках, нехтування іншими сторонами життя, т.з. "трудоголізм".

Зміна цінності комунікації формується при виборі поведінки в стилі "втеча в контакти або в самотність", при цьому спілкування, при його поверховості, стає єдиним бажаним засобом досягнення задоволен­ня потреб, або навпаки, кількість контактів зводиться до мінімуму.

Схильність до роздумів, прожектів, при відсутності бажання і нама­гання втілити їх в життя — "втеча в фантазії". Втеча від дійсності проявляється у захопленні псевдофілософськими течіями, релігійному фанатизмі, сектантстві.

Мотивація зловживання речовинами, які викликають стани зміни

психічної діяльності.

При вживанні наркогенних речо­вий, які змінюють психічний стан особистості, сприйняття світу, у неї змінюється самооцінка, спостерігаєть­ся поступове відхилення поведінки в бік формування патологічної за­лежності від речовини, фетишизація ЇЇ та процесу вживання та викрив­лення зв'язків узалежненого з суспільством.

Знання мотивації вживання наркотичних речовин є важливим для правильного вибору технології профілактики та роботи з узалежненими.

Мотивація вживання наркогенних речовин (за Ц.Короленко, Т. Донсь­ких):

^ Атарактичиа мотивація — прагнення застосування наркогенних речовин з метою пом'якшення або усунення явищ емоційного диском­форту. Речовина, яка викликає сп'яніння, використовується як лікуваль­ний засіб, який знімає симптоми душевного неспокою, таких як страх, тривога, депресія. Саме насиченість негативного фону настрою сприяє вибору на користь найлегшого шляху його усунення. Зняття негативно­го фону проходить хімічним шляхом, який через багаторазовість засто­сування призводить до переходу психічної залежності від хім. речовини до фізичної. Атарактична мотивація ведуча при тривожному, обсесивно-фобічному, депресивному, дисфоричному, астенічному, іпохондричному та псих органічному синдромах.

^ Гедонічна мотивація; якщо атарактичиа мотивація приводить зни­жений настрій до норми, то гедонічна проявляється в отриманні задово­лення, почуття радості на фоні рівного настрою. Особа з адиктивною направленістю поведінки шукає в хімічних речовинах засіб втечі від реальності в ілюзорний світ насолоди. При цьому перевага надається речовинам, яким властивий ейфоризуючий ефект (швидке піднесення настрою, прояв смішливості, радості, любові до ближнього, легкого до­сягнення сексуального оргазму, "польоту в непізнане"). Найчастіше зас­тосовується маріхуаиа, опій, морфій, кокаїн, кодеїн, ЛСД.

^ Мотивація з гіперактивацією поведінки близька до гедонічної, але базується на активуючому ефекті хім. речовин. Базовою стає потреба вивести себе із стану пасивності, апатії за допомогою речовин, які вик­ликають високу активність, незвичну рухомість реакцій. До наркотичних речовин, яким властива гіперактивуюча дія відносять маріхуану, ефед­рин і його похідні, екстазі, кофеїн, нікотин. Пошук гіперсексуальних відчуттів спонукають особу па вживання наркотичних речовин цього типу, щоб навіть ціною психічного здоров'я вивести себе із стану нудьги та апатії, зняти одноманітність в інтимній сфері.

^ Субмісивна мотивація — нездатність особи відмовитись від запро­понованих наркотичних засобів. Це зумовлено ананкастичними або за­лежними рисами характеру особистості (нерішучість, сором'язливість, конфліктність, тривожність), при яких особа намагається уникнути ситу­ацій засудження, наприклад, вживання алкоголю "за компанію", або через страх опинитися поза референтною групою, бути вигнаним з неї, стати "білою вороною".

^ Псевдокультуриа мотивація — базується на світогляді особистості та її естетичних пристрастях. Особа розглядає вживання алкоголю та наркотичних речовин, як "вишуканість смаку", "приєднання до кола об­раних". Важливим є не вживання п'янкої речовини, а демонстрація цього оточуючим. Найчастіше зустрічається при істеричних та демонстратив­них патохарактерологічних розладах.

Психологічні аспекти формування наркогенної залежності.

На сьогоднішній день вважаєть­ся, що психологічні причини алко­гольного і наркотичного узалежнення знаходяться, по-перше — в ілю­зорних можливостях задоволення бажань та вирішення конфліктів (яке дає почуття сп'яніння), по-дру­ге—в тих психологічних та соціальних умовах, які штовхають людину на цей шлях.

Важливе значення у формуванні пренаркотичної особистості нале­жить психічному інфантилізму який проявляється у несамостійності прийняття рішень, нездатності опиратися впливу ззовні, зниженій критич­ності до себе, вразливості. Традиційно виділяють наступні особистісні фактори виникнення наркогенного узалежння у підлітків:

1) підвищені, відносно благополучних ровесників, толерантність до несприйнятливої поведінки, критичне ставлення до соціальних інститутів (школи, сім'ї), відчуженість від них, легке сприйняття нових ідей та вражень, захоплення мистецтвом, імпульсивність;

2) занижені, відносно благополучних ровесників, цінність досягнень, очікування академічних успіхів, релігійність, конформізм, почуття пси­хологічного благополуччя;

3) екстернальний локус контролю та занижена самооцінка.

Так наприклад, С.Білоусов в анамнезі наркогенно узалежнених підлітків, поряд з іншими факторами, виділяє:

1) виховання у неповній сім'ї;

2) постійна зайнятість одного з батьків (відрядження, трудова заван­таженість);

3) відсутність інших дітей в сім'ї [1].

Дослідник цієї проблеми Б.Уільямс відмічає характерну подібність сімей наркозалежних, а саме:

а) батько відсутній, або має слабкий характер;

б) над турботлива, поступлива, або, навпаки, авторитарна мати;

в) конфлікти, ворожість між батьками;

г) непослідовність поведінки, відсутність стримуючого фактору;

д) нереальні прагнення батьків відносно власних дітей. Вітчизняні (В.Менделевич) психологічні дослідження сімей, в яких формується наркозалежність підлітка, дозволяють зробити висновок, що існує характерний психологічний тип батька наркомана, так званий "нар-когеиний батько". Для нього характерні завищені вимоги до себе та оточуючих (особливо до дружини та дітей), трудоголізм, небажання рахуватись з індивідуальними, віковими особливостями інших, ситуатив­ними моментами, емоційна холодність в поєднанні з жорсткістю, навіть жорстокістю, схильність до конкурентної боротьби, гіперактивність, ве­лика кількість соціальних контактів, які носять поверхневий характер і не супроводжуються бажанням зрозуміти та емоційно прийняти співроз­мовника.

Таким чином, дослідження сімей, в яких у дітей-підлітків діагнос­тується наркозалежність, свідчить, що адиктивні форми поведінки влас­тиві не тільки пацієнту, а, як правило, і одному з батьків (частіше, батьку).Тому, слушно припустити, що формування хімічної залежності ба­зується па родинному адиктивному патерні. І серед більшості вчених, на сьогодні, переважає думка, що наркотична речовина є своєрідним ком­пенсуючим фактором, який сприяє подоланню особою психологічних проблем та дезадаптації, тобто структура особистості, в певній мірі, зна­ходиться у взаємозв'язку з різновидністю наркотика. Тобто відношення людина-наркотик зумовлюють вибір наркотика. Безумовно, більшість наркозалежних віддає перевагу саме такій наркотичній речовині, якій властиво задоволення деяких головних потреб їх особистості.

Тому вибір стратегії психотерапевтичної та соціально-педагогічної роботи з наркозалежними залежить від знання і врахування соціальним педагогом феноменів формування наркозалежності, стадії хвороби, швид­кості розпаду особистості при вживанні різних наркогенних речовин.