17. Іконографічні особливості Богородичних зображень у візантійському і давньоукраїнському ікономалярстві.

Слово ікона – грецького походження, буквально «ейкос» означає образ. Перші ікони з’явились у Візантії 5-6ст.

Існує кілька іконографічних варіантів, або зображень богородиці. Найдавніший варіант – богоматір Оранта, з грецького означає «та що молиться». Зображається у фас з піднятими уверх руками, зігнутими я ліктях, долонями на зовні. Це давня релігійна поза. Якщо на грудих у Оранти є круглий медальйон із зображенням Ісуса Христа, то такий варіант наз. Панагія – всеславна, це якщо Оранта в повний ріст. Якщо Оранта по пояс з таким медальйоном, то аткий тип – Знамення. Зразок Оранти – це мозаїка в абсиді Софії Київської.

Найпоширеніший іконографічний варіант Богородиця Одигітрія.

В перекладі провіднийя по праведних шляхах. Зображення по пояс, на лівій руці тримає Іісцса дитину, правою або вказує на нього, або благословить. Іісус тримає в лівій руці згорток – Євангеліє, а права рука у благословляючому жесті. Характерні особливості Одигітрії те, що обидва персонажі тримаються незалежно один від одного, строго відсторонені, вона завжди строга, скорботна, сумна.

Богоматір Елеуса - з грецької означає милування. Зображення подібне до Одигітрії, теж по пояс, з дитям, але в Ісуса відсутнє Євангеліє в руці, ніхто з них не благословить, а натомість передається материнський аспект стосунків між матір’ю і дитиною, Маря пригортає Іісуса, дитина обіймає її за шию, тулиться щокою до щоки, вона нахиляється до Іісуса, посміхається, вона милує своє дитя.

(Вижгородська ікона). На цій іконі Дитина сидить на правій руці і Марія повернута у праву сторону.

Оособливо поширений тип в Україні – Богородиця Покрова. В основу цього варіанту покладено історичний факт, як під час ворожої облоги візантійського міста з’явилась богоматір і розпростерла краї свого плаща і захистила місто. Зображена без Ісуса, або в повний ріст, або по пояс і підтримує руками свій плащ. Вона закриває, захищає місто, групу людй, козацьке військо, сім’ю.

Богородиця одягнена в Хітон синього кольору, поверх накинутий плащ – мафорій (пурпурового кольору), він означає премудрість Божу, а також перехід від темряви до світла, цей колір у спектральному колі лежить на межі теплих і холодних кольорів. З під мафорія на голові часто видно чепець. На мафорії зірочки на рамена, вони означали – три рази непорочна.

Іісус дитина зображений світлому одяці, біла сорочка, плащик жовтий, рожевий, золотий і навколо голови німб. По обидва боки від голови є буквенні монограми.

16. Декоративно-прикладне мистецтво Візантії V-хv століття.

Одне з найважливіших місць у візантійському мистецтві належить живопису. Головні форми візантійського живопису: монументальний храмовий живопис (мозаїки, фрески), ікона, книжкова мініатюра. Візантійське мистецтво спиралося на релігійні канони і традиції. Головною особливістю мистецтва Візантії була його барвистість, пишність, поєднанням в ньому античних традицій з християнською релігійністю. Візантійське мистецтво було глибоко символічним.

Хресто-купольний храм сформувався у Візантії, він є другим типом християнського храму після базиліки. Ітрерєри християнських храмів прикрашались мозаїками і фресками. Мозаїка — це зображення їз окремих шматочків скловидної маси, яка називалась смальта. В гарячому, розплавленому вигляді смальту виливали на поверхню і розколювали на правильні кубики і втискували в сиру штукатурку, навіть під різними кутами. Унікальною була золота смальта оскільки виготовлялась зі шматочків листового золота вкладеного в прозору пластинку, її використовували у фонах. Секрет візантійської мозаїки і досі не розкритий до кінця. В Україні є лише один храм з мозаїкою — Софія Київська.

Фреска — від слова фреш (свіжий) — це живописна техніка якою виконуються настінні зображення по сирій штукатурці. Фарби розводять вапняною водою і вони глибоко проникають в штукатурку. При висиханні не поверхні фрески утворюється невидима скловидна плівка і це захищає фреску впродовж тисячоліть. Фарби — це охри і перемеоені мінерали, часто біла глина.