4. З історії передового педагогічного досвіду та моди на нього

У 60—80-і роки горіння і творчі пошуки вчителів вилилися в нові засоби і прийоми педагогічної діяльності, які стали «модними» і поширилися на всю освіту або залишилися не прийнятими, чекають свого часу, умов для втілення в життя. З модою зустрічаються всі, але ставлення до неї найрізнома­нітніше. Слово «мода» походить від латинського modus, що означає певну міру або розмір. Споріднені слова — модуль, модель — означають різновидність, подібність, взірець. В ос­нові моди як усвідомленого явища лежить тенденція тяжіння й одночасно тенденція взаємного відштовхування. У широ­кому розумінні мода — це панування певних смаків (коли щось подобається більшості). В окремі періоди кожен по­мічає її прояви, дружить із нею або глузує з неї, але не зали­шається байдужим. Рано чи пізно вона підкоряє собі всіх. Про це Гегель сказав так: «Наслідувати моду безглуздо, а від­ставати від неї — смішно». Існує багато визначень моди, на­приклад, досить цікавим є таке: «Модним є все, що тобі дуже підходить».

Згадаємо, які моди на передовий педагогічний досвід пе­режила наша школа, та проаналізуємо, наскільки актуальним є попередження К.Д.Ушинського: «... передається не сам до­свід, а ідея, думка, виведена з досвіду».

Ростовський досвід. Кінець 50-х — початок 60-х років. Четверта частина школярів залишалася на другий рік. Рос­товські вчителі вивчили причини неуспішності учнів і розро­били такі методи навчання, які дозволяли не лише подолати неуспішність, але й попередити її прояв. Ця ідея була нова-

562 С п.Максимюк. Педагогіка. Курс лекцій

торською, потім вона ввійшла в підручники і посібники, ста­ла частиною мислення сучасного педагога.

Липецький досвід. У середині 60-х років липецькі вчителі першими в країні висунули ідею: структура уроку не повин­на бути завжди заданою, однаковою, потрібна гнучкість, різні варіанти процесу навчання залежно від завдань, особливо­стей теми, дітей, умов і особистості самого вчителя. Намагаю­чись активізувати інтерес учнів, липецькі вчителі запропону­вали замінити в певних- випадках опитування двох—трьох учнів опитуванням багатьох із виставленням так званого по­урочного бала. Ця та інші новації ввійшли в досвід учителів країни і зараз є природними в педагогічній практиці.

Казанський досвід. 70-і роки. За рекомендаціями вчених поряд із пояснювально-ілюстративними, репродуктивними методами навчання, розрахованими на запам'ятовування го­тових знань, стали застосовувати проблемно-пошукові, які активізували і розвивали мислення дитини. І зараз навіть мо­лоді вчителі володіють евристичними, дослідницькими мето­дами. Але так було не завжди.

У різні періоди часу на перший план виступали ті чи інші актуальні завдання, і передові вчителі вирішували їх у першу чергу. Пізніше цей досвід став масовим. Перші хороші книги та науковий аналіз педагогічного досвіду з'явилися лише че­рез 10—45 років, але адміністративно-командна система, яка на той час досягла апогею, насильно впроваджувала досвід у школах, не розкриваючи цілей, суті впроваджуваного і, найголовніше, не забезпечивши його методично. Липецький досвід трактувався приблизно так: якщо вчитель виставляє кожному учневі поурочний бал, відмовившись від глибокого опитування взагалі, якщо учень відповідає сидячи, значить, учитель працює по-липецьки. Не ставити зовсім бала — це ростовський досвід. А у зв'язку з казанським досвідом вста­новили обов'язкову вимогу: створювати на кожному уроці не менше 3—4 проблемних ситуацій, незалежно від особливо­стей теми, підготовки учнів, завдань уроку. Тому більшість учителів, не розібравшись у суті передового досвіду, відкину­ли його, зберігши в пам'яті лише неприємні для них насиль­ницькі способи впровадження.

Мода на оптимізацію. У 70-і роки і на початку 80-х акаде­мік Ю.К.Бабанський розробив теорію і методику оптималь­ної організації процесу навчання, методично забезпечивши свою концепцію. Ця ідея стала модною. Райвно, міськвно, школи, педколективи, окремі вчителі вибирали методичну тему, пов'язану з оптимізацією, писали окремі плани уроків з

Частина 4. Школознавство 563

комплексами завдань, користувалися великою кількістю аудо-візуальних засобів навчання, необґрунтовано застосовували якомога більше методів і прийомів навчання. Слова «вдоско­налення», «підвищення ефективності» замінили на «опти-мізацію», не усвідомивши, що категорія міри — одна з основ теорії оптимізації, а темп у кожного вчителя свій. У той же час Ю.К.Бабанський не переставав говорити і писати, що «розумне потрібно сіяти розумно». Термін «оптимізація» став з'являтися в партійних документах і в лексиконі вищих по­літичних керівників країни, це сприймалося як директива, і мода негайно впроваджувалася.

Для багатьох учителів, методистів, учених теорія і мето­дика оптимізації, розроблені Ю.К.Бабанським, були і залиша­ються прогресивними, оскільки це важливий етап у розвитку школи, який сприяв тисячам учителів у піднятті до наукової організації своєї праці, її осмислення і творчого розвитку. Концепція оптимізації пропонувала: конструювати урок і про­цес навчання, попередньо вивчивши причини утруднень уч­ня, його реальні можливості; взаємопов'язано продумувати освітні, виховні і розвиваючі цілі уроку, вибирати з них до­мінуючі; вибирати оптимальний зміст, методи, форми, струк­туру уроку; диференціювати не лише зміст і об'єм матеріалу, а й ступінь допомоги, яка надається учням; вибір найкращого для себе варіанта роботи з декількох запропонованих учите­лями у кожній школі.

Мода на новаторів. Середина 80-х — початок 90-х років. Потрібен був грамотний, всебічний, об'єктивний аналіз до­свіду новаторів, а його не було. Усе було навпаки: новаторів висміювали, травили, викорінювали будь-яку творчість. За­соби масової інформації оголосили новаторів спасителями школи, обіцяли чудо після впровадження їхнього досвіду, а нау­ка, на жаль, підмічала лише помилки і недоліки в досвіді. Мо­да на новаторів набрала сили, до них їхали вчителі з усіх кін­ців країни, осліплені бажанням копіювати досвід. Пройшло 2—3 роки, дива не відбулося. Проблеми школи залишилися, від навчання дітей «за новаторами» краще не стало. Такий кінець бездумного наслідування моди, така розплата за від­сутність власної думки, небажання творити. Негативним на­слідком моди на новаторів стала мода на районні, обласні, крайові, республіканські зльоти місцевих новаторів. Але нова­тори «збунтували» стару педагогіку, оригінальним досвідом утвердили право вчителя на індивідуальну методику, само­стійно винайдену технологію навчання. Найбільшою помил­кою була приречена на провал спроба вчителів скопіювати